Рішення

від 05.10.2020 по справі 910/5558/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2020Справа № 910/5558/20

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби

індивідуального захисту" вул. Пономарьова, буд. 32, смт. Коцюбинське,

м. Ірпінь, Київська область, 08298

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техніка промислового альпінізму" вул. Феодори Пушиної, буд. 13, м. Київ, 03115

про стягнення 262 806,00 грн. та виселення

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техніка промислового альпінізму" (відповідач) про стягнення 262 806,00 грн. та виселення.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача зобов`язань за Договором оренди від 28.09.2018 щодо повернення позивачу орендованого майна за актом-приймання передачі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 ухвалено продовжити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 13.07.2020 включно.

14.07.2020 від відповідача до відділу діловодства суду надійшло повторне клопотання про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 ухвалено продовжити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 31.07.2020 включно.

29.07.2020 від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

30.07.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з підстав недоведеності.

З 03.08.2020 по 28.08.2020 головуючий у справі суддя Лиськов М.О. перебував у щорічній відпустці.

10.08.2020 до суду позивачем подано відповідь на відзив.

07.09.2020 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

14.09.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" надійшли письмові пояснення по справі.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Водночас, суддя Лиськов М.О. перебував у щорічній відпустці з 03.08.2020 по 28.08.2020. Проте, з 07.09.2020 по 02.10.2020 головуючий у справі суддя Лиськов М.О. перебував на лікарняному, отже рішення у справі ухвалюється суддею після виходу з лікарняного.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

04.12.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ПРОМИСЛОВІ ЗСОБІИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ , як Орендодавцем (надалі - Позивач або ТОВ ПРОМЗІЗ ) та Товариством з обмеженою відповідальністю ПРОМТЕХІНСТРУМЕНТ , як Орендарем був укладений Договір суборенди нежитлових приміщень №1 (надалі - Договір суборенди ). Додатковою угодою №1 від 15.07.2013 р. до Договору суборенди були внесені зміни що стосуються зміни назви Орендаря: ТОВ ПРОМТЕХІНСТРУМЕНТ змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕХНІКА ПРОМИСЛОВОГО АЛЬПІНІЗМУ (надалі - Відповідач або ТОВ ТЕХПРОМАЛЬП ),

За умовами Договору суборенди (п. 1.1.) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 273,4 кв.м., із яких офісні приміщення складають 58,5 кв.м., складські приміщення складають 214,9 кв.м. згідно креслення, що додається як Додаток №1 до цього договору, надалі майно .

Відповідно до п. 1.2 Договору суборенди, майно знаходиться за адресою: Київська область, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, буд. 32 та перебуває у користуванні та розпорядженні Орендодавця на підставі Договору оренди нежитлових приміщень №1/2012 від 03.12.2012 р., укладеного із власником приміщень - Товариством з обмеженою відповідальністю База комплектації підприємств .

В розділі 2 Договору суборенди визначено умови передачі та повернення орендованого майна, а саме: згідно п. 2.1. Договору суборенди, Орендар набуває права користування майном з моменту підписання сторонами даного Договору і Акту приймання-передачі майна від Орендодавця до Орендаря.

На підтвердження факту передачі Орендодавцем в користування Орендарю нежитлових приміщень сторонами був складений Акт передавання-приймання нежитлових приміщень від 04.12.2012 р. згідно Договору суборенди нежитлових приміщень №1 від 04.12.2012 р.

В п. 2.3. Договору суборенди визначено: протягом трьох календарних днів після припинення цього договору у порядку, передбаченому п. 3.4., 9.1., 11.2. або 11.3. цього Договору, Орендар зобов`язаний звільнити та повернути Орендодавцеві майно. Повернення майна оформлюється підписанням сторонами Акту приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця.

Відповідно до п. 10.6. Договору суборенди, договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.10.2015 р., а в частині невиконання грошових зобов`язань - до їх повного виконання. Після закінчення терміну дії Договору повернення майна здійснюється у порядку, передбаченому п. 2.3. Договору. На підставі Додаткової угоди №3 від 06.11.2015 р. до Договору суборенди нежитлових приміщень №1 від 04.12.2012 р. строк дії Договору було продовжено до 28.09.2018 р.

Згідно Протоколу погодження розміру орендної плати від 31.01.2014 р. за Договором суборенди нежитлових приміщень №1 від 04.12.2012 р. місячна орендна плата за орендоване майно включає в себе вартість комунальних послуг (плату за електроенергію, водовідведення, теплопостачання, вивезення побутових відходів тощо, окрім послуг електрозв`язку) та визначається виходячи із вартості оренди одного квадратного метру для офісних приміщень 48,00 грн. (сорок вісім грн. 00 коп.) в т.ч. ПДВ 8,00 грн. та для складських приміщень 45,00 (сорок п`ять грн. 00 коп.) в т.ч. ПДВ 7,50 грн. і становить 12 478,50 (дванадцять тисяч чотириста сімдесят вісім грн. 50 коп.), в т.ч. ПДВ 2 079,75 грн., із яких 2 808,00 грн. - плата за оренду офісних приміщень, 9 670,50 грн. - плата за оренду складських приміщень.

За твердженням позивача, котре належними доказами не спростоване відповідачем, що визначені Договором суборенди №1 від 04.12.2012 р. приміщення після закінчення строку оренди і надалі перебувають в користуванні Позивача вже на підставі нового Договору оренди нежитлових приміщень №1/2018 від 14.08.2018 р. та Додаткової угоди №1 від 02.10.2018 р. до Договору оренди нежитлових приміщень №1/2018 від 14.08.2018 р., що укладені з власником приміщення - Товариством з обмеженою відповідальністю База комплектації підприємств .

Як встановлено судом, строк дії Договору суборенди - до 28.09.2018 р.

За умовами п. 2.3. Договору суборенди повернення майна оформлюється підписанням сторонами Акту приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця.

Після закінчення строку дії Договору суборенди Відповідач не повернув Позивачу приміщення в порядку, передбаченому п. 2.3 Договору - згідно Акту приймання-передачі майна.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказує, що офісні приміщення площею 58,5 кв.м. все таки були звільнені Орендарем без передачі приміщень згідно Акту приймання-передачі, однак в частині орендованих складських приміщень Орендар залишив своє майно, яке до теперішнього часу там перебуває.

02.10.2018 р. комісія працівників ТОВ ПРОМЗІЗ за участю Генерального директора Гомоляко А.А., заступника директора з адміністративних питань Велішаєвої Л.Д., юрисконсульта Троценко О.Б. та завідуючого складом Максименко С.А. був складений Акт про незвільнення орендованих складських приміщень.

Згідно Договору суборенди, площа складських приміщень, що передавалася в строкове платне користування Відповідачу, складала 214,9 кв.м. Згідно креслення, що є Додатком №1 до Договору суборенди складські приміщення включали в себе: приміщення інв. № 64 - площею 85,1 кв.м., приміщення інв. № 65 - площею 63,9 кв.м., інв. № 66 - площею 18,0 кв.м., приміщення інв. № 68 - площею 47,9 кв.м.

Так, згідно акту про незвільнення орендованих приміщень від 02.10.2018 р. було виявлено, що в орендованих приміщеннях в адміністративно-складської будівлі літ. А за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, буд. 32, зокрема в складських приміщеннях підвалу будівлі (приміщення інв. №№ 64-66 площею 167,0 кв.м.) ТОВ Техпромальп покинуто власне майно згідно переліку.

Отже, Відповідачем було звільнено лише одне складське приміщення №68 площею 47,9 кв.м., проте дане приміщення не було передано Позивачу згідно Акту приймання-передачі майна, як це передбачено п. 2.3 Договору суборенди.

За твердженням позивача, котре належними доказами не спростоване відповідачем, станом на момент складання зазначеного Акту про незвільнення орендовних приміщень від 02.10.2018 р. вимоги про звільнення та передачу приміщень були проігноровані ТОВ Техпромальп , на телефонні дзвінки директор ТОВ Техпромальп Павлюк В.І. не відповідав.

На письмові вимоги щодо звільнення орендованих приміщень та відшкодування збитків ТОВ ТЕХПРОМАЛЬП не реагує. Так, зокрема, вимога-претензія про звільнення орендованих приміщень та відшкодування збитків, що надсилалася на юридичну адресу Відповідача та на адресу тимчасово виконуючого обов`язки директора Павлюка В.І., повернулася за закінченням терміну зберігання.

Таким чином, після закінчення строку Договору суборенди 28.09.2018 р., Відповідач не повернув і не намагався повернути Позивачу орендоване майно, при цьому частина складських приміщень площею 167 кв.м. зайнята майном ТОВ Техпромальп , що унеможливило використання даної площі Позивачем у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 9.1. Договору суборенди, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань згідно з Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України з урахуванням положень, встановлених цим Договором.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди, а відтак правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами Глави 58 ЦК України, Глави 30 ГК України.

Згідно зі статтею 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Разом із тим, за змістом статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина 1 статті 763 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також визначені у статті 764 Цивільного кодексу України, якою визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Норма статті 764 Цивільного кодексу України передбачає таку правову конструкцію, як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.

Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді", і у такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17 та від 03.04.2019 у справі № 911/928/18.

Разом з тим, пунктом 9.3. Договору сторони узгодили, що будь-які зміни, додатки та доповнення до цього договору дійсні лише при умові виконання їх у письмовій формі і з моменту підписання належними представниками та скріплення відбитками печаток сторін (у випадку їх наявності) є невід`ємними частинами цього Договору.

Зважаючи на наявність заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів погодження між сторонами продовження строку дії Договору, а також документів, які підтверджують чинність цієї угоди на момент вирішення даного спору судом, враховуючи заперечення орендодавця проти продовження дії Договору, доведені у встановленому законом порядку до відома відповідача, суд дійшов висновку про те, договірні відносини між сторонами за Договором є припиненими з 29.09.2018.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до частини другої статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем на користь позивача орендованого майна, підписання сторонами відповідного акту приймання-передавання, що свідчило б про повернення такого майна позивачу. Доказів на спростування факту неповернення орендованого майна відповідачем суду не надано.

Враховуючи несвоєчасне повернення орендованого майна, позивач просив суд на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України стягнути з відповідача 262 806,00 грн. неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого ч.1 ст. 785 ЦК України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої ч. 2 ст. 785 ЦК України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

Як встановлено судом, відповідач прострочив виконання свого обов`язку щодо повернення нерухомого майна з оренди.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Правовий аналіз ст. 230 ГК України, ст. 549 ЦК України та ч. 2 ст. 785 ЦК України дає підстави для висновку про те, що штраф, передбачений ст. 230 ГК України та ст. 549 ЦК України, та неустойка, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України, є різними правовими інститутами.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин за порушення наймачем обов`язку з повернення речі. Така неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією у розумінні ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України.

Такий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року по справі №924/599/19.

З наведеного у позові розрахунку Позивача, який не заперечений та не спростований Відповідачем, вбачається, що за період 29 вересня 2018 року - 31 березня 2020 року Позивачем нараховано Відповідачу на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойку у розмірі подвійної орендної плати, разом в сумі 262 806,00 Розрахунок вказаної суми неустойки судом перевірено та визнано обґрунтованим і арифметично правильним; Відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, та обставин, на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростував. Враховуючи все вищенаведене, позовні вимоги про стягнення 262 806,00 неустойки визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Отже, судом встановлено, що відповідач, в порушення вимог закону та договору оренди, орендовані ним нежитлові приміщення, загальною площею 167,0 кв.м., адміністративно-складської будівлі Літ. А , що, що розміщені за адресою: Київська область, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, буд. 32 не звільнив та по акту приймання-передачі не повернув.

Водночас, обов`язок орендаря повернути орендодавцеві об`єкт оренди, тобто фактично виселитись з орендованого приміщення, у разі припинення договору найму передбачено ст. 785 Цивільного кодексу України, а також умовами укладеного між сторонами договору.

Отже, якщо орендар не звільнив орендоване приміщення після закінчення строку дії договору оренди, орендодавець вправі заявити позовні вимоги про виселення орендаря з орендованого приміщення як примусове виконання обов`язку в натурі.

З огляду на вищенаведене, оскільки відповідач після закінчення строку дії договору не повернув та не звільнив нежитлові приміщення, загальною площею 167,0 кв.м., адміністративно-складської будівлі Літ. А , що, що розміщені за адресою: Київська область, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, буд. 32, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про виселення відповідача із орендованого приміщення.

Заперечення відповідача проти позовних вимог суд розглянув та відхилив як такі, що не спростовують заявлені вимоги, зважаючи на обставини, викладені вище.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНІКА ПРОМИСЛОВОГО АЛЬПІНІЗМУ (адреса: 03115 м. Київ, вул. Феодори Пушиної, буд. 13, код ЄДРПОУ 30722026) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМИСЛОВІ ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ (адреса: 08298, Київська обл., м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, 32, код ЄДРПОУ 25585987) 262 806,00 грн. (двісті шістдесят дві тисячі вісімсот шість тисяч гривень) неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України та 6 044,09 грн. (шість тисяч сорок чотири гривні) судового збору.

3. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕХНІКА ПРОМИСЛОВОГО АЛЬПІНІЗМУ (адреса: 03115 м. Київ, вул. Феодори Пушиної, буд. 13, код ЄДРПОУ 30722026) з об`єкту оренди, а саме: з нежитлових складських приміщень підвалу (інвентарні номери 64-66) площею 167,0 кв.м., адміністративно-складської будівлі Літ. А , що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, буд. 32.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.О. Лиськов