Рішення

від 25.04.2007 по справі 2-917/2007

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 2-917/2007

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

25 квітня 2007 року                                           Ленінський  районний  суд м. Запоріжжя  

у  складі: головуючого – судді Лихосенко  М.О.,

                при секретарі – Михайлівського А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ “Запоріжтрансформатор” про визнання незаконними наказів про скорочення штату, про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд з позовом до ВАТ "Запоріжтрансформатор" про визнання незаконним наказів про скорочення штату, про звільнення з роботи, поновлення на роботі на посаді акумуляторника в який зазначив, що працював у  відповідача  з 1967р.

З 01.02.99р. працював на посаді акумуляторника ділянки зв'язку.

З 11.08.04р. йому була призначена пенсія за віком та він продовжував працювати на  підприємстві.

Наказом №426 від 31.03.06р. у зв'язку з введенням на підприємстві в експлуатацію нової цифровий АТС та демонтажем старої АТС-49 на ділянці зв'язку підлягала  скороченню  посада акумуляторника.

04.04.04р. він був попереджений адміністрацією про майбутнє скорочення та звільнення з роботи по закінченню 2-х місяців.

Розпорядженням №724 від 31.05.06р. строк попередження його про звільнення з  роботи в зв'язку зі скороченням штатів був продовжений до 31.07.06р. і він продовжував  працювати  на  підприємстві.

16.06.06р. він одержав виробничу травму на підприємстві, про що було складено акт.

До 06.12.06р. він  хворів.

Згідно висновку МСЕК від 07.12.06р. йому встановлена 3 група інвалідності у  зв'язку  з  трудовим  каліцтвом, зі ступенем втрати працездатності на 30%.

Після виходу на роботу, у зв'язку зі скороченням, йому була запропонована інша робота. З переліком вакантних посад він був ознайомлений 11.12.06р.

13.12.06р. профком СТЦ дав адміністрації підприємства згоду на його звільнення по ст.40 п.1 КЗпП України за умовами одержання компенсації у зв'язку з втратою працездатності.

Незважаючи на це,  наказом №523 від 14.12.06р.  він був звільнений з роботи  за ст.40 п.1 КЗпП України за скороченням штату.

З ним було зроблено розрахунок при звільненні,  виплачена вихідна  допомога.

Своє звільнення  з роботи вважає незаконним з наступних підстав.

Питання реорганізації підприємства, в тому числі скорочення чисельності і штату працівників, на його думку, є виключним правом загальних зборів акціонерів, а не особисто генерального директора.

Крім того, з моменту попередження про майбутнє скороченні та звільнення з роботи 04.04.06р. і до моменту одержання виробничої травми адміністрацією йому не пропонувалася ніяка інша робота на підприємстві.

Тільки після хвороби та виходу на роботу 11.12.06р. він був ознайомлений з  переліком  посад  для  працевлаштування.

Однак, на  ряд  запропонованих йому посад були встановлені вікові обмеження до 35  років.

За іншими посадами не було медичного висновку про можливість його працевлаштування в  зв'язку  з  висновком  МСЕК від 07.12.06р., згідно якого, йому протипоказана важка фізична праця та  робота  на  висоті.

Ще до пропозиції йому вакантних посад для працевлаштування, адміністрація вже 08.12.06р. звернулася в профком з поданням  про  надання  згоди  на  його  звільнення.

Адміністрація також  не  врахувала,  що у відповідності зі ст.42 п.7 КЗпП України він має переважне право на залишення на роботі при  скороченні  чисельності  штату, оскільки  одержав  на підприємстві  трудове  каліцтво.

Профком підприємства дав згоду на його звільнення під  умовою.

Просить визнати незаконними наказ №426 від 31.03.06р. "Про удосконалення організаційної структури керування ділянки зв'язку", розпорядження №462 від 3.04.06р. в частині скорочення посади акумуляторника та наказ №523 від 14.12.06р. про його  звільнення  за ст.40 п.1 КЗпП України, поновити його на роботу до відповідача на посаді  акумуляторника ділянки  зв'язку.

Крім того,  у зв'язку з незаконним звільненням, просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за  період з 15.12.06р. по даний час з розрахунку середнього  заробітку 1032 грн.

Незаконним звільненням з роботи відповідач заподіяв йому моральні страждання,  оскільки було  порушено  його  право на  працю, будучи травмованим на  виробництві та потребуючи подальшого лікування, він залишився без коштів для існування, погіршилося матеріальне становище його родини, у зв'язку з чим він просить стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

Представник відповідача заперечує проти позову, суду пояснив, що позивач дійсно  працював  акумуляторника на ділянці зв'язку і був єдиною особою,  яка працювала на даній посаді  в  зазначеному  структурному  підрозділі.

На  підставі наказу №426  від 31.03.06р. на ділянці зв'язку підлягала скороченню   посада акумуляторника.

Вирішення питань про чисельність штату працівників підприємства, його скорочення відносяться до компетенції генерального директора підприємства, а  не  загальних  зборів.

Розпорядженням №462 від 3.04.06р. ОСОБА_1 був попереджений про майбутнє скорочення та звільнення з роботи за 2 місяці.

Після цього, розпорядженням №724 від 31.05.06р. строк попередження йому був  продовжений на  2  місяці.

З 16.07.06р. по 06.12.06р. позивач знаходився на лікуванні в зв'язку з отриманою  виробничою травмою.

Повідомленням від 11.12.06р. ОСОБА_1 була запропонована інша робота на підприємстві, але він не дав своєї згоди на переведення і не відмовився від запропонованих вакантних  посад,  про  що  було складено акт працівниками ВК.

13.12.06р. профком СТЦ дав згоду на звільнення  позивача за ст.40 п.1  КЗпП  України.

Наказом №523 від 14.12.06р.  позивач був звільнений з роботи за ст.40 п.1 КЗпП  України у зв'язку  зі  скороченням  штату  працівників.

Вважає, що звільнення позивача  зроблено  відповідно до КЗпП України, у  зв'язку  з  чим  просить в  позові  відмовити.

Розглянувши матеріали  справи,  вислухавши  пояснення сторін, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині  визнання незаконним звільнення з роботи,  поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди обґрунтовані та підлягають задоволенню, інші вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено,  що позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві з 1967р.

З 01.02.99р.  працював у посаді  акумуляторника 6  розряду ділянки  зв'язку.

11.08.04р. він оформив пенсію за віком і продовжував працювати на  підприємстві.

31.03.06р. на підприємстві був виданий наказ №426 "Про удосконалення організаційної  структури  керування ділянки зв'язку" згідно якого у зв'язку з введенням в експлуатацію нової цифровий АТС і виводом з експлуатації  старої  АТС-49 на ділянці зв'язку підлягалось скороченню 7 одиниць електромонтерів станційного обладнання телефонного зв'язку та акумуляторник.

Розпорядженням №462 від 3.04.06р. "Про скорочення посад" акумуляторник ОСОБА_1  був попереджений про майбутнє скорочення та звільненні з роботи по закінченню 2-х  місяців.

Доводи позивача  про  те,  що  зазначений  наказ і розпорядження є незаконними, оскільки видані генеральним директором підприємства,  що не має зазначених повноважень,  суд вважає неспроможними з  наступних  підстав.

Згідно Статуту підприємства рішення даних питань не віднесено до  компетенції загальних  зборів  акціонерів.

Вирішувати питання про поліпшення виробництва, про скорочення чисельності працюючих в межах фонду заробітної  плати  надано підприємству в  особі  його керівних і  виконавчих органів.

Таким чином, адміністрація підприємства мала право вирішувати питання про  скорочення  чисельності штату працівників ділянки зв'язку і звільнення у зв'язку з цим  працівників.

У відповідності зі ст.40 п.1 КЗпП України, трудовий договір укладений на невизначений термін може бути розірваний адміністрацією у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації виробництва, скорочення чисельності штату  працівників.

Разом з тим, суд вважає, що при звільненні позивача відповідачем був порушений порядок звільнення, передбачений КЗпП України.

У відповідності зі ст.49-2 КЗпП України, одночасно з  попередженням про звільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників, адміністрація зобов'язана запропонувати працівнику іншу  роботу на  тому ж підприємстві.

З моменту попередження ОСОБА_1 про звільнення 04.04.06р. адміністрація  не пропонувала йому для працевлаштування ніякої  іншої  роботи.

Розпорядженням №724 від 31.05.06р. строк попередження про звільнення з роботи у зв'язку зі скороченням штату позивачу  був продовжений  на 2  місяці і  він  продовжував  працювати  на  підприємстві.

16.06.06р. він одержав виробничу травму, що підтверджено актом про нещасний випадок і до 06.12.06р. знаходився на лікуванні.

Згідно висновку МСЕК від 07.12.06р. йому встановлена 3 група інвалідності, зі  ступенем  втрати  працездатності  на  30%.

Ще до пропозиції позивачу для працевлаштування вакантних посад 08.12.06р.  адміністрація підприємства звернулась в профком з поданням про надання згоди на звільнення за ст.40  п.1 КЗпП України.

Тільки 11.12.06р. позивачу були запропоновані вакантні посади на підприємстві, що  підтверджено повідомленням.

Разом з тим,  переведення працівника на іншу роботу повинно здійснюватися в межах 2-х місяців, позивачу ж до 16.06.06р. взагалі не пропонувалася ніяка інша робота на підприємстві, що є порушенням закону.

Крім того, питання про виконання цих вимог закону повинний вирішуватися з урахуванням можливостей переведення працівника  на  іншу роботу  в  межах  всього  підприємства.

В порушення ст.42 п.8 КЗпП України відповідач не розглядав питання про його переважне право на залишення на роботі в зв'язку зі скороченням чисельності штату серед всіх акумуляторників, що працюють  на  підприємстві.

З представленого  позивачу  переліку  вакантних  посад  на підприємстві 3  мають обмеження  віку  до 35  років.

Згідно висновку МСЕК від 07.12.06р.  позивачу  протипоказана важка фізична  праця,  робота  на  висоті.

Разом з тим, відповідач не перевірив чи може позивач за станом свого здоров'я  виконувати  запропоновані  йому  роботи.

Доводи відповідача про те, що в період з квітня 2006р. по грудень 2006р. на  підприємстві не вівся прийом працівників за робочими спеціальностями суд вважає неспроможними, оскільки їм не були представлені суду кадрові накази за вказаний період.

Профспілковий комітет СТЦ дав згоду на звільнення позивача за умовами, що не  передбачені законом.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем був порушений порядок звільнення позивача з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності  штатів.

Незважаючи на  допущені порушення, наказом №523 від 14.12.06р. позивач незаконно був звільнений з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України.

Доводи відповідача про те,  що позивач не може бути поновлений на колишню роботу оскільки за станом здоров'я не може її виконувати, суд вважає неспроможними тому, що позивач звільнений не за станом здоров'я. Крім того, у висновку МСЕК від 07.12.06р.  відсутній висновок про те, що він не може виконувати роботу акумуляторника за станом здоров’я.

З урахуванням викладеного, наказ відповідача №523 від 14.12.06р. підлягає скасуванню як незаконний, а ОСОБА_1 підлягає поновленню на  колишнє  місце  роботи.

У відповідності  зі ст.235 КЗпП України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.12.06р. до 15.04.07р. за 4 місяці 10 днів з розрахунку середнього заробітку 1032 грн., за мінусом виплаченої вихідної допомоги в сумі 1032 грн., в загальній сумі 3440 грн., що повинна бути виплачена за мінусом прибуткового податку  та  інших обов'язкових платежів.

/1032 х 4 міс. 10 дн. = 4472 – 1032 = 3440 грн./

Незаконним звільненням з роботи позивачу були заподіяні  і  моральні страждання, оскільки було порушено його право на працю, після одержання трудового каліцтва і необхідності лікування, він залишився без коштів для існування, що потребувало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Разом з тим, суму заявленої позивачем моральної шкоди 5000 грн. суд вважає значно завищеною та такою, що не відповідає тяжкості заподіяних моральних страждань, у зв'язку з чим вважає за необхідне зменшити її і стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

Оскільки за трудовими справами позивачі звільнені від сплати держмита та витрат на інформаційно технічне забезпечення, то вони також підлягають стягненню з відповідача.

В іншій  частині позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212, 213 ЦПК України, ст.ст. 41 п.1, 43, 232, 233, 235, 237-1 КЗпП України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов  задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ ВАТ “Запоріжтрансформатор” № 523 від 14.12.2006 р. про звільнення з роботи ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на роботу у ВАТ “Запоріжтрансформатор” акумуляторником.

Стягнути з ВАТ “Запоріжтрансформатор” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3440 грн., який повинен бути виплачений з відрахуванням прибуткового податку та інших обов’язкових платежів.

Стягнути з ВАТ “Запоріжтрансформатор” на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

Стягнути з ВАТ “Запоріжтрансформатор” в доход держави держмито в розмірі 59 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 30 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі піддати негайному виконанню.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: /підпис/

Рішення не набрало законної сили.

Видане для ознайомлення.

Суддя:                                     М.О. Лихосенко

Секретар:                                 А.С. Михайловський