Рішення

від 01.10.2020 по справі 235/3597/20

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №2/235/1397/20

Справа №235/3597/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі: головуючого - судді Величко О.В.

при секретарі - Комарової О.С.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Покровську цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Кіровської районної ради у м. Донецьку про визнання права власності на ѕ частки квартири в порядку спадкування за заповітом,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Кіровскої районної ради в м. Донецьк про визнання права власності на ѕ частки квартири в порядку спадкування за заповітом. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який за життя все належне йому майно, в тому числі належну йому частину квартири АДРЕСА_1 заповідав їй, що підтверджується заповітом від 27.04.2012 року. Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді належній йому частки квартири. 07.12.2013 року вона звернулась із заявою про прийняття спадщини до Четвертої Донецької державної нотаріальної контори, але оформити свої спадкові права не встигла у зв`язку з проведенням антитерористичної операції.

Постановою від 26.05.2020 року нотаріусом Другої Селидівської нотаріальної контори відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру № 60311264 від 26.05.2020 року після смерті ОСОБА_2 заведена спадкова справа за № 924/2013 в Четвертій Донецькій нотаріальній конторі. Позивачка просить визнати за нею право власності на ѕ частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В судове засідання позивачка не з`явилась, просила справу слухати у її відсутність ( а.с. 36, 47).

Представник відповідача Кіровської районної ради м. Донецька в судове засідання не з`явився, про день і час слухання справи повідомлявся належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив. ( а. с. 29,40,41,44,52).

Суд на підставі ст. 280 ЦПК України ухвалює заочне рішення по справі, оскільки відповідач двічі не з`явився в судове засідання, не повідомив про причини своєї неявки, не надав відзив на позовну заяву, а позивачка не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивачка по справі ОСОБА_1 має статус внутрішньо-переміщеної особи ( а. с. 7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 ( а. с. 8).

Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді ѕ частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матералів справи, ОСОБА_2 є власником ѕ частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ( Ѕ частина належить на праві власності на підставі свідоцтва про житло за № 2383 від 19.06.2006 року; ј- належить на праві власності згідно свідоцтва про право на спадщину за законом ) ( а. с. 11-13).

Згідно нотаріально посвідченого заповіту, складного 27.04.2012 року , ОСОБА_2 , все належне майно, де б воно не знаходилось, з чого б воно не складалось, взагалі все те, що буде йому належите за законом та на що за законом він має право, в тому числі належну частину квартири за АДРЕСА_1 , заповів ОСОБА_1 ( а. с. 9).

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру ( спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 60311264 від 26.05.2020 року, після смерті ОСОБА_2 заведена спадкова справа 07.12.2013 року за № 924/2013, місце заведення Четверта Донецька державна нотаріальна контора, адреса: АДРЕСА_4 . ( а.с. 20).

Проте, позивачкою не отримано свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим, що документи на отримання спадщини залишились в м. Донецька, на тимчасово окупованій території.

В подальшому позивачка повторно звернулась до державного нотаріуса Другої Селидівської в.о. Четвертої Донецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 26.05.2020 року позивачці ОСОБА_1 відмовлено у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 3/4 частки квартири за АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 у зв`язку з неможливістю визначити коло спадкоємців, оскільки спадкова справа була відкрита в м. Донецьк, на тимчасово окупованій території.( а.с. 19).

Згідно звіту про оцінку майна ринкова вартість 3/4 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , становить 102377,25 грн. ( а.с. 21).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Згідно зі ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст. 67 Закону України Про нотаріат свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Отже, за наявності умов, передбачених ст. 49 Закону України Про нотаріат , на нотаріуса покладається завдання, по-перше, відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства; по-друге, обґрунтувати своє рішення на підставі норм чинного законодавства.

Згідно з п. 3 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ч. 4 ст. 49 Закону України Про нотаріат відмова у вчиненні нотаріальної дії за загальним правилом здійснюється в усній формі, а у випадку наявності вимоги особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, виноситься відповідна постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії можливе, якщо особа вважає, що нотаріус безпідставно (неправомірно) відмовив у вчиненні нотаріальної дії, порушивши тим самим покладений на нього обов`язок щодо вчинення нотаріальних дій. У такому разі оскаржується постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, в якій повинні обов`язково обґрунтовуватися причини такої відмови.

Як з`ясовано, перешкодою до оформлення нотаріусом спадкових прав позивача є знаходження спадкової справи, відкритої після смерті його батька, в м. Донецьк .

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.4 розділу 2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , затвердженого наказом Мінюсту України від 22.02.2012 року № 296/5, спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.

При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

У разі підтвердження факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом нотаріус відмовляє заявнику у прийнятті заяви (іншого документа) та роз`яснює право її подачі за місцезнаходженням цієї справи, а у разі потреби (неправильно визначено місце відкриття спадщини) витребовує цю справу для подальшого провадження.

Тобто, повторне заведення в теперішній час спадкової справи органами нотаріату, які здійснюють свої повноваження на території, яка контролюється органами державної влади України, є неможливим.

Законом 12 лютого 2015 року № 189-VIII прийнято низку додаткових гарантій по забезпеченню реалізації права на спадкування (ст. 11-1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , ст. 9-1 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції ), в яких врегульовано питання щодо місця відкриття спадщини, яка знаходиться на непідконтрольній українській владі території.

Кабінетом Міністрів України 15 квітня 2015 року постановою № 210 затверджено Порядок реєстрації деяких спадкових справ у Спадковому реєстрі, який визначає процедуру реєстрації у Спадковому реєстрі спадкових справ заведених на підставі статті 91 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції . Проте зазначений Порядок не врегулював процедуру оформлення права на спадкування у разі, якщо спадкова справа заведена нотаріусом раніше і залишилася на території, на якій органи державної влади в теперішній час тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Втім, як зазначено в розділі 6 Інформаційного листа Нотаріальної палати України Деякі питання оформлення спадкових прав на майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території України та на території проведення антитерористичної операції. Особливості відчуження нерухомого майна, що знаходиться на непідконтрольній Україні території , що стосується питання доступу до архівів нотаріальних документів, які залишилися на непідконтрольній Україні території, а також можливості їх передачі з вказаних територій, то на законодавчому рівні воно залишається відкритим.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, внаслідок перебування спадкової справи в

м. Донецьк , тому неможливо видати свідоцтво про право на спадщину за заявою позивача . ( а.с. 19).

В контексті поширення державою додаткових гарантій прав громадян в оформленні спадкових прав, перешкодою до чого є проведення антитерористичної операції, при вирішенні даної справи, коли у позивача відсутні будь-яки способи відновлення своїх майнових прав, слід орієнтуватись на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Як зазначено в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Будченко проти України , найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії ( Beyeler v. Italy ), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000?I) (п. 40).

У справі EAST/WEST ALLIANCE LIMITED проти України Європейський Суду зазначив: Згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах "ОСОБА_12 проти Італії" [ВП], заява N 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та "Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії" [ВП], заява N 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року) (п. 1);…. перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року) (2). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98) (п. 3) .

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав, є зокрема, визнання права.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року Про судову практику у справах про спадкування свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Тобто, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

За вищевказаних позивачем умов, які склались , способом відновлення існуючих у нього майнових прав, має бути лише судовий захист.

В судовому засіданні встановлено, що спадкова справа не була завершена такою кінцевою процедурою, як видачею свідоцтва про право на спадщину внаслідок проведення антитерористичної операції і знаходження спадкової справи на неконтрольованій українською владою території.

Втім, граничний строк видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежений (ст. 561 ЦК України, підпункт 4.10 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5).

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Таким чином, зважаючи на перешкоди в оформленні свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із знаходженняи спадкової справи на тимчасово окупованій території в м. Донецьк, право власності на спадкове майно: 3/4 частина квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом підлягає визнанню за позивачкою в судовому порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. . 1218,1268, 1269 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування , ст.ст. 3,5,12,13,18, 258,260,265,268, 273, 283 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кіровської районної ради у м. Донецьку про визнання права власності на ѕ частки квартири в порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ѕ частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач : ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Кіровська районна рада у м. Донецьку , ЄДРПОУ 26482444, м. Краматорськ, вул. Транспортна,2.

Суддя: