Постанова

від 01.10.2020 по справі 640/8793/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8793/19 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря: Зуєнка Д.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від29травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.05.2019 за №Ф-65206-17.

У обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що з 2010 року має свідоцтво, яке дає право на зайняття адвокатською діяльністю. В період з 08.08.2011 по 19.01.2018 працював як найманий працівник у ТОВ Телесистеми України . У 2017 році роботодавець щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача як за найманого працівника в розмірі 22 % від суми нарахованої йому заробітної плати, що складало в середньому близько 1800,00 грн. на місяць, тобто в сумі, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць, що підтверджується Довідкою про нараховану заробітну плату позивача із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 11.03.2019. Отже, вважає вимогу відповідача протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що оскільки право на зайняття адвокатською діяльністю позивача не зупинено з 26.12.2016, то останній не може стверджувати, що не займається та не займався адвокатською діяльністю, тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року №Ф-65206-17 відповідачем сформована правомірно.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Скаржник мотивує свої вимоги тим, що суд першої інстанції не встановив, що у період, за який нараховано недоїмку зі сплати ЄСВ, він був найманим працівником і єдиний внесок за нього сплачував роботодавець.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 27.10.2010 на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27.10.2010 №206 позивачу видано свідоцтво №4322/10 про право на зайняття адвокатською діяльністю.

З 01.03.2011 позивач взятий на облік у ДПІ Солом`янського району м. Києва, на підтвердження чого видано довідку форми №4-ОПП.

31.03.2011 позивач взятий на облік в органі Пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва, на підтвердження чого видано Повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску.

08.08.2011 позивача прийнято на роботу на посаду юрисконсульта у ТОВ Телесистеми України .

26.06.2014 позивача переведено на посаду начальника юридичного відділу у ТОВ Телесистеми України .

19.01.2018 позивач звільнився із займаної посади за власним бажанням, що підтверджується відповідними запасами в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , яка наявна у матеріалах справи.

Крім того, з 26.06.2014 по січень 2018 року позивач займав посаду директора ТОВ Системс Телеком (код ЄДРПОУ 34294011), що підтверджується наявним у матеріалах справи наказом №7/к від 26.06.2014 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

За результатами адвокатської діяльності протягом 2018 року позивачем через електронний кабінет платника подано 26.04.2019 до контролюючого органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік форми №Д5 (річна), на підтвердження чого до електронного кабінету платника надійшла квитанція №2, яка наявна у матеріалах справи та сплачено єдиний соціальний внесок протягом 2019 року на суму 13045,78 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями: №173518 від 18.01.2019 року, №176644 від 05.02.2019, №186554 від 22.03.2019 року, №1 від 19.04.2019.

10.05.2019 відповідачем сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-65206-17, згідно якої станом на 30.04.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені позивача становить 7985,12 грн.

Позивач вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-65206-17 від 10.05.2019 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю працівник . Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (надалі також - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для правового висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема,адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19).

З матеріалів справи вбачається, що борг з ЄСВ позивачу нараховано за 2017, 2018 роки, 1 квартал 2019 року у розмірі 21030,90 грн. (за 2017 рік у сумі 8448,0 грн, за 2018 рік у сумі 9828,72 грн, за І кв. 2019 року 2754,18 грн) (а.с.37-41).

Позивачем сплачено єдиний соціальний внесок протягом 2019 року, у розмірі не менше мінімального страхового внеску, на суму 13045,78 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями: №173518 від 18.01.2019, №176644 від 05.02.2019, №186554 від 22.03.2019, №1 від 19.04.2019(а.с.26-29).

Отже, вимогу Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.05.2019 за №Ф-65206-17 сформовано на суму 7985,12 грн (21030,90 - 13045,78).

З індивідуальних відомостей про застраховану особу від 11.03.2019 вбачається отримання у період 2017 року позивачем заробітку, з якого сплачено єдиний внесок (а.с.33-34).

Тобто, позивач у 2017 році був найманим працівником і роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем.

Колегія суддів зауважує, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього на суму 7985,12 грн, яка залишилась непогашена за період 2017, 2018 роки та 1 квартал 2019 року (13045,78 + 7985,12 = 21030,90 ), сплачував роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Суд першої інстанції викладеного не встановив, у зв`язку з чим прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження.

За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до платіжного доручення №199567 від 21.05.2019 позивач за подання позову сплатив 768,40 грн. Згідно з квитанцією Н1С1-4Е9Н-11РТ-ВЕВА від 12.06.2020 скаржник за подання апеляційної скарги на судове рішення сплатив 1152,60 грн.

Отже, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 1921 грн.

Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29травня2020 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 10.05.2019 за №Ф-65206-17.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1921,00 (тисяча дев`ятсот двадцять одна)грн за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у м. Києві(ЄДРПОУ 43141267).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 01 жовтня 2020 року.

Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька Судді: О.Є.Пилипенко Я.М.Собків