Рішення

від 22.09.2020 по справі 813/2058/17

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 813/2058/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року м. Львів

10 год. 48 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Винника В.М., представника позивача Мудрака Р.Б. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства Транс-Спорт (82000 Львівська область м. Старий Самбір вул. Дністрова 25) до Головного управління Держпраці у Львівській області (79005 м. Львів пл. Міцкевича 8) про визнання протиправними та скасування постанов -

УСТАНОВИВ:

у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 813/2058/17 за позовом приватного підприємства Транс-Спорт (далі - позивач, ПП Транс-Спорт до Головного управління Державної служби з питань праці у Львівській області про визнання протиправними та скасування постанов № 13010211210-0388, № 13010211210-0389 та № 13010211210-0390 від 16.05.2017.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, наклавши адміністративні санкції, порушив положення п. 11 ст. 7 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , яким передбачено, що у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк вимоги припису про усунення порушень, виявлених під час здійснення перевірки, фінансові санкції до суб`єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються. Також позивач вважає, що положеннями ч. 7 ст. 7 згаданого Закону не передбачено повноважень відповідача з приводу накладення штрафів. Крім цього покликається на те, що він не повинен був укладати трудові договори з водіями, оскільки діяв відповідно до партнерських договорів, на виконання яких саме партнер повинен був працевлаштовувати водіїв, а тому не могло бути порушено ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу Законів про працю України.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.06.2017 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано прийняту Головним управлінням Державної служби з питань праці у Львівській області постанову про накладення штрафу від 16.05.2017 за № 13010211210-0390. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.06.2017 у справі № 813/2058/17 скасовано в частині стягнення судового збору з Головного управління державної служби України з питань праці у Львівській області та прийнято в цій частині нове рішення про стягнення судового збору з Державного бюджету України, а в іншій частині постанову залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 17.10.2019 касаційну скаргу Головного управління державної служби України з питань праці у Львівській області задоволено частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.06.2017 і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 у справі № 813/2058/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд вказав, що під час нового розгляду суд першої інстанції має достеменно з`ясувати наявність або відсутність ознак трудових правовідносин між позивачем та особами, зазначеними в акті перевірки від 27.04.2017 за № 13/01/021/1210.

Справа надійшла на адресу суду 05.12.2019 за вх. № 46283 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями таку передано для розгляду судді Качур Р.П.

Ухвалою від 06.12.2019 суддею прийнято до провадження справу № 813/2058/17 за позовом приватного підприємства Транс-Спорт до Головного управління Державної служби з питань праці у Львівській області про визнання протиправними та скасування постанов. Призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 26.03.2020 закрито підготовче провадження у вказаній адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 685 від 04.01.2020), у якому він позов не визнав. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивач вимоги припису виконав та усунув допущені порушення законодавства про працю. Вважає, що таким чином позивач визнав, що підприємством допущені дані порушення. Звертає увагу суду на те, що під час винесення оскаржуваних постанов посадовими особами Управління не береться до уваги факт усунення виявлених порушень. Порядок накладення штрафів не передбачає право посадової особи Управління не виносити постанови у разі усунення порушень. Таким чином, на думку відповідача, оспорювані постанови про накладення фінансових санкцій було винесено з повним дотриманням вимог чинного законодавства, на підставі акту перевірки ПП Транс-Спорт та з неухильним дотриманням Порядку накладення штрафів. Вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач надіслав на адресу суду заперечення на відзив (вх. № 6447 від 05.02.2020), у якому вказав, що між ним та визначеними в акті перевірки особами виключаються трудові відносини, а зазначені договори не є укладеними для приховування трудових відносин.

На адресу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення (вх. № 10756 від 26.02.2020), у якому останній вказав, що клопотання позивача від 15.05.2017 про перенесення терміну розгляду справи про накладення штрафу було погоджено і відповідно перенесено на 16.05.2017 о 17:00 год. Позивач не заперечує факту прийняття участі в розгляді справи про накладення санкцій. Відтак слід критично оцінювати твердження позивача про те, що справа про накладення фінансових санкцій взагалі не розглядалася. Також, покликаючись на норми Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 390 від 02.07.2012, вказав, що вбачається правомірність здійснення позивачем своїх повноважень щодо проведення заходу державного нагляду (контролю) і застосування фінансових санкцій за його результатами.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та запереченні на відзив. Просив позов задовольнити повністю.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях. У судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. На адресу суду від представника відповідача клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 8388ел від 22.09.2020) у зв`язку з продовженням дії на території Львівської області карантину до 31.10.2020.

Щодо поданого представником відповідача клопотання суд зазначає таке.

За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Виключний перелік підстав, за наявності хоча б однієї із яких у суду виникає обов`язок відкладення розгляду справи в межах встановленого КАС України строку, наведено у ч. 2 ст. 205 КАС України. До таких належать:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку, коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;

5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.

У той же час п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України визначено, що у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

З аналізу зазначених норм слідує, що у разі неявки у судове засідання відповідача (його представника), належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, обов`язок суду відкласти розгляд справи виникає лише у разі, якщо: така неявка є першою; відповідач повідомив причини неявки та такі визнано судом поважними.

Із матеріалів справи судом встановлено, що судовий розгляд справи було призначено на такі дати: 21.05.2020, 18.06.2020, 16.07.2020 та 22.09.2020.

Судові засідання 21.05.2020, 18.06.2020 та 16.07.2020 відкладено за клопотаннями відповідача у зв`язку із визнанням судом причин неявки представника поважними з огляду на те, що на час їх проведення діяло положення п. 3 розділу VI Прикінцеві положення КАС України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 540-IX від 30.03.2020, відповідно до якого встановлені КАС України строки, зокрема строк розгляду адміністративної справи, продовжувалися на строк дії такого карантину.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) № 731-IX від 18.06.2020 (набрав чинності 17.07.2020) внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено п. 3 розділу VI Прикінцеві положення КАС України в новій редакції, відповідно до якої під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Ураховуючи те, що судове засідання 22.09.2020 було четвертим поспіль, у яке представник відповідач не прибув, у клопотанні про відкладення розгляду справи від 22.09.2020 конкретних обмежень, впроваджених у зв`язку з карантином, які не дали змогу йому прибути до суду не зазначив, суд, керуючись положенням п. 2 ч. 3 ст. 205 та п. 3 розділу VI Прикінцеві положення КАС України у взаємозв`язку, розглянув справу за відсутності представника відповідача.

Суд заслухав вступне слово представника позивача, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

На підставі наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 25.04.2017 № 0923-П (Т. 1 а.с. 106) та направлення на проведення перевірки від 25.04.2017 (Т. 1 а.с. 107) посадовими особами Головного управління Держпраці у Львівській області в період з 26.04.2017 по 27.04.2017 проведено перевірку додержання суб`єктом господарювання ПП Транс-Спорт законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За результатами проведеної перевірки Головним управління Держпраці у Львівській області складено акт № 13/01/021/1210 від 27.04.2017 (Т. 1 а.с. 13-22), відповідно до якого встановлено, що посадові особи підприємства допустили до роботи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Перевіркою також встановлено порушення ст.ст. 116, 117 КЗпП України, а саме - при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, проводиться не в день звільнення. Порушення ч.1 та ч.4 ст.115 КЗпП України та ст.21 Закону України Про відпустки - заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується пізніше, ніж за 3 дні до початку відпустки.

Посадовими особами відповідача на підставі акта перевірки 27.04.2017 прийнято припис № 13/01/021/1210-0973, яким ПП Транс-Спорт приписано забезпечити виконання вимог до 27.05.2017, а саме ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України; ст. 116 КЗпП України; ст. 117 КЗпП України; ч. 4 ст. 115 КЗпП України, ст. 21 Закону України Про відпустки ; ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України Про оплату праці (Т. 1 а.с. 23-25).

Головним управління Держпраці у Львівській області 16.05.2017 прийнято ряд постанов про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами:

- № 13010211210-0388, якою на ПП Транс-спорт накладено штраф у розмірі 3200 грн 00 коп. (Т. 1 а.с. 7-8);

- № 13010211210-0389, якою на ПП Транс-спорт накладено штраф у розмірі 9600 грн 00 коп. (Т. 1 а.с. 9-10);

- № 13010211210-0390, якою на ПП Транс-спорт накладено штраф у розмірі 672000 грн 00 коп. (Т. 1 а.с. 11-12).

Вважаючи такі постанови протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

При вирішенні спору по суті суд виходить з такого.

В силу дії ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові та організаційні засади, основні принципи контролю за додержанням законодавства про працю визначаються Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, що ратифікована Законом України № 1985-IV від 08.09.2004.

Згідно з ч.1 ст.12 Конвенції інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; iii) зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

Відповідно до статті 16 Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

В силу вимог ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

Суд зважає на ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування Україні № 295 від 26.04.2017 визнано нечинною.

Водночас, за змістом частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів України Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування Україні від 26.04.2017 №295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14.05.2019.

Тому норми постанови Кабінету Міністрів України Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування Україні від 26.04.2017 №295 підлягають застосуванню до спірних правовідносин як такі, що були чинними на момент їх виникнення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 420/5895/18 та від 16.01.2020 у справі № 2040/7558/18.

Згідно з п. 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Відповідно до пунктів 19, 20 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження (пункт 21 Порядку №295).

За змістом пунктів 23, 24 Порядку № 295 припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

Згідно з пунктом 26 Порядку № 295 у разі відмови керівника чи уповноваженого представника об`єкта відвідування від підписання або за неможливості особистого вручення акта і припису акт та припис складаються у трьох примірниках.

Два примірники акта і припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об`єкту відвідування рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування та невиїзного інспектування.

Об`єкт відвідування зобов`язаний повернути інспектору праці підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання.

У разі ненадходження в установлений строк підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається об`єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Пунктом 29 Порядку № 295 передбачено, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Системний аналіз наведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 1340/5964/18, від 24.12.2019 у справі № 360/403/19, від 10.02.2020 у справі № 1.380.2019.000037.

Позивачем визнано обставини порушення з приводу невиплати всіх сум, які належать працівнику, в день звільнення; не забезпечення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку; виплати заробітної плати з порушенням термінів; виплати заробітної плати за весь час щорічної відпустки.

А тому зазначені обставини в силу ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) не доказуються при вирішені даного спору.

При цьому позивачем не визнається порушення щодо допуску працівника до роботи без укладення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

З аналізу наведених норм видно, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Між тим 22.04.2020 Верховний Суд у межах справи № 160/8902/18 (адміністративне провадження № К/9901/18108/19) вказав, що взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно із статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України, згідно з якою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

В той же час відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

При цьому виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

З огляду на викладене у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судження про відсутність цивільно-правових відносин між суб`єктом господарювання і третіми особами, які непідтверджені належними та допустимими доказами, не можуть бути підставою для висновку про допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 806/2064/18.

Як слідує з матеріалів справи, приватне підприємство Транс-Спорт для виконання пасажирських перевезень залучає на умовах співпраці третіх осіб, з якими укладає відповідні договори.

Зокрема, 01.04.2017 позивачем було укладено такі договори: договір № 14 з приватним підприємцем ОСОБА_13 (Т. 1 а.с. 57-59), договір № 15 з приватним підприємцем ОСОБА_14 (Т. 1 а.с. 53-55), договір № 17 з приватним підприємцем ОСОБА_15 (Т. 1 а.с. 49-51), договір № 18 з ОСОБА_16 (Т. 1 а.с. 45-47), договір № 20 з ОСОБА_3 (Т. 1 а.с. 41-43).

Суд дослідив вищезазначені договори, встановив, що такі є договорами про надання послуг, які регулюються положеннями статей 901, 902 ЦК України та зазначає таке.

Відповідно до умов договорів вказані особи виступають як Партнер-2, а позивач - Партнер-1.

Як передбачено пунктом 1 зазначених договорів, окрім інших послуг, Партнер-1 зобов`язується щоденно надавати у фактичне володіння та користування Партнеру-1 транспортні засоби з відміткою у шляховому листі про пройдений технічний огляд згідно з вимогами законодавства (у тому числі піврічний); здійснити підбір екіпажу для транспортних засобів. Відповідно до п. 2 зазначених договорів, Партнер-1 зобов`язується забезпечувати транспортні засоби паливно-мастильними матеріалами; організовувати видачу і прийом шляхових листів; вести квитково-касові книги;- працевлаштувати в себе згідно норм чинного трудового законодавства підібраний Партнером-2 екіпаж, якщо останній згідно норм чинного законодавства може бути допущений до виконання трудових обов`язків водія для здійснення перевезень пасажирів та якщо такий екіпаж не працює у Партнера-2 на умовах трудового договору. У випадку, якщо Партнер-2 окремо не повідомляє Партнера-1 про необхідність працевлаштування екіпажу в межах штату Партнера-1, це означає, що він перебуває з членами екіпажу (водіями) у трудових відносинах самостійно і самостійно здійснює комплекс прав та обов`язків, пов`язаних з цим.

Відтак щодо зафіксованих в ході інспекційного відвідування порушень, які стали підставою прийняття оскаржуваної постанови № 13010211210-0390 від 16.05.2017 про допуск до роботи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України суд зазначає, що вказані особи були членами екіпажів транспортних засобів, що передаються згідно з вказаними договорами, зокрема: ОСОБА_2 - працівник ОСОБА_16 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - працівники ОСОБА_14 , ОСОБА_17 та ОСОБА_9 - працівники ОСОБА_13 , ОСОБА_10 - працівник ОСОБА_15 , ОСОБА_3 - самостійний член екіпажу відповідно до укладеного з ним договором № 20.

Зазначені обставини підтверджуються копіями трудових договорів (Т. 1 а.с. 61, 62, 70, 71, 72, 73) трудових книжок (Т. 1 а.с. 35-37), наказів про прийняття на роботу (Т. 1 а.с. 34, 68, 69).

За таких обставин за своїм змістом укладені позивачем з вказаними фізичними особами договори цивільно-правового характеру врегульовують цивільні відносини, а висновки відповідача про наявність у цих договорах ознак трудового договору та порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях.

Нормою ч. 1 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 вказаного Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу № 13010211210-0390 від 16.05.2017, а тому адміністративний позов в цій частині підлягає задоволенню. В іншій частині в задоволенні слід відмовити з огляду на наявність обставин, які визнаються позивачем.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, судові витрати належить присудити на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293-295, пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ Перехідні положення КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов приватного підприємства Транс-Спорт до Головного управління Державної служби з питань праці у Львівській області про визнання протиправними та скасування постанов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управлінням Держпраці у Львівській області, постанову про накладення штрафу № 13010211210-0390 від 16.05.2017.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (79005 м. Львів пл. Міцкевича 8; код за ЄДРПОУ 39778297) на користь приватного підприємства Транс-Спорт (82000 Львівська область м. Старий Самбір вул. Дністрова 25; код за ЄДРПОУ 31318998) 10080 (десять тисяч вісімдесят) гривень 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 02.10.2020.

Суддя Р.П. Качур