Вирок

від 02.10.2020 по справі 127/19352/20

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №127/19352/20

Провадження №1-кп/127/779/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2020 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.04.2020 р. за № 32020020000000040, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Лаврівка Вінницького району Вінницької області, громадянки України, освіта вища, заміжньої, працюючої головним бухгалтером ТВ ТОВ «Південний Буг», проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 , будучи призначеною з 16.06.1992 р. на посаду головного бухгалтера Торгівельно-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Південний Буг» (далі - ТВ ТОВ «Південний Буг»), що знаходиться за адресою: вулиця Пирогова, 2 в місті Вінниці, код ЄДРПОУ 13299450, тобто обіймаючи посаду, пов`язану із виконанням адміністративно-господарських функцій, завданнями та обов`язками якої відповідно до посадової інструкції головного бухгалтера від 20.01.2008 р. є забезпечення ведення бухгалтерського обліку, організація роботи бухгалтерської служби, контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечення складання на основі даних бухгалтерського обліку фінансової звітності, підписання її та подання в установлені строки користувачам; здійснення заходів щодо надання повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів товариства; участь у підготовці та поданні інших видів періодичної звітності, які передбачають підпис головного бухгалтера, до органів вищого рівня у відповідності з нормативними актами, затвердженими формами та інструкціями; забезпечення перерахування податків та зборів, передбачених законодавством, умисно внесла до податкових декларацій з плати за землю за 2017, 2018 і 2019 роки завідомо неправдиві відомості, що спричинило тяжкі наслідки.

Так, пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України (далі - ПК) визначено, що податкова декларація це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановленні законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання. Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною. Пунктом 46.5 статті 46 ПК передбачено, що форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та митну політику.

Таким чином, податкова декларація і додатки до неї є офіційним документом, що містить зафіксовану інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними особами юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ (далі ЗК) використання землі в Україні є платним.

Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі (підпункти 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК).

Об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (підпункти 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК). Базою оподаткування земельного податку є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (підпункти 271.1.1., 271.1.2, пункту 271.1 статті 271 ПК).

Пунктом 286.1 статті 286 ПК регламентовано, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт 287.1 статті 287 ПК). Платники плати за землю самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцем знаходження земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за встановленою формою (пункт 286.2 статті 286 ПК).

Пунктом 287.3 ст. 287 ПК визначено, що податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до даних Держгеокадастру, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ТВ ТОВ «Південний Буг» спільно з іншими юридичними особами використовує земельну ділянку площею 0,2923 га за адресою: АДРЕСА_2 для потреб обслуговування населення, згідно Державного акту на право постійного користування землею від 16.06.1997 р. ІІ-ВН № 001561, виданого Вінницькою міською радою народних депутатів Вінницької області. Безпосередньо ТВ ТОВ «Південний Буг» використовується земельна ділянка за вказаною адресою площею 0,2666 га.

ОСОБА_5 достовірно знала, що починаючи з 2016 року при обчисленні земельного податку за використання землі необхідно використовувати ставки земельного податку, які встановлені рішенням Вінницької міської ради від 23.01.2015 р. № 1984 «Про встановлення місцевих податків і зборів та затвердження Порядків їх справляння (зі змінами), зокрема, на території м. Вінниці ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання встановлюється в 2015 році у розмірі 1% від їх нормативної грошової оцінки. З 01.01.2016 р. - у розмірі 3%, в частині територій, які використовуються для здійснення виробничої діяльності. Для інших територій, в тому числі, які зайняті будівлями промисловості та в яких не здійснюється виробнича діяльність, ставка земельного податку встановлюється у розмірі 12% від їх нормативної грошової оцінки,

Також, рішенням Вінницької міської ради від 24.06.2016 р. № 302 внесено зміни до рішення від 23.01.2015 р. № 1984, а саме викладено у новій редакції Порядок справляння плати за землю, відповідно до пункту 4.4 якого, ставка податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання встановлюється: з 01.01.2016 р. у розмірі 3%, в частині територій, які використовуються для здійснення виробничої діяльності. Для інших територій, в тому числі, які зайняті будівлями промисловості та в яких не здійснюється виробнича діяльність, ставка земельного податку встановлюється у розмірі 12% від їх нормативної грошової оцінки; з 01.01.2017 р. ставка земельного податку для усіх категорій земельних ділянок встановлена у розмірі 12% від їх нормативної грошової оцінки.

Проте, ОСОБА_5 достовірно знаючи, що ставка земельного податку за земельну ділянку, яка перебуває у користуванні ТВ ТОВ «Південний Буг» за адресою: вулиця Пирогова, 2 в місті Вінниці, становить у 2017, 2018, 2019 роках 12% від нормативної грошової оцінки землі, умисно не застосувала її для обчислення земельного податку, який підлягає перерахуванню до бюджету.

Так, у 2017 році ТВ ТОВ «Південний Буг» повинно було обраховувати земельний податок за наступною формулою 0,2666 га (площа земельної ділянки) х 2438,4452 (нормативна грошова оцінка) х 1,249 х 1,433 х 1,06 (коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель) х 12% (ставка) = 1480024,43 грн.

Проте, ОСОБА_5 умисно внесла завідомо неправдиві відомості до податкової декларації з плати за землю за 2017 рік (декларація № 9024176938 від 20.02.2017 р.), а саме зазначила, що земельна ділянка оподатковується за ставкою 5%, а не 12% від нормативної грошової оцінки землі та що сума земельного податку, який підлягає сплаті до бюджету, складає 636800,96 грн., а не 1480024,43 грн.

Після чого, ОСОБА_5 достовірно знаючи, що до вищевказаного документу податкової звітності внесені недостовірні дані про ставку земельного податку та розмір нарахованого земельного податку ТВ ТОВ «Південний Буг» за 2017 рік, підписувала декларацію шляхом накладення електронних цифрових підписів директора, головного бухгалтера і електронним цифровим підписом, що є аналогом відбитка печатки вказаного підприємства, та використовуючи комп`ютерну техніку, під`єднану до всесвітньої мережі Інтернет, на якій встановлено спеціалізоване програмне забезпечення, відправляла з електронної адреси рbug@ukr.net до Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2

Дії ОСОБА_5 призвели до несплати земельного податку за 2017 рік у сумі 843223,47 грн.

У 2018 році ТВ ТОВ «Південний Буг» повинно було обрахувати земельний податок за наступною формулою - 0,2665 га (площа земельної ділянки) х 2438,4452 (нормативна грошова оцінка) х 1,249 х 1,433 х 1,06 (коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель) х 12% (ставка) = 1479834,75 грн.

Проте, ОСОБА_5 умисно внесла завідомо неправдиві відомості до податкової декларації з плати за землю за 2018 рік (декларація № 9023390747 від 16.02.2018 р.), а саме зазначила, що земельна ділянка оподатковується за ставкою 5%, а не 12% від нормативної грошової оцінки землі та що сума земельного податку, який підлягає сплаті до бюджету складає 636800,56 грн., а не 1479834,75 грн.

Після чого, ОСОБА_5 достовірно знаючи, що до вищевказаного документу податкової звітності внесені недостовірні дані про ставку земельного податку та розмір нарахованого земельного податку ТВ ТОВ «Південний Буг» за 2018 рік, підписувала декларацію шляхом накладення електронних цифрових підписів директора, головного бухгалтера і електронним цифровим підписом, що є аналогом відбитка печатки вказаного підприємства, та використовуючи комп`ютерну техніку, під`єднану до всесвітньої мережі Інтернет, на якій встановлено спеціалізоване програмне забезпечення, відправляла з електронної адреси рbug@ukr.net до Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2

Дії ОСОБА_5 призвели до несплати земельного податку за 2018 рік у сумі 843034,19 грн.

У 2019 році ТВ ТОВ «Південний Буг» повинно було обрахувати земельний податок за наступною формулою - 0,2665 га (площа земельної ділянки) х 2438,4452 (нормативна грошова оцінка) х 1,249 х 1,433 х 1,06 (коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель) х 12% (ставка) = 1479834,75 грн.

Проте, ОСОБА_5 умисно внесла завідомо неправдиві відомості до податкової декларації з плати за землю за 2019 рік (декларація № 9024443114 від 18.02.2019 р.), а саме зазначила, що земельна ділянка оподатковується за ставкою 5%, а не 12% від нормативної грошової оцінки землі та що сума земельного податку, який підлягає сплаті до бюджету складає 636 800,96 грн., а не 1479834,75 грн.

Після чого, ОСОБА_5 достовірно знаючи, що до вищевказаного документу податкової звітності внесені недостовірні дані про ставку земельного податку та розмір нарахованого земельного податку ТВ ТОВ «Південний Буг» за 2019 рік, підписувала декларацію шляхом накладення електронних цифрових підписів директора, головного бухгалтера і електронним цифровим підписом, що є аналогом відбитка печатки вказаного підприємства, та використовуючи комп`ютерну техніку, під`єднану до всесвітньої мережі Інтернет, на якій встановлено спеціалізоване програмне забезпечення, відправляла з електронної адреси рbug@ukr.net до Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2

Дії ОСОБА_5 призвели до несплати земельного податку за 2019 рік у сумі 843034,19 грн. (гранична дата сплати останньої суми 30.01.2020).

Внесення головним бухгалтером ТВ ТОВ «Південний Буг» ОСОБА_5 до вищезазначених офіційних документів - податкових декларацій з плати за землю за 2017, 2018, 2019 роки завідомо неправдивих відомостей спричинило тяжкі наслідки у вигляді несплати земельного податку за 2017-2019 роки у сумі 2529291 грн., що у 2846 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (2017 966 разів, 2018 956 разів, 2019 877 разів, 2020 47 разів).

Обвинувачена ОСОБА_5 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення (злочину) визнала та суду пояснила, що вчинила його за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження, обмежившись дослідженням відомостей, які характеризують особу обвинуваченого, про що зазначено сторонами кримінального провадження.

Аналізуючи показання обвинуваченої, надані стороною обвинувачення суду докази у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні було підтверджено факт службового підроблення, тобто внесення до офіційних документів (податкових декларацій) завідомо неправдивих відомостей. Зокрема, обвинувачена в судовому засіданні даної обставини не заперечувала, надавши суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення. Клопотання про дослідження інших доказів, зібраних під час досудового розслідування, сторонами кримінального провадження заявлене не було і наслідки здійснення судового розгляду згідно з приписами частини третьої статті 26 КПК сторонам роз`яснені та зрозумілі.

При вирішенні питання щодо правової кваліфікації дій обвинуваченої суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду (далі ВС) від 28.05.2020 р. (справа № 761/32869/16-к), відповідно до яких об`єктивна сторона службового підроблення (ч. 1 ст. 366 КК) полягає в перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Такий злочин виявляється тільки в активній поведінці службової особи і може бути вчинений однією з декількох альтернативно передбачених у частині першій статті 366 КК дій: а) внесення до документів неправдивих відомостей; б) інше підроблення документів; в) складання неправдивих документів; г) видача неправдивих документів.

Внесення до документів неправдивих відомостей означає включення інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності, до офіційного документа. При цьому форма документа та всі його реквізити відповідають необхідним вимогам.

При цьому, в постанові від 04.06.2020 р. (справа № 742/318/18) ВС зазначено, що, виходячи з положень частини першої статті 366 КК суб`єктивна сторона злочину, передбаченого цими нормами кримінального закону, характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб`єкт має чітко усвідомлювати, що він вносить до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, вчиняє інше підроблення документів, або складає та видає завідомо неправдиві документи і бажає так чинити. Об`єктивна ж сторона службового підроблення полягає в перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_5 умисно внесла до податкових декларацій за 2017, 2018 та 2019 роки завідомо неправдиві відомості, що спричинило несплату земельного податку на загальну суму 2529291 грн., що у 2846 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Згідно з пунктом 4 примітки до статті 364 КК тяжкими наслідками у статтях 364-367 вважаються такі наслідки, які у двісті п`ятдесят і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян.

Таким чином, суд приходить до переконання, що дії ОСОБА_5 охоплюються складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі КК), за ознаками службового підроблення, тобто внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тяжкі наслідки.

При обранні виду та міри покарання суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, її ставлення до вчиненого, обставини, що пом`якшують чи обтяжують її покарання.

Суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі ВСУ) № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами злочину», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочин, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 р. (справа № 756/4830/17-к) звернуто увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічні висновки викладено і у постанові ВС від 13.08.2020 р. (справі № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти кримінальні правопорушення, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінального правопорушення, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого кримінального правопорушення. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого кримінального правопорушення, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 р. (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння кримінального правопорушення, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 р. (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 р. (справа № 750/1503/19).

В ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що обвинувачена ОСОБА_5 вчинила злочин середньої тяжкості (згідно з класифікацією, чинною на момент вчинення інкримінованого їй діяння), який на час розгляду кримінального провадження судом відноситься до нетяжких злочинів, відповідно до наданих стороною обвинувачення доказів є особою раніше не судимою, винуватість у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення визнала та надала суду чіткі й послідовні показання щодо обставин його вчинення, при цьому у вчиненому розкаявся. Обвинувачена ОСОБА_5 за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває. Крім того, суд враховує, що обвинуваченою у повному обсязі відшкодовано завдані державі збитки.

Таким чином, суд приходить до переконання, що обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченої, є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданих державі збитків.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, судом не встановлено.

Отже, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, ставлення обвинуваченої до вчиненого, відомості, що характеризують її особу, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченої, приписи статей 50, 65 КК, суд приходить до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.

Суд дійшов до такого висновку, оскільки санкція кримінального закону передбачає безальтернативний вид основного покарання саме у виді позбавлення волі. При цьому при вирішенні питання щодо розміру зазначеного виду покарання суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 р. (справа № 298/95/16-к) зазначено, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Суд також враховує, що санкція частини другої статті 366 КК передбачає застосування додаткових покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а також штрафу. Дана правова норма є імперативною, а тому суд приходить до переконання про необхідність застосування до ОСОБА_5 додаткових покарань, передбачених санкцією кримінального закону, у виді позбавлення посад, пов`язаних з виконанням адміністративно-господарських функцій, а також штрафу.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_5 положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення її від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 р. (справа № 757/15167/15-к), а саме: відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вже було зазначено судом, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Таким чином, суд враховує ту обставину, що обвинувачена вчинила нетяжкий злочин (згідно з класифікацією, чинною на момент розгляду кримінального провадження), проте у вчиненому розкаялась, надала суду чіткі та послідовні показання, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, повністю відшкодувала завдані нею збитки, а тому, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, суд вважає, що в ході судового розгляду кримінального провадження були встановлені підстави для звільнення обвинуваченої від відбування призначеного покарання відповідно до положень частини першої статті 75 КК.

Суд вважає також за доцільне звернути увагу на висновок, викладений у постанові ВС від 22.01.2020 р. (справа № 463/2772/19), щодо формулювання резолютивної частини вироку суду. Зокрема, у наведеній постанові ВС зауважено, що з урахуванням того, що суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку навів належні мотиви щодо призначення засудженому основного покарання, від відбування якого він звільнений з випробуванням, а також необхідності призначення йому додаткового покарання, то за цих обставин, сформульоване у резолютивній частині рішення про застосування положень статті 75 КК (щодо її застосування до основного покарання) не є таким, що може викликати сумніви під час виконання вироку, щодо чого безпідставно зробив уточнення в ухвалі суд апеляційної інстанції. У зв`язку з цим ВС дійшов висновку про необхідність виключення з ухвали апеляційного суду уточнення щодо звільнення на підставі статті 75 КК засудженого від призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком.

На необхідність застосування граматичного способу тлумачення при постановленні вироку звертав увагу ВСУ в постанові від 06.07.2017 р. (справа № 364/8/16-к).

Суд враховує, що частина перша статті 76 КК є імперативною нормою, якою передбачено, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Суд також приймає до уваги, що частиною другою статті 50 КК метою покарання визначено не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Тому з метою реалізації зазначеної мети суд вважає за доцільне покласти на ОСОБА_5 додаткові обов`язки, передбачені кримінальним законом, зокрема пунктами 2 та 4 частини третьої статті 76 КК.

Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання.

Слід зауважити, що частиною першою статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі КВК) визначено, що іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду. Тому, зважаючи на те, що ОСОБА_5 підлягає звільненню від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком, суд вважає, що іспитовий строк слід рахувати саме за правилами, встановленими частиною першою статті 165 КВК.

Разом з тим, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що ОСОБА_5 судом окрім основного покарання у виді позбавлення волі призначене і додаткове покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських функцій, та штрафу.

Зі змісту пункту 4 підрозділу 1 розділу VI Порядку здійснення нагляду та проведення соціально-виховної роботи із засудженими до покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.01.2019 р. за № 272/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.01.2019 р. за № 120/33091, строк покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі або позбавлення волі на певний строк поширюється на весь час відбування основного покарання і на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 КК України з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Відповідно до приписів статті 77 КК у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Суд при цьому вважає за доцільне зауважити, що частиною першою статті 26 КВК регламентовано, що засуджений зобов`язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред`явлення документа про сплату штрафу.

Отже, зважаючи на ту обставину, що ОСОБА_5 судом звільнена від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, суд приходить до переконання, що строк відбування додаткових покарань у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських функцій, та штрафу слід рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Питання стосовно речових доказів слід вирішити відповідно до статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих представником сторони обвинувачення документів не вбачається, чи приймались під час досудового розслідування будь-які рішення щодо речових доказів у кримінальному провадженні, а тому суд позбавлений можливості виконати вимоги зазначеної правової норми.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_5 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських функцій, строком 1 (один) рік та зі штрафом у розмірі 250 (двохсот п`ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 4250 (чотири тисячі двісті п`ятдесят) гривень.

Згідно з частиною першою статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_5 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої та пункту 2, 4 частини третьої статті 76 Кримінального кодексу України зобов`язати ОСОБА_5 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

Строк відбування додаткових покарань у виді позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських функцій та штрафу рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: