Рішення

від 02.10.2020 по справі 120/3592/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2020 р. Справа № 120/3592/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справ (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

24.07.2020 до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Кугутюка О.В., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу від 03.03.2020 № 2-5712/15-20-СГ про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га на території Заозернянської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту) та зобов`язання відповідача надати позивачу такий дозвіл.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою подальшої передачі безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,0 га, на території Заозернянської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту). До клопотання було додано необхідні документи. Однак відповідач відмовив у наданні дозволу, прийнявши наказ від 03.03.2020 № 2-5712/15-20-СГ. У наданій відмові відповідач зазначив, що відповідно до представлених документів місце розташування земельної ділянки, зазначене на графічних матеріалах, не відповідає схемі землеустрою документації по формуванню території сільської ради, а також не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території. Відповідно до статті 45 Закону України "Про землеустрій" для визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель.

Позивач з вказаним рішенням відповідача не погоджуєтьс, вважає його необґрунтованим і таким, що прийняте з непередбачених законом підстав, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 29.07.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

20.08.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що відповідно до статті 45 Закону України "Про землеустрій" схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо. Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються щодо території відповідного району, села, селища, міста. Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель села, селища, міста розробляються за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель Заозернянської сільської ради Хмільницького району, дозвіл на розроблення документації із землеустрою не може бути наданий позивачу, оскільки це суперечить вимогам пункту 2.5.1 Наказу Держгеокадастру "Про деякі питання взаємодії між територіальними органами Держгеокадастру/Держземагенства під час розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності" від 04.06.2015 року № 95 та статті 45 Закону України "Про землеустрій".

Крім того, відповідач вважає, що суд не повинен втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки рішення, дії чи бездіяльності такого суб`єкта на відповідність критеріям, закріпленим нормами КАС України. Таким чином, на думку відповідача, суд вправі зобов`язати відповідача до виконання обов`язків, покладених на нього законом і підзаконними актами, але не може вказувати йому, яке конкретно рішення (дії) необхідно прийняти (вчинити).

Інших заяв по суті не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Водночас дата постановлення рішення у цій справі обумовлена перебуванням судді-доповідача у відпустці, а також його зайнятістю у виборчих справах, для розгляду та вирішення яких законом встановлено скорочені строки розгляду.

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

20.01.2020 позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою подальшої передачі безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,0 га, на території Заозернянської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

До клопотання позивач додав копію паспорта та ідентифікаційного коду, викопіювання з чергового кадастрового плану Заозернянської сільської ради за № 3-14/0-0.37-52/148-20 від 16.01.2020, погоджене начальником відділу в Тульчинського районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та головою Заозернянської сільської ради, а також довідку цієї сільської ради від 23.12.2019 № 556 про відсутність заперечень щодо виділення земельної ділянки позивачк для ведення особистого селянського господарства.

Наказом від 03.03.2020 № 2-5712/15-20-СГ відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу. В наказі зазначено, що відповідно до представлених документів місце розташування земельної ділянки, зазначене на графічних матеріалах, не відповідає схемі землеустрою документації по формуванню території сільської ради, а також не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території. Відповідно до статті 45 Закону України "Про землеустрій" для визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель.

Позивач вважає вказаний незаконним та необґрунтованим, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законами України "Про Державний земельний кадастр", "Про землеустрій" тощо.

Так, стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Як видно з матеріалів справи, позивач вирішив скористатися своїм законним правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та з цією метою звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,0 га, на території Заозернянської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Під час розгляду справи відповідач не заперечив, що саме до його повноважень належить розгляд питання про надання чи відмову у наданні позивачу вищевказаного дозволу. Відтак цю обставину суд вважає безспірною.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено чіткий перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, як-от: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмовляючи у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач зазначачив, що відповідно до представлених документів місце розташування земельної ділянки, зазначене на графічних матеріалах, не відповідає схемі землеустрою документації по формуванню території сільської ради, а також не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території. Відповідно до статті 45 Закону України "Про землеустрій" для визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік випадків, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України, і підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Більше того, зміст наказу та відзиву на позов свідчать про те, що відповідач відмовив позивачу через невідповідність місця розташування спірної земельної ділянки схемі землеустрою документації по формуванню території Заозернянської сільської ради, яка ще взагалі не розроблена.

Також судом встановлено, що позивач виконав вимоги ч. 6 ст. 118 ЗК України та надав відповідачу викопіювання з плану земель щодо місця розташування бажаної земельної ділянки, яке погоджене як начальником відділу в Тульчинського районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, так і головою Заозернянської сільської ради. При цьому у своєму клопотанні позивач уточнив, що йдеться про земельну ділянку, яка межує з ділянкою під кадастровим номером 0524381200:03:000:0469, що дозволяло чітко ідентифікувати бажану для позивача земельну ділянку.

Наведене додатково спростовує підстави для відмови у наданні позивачу дозволу та вказує на протиправний характер оскаржуваного наказу.

Зрештою в силу приписів ч. 6 ст. 118 ЗК України органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Суд зазначає, що відповідно до статті 25 Закону України від 22.05.2003 № 858-ІV "Про землеустрій" (далі - Закон № 858-ІV) документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

До видів документації із землеустрою належать, зокрема, схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно зі статтею 45 Закону № 858-ІV схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються щодо території відповідного району, села, селища, міста.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель району розробляються за рішенням районної ради.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель села, селища, міста розробляються за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

Схема землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель відповідної адміністративно-територіальної одиниці включає:

а) завдання на складання схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці;

б) пояснювальну записку;

в) рішення відповідного органу місцевого самоврядування про розроблення схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці;

г) характеристику природних умов адміністративно-територіальної одиниці;

ґ) інформацію про сучасний стан використання та охорони земель у межах адміністративно-територіальної одиниці (включаючи обмеження у використанні земель);

д) картограму категорій земель у розрізі угідь у межах відповідної території;

е) картограму агровиробничих груп ґрунтів та крутизни схилів;

є) еколого-економічне обґрунтування використання та охорони земель;

ж) техніко-економічні показники схеми землеустрою;

з) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування;

и) інформацію про перспективний стан використання та охорони земель у межах адміністративно-територіальної одиниці;

і) схему запланованих заходів щодо раціонального використання та охорони земель;

ї) матеріали погодження схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, визначені статтею 186 ЗК України.

Відтак аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування є одним із видів документації із землеустрою, який розробляється з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо.

Тобто, на переконання суду, розроблення цього виду документації із землеустрою жодним чином не стосується порядку надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

До того ж, з наведених положень слідує, що схема землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель відповідної адміністративно-територіальної одиниці є документацією із землеустрою, яка розробляється щодо території відповідного району, села, селища, міста за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

Отже, вказуючи в оскаржуваному наказі на відсутність схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель Заорзернянської сільської ради, відповідач не врахував, що підставою для відмови у наданні громадянину дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, а не сама відсутність цих схем та обґрунтувань.

Водночас обставина відсутності схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель Заорзернянської сільської ради не пов`язана з діями позивача та існує через незалежні від нього причини.

Відтак суд констатує незаконність відмови відповідача, викладеної у наказі за № 2-5712/15-20-СГ від 03.03.2020, у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування зазначеного наказу підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд захистити його порушені права та інтереси шляхом зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га на території Заозернянської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту), прийнявши відповідний наказ.

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає таке.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

Втім, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі № К/31204/15).

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 11.09.2019 в справі № 819/570/18.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області має виключні повноваження щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Відтак суд вважає, що оскільки відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га на території Заозернянської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту), з дотриманням процедури розгляду в межах чинного законодавства (в межах своїх повноважень), однак відмовив з незаконних підстав, які не підтверджуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами, а суд дійшов висновку, що наказ відповідача є протиправним, у суб`єкта владних повноважень залишається лише один варіант дій та прийняття рішення, а саме надання позивачу дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що позивач обрав належний спосіб захисту своїх порушених прав і за результатами розгляду цієї справи відповідача необхідно зобов`язати надати позивачу ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га на території Заозернянської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту), відповідно до поданого клопотання.

Правильність зазначеного висновку підтверджуються правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.05.2020 у справі № 819/654/17.

При цьому суд зазначає, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17 та від 19.06.2018 в справі № 806/2982/17.

При вирішенні справи суд також враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Натомість у спорі між сторонами судом встановлено недотримання відповідачем принципу "належного урядування" в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Так, відповідач довільно трактує визначені законом підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та відмовив позивачу у наданні такого дозволу з непередбачених законом підстав.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене суд доходить висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га на території Заозернянської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту), також підлягають задоволенню.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16, від 18.10.2018 у справі № 813/4989/17.

Разом з тим, всупереч приписам ст. 134 КАС України позивач не надав суду договору про надання правової допомоги адвокатом, зі змісту якого можливо встановити умови та порядок надання правової допомоги, погоджений сторонами розмір гонорару, обсяг робіт, які зобов`язується виконати адвокат, їх вартість тощо.

Крім того, позивач не надав суду акту виконаних робіт (детальний опис робіт (наданих послуг)) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, як це передбачено положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України.

Також позивач додав до позовної заяви рахунок на оплату послуг з правової допомоги, виставлений адвокатом 12.06.2020 на суму 4000,00 грн. Водночас доказів оплати послуг за цим рахунком не надано.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивач не підтвердив належними доказами склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги.

Відтак за результатами розгляду справи суд не вбачає правових підстав для відшкодування позивачу заявлених витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 4000,00 грн.

Щодо судового збору, то витрати позивача на його сплату дійсно мали місце та підтверджуються документально, а саме платіжним дорученням № Р24А791041471А87881 від 22.07.2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, оскільки позов задоволено, судові витрати позивача на сплату судового збору у розмірі 840,80 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При цьому суд зауважує, що з урахуванням положень ч. 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" та заявлених позовних вимог, при зверненні до суду з цим позовом позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі 840,80 грн (як за одну позовну вимогу немайнового характеру).

Однак, як видно з платіжного доручення за № Р24А791041471А87881 від 22.07.2020, позивач сплатив судовий збір в розмірі 849,21 грн. Тобто позивач вніс судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України переплачена сума судового збору може бути повернута за ухвалою суду лише на підставі клопотання особи, яка його сплатила.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03 березня 2020 року № 2-5712/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 1,00 га на території Заозернянської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; поштова адреса: АДРЕСА_2 );

2) представник позивача: адвокат Кугутюк Олександр Васильович (адреса для листування: вул. Івана Гонти, 7, м. Тульчин, Вінницька область, 23600);

3) відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027).

Повне судове рішення складено 02.10.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович