Рішення

від 11.09.2020 по справі 462/7332/19

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 462/7332/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2020 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого - судді Колодяжного С.Ю.

з участю секретарів судового засідання Колошкіна П.І., Любінець В.Ю.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи Веселовського І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради, третя особа - Товариство індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 , про визнання права власності на гараж,

встановив:

ОСОБА_3 в листопаді 2019 року звернувся в суд з позовом до Львівської міської ради, в якому просить визнати за ним право власності на гараж № НОМЕР_1 площею 24,6 кв.м, що знаходиться в четвертому ряді Товариства індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 на АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що згідно статуту Товариства індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 та списку членів цього товариства, є власником гаража № НОМЕР_1 ряд 4, розташованого на АДРЕСА_1 , про що свідчить також технічний паспорт, виготовлений 15.11.2019 року в інвентаризаційній справі ОКП Львівської обласної ради БТІ та ЕО за №20506. Даний гараж був збудований ним в 2006 році на земельній ділянці, переданій товариству в постійне користування згідно державного акту від 25.11.1993 року, і перебуває у його володінні та користуванні до теперішнього часу. Однак, він не має можливості оформити право власності на гараж, оскільки первинні документи (рішення райвиконкому, протокол про прийняття у члени кооперативу, ордер тощо) були втрачені попередніми головами кооперативу. Зазначає, що підтвердженням того факту, що гараж завершений, тобто побудований, служить технічний паспорт з планом, характеристикою гаража та експлікацією, з якої вбачається, що загальна площа гаража становить 24,6 кв.м. Посилаючись на положення ст.ст. 331, 392 ЦПК України, просить визнати за ним право власності на новостворене майно.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29.11.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, покликаючись на мотиви такого, який просив задовольнити. Додатково зазначив, що позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання права власності на гараж № НОМЕР_1 в четвертому ряді Товариства індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 , оскільки такий гараж фактично є його власністю. ОСОБА_3 , як член кооперативу, звертався до такого для отримання довідки про сплату всіх пайових внесків з метою подальшої приватизації гаража та реєстрації права власності. Однак, кооператив необхідної довідки не надав, оскільки відсутні документи про прийняття позивача в члени кооперативу. За таких обставин позивач змушений звернутись до суду для захисту свого правава власності. Стверджує, що відсутність позову від Львівської міської ради про демонтаж гаража свідчить про законність такого будівництва. Гараж збудований в 2006 році позивачем. Станом на день подання позову гараж побудований. Для підтвердження права власності ОСОБА_3 звернувся до бюро технічної інвентаризації, де отримав технічний паспорт на нараж. Вважає, що наявні всі підстави для задоволення позову.

Представник відповідача - Львівської міської ради проти позову заперечив, посилаючи його безпідставність та необґрунтованість. Зокрема зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази, що позивач є членом кооперативу та сплатив всі пайові внески. З врахуванням відсутності підтвердження про членство кооперативу та сплати пайових внесків позивачем, відсутні підстави для задоволення позову. Вважає будівництво гаража незаконним, а позицію ОСОБА_3 , що він є власником гаража, помилковою, оскільки відсутнє документальне підтвердження цього, в тому числі відсутні докази про надання дозволу чи згоди компетентних органів на будівництво гаража, проектна документація на будівництво та підтвердження здачі об`єкта в експлуатацію. Крім цього, відповідно до рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 141 від 18.04.1991 року відведено земельну ділянку автогаражному кооперативу для винесення металевих гаражів з антенного поля Львівського об`єднаного авіазагону, що відображено і в державному акті на право постійного користування землею серії ЛВ 30701002 від 25.11.1993 року, згідно якого землю надано у постійне користування Товариству власників індивідуальних гаражів Аерофлот-2 для винесення саме металевих гаражів з антенного поля Львівського об`єднаного авіазагону, а не для будівництва гаражів. Також просив врахувати дані, які містяться у матеріалах кримінальної справи № 1-371/2010, що Товариству власників індивідуальних гаражів Аерофлот-2 дозвіл на будівництво індивідуальних гаражів видавався в липні 1997 року і діяв до 31.12.1997 року, після чого такий дозвіл не надавався, що підтверджується листом інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 19.03.2010 року. Таким чином, вважає, що немає жодних законних підстав на будівництво позивачем гаража. Щодо наданого позивачем технічного паспорта на гараж, то такий містить лише технічні характеристики спірного гаражу та не є правовстановлюючим документом на підтвердження право власності на нього . Що стосується відсутності позову про демонтаж гаража, то ця обставина не може свідчити про законність будівництва чи слугувати підставою для узаконення цього гаража.

Представник третьої особи Товариства індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 - голова правління Веселовський І.Г. в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечив. Вказав, що позивачем сплачено всі пайові внески. В матеріалах справи наявний список членів кооперативу, відповідно до якого позивач є членом кооперативу. Протокол про прийняття в члени кооперативу у нього відсутній. Зазначив, що в матеріалах справи є дозвіл на здійснення будівництва, який в подальшому було продовжено, рахунок-угода про надання дозволу на здійснення будівельних робіт, висновок про відведення земельної ділянки від 1999 року. Гараж позивача в кримінальній справі, на яку вказує представник відповідача, не фігурував. Проте, він не може видати позивачу довідку про те, що той є членом кооперативу, оскільки в нього відсутні документи про прийняття позивача в члени кооперативу (протокол), дані документи були вилучені при досудовому розслідуванні у справі № 1-371/2010 і кооперативу не повернуті.

Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідка ОСОБА_4 , дослідивши матеріали даної справи та кримінальної справи № 1-371/2010, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 1 2, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 141 від 18.04.1991 року (справа № 1-371/2010, т.1, а.с.185), з врахуванням крайньої необхідності у вивільненні території антенного поля Львівського об`єднаного авіазагону для потреб будівництва, було вирішено, зокрема, Залізничному райвиконкому затвердити списки громадян, які мають металеві гаражі на антенному полі, для створення автогаражного кооперативу, відвести новоствореному кооперативу за рахунок земель міськземфонду земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

Згідно рішення Виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів № 72 від 10.03.1992 року (справа № 1-371/2010, т.1 а.с.186) на виконання рішення облвиконкому від 17.07.1990 року Про впорядкування мережі відкритих і закритих стоянок власного автотранпорту та рішення Львівського міськвиконкому № 141 від 18.04.1991 року Про винесення металевих гаражів з антенного поля Львівського об`єднаного авіазагону вирішено створити гаражне товариство для членів спілки автомобілістів, які проживають у м.Львові, та присвоїти йому назву Аерофлот-2 .

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 №762316, вбачається, що 03.11.1998 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради проведено державну реєстрацію Товариства індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 , з адресою місцезнаходження: м.Львів, вуд.Любінська, 200 (а.с. 11).

За заними довідки АА №722427 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), виданою Головним управліннямм статистики у Львівській області (а.с. 13), Товариство індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 є юридичної особою, яка знаходиться за адресою м. Львів, Залізничний р-н, вул. Любінська, 200, також є некомерційною організацією, що обслуговує домашні господарства.

З копії статуту Товариства (а.с. 4-10), який прийнято загальними зборами його членів 24.01.1992 року, вбачається, що основним напрямком діяльності Товариства є спільна експлуатація об`єктів особистої власності членів товариства, надання послуг по охороні гаражних боксів і транспортних засобів, а також спільне ведення господарської діяльності по експлуатації гаражних боксів (п.1.2). Членом Товариства може бути кожний громадянин, постійно проживаючий на території м.Львова, який досяг повноліття і має власний транспортний засіб, зареєстрований у встановленому порядку у м.Львові (п.2.1). Член Товариства має право постійно користуватись гаражем, який йому належить, для зберігання транспортних засобів (п.3.1), при цьому право розпоряджатись майном товариства належить тільки самому товариству, а окремим боксом - його власнику (п. 1.5).

В матеріалах справи наявний державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ 30701002 від 25.11.1993 року (а.с. 16), в якому визначено, що земельну ділянку площею 1.19 га надано в постійне користування Товариству власників індивідуальних гаражів Аерофлот-2 для винесення металевих гаражів з антенного поля Львівською об`єднаного авіагазону відповідно до рішення Львівської міської ради народних депутатів №141 від 18.07.1991 року.

За наведеного, суду не представлено документів, що Товариству власників індивідуальних гаражів Аерофлот-2 (на даний час - Товариство індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 ) надавалася земельна ділянка для будівництва, в тому числі для будівництва гаражів (гаражних боксів), натомість вказані наявні у матеріалах справи та досліджені судом документи свідчать про надання Товариству земельної ділянки в постійне користування для винесення металевих гаражів з антенного поля Львівською об`єднаного авіагазону, оскільки саме з цією метою - для перенесення металевих гаражів для звільнення антенного поля Львівською об`єднаного авіагазону і було створене це Товариство.

Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 згідно списку членів вказаного Товариства індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 є членом цього Товариства (а.с. 22-27).

До позовної заяви позивачем долучено технічний паспорт, виготовлений 15.11.2019 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки , на гараж (машино-місце) № НОМЕР_1 ряд НОМЕР_2 в кооперативі Аерофлот-2 на АДРЕСА_1 (а.с. 17-19), за даними якого замовником технічної інвентаризації є позивач, загальна площа гаража складає 24,6 м 2 , висота 3,25 м, фундамент - бетон, стіни - цегла, покрівля - металопрофіль, перекриття - з/б плити, підлога - бетон, вказаний рік спорудження - 2006 рік.

Згідно даних довідок Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки № 2/13394 від 04.11.2019 року (а.с. 20, 21) інвентаризаційна вартість на гаражний бокс № НОМЕР_1 ряд 4 в Товаристві індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 на АДРЕСА_1 становить 171919 грн. та станом на 29.12.2012 року право власності на даний гаражний бокс не зареєстровано і свідоство про право власності на такий не видавалось.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.19-1 Закону України Про кооперацію член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - розпорядження квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 28.06.1991 року Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25.05.1998 року, у справах про право на пай і на гараж судам належить виходити, зокрема, з того, що член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на власний розсуд, продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 звертався до Товариства індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 із заявою про видачу довідки на приватизацію гаражного боксу, проте йому було відмовлено в цьому, оскільки ним не було надано початкових (базових) документів, які були втрачені, а саме: виписки з рішення правління Товариства із затвердженням такого на загальних зборах Товариства про вступ до Товариства або рішення Виконавчого комітету Залізничного району м.Львова про виділення місця під будівництво гаражного боксу, тоді як ці дані обов`язково вносяться до довідки. Дана обставина підтверджується листом Товариства індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 № 01/20 від 21.01.2020 року (а.с. 61), в якому, окрім наведеного, вказується про те, що Товариство необхідних документів не має, так як вони не бупи передані попереднім головою Товариства ОСОБА_5 , та, як відомо, вони були вилучені в межах кримінальної справи № 1-371/2010.

Перевіривши матеріали кримінальної справи № 1-371/2010, судом не виявлено в такій вказаних документів.

З огляду на наведене, а також те, що матеріали справи не містять підтвердження повної сплати позивачем пайових внесків за гараж, судом не встановлено, що ОСОБА_3 здійснив викуп гаража в порядку, визначеному занокодавством, за умови чого він став би власником цього майна.

Поряд з цим, під час розгляду справи було встановлено та не заперечується представником позивача, що будівництво спірного гаража не здійснювалось гаражним кооперативом, а велося індивідуально ОСОБА_3 господарським способом.

В обґрунтування позовної вимоги про визнання права власності на спірний гараж, з посиланням на приписи ст.15, 16, 331, 392 ЦК України, ОСОБА_3 стверджує, що гараж збудований на земельній ділянці Товариства, яка належить такому на праві постійного користування згідно державного акту від 25.11.1993 року, він є членом цього товариства, будівництво гаража завершене, що підтверджується технічним паспортом, і за таких обставин він набув права власності на цей гараж.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України ).

Згідно зі ст.5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1, 2 ст.319 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України . У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України ). Стаття 392 ЦК України , у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст.392 цього Кодексу , слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

Отже, ураховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 ЦК України .

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Враховуючи наведене правове регулювання, положення ст.392 ЦК України , на які посилається позивач, спрямовані на захист існуючого права власності, однак не встановлюють способу його набуття, як цього вимагає позивач у справі. За встановлених обставин справи суд вважає, що позивач не надав доказів, які беззаперечно свідчили би про те, що спірне майно є його власністю.

Відповідно до ч.1 ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 року № 1243 Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів , яка діяла станом на 2006 рік, коли, як стверджує позивач, ним звершене будівництво спірного гаража, прийняття в експлуатацію закінчених об`єктів полягає у підтверджені державними приймальними комісіями готовності об`єкта до експлуатації за його цільовим призначенням відповідно до будівельних норм та правил.

На час звернення до суду з даним позовом чинна Постанова Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 461, якою затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів , що визначає механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів та передбачає прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Відповідно до ч.ч. 5, 8 ст.39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом обєктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Аналіз наведених положень у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 ЦК України, ч.3 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Отже, саме із моменту прийняття в експлуатацію новостворене майно з категорії побудови переходить до категорії майна як об`єкта цивільного права.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Зазначений висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 19.09.2011 у справі N 3-82гс11, від 27.05.2015 у справі №6-159цс15 та підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема в постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 915/1344/17, від 29.03.2018 у справі №909/935/15, Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 352/626/13-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 200/22329/14-ц.

У даній справі встановлено, що спірний об`єкт в експлуатацію не введений та не зареєстрований, позивачем не надано на підтвердження цього належних та допустимих доказів, а також доказів того, що він в установленому законом порядку звертався до компетентних органів за вирішенням питання про введення збудованого об`єкта до експлуатації або що йому в цьому було безпідставно відмовлено.

Отже, на наведених обставин спірний гараж не набув статусу нерухомого майна, як об`єкта цивільного права.

Доводи позивача про те, що єдиним та достатнім документом на нерухоме майно є технічний паспорт є безпідставними, оскільки технічний паспорт містить лише технічні характеристики спірного гаража та не може замінити собою документ, виданий уповноваженим органом, про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Не можна вважати належним підтвердженням набуття позивачем права власності на гараж ту обставину, що на інші гаражі Товариство індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 видавались свідоцтва про права власності (а.с. 84, 85, 86), оскільки предметом розгляду в даній справі є визнання права власності ОСОБА_3 на гараж № НОМЕР_1 .

Окрім цього, суд зауважує, що відповідно до ст.9 Закону України Про архітектурну діяльність від 20 травня 1999 року № 687-ХIV, в редакції, чинній на час здійснення позивачем будівництва спірного гаража, будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) обєкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів.

Проте, відсутні докази про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва гаража та затвердженого проекту.

Щодо дозволу на виконання будівельних робіт у Товариства індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 , то судом встановлено, що такий був виданий Товариству 03.07.1997 року і діяв до 31.12.1997 року, в подальшому був продовжений тільки до 31.12.2004 року (справа № 1-371/2010, т.1, а.с.180), водночас будівництво гаража позивача в цей період не підтверджено, до того ж ОСОБА_3 був прийнятий в члени кооперативу лише у 2007 році (а.с. 90-91).

Допитаний під час розгляду справи свідок ОСОБА_4 підтвердив, що у 1997 році допомагав на договірних засадах Товариству індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 оформити документи, які подаються в інспекцію держархбудконтролю, для отримання дозволу на проведення будівельних робіт, а саме - будівництво гаражних боксів. Він розробив фрагмент фасаду індивідуальних гаражів, типовий план гаража та розріз гаражного боксу. 03.07.1997 року отримав на руки в органі держархбудконтролю дозвіл на виконання будівельних робіт. Йому відомо, що такий дозвіл було продовжено до кінця 2004 року.

Об`єктивного підтвердження належними та допустимими доказами подальшого продовження вказаного дозволу чи надання Товариству в подальшому іншого дозволу на виконання будівельних робіт зі спорудження гаражів судом не встановлено, а відтак доводи позивача та його представника з цього приводу є неприйнятними.

Крім цього, як вбачається із листа-відповіді начальника інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області № 7/13-06/1499 від 09.03.2010 року, інспекцією ДАБК у Львівській області з 01.01.2008 року по 09.03.2010 рік дозвіл на виконання будівельних робіт не видавався, продовження дозволу №58/97 від 03.07.1997 року не проводилось (справа № 1-371/2010, т.1 а.с.198) .

Що стосується наданих стороною позивача рахунку-угоди № 294-Д від 18.05.2004 року між ЛКП Архбуднагляд та ГК Аерофлот-2 щодо виконання робіт по продовженнб дозволу на проведення будівельних робіт по АДРЕСА_1 , та атка здавання приймання вказаних робіт від 21.05.2004 року (а.с. 87), то ці документи не містять даних про дозвіл на будівництво і строк його дії, і відповідно не підтверджують наявність у Товариства дозволу на будівництво після 31.12.2004 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи наведене, зважаючи на предмет і підстави заявленого у даній справі позову, з огляду, зокрема, на те, що визнання у судовому порядку права власності на об`єкт, не прийнятий в експлуатацію, нормами ЦК України чи іншого нормативного акта не передбачено, суд дійшов висновку, що позов є безпідставним, не ґрунтується на законі, а відтак задоволенні такого слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, судові витрати не підлягають стягненню з відповідача та відшкодуванню позивачу.

Керуючись ст.10, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Львівської міської ради про визнання права власності на гараж № НОМЕР_1 площею 24,6 кв.м, що знаходиться в четвертому ряді Товариства індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 на АДРЕСА_1 , - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду, відповідно до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - через Залізничний районний суд м. Львова.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно з п.3 Розділу XII Прикінцеві положення ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач - Львівська міська рада, ЄДРПОУ 04055896, адреса місцезнаходження: м.Львів, пл.Ринок, 1;

третя особа - Товариство індивідуальних забудовників та експлуатації гаражів Аерофлот-2 , ЄДРПОУ 20848850, адреса місцезнаходження: м.Львів, вул.Любінська, 200.

Повний текст рішення складений 16.09.2020 року.

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: С.Ю. Колодяжний