Рішення

від 05.10.2020 по справі 909/649/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.10.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/649/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаза Плюс", вул. Р. Шухевича, буд. 6А, м. Бурштин, Галицький район, Івано-Франківська область, 77111

до відповідача: Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" в особі відокремленого підрозділу "Бурштинська теплова електрична станція", м. Бурштин, Галицький район, Івано-Франківська область, 77111

про стягнення заборгованості в сумі 53095 грн 55 к.

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаза Плюс" із позовною заявою до Акціонерного товариства "ДТЕК Захід" в особі відокремленого підрозділу "Бурштинська теплова електрична станція" про стягнення заборгованості в сумі 53095 грн 55 к.

21.07.2020 суд відкрив провадження у справі та ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив відповідачу строк для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі, суд надіслав відповідачу на адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яку відповідач отримав 27.07.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

21.07.2020 суд встановив відповідачу для подання відзиву на позов п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позов не подав.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Разом з тим, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесені зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, де зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

На адресу суду надійшов відзив на позов вх.№13183/20 від 01.10.2020, в якому відповідач проти позову заперечив; вказав що позивач безпідставно звернувся з позовом до суду, оскільки заборгованість погашена 23.07.2020, в підтвердження чого подав платіжне доручення №1648864 від 23 липня 2020 року.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №2943-ЗЭ-БуТЭС про надання послуг від 27.08.2019 щодо своєчасної оплати наданих послуг, в результаті чого виникла заборгованість. Позивач обґрунтував позов ст.525,526,610,611 ЦК України.

Заперечення відповідача.

У відзиві на позов відповідач проти позову заперечив, вказав, що станом на 23.07.2020 заборгованість за надані послуги згідно договору №2943-ЗЭ-БуТЭС про надання послуг від 27.08.2019 погашена; просив в позові відмовити.

Обставини справи. Оцінка доказів.

Предметом спору є матеріально - правова вимога про стягнення заборгованості за надані послуги.

27.08.2019 сторони спору уклали договір №2943-ЗЭ-БуТЭС про надання послуг (далі-договір). Сторони уклали договір письмово у формі єдиного документа, його підписали повноважні особи обох сторін за договором та скріпили печатками сторін.

Згідно з п.10.1 договору, договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов"язань.

Згідно з п 1.1. договору виконавець зобов"язався у 2019 році надати замовнику послуги, зазначені в п.1.2. цього договору, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Найменування послуг (код ДКПП 33.14.1. Ремонтування та технічне обслуговування іншого електричного устаткування): Послуги по впровадженню системи відеоспостереження у приміщеннях блочних щитів керування ВПДТЕКБуТЕС (далі - послуги) (п.1.2. договору).

Сума цього договору становить 176985 грн17 к., у тому числі ПДВ 20% 29497 грн 53 к. (п.3.1. договору).

Розрахунки проводяться шляхом оплати замовником наданих виконавцем послуг аванс 70% протягом 5(п"яти) календарних днів з моменту підписання договору, решту 30 % протягом 10-ти календарних днів після підписання сторонами акта прийому - передачі наданих послуг, пред"явлення виконавцем рахунку на оплату послуг та за умови надання виконавцем належним чином оформленої податкової накладної (п.4.1. договору).

15.08.2019 відповідач надав позивачу Гарантійний лист №109/1524, відповідно до якого просив приступити до роботи до підписання договору у зв"язку з терміновістю проведення таких робіт та гарантував оплату відповідно до договору який буде укладений. (копія знаходиться в матеріалах справи).

12.09.2019 відповідач на виконання умов договору оплатив позивачу аванс в сумі 123889 грн 62 к., що підтверджується платіжним дорученням №173794, копія якого приєднана до матеріалів справи.

На виконання умов договору позивач надавав відповідачу послуги згідно договору №2943-ЗЭ-БуТЭС від 27.08.2019, що підтверджується підписаним сторонами Актом надання послуг №1 від 08 жовтня 2019 року, копія якого приєднана до матеріалів справи.

Як зазначає позивач в позовній заяві, відповідач в порушення умов договору надані послуги повністю станом на 22.07.2020 не оплатив, у зв"язку з чим він звернувся за захистом порушеного права до суду.

Відповідач у відзиві на позов ствердив, що заборгованість перед позивачем погашена, в підтвердження чого подав платіжне доручення №1648864 від 23 липня 2020 року.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наразі суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі " Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відтак оцінюючи представлені сторонами докази суд врахував, що в платіжному дорученні №1648864 від 23 липня 2020 року поданому відповідачем містяться відомості , що співпадають з відомостями зазначеними позивачем у позовній заяві, це платіжне доручення відповідає вимогам законодавства, є первинним документом, фіксує факт здійснення господарської операції з оплати заборгованості згідно договору №2943-ЗЭ- БуТЭС від 27.08.2019 та акта №1 від 08.10.2019, тому є всі підстави вважати, що відповідач погасив заборгованість перед позивачем 23.07.2020, тобто станом на день підготовки та відправлення позивачем позову до суду.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Із змісту ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи позивач належним чином виконав свої зобов"язання згідно договору. В свою чергу відповідач порушив строки оплати за надані послуги.

Однак відповідач подав докази, що підтверджують сплату заборгованості до відкриття провадження у справі. Відтак на момент відкриття провадження у справі боргу відповідача перед позивачем не існувало.

Надаючи оцінку порушеного права позивача за захистом якого він звернувся до суду з позовом, суд керувався таким.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу ( ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.

Крім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Висновок суду.

Зважаючи на те, що на момент відкриття провадження у справі (31.07.2020) відповідач заборгованість сплатив, тобто право позивача не було порушене, в задоволенні позову належить відмовити.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За поданий позов позивач сплатив судовий збір у розмірі 2102 грн 00 к., що підтверджується платіжним дорученням №454 від 03 березня 2020 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову в позові, судовий збір в розмірі 2102 грн 00 к. суд покладає на позивача.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача 4000 грн 00 к. витрати на професійну правничу допомогу

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

З огляду на викладені положення процесуального законодавства, враховуючи відмову в позові, суд покладає судові витрати заявника, пов`язані з наданням правничої допомоги на позивача.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 129, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаза Плюс", вул. Р. Шухевича, буд. 6А, м. Бурштин, Галицький район, Івано-Франківська область, 77111 (код 37951848 ) до Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" в особі відокремленого підрозділу "Бурштинська теплова електрична станція", м. Бурштин, Галицький район, Івано-Франківська область, 77111 (код 23269555) про стягнення заборгованості в сумі 53095 грн 55 к. відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05.10.2020

Суддя Т. В. Максимів