Рішення

від 01.10.2020 по справі 920/569/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.10.2020 Справа № 920/569/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., розглянувши матеріали справи 920/569/20

за позовом: Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України (01033, м. Київ, вул. Саксаганського,1, код ЄДРПОУ 37243279),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ІНСТА ГРУП (42004, Сумська область, м. Ромни, вул. Полтавська, 107, код ЄДРПОУ 41393390),

про стягнення 37 148 грн. 00 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача: Шурда О.В. (в режимі відеоконференції);

від відповідача: не з`явився

Секретар судового засідання Молодецька В.О.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 12.06.2020 провадження у справі № 920/569/20 відкрито у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, сторонам надано строк для подання відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив.

Згідно з ухвалою від 10.09.2020 у справі №920/569/20 призначене судове засідання для розгляду по суті на 01.10.2020 з повідомленням (викликом) сторін.

СУТЬ СПОРУ: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 37148 грн. 00 коп., з яких: 29 600 грн. 00 коп. - основного боргу, 5 476 грн. 00 коп. - пені, 2072 грн. 00 коп. - штрафу, нарахованих відповідно до договору поставки продукції № 83 від 08.07.2019, а також просить стягнути з відповідача 2102,00 грн. судових витрат.

Представник позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач письмового відзиву на позов не подав, в судове засідання представника для участі не направив. Ухвала суду від 10.09.2020, направлена на адресу відповідача, яка зазначена у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 42004, Сумська область, м. Ромни, вул. Полтавська, 107, повернута відділенням поштового зв`язку до господарського суду Сумської області з відміткою: неповна адреса .

Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи господарським судом Сумської області.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

08 липня 2019 року між ТОВ ІНСТА ГРУП і ПАТ ДПЗКУ в особі ПАТ ДПЗКУ Сумський КХП (в подальшому назву змінено на Акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України ) уклали договір поставки продукції № 83 (далі за текстом - Договір ), відповідно до умов якого виробник (відповідач) зобов`язується виготовити та передати у власність замовника (позивача) продукцію, найменування, кількість та ціна якої визначаються сторонами у специфікаціях (додатках до договору), що є невід`ємною частиною цього договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити продукцію на умовах договору.

Додатками до цього договору вважаються виставлені виробником рахунки або підписані сторонами специфікації на підставі заявок замовника.

Відповідно до п. 2.3. Договору вартість продукції, що виготовляється, зазначається у підписаних та скріплених печатками сторін специфікаціях (додатках до договору), що є невід`ємною частиною цього договору.

За умовами п. 3.1. Договору відповідна партія продукції має бути виготовлена та передана замовнику у строк, що визначається у специфікаціях (додатках до договору).

Про виготовлення продукції виробник повідомляє замовника протягом 3 днів з моменту виготовлення. Повідомлення здійснюється будь-яким доступним способом: електронною поштою, поштою або кур`єром (п. 3.2. договору).

Пунктом 3.3. договору визначено, що відвантаження (поставка) продукції здійснюється після внесення замовником на рахунок виробника повної вартості продукції, що поставляється, і підписання оригіналу договору.

Договір діє до 31.12.2019, у випадку, якщо жодна із сторін не заявить про намір розірвати цей договір за 10 календарних днів до закінчення терміну його дії, він вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах (п.п. 11.1.,11.2. договору).

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення сторін з приводу наміру розірвати Договір, він вважається пролонгованим і є чинним станом на день розгляду справи.

Відповідно до додатку № 1 від 08.07.2019 до Договору, відповідач зобов`язався виготовити продукцію - ланцюг УТФ-320 у кількості 30 п/м загальною вартістю 29600 грн. 00 коп. протягом 20-25 робочих днів.

Позивач зобов`язався оплатити вартість виготовленої продукції на умовах 70% попередньої оплати у строк до 3-х банківських днів з дня отримання рахунку і підписання Додатку №1 (Специфікації); оплата 30% вартості продукції не пізніше 3-х банківських днів з моменту повідомлення замовника виконавцем про готовність продукції та її наявність у виробника.

Згідно з п. 6.3. Договору при прийманні продукції на складі виробника сторонами підписується Акт прийому-передачі продукції, що свідчить про передачу продукції належної якості та у кількості, визначеній у специфікації.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що належним чином виконав свої зобов`язання по договору та на підставі рахунку-фактури від 08.07.2019 № СФ-0000076, згідно з платіжним дорученням №1411 від 23.07.2019 позивач перерахував відповідачу попередню оплату (70% вартості) в сумі 20720 грн. 00 коп, згідно з платіжним дорученням №1618 від 20.08.2019 позивач перерахував відповідачу оплату (30% вартості) за продукцію, яку відповідач зобов`язався поставити за умовами додатку № 1 до договору.

Листом від 08.08.2019 №08/08-19, копія якого міститься в матеріалах справи, відповідач гарантував позивачу виконання замовлення за Договором.

Таким чином, враховуючи те, що передплата в розмірі 70% вартості продукції була перерахована відповідачу 23.07.2019, граничний строк поставки продукції закінчився 28.08.2019, проте відповідач до цього часу не виконав свої зобов`язання щодо поставки продукції позивачу.

Позивачем було направлено на адресу відповідача лист-вимогу від 16.10.2019 №578, в якому позивач вимагав у строк до 25.10.2019 поставити продукцію або повернути сплачені за неї грошові кошти в розмірі 29600 грн. 00 коп., проте відповідач не передав позивачу продукцію на суму 29600 грн. 00 коп. у строки встановлені договором, попередню оплату в зазначеній сумі на вимогу позивача не повернув.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Із змісту укладеного між сторонами у справі договору вбачається, що він має ознаки договору поставки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для

використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Письмовими матеріалами справи підтверджується факт належного виконання зобов`язань по Договору з боку позивача, а саме наявні докази внесення повної оплати: платіжні доручення №1411 від 23.07.2019 та №1618 від 20.08.2019.

Враховуючи те, що відповідач не подав доказів здійснення поставки продукції по Договору або доказів повернення позивачу попередньої оплати по Договору в розмірі 29600 грн. 00 коп., суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 29600 грн. 00 коп. заборгованості.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 5476 грн. 00 коп. пені, нарахованої за період з 29.08.2019 по 29.02.2020, та 2072 грн. 00 коп. штрафу в розмірі 7% від вартості непоставленого товару, відповідно до ч.2 ст 231 ГК України, враховуючи, що 100% акцій Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України належить державі.

За частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України).

За частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/4156/18 зазначила, що за змістом наведених положень Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою для застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.

Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією із форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Отже, тлумачення умов укладеного між сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку із положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Тож, частина 2 статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Враховуючи те, що судом встановлено вище факт порушення з боку відповідача зобов`язання з поставки продукції у строки, встановлені у Договорі, а Акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5476 грн. 00 коп. пені, нарахованої за період з 29.08.2019 по 29.02.2020, та 2072 грн. 00 коп. штрафу в розмірі 7% від вартості непоставленого товару.

Згідно ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України Про судовий збір та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІНСТА ГРУП (вул. Полтавська, буд. 170, м. Ромни, Сумська область, 42004, код ЄДРПОУ 41393390) на користь Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України (вул. Саксаганського, 1, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 37243279) 29 600 грн. 00 коп. - основного боргу, 5 476 грн. 00 коп. - пені, 2072 грн. 00 коп. - штрафу, 2102 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 05.10.2020

Суддя О.Ю. Соп`яненко