Рішення

від 10.09.2020 по справі 120/1372/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

10 вересня 2020 р. Справа № 120/1372/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

розглянувши письмово в місті Вінниці за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Тульчинської районної державної адміністрації

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Тульчинської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю наказу голови комісії з ліквідації управління економіки райдержадміністрації №7 від 20.02.2020 року Про звільнення ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 30.03.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 27.04.2020 року.

22.04.2020 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що на підставі ряду постанов Кабінету Міністрів України та розпорядження голови Вінницької обласної державної адміністрації від 20.11.2019 року за № 902 Деякі питання встановлення граничної чисельності працівників райдержадміністрацій , розпорядженням № 33-р-к голови Тульчинської районної державної адміністрації В.Чуби від 25 листопада 2019 року Про зміни в структурі та граничній чисельності управлінь, відділів, служб та секторів Тульчинської районної державної адміністрації було ліквідовано ряд управлінь, відділів та секторів Тульчинської районної державної адміністрації. Частина підрозділів райдержадміністрації було реорганізовано шляхом об`єднання в один відділ чи сектор. Так, зокрема, серед інших управлінь, відділів та секторів було ліквідовано управління економіки Тульчинської районної держаної адміністрації (код ЄДРПОУ 25498113) зі штатом 7 працівників, одним з яких був пенсіонер позивач ОСОБА_1 . На підставі цього ж розпорядження № 33-р-к голови Тульчинської районної державної адміністрації було реорганізовано відділ з питань державної реєстрації. Натомість було створено новий підрозділ - відділ надання адміністративних послуг та державної реєстрації штатною чисельністю 3 працівники, який не є правонаступником жодного ліквідованого управління, відділу чи іншого підрозділу. Оскільки після проведення ліквідації управління економіки та реорганізації відділу з питань державної реєстрації звільнених працівників було значно більше, ніж вільних посад, працевлаштувати всіх було неможливо. Так, до введення в дію даного розпорядження, в Тульчинській райдержадміністрації гранична чисельність працівників складала 135 осіб, розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 20.11.2019 року № 902 Деякі питання встановлення граничної чисельності працівників райдержадміністрацій граничну чисельність працівників було доведено у кількості 86 чоловік (з них 14 - апарат, 72 - структурні підрозділи), тобто 49 структурних одиниць підлягали скороченню. Розпорядженням № 33 р-к від 25 листопада 2019 р. затверджено структуру та граничну чисельність управлінь, служб та секторів Тульчинської районної державної адміністрації у кількості 72 одиниці. Посаду начальника новоствореного відділу надання адміністративних послуг та державної реєстрації (з меншим окладом, ніж на попередній посаді), було запропоновано колишньому начальнику управління економіки ОСОБА_3 , яка пропрацювала понад 32 роки в даній структурі і має найбільший досвід та кваліфікацію серед вивільнених працівників. ОСОБА_3 дала згоду па призначення на запропоновану посаду. З реорганізованого відділу з питань державної реєстрації головного спеціаліста (державного реєстратора) ОСОБА_4 , яка має на утриманні двох малолітніх дітей віком до 14 років, було переведено на посаду головного спеціаліста - реєстратора новоствореного відділу надання адміністративних послуг та державної реєстрації. На посаду адміністратора відділу надання адміністративних послуг та державної реєстрації було призначено ОСОБА_5 , у порядку переведення з управління економіки районної державної адміністрації, - жінку, котра одна виховує дитину віком до шести років (в свідоцтві про народження батько дитини записаний в порядку ст.135 Сімейного Кодексу України). При переведені на дані посади звільнених працівників надавалася перевага працівникам, на утриманні яких є малолітні діти. На утриманні ОСОБА_1 непрацездатних осіб немає. Оскільки інших вільних посад не було, запропонувати ОСОБА_1 будь-яку іншу посаду не було можливості. При проведенні ліквідації управління економіки Тульчинської районної державної адміністрації та звільненні на підставі ліквідації працівників норми трудового законодавства та Закону України Про державну службу порушено не було. Тому позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

22.04.2020 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій просив відхилити доводи представника відповідача, які викладені у відзиві, та задовольнити позовні вимоги.

24.04.2020 року на адресу суду надійшло клопотання від Тульчинської районної державної адміністрації Вінницької області про проведення судового 27.04.2020 засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 27.04.2020 року у задоволенні клопотання Тульчинської районної державної адміністрації Вінницької області про проведення судового 27.04.2020 засідання в режимі відеоконференції відмовлено.

Протокольною ухвалою суду від 27.04.2020 року відкладено підготовче судове засідання на іншу дату у зв`язку із неявкою відповідача.

06.05.2020 року позивачем подано до суд заперечення на відзив на позовну заяву.

Сторони у судове засідання 13.05.2020 року не з`явились, подавши клопотання про відкладення розгляду справи, з метою запобігання поширенню на території України COVID-19.

Ухвалою суду від 13.05.2020 року відкладено судове засідання на 25.05.2020 року.

Ухвалою суду від 25.05.2020 року витребувано у Тульчинської районної державної адміністрації належним чином засвідчену копію положення про новостворене управління економіки Тульчинської районної державної адміністрації з 01.01.2020 року, а також посадові інструкції усіх штатних працівників даного управління з 01.01.2020 року; копію положення про ліквідоване управління економіки райдержадміністрації та посадові обов`язки начальника відділу адміністративних послуг управління економіки райдержадміністрації; копію наказу № 3 від 04.12.2019 року голови ліквідаційної комісії управління економіки Тульчинської РДА; довідку про середню заробітну плату та одноденну заробітну плату позивача ОСОБА_1 та призначено наступне підготовче судове засідання на 10.06.2020 року.

05.06.2020 року та 09.06.2020 року на адресу суду відповідачем надіслано витребувані ухвалою суду від 25.05.2020 року додаткові докази.

Ухвалою суду від 10.06.2020 року витребувано в комунального підприємства "Тульчинський районний трудовий архів" копію наказу голови ліквідаційної комісії № 3 від 04.12.2019 року та всі копії документів до нього та витребувано у Тульчинської РДА інформацію про наявність чи відсутність в установі виборного органу первинної профспілкової організації, якщо так, то надати суду згоду або відмову у дачі згоди на розірвання трудового договору з позивачем та відкладено судове засідання на 01.07.2020 року.

30.06.2020 року на адресу суду надійшли витребувані ухвалою суду від 10.06.2020 року додаткові докази.

Ухвалою суду від 01.07.2020 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.08.2020 року.

Протокольною ухвалою суду від 11.08.2020 року відкладено судове засідання на 18.08.2020 року.

Протокольною ухвалою суду від 18.08.2020 року відкладено судове засідання на 10.09.2020 року.

У судове засідання сторони не з`явились, однак подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 04.11.2008 року ОСОБА_1 прийнято на посаду завідуючого сектором інженерно-технічного забезпечення та охорони праці управління агропромислового розвитку Тульчинської районної державної адміністрації.

08.07.2014 року позивача переведено на посаду начальника відділу надання адміністративних послуг управління економіки Тульчинської районної державної адміністрації.

Відповідно до вимог постанов Кабінету Міністрів України від 03.11.2019 року № 923 про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2012 року № 606 "Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій", від 03.11.2019 року № 926 про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року № 746 та від 25.03.2014 року № 19 "Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій" (зі змінами), розпорядженням голови Вінницької обласної державної адміністрації від 20.11.2019 року № 902 "Деякі питання встановлення граничної чисельності працівників райдержадміністрацій" затверджено граничну чисельність працівників Тульчинської РДА у кількості 86 осіб, в тому числі 14 осіб в апараті райдержадміністрації.

Листом Вінницької обласної державної адміністрації від 22.11.2019 року № 01.01-70/6891 головам районних державних адміністрацій Вінницької області повідомлено про скорочення граничної чисельності працівників райдержадміністрацій у зв`язку з прийняттям вищевказаних постанов Кабінету Міністрів України та запропоновано здійснити заходи з оптимізації структури та граничної чисельності працівників райдержадміністрацій відповідно до рекомендованого переліку структури та граничної чисельності цих структурних підрозділів райдержадміністрації.

Розпорядженням голови Тульчинської РДА від 25.11.2019 року № 33 р-к "Про зміни в структурі та граничній чисельності управлінь, відділів, служб та секторів Тульчинської районної державної адміністрації" на виконання рішень Уряду та розпорядження голови Вінницької обласної державної адміністрації від 20.11.2019 року № 902 затверджено нову структуру та граничну чисельність управлінь, відділів, служб та секторів Тульчинської РДА, із загальною кількістю працівників райдержадміністрації 86 осіб, в тому числі 14 осіб в апараті райдержадміністрації.

При цьому, пунктом 2.1 вказаного розпорядження вирішено ліквідувати в структурі райдержадміністрації управління економіки Тульчинської РДА (код ЄДРПОУ 25498113).

Крім того, пунктом 3 розпорядження передбачено реорганізацію відділу з питань державної реєстрації Тульчинської РДА у відділ з питань надання адміністративних послуг та державної реєстрації райдержадміністрації.

Утім, розпорядженням голови Тульчинської РДА від 28.11.2019 року № 39 р-к вирішено внести зміни до розпорядження голови райдержадміністрації від 25.11.2019 року № 33 р-к "Про зміни в структурі та граничній чисельності управлінь, відділів, служб та секторів Тульчинської районної державної адміністрації", зокрема виклавши пункт 3 розпорядження у редакції, згідно з якою передбачено ліквідацію в структурі райдержадміністрації відділу з питань державної реєстрації Тульчинської РДА. Крім того, розпорядження від 25.11.2019 року № 33 р-к доповнено пунктом 8 наступного змісту: "Утворити в структурі районної державної адміністрації відділ з питань надання адміністративних послуг та державної реєстрації районної державної адміністрації".

Отже, у зв`язку з прийняттям головою Тульчинської РДА розпоряджень № 33 р-к від 25.11.2019 року та № 39 р-к від 28.11.2019 року передбачалась оптимізація структури райдержадміністрації, зокрема, шляхом ліквідації управління економіки Тульчинської РДА, в тому числі, відділу надання адміністративних послуг, в якому позивач займав посаду начальника управління адміністративних послуг. Також передбачалась ліквідація відділу з питань державної реєстрації Тульчинської РДА та утворення в структурі районної державної адміністрації відділу з питань надання адміністративних послуг та державної реєстрації Тульчинської РДА.

На виконання вказаних розпоряджень, розпорядженням першого заступника голови Тульчинської РДА від 27.11.2019 року № 35 р-к утворено ліквідаційну комісію з ліквідації управління економіки Тульчинської РДА та затверджено Положення про цю комісію.

Відповідно до наказу голови ліквідаційної комісії ОСОБА_1 № 3 від 04.12.2019 року вирішено попередити про заплановане вивільнення працівників управління економіки райдержадміністрації, в тому числі позивача, у зв`язку з ліквідацією управління.

28.02.2020 року позивача звільнено із займаної посади відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 ЗУ Про державну службу , п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до наказу № 7 від 20.02.2020 року та виплачено вихідну допомогу.

Вважаючи свої звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби регулюються Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, якщо інше не передбачено цим законом (ч. 2 ст. 5 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 3 КЗпП України цим Кодексом регулюються трудові відносини всіх працівників, а статтею 4 Кодексу передбачено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Отже, до правовідносин, що виникли у цій справі, окрім Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII також підлягають застосуванню положення КЗпП України.

Наведене узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 року у справі № 800/538/17.

Частина третя статті 5 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII визначає, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII передбачено, що державна служба може бути припинена за ініціативою суб`єкта призначення.

Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу (п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року №889-VIII). Саме з цієї правової підстави припинено державну службу позивача відповідно до оспорюваного наказу.

Водночас суд враховує, що частинами 3, 4 статті 87 Закону від 10 грудня 2015 року №889-VIII визначено процедуру, якої необхідно дотримуватись суб`єкту владних повноважень під час звільнення державного службовця.

Так, вказаними нормами передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п. 1 та п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів (строк попередження зменшено до 30 днів Законом № 440-IX від 14 січня 2020 року, а раніше такий строк становив 60 днів). Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Як вже зазначалось, на трудові відносини з державним службовцем поширюється законодавство про працю у частині відносин, не врегульованих Законом від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Зокрема, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У силу вимог п. 1 ст. 40 Кодексу трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови № 9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). В усіх випадках звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.

З наведеного видно, що для прийняття законного та обґрунтованого рішення суду необхідно з`ясувати чи були визначені законом підстави для припинення державної служби позивач та чи була дотримана процедура його звільнення з роботи.

Так, судом встановлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 № 19 (зі змінами, внесеними постановою від 03.11.2019 № 926), постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2012 № 606 (зі змінами) та розпорядженням голови Вінницької обласної державної адміністрації від 20.11.2019 № 902, головою Тульчинської РДА прийнято розпорядження від 25.11.2019 № 33 р-к та від 28.11.2019 № 39 р-к, якими затверджено нову структуру та граничну чисельність управлінь, відділів, служб та секторів Тульчинської РДА, із загальною кількістю працівників райдержадміністрації 86 осіб, та вирішено ліквідувати в структурі райдержадміністрації Управління економіки Тульчинської РДА (код ЄДРПОУ 25498113).

Мета прийняття вказаних розпоряджень полягала у забезпеченні оптимізації структури Тульчинської РДА та приведенні граничної кількості працівників райдержадміністрації до рекомендаційної чисельності згідно з рішеннями Уряду та відповідним розпорядженням голови обласної державної адміністрації.

При цьому суд, надаючи оцінку факту ліквідації у правління економіки Тульчинської РДА, враховує усталену правову позицію Верховного Суду України, відображену у постановах від 4 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа №21-108а14) та від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14). Згідно з цією позицією ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд, про що свідчить, зокрема, постанова від 14.05.2020 у справі № 344/7365/16-а.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Статтею 2 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують: 1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; 2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян; 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; 4) підготовку та схвалення прогнозів відповідних бюджетів, підготовку та виконання відповідних бюджетів; 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування; 7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

За змістом статті 18 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій.

Судом встановлено, що позивач працював начальником відділу надання адміністративних послуг управління економіки райдержадміністрації, тобто, займав керівну посаду в структурному підрозділі районної державної адміністрації зі статусом юридичної особи публічного права.

Відповідно до п. 1 Положення про управління економіки Тульчинської РДА, затвердженого розпорядженням голови райдержадміністрації № 286 від 10.09.2018, управління є структурним підрозділом районної державної адміністрації, що утворюється головою адміністрації, є підзвітним та підконтрольним йому та департаменту міжнародного співробітництва та регіонального розвитку обласної державної адміністрації.

До основних завдань управління належить, зокрема, забезпечення реалізації на території району державної політики у сфері надання адміністративних послуг (пп. 3.8 п. 3 вищевказаного Положення).

При цьому, як видно зі змісту Положенням про відділ надання адміністративних послуг управління економіки Тульчинської РДА, затвердженого наказом начальника управління від 30.01.2018, саме, на цей відділ покладено завдання із забезпечення реалізації державної політики у сфері надання адміністративних послуг на території Тульчинського району Вінницької області та здійснення функцій з керівництва і організації діяльності Центру надання адміністративних послуг Тульчинської РДА.

У зв`язку з проведенням оптимізації структури Тульчинської РДА, на підставі розпоряджень голови від 25.11.2019 № 33 р-к та від 29.11.2019 № 39 р-к вирішено ліквідувати управління економіки Тульчинської РДА, в тому числі його структурний підрозділ - відділ надання адміністративних послуг, а також відділ з питань державної реєстрації Тульчинської РДА. Натомість, у структурі райдержадміністрації утворено новий відділ - відділ з питань надання адміністративних послуг та державної реєстрації Тульчинської РДА.

Судом досліджено Положення про вказаний відділ та з`ясовано, що метою його створення є реалізація державної політики у сфері надання адміністративних послуг та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основними завданнями відділу є організація надання адміністративних послуг та проведення державної реєстрації у найкоротший строк та за мінімальної кількості суб`єктів звернень; спрощення адміністративних послуг та проведення державної реєстрації, поліпшення якості їх надання тощо. Відповідно до покладених завдань відділ, зокрема, організовує роботу Центру надання адміністративних послуг Тульчинської РДА, здійснює керівництво його роботою, надає адміністративні послуги у випадках, передбачених законодавством, тощо.

З наведеного, суд доходить висновку, що функції ліквідованого відділу надання адміністративних послуг управління економіки райдержадміністрації, в якому позивач займав посаду начальника, фактично перейшли до новоутвореного відділу з питань надання адміністративних послуг та державної реєстрації Тульчинської РДА.

Таким чином, в ході розгляду справи судом встановлено, що завдання та функцій ліквідованого управління економіки Тульчинської РДА в частині надання адміністративних послуг на території відповідного району були передані до іншого структурного підрозділу районної державної адміністрації. Тобто, у даному випадку, відбулася реорганізація державного органу шляхом передачі окремих завдань та функцій від одного структурного підрозділу районної державної адміністрації до іншого.

При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 24.01.2018 у справі № 806/608/16, згідно з якою, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Ліквідація є такою формою припинення юридичної особи, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов`язків до інших осіб. Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України).

У розумінні зазначених норм закону приєднання - це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.

Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов`язки припиненої юридичної особи, несе відповідальність за її зобов`язаннями в повному обсязі.

Підсумовуючи, суд зазначає, що проведена з метою оптимізації структури та граничної чисельності працівників райдержадміністрації ліквідація Управління економіки Тульчинської РДА з подальшою передачею його завдань та функцій, зокрема щодо надання адміністративних послуг, до іншого новоутвореного структурного підрозділу з відповідною матеріальною базою, свідчить про фактичну реорганізацію державного органу, що не виключає, а зобов`язує роботодавця (державу) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи (юридичної особи публічного права).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 11.07.2012 в справі № 6-65цс12, яка підтримана Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 18.09.2018 у справі № 800/538/17), підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв`язку з ліквідацією та реорганізацією підприємства, установи, організації за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України може бути ліквідація чи реорганізація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.

Ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України виключно з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з такими змінами, при умові дотримання власником вимог ч. 2 ст. 40, ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Враховуючи наведене, суд робить висновок, що звільнення позивача з державної служби могло вважатися законним лише за умови дотримання встановленої законом процедури. Водночас встановлення факту порушення відповідних процедурних гарантій є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації звільнення як незаконного та поновлення особи на займаній посаді.

Так, відповідно до частин 3 та 4 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п. 1 та п. 1-1 ч.1 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів (строк попередження зменшено до 30 днів Законом № 440-IX від 14.01.2020, а до того такий строк становив 60 днів; тому на момент початку процедури звільнення відповідач застосовував 60 денний строк попередження). Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

Крім того, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже, умовою припинення трудових відносин з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, є, зокрема, ліквідація підприємства, установи, організації (державного органу) або їхня реорганізація, що поєднана зі скороченням штату/чисельності працівників та/або змінами в організації роботи (праці), унаслідок яких працівник надалі об`єктивно не може виконувати посадові обов`язки за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації праці, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує або для цього об`єктивно немає можливості.

Нормативне тлумачення частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України дає підстави для висновку, що роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати, відповідно до своєї кваліфікації.

Ураховуючи, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган із дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які були на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 6-40цс15 та підтримана постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 800/538/17.

Натомість судом встановлено, що з дня попередження позивача про майбутнє звільнення та включно до дати звільнення із займаної посади позивачу не було запропоновано жодної іншої вакантної посади державної служби. Хоча, як видно з матеріалів справи, такі посади в структурі Тульчинської РДА були та відповідали освітньо-кваліфікаційному рівню позивача і досвіду його роботи.

Зокрема, судом досліджено штатний розпис відділу з питань надання адміністративних послуг та державної реєстрації Тульчинської РДА та встановлено, що станом на 01.01.2020 у відділі були вакантними три посади: начальника відділу, головного спеціаліста-реєстратора та адміністратора.

Водночас порівняльний аналіз посадових інструкцій начальника вказаного відділу з посадовою інструкцією начальника відділу надання адміністративних послуг управління

економіки Тульчинської РДА, яку обіймав позивач, безспірно вказує на те, що зазначена посада відділу з питань надання адміністративних послуг та державної реєстрації Тульчинської РДА відповідали кваліфікації (спеціальності) позивача.

Крім того, суд зазначає, що про порушення відповідачем порядку вивільнення працівників. Адже всупереч вимогам ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України відповідач не запропонував позивачу наявні вакантні посади в структурі Тульчинської РДА, які були на момент попередження та на які він міг бути переведений. До того ж є усі підстави вважати, що відповідач діяв небезсторонньо, оскільки вже на етапі попередження про наступне вивільнення з роботи працівників управління економіки необґрунтовано надав перевагу іншому працівникові.

Суд зауважує, що з урахуванням правових висновків Верховного Суду, обов`язок роботодавця пропонувати вакантну посаду носить триваючий характер та виникає з моменту попередження про звільнення і діє до дня звільнення працівника.

Натомість за обставин цієї справи встановлено, що позивачу взагалі не пропонувались вакантні посади державної служби, хоча з моменту попередження про наступне звільнення і безпосередньо до дня його звільнення минуло майже три місяці. При цьому суд враховує, що в цей період розпорядженням голови райдержадміністрації було затверджено новий штатний розпис адміністрації, виходячи з оновленої структури Тульчинської РДА, і пропонування новоутворених вакантних посад, які відповідали освітньо-кваліфікаційному рівню позивача, було обов`язком роботодавця.

Крім того, суд зазначає, що пропонування посади іншій особі не свідчить про те, що ця посада вважається зайнятою, як помилково вважає відповідач. Водночас вирішення питання про наявність у того чи іншого працівника переважного права на залишення на роботі може здійснюватись лише після того, коли двом або більше працівникам буде запропоновано відповідну вакантну посаду.

Більше того, відповідач, як роботодавець, не вправі вибірково підходити до процедури вивільнення працівників, пропонуючи новоутворені вакансії одним службовцям та утримуючись від такого пропонування іншим. Вибірковий підхід суперечитиме одному з принципів здійснення державної служби, про який йдеться у п. 7 ч. 1 ст. 4 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, в силу якого: "державна служба здійснюється з дотриманням принципу забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження".

Також судом встановлено, що вже після попередження позивача про майбутнє звільнення Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1096 від 24.12.2019 "Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 р. №91".

Вказаною постановою внесено зміни у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 № 91 "Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій", доповнивши примітки до нього пунктом 3 такого змісту:

"3. Під час визначення граничної чисельності працівників місцевих держадміністрацій не скорочується чисельність адміністраторів центрів надання адміністративних послуг, утворених зазначеними держадміністраціями, до набрання чинності змін до Закону України "Про адміністративні послуги" щодо ліквідації таких центрів та за умови утворення на відповідній території органами місцевого самоврядування центрів надання адміністративних послуг, яким будуть передані функції і завдання ліквідованих центрів.".

Суд враховує, що позивач займав посаду начальника відділу надання адміністративних послуг управління економіки Тульчинської РДА і до його безпосередніх службових обов`язків належало надання адміністративних послуг на території району через центр надання адміністративних послуг Тульчинської РДА.

Таким чином, позивач обіймав посаду, яка за рішенням Уряду України, тобто найвищого органу виконавчої влади, не підлягала скороченню.

Відтак, у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 24.12.2019 № 1096, відповідач був зобов`язаний внести зміни до раніше прийнятого розпорядження про затвердження нової структури та граничної чисельності управлінь, відділів, служб Тульчинської РДА з тією метою, щоб забезпечити виконання рішення Уряду та не допустити скорочення кількості існуючих посад адміністраторів центру надання адміністративних послуг Тульчинської РДА.

У будь-якому разі, на думку суду, постанова Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1096 з однієї сторони прямо забороняла відповідачу скорочувати посаду, яку займав позивач, а з іншої - дозволяла відповідачу у повністю легітимний спосіб забезпечити переведення (призначення) позивача на посаду начальника новоствореного відділу з питань надання адміністративних послуг та державної реєстрації райдержадміністрації, зокрема шляхом збільшення штатної чисельності цього відділу.

Натомість, як встановлено судом, відповідач вищезазначену постанову Кабінету Міністрів України проігнорував та всупереч рішенню Уряду скоротив посаду позивача, яка скороченню не підлягала.

Як вже зазначалось, під час розгляду справи судом не встановлено факту повної ліквідації державного органу, в якому позивач проходив державну службу, тоді як ліквідація управління економіки Тульчинської РДА як юридичної особи публічного права, у даному випадку, свідчить про фактичну реорганізацію відповідного органу виконавчої влади.

Підсумовуючи, суд дійшов переконання, що звільнення позивача з державної служби відбулося незаконно, без дотримання прав та гарантій працівника при наступному вивільненні та з порушенням передбаченої процедури.

З огляду на викладене суд визнає протиправним і таким, що підлягає скасуванню спірний наказ № 7 від 20.02.2020 року Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу надання адміністративних послуг управління економіки райдержадміністрації з 28.02.2020 року на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу".

Визначаючись щодо способу захисту порушеного права позивача у зв`язку з незаконним звільненням, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, належним правовим способом захисту порушених прав позивача у зв`язку з незаконним звільненням є поновлення позивача на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг управління економіки Тульчинської РДА.

При цьому суд враховує правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 в справі № 821/3795/15-а.

Так, у пунктах 46-48 зазначеної постанови Верховний Суд дійшов висновку, що за приписами частини першої статті 235 КЗпП України на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі (незалежно від скорочення посади, яку обіймав позивач).

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені у частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Відтак за результатами касаційного розгляду Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині зобов`язання відповідача вирішити питання про працевлаштування позивача на роботі (таке рішення було обумовлене скороченням посади, з якої позивача незаконно звільнили) та в цій частині прийняв нове рішення, яким поновив позивача на раніше займаній посаді.

Таким чином, суд робить висновок про необхідність поновлення позивача на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг управління економіки Тульчинської РДА з дня незаконного звільнення, тобто з 28.02.2020. Водночас рішення суду в цій частині необхідно звернути до негайного виконання в силу приписів ч. 7 ст. 235 КЗпП України та п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України.

Надаючи оцінку позовним вимогам щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд виходить з таких міркувань.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Як зазначено в абзаці 5 пункту 10. 4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з абз. "з" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок № 100), цей Порядок застосовується у випадку вимушеного прогулу.

За правилами абз. 3, 4 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до довідки Тульчинського РДА середньомісячна заробітна плата позивача становила 10236,76 грн., середньоденна - 352,99 грн.

Відтак, оскільки на дату постановлення судом рішення період вимушеного прогулу позивача складає 133 робочих дні (з 28.02.2020 до 10.09.2020 включно), у зв`язку з поновленням позивача на роботі на його користь підлягає стягненню середній заробіток в сумі 46947,67 грн (352,99 *133).

Згідно з роз`ясненнями, що міститься в абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому при виплаті присудженого позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач повинен утримати та сплатити з присудженої суми податки та інші загальнообов`язкові платежі, в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством.

При цьому, з урахуванням вимог п. 2 ст. 1 ст. 371 КАС України, рішення суду в частині стягнення на користь позивачки заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стосовно позовних вимог у частині грошової компенсації позивачу моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Так, відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин щодо її заподіяння покладається на особу, яка звернулась з таким позовом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом із тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 року в справі № 804/2252/14 та від 21.02.2019 року у справі № 670/499/16-а.

Суд зазначає, що позивачем не надано належних доказів причинного зв`язку між діями (рішеннями) відповідача та завданою йому моральною шкодою, не наведено міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір завданої моральної шкоди. Позивачем, також, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з неправомірною діяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень, а також не визначено, якими доказами це підтверджується.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін, та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов є підставним та підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи судом не встановлено, питання щодо розподілу судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Тульчинської районної державної адміністрації протиправною.

Визнати протиправним та скасувати наказ голови комісії з ліквідації управління економіки райдержадміністрації № 7 від 20.02.2020 року Про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг управління економіки Тульчинської районної державної адміністрації з 28.02.2020 року.

Стягнути з Тульчинської районної державної адміністрації Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 лютого 2020 року по 10 вересня 2020 року включно в сумі 46947,67 грн, з відрахуванням при його виплаті податків та інших загальнообов`язкових платежів.

На підставі положень п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника відділу надання адміністративних послуг Управління економіки Тульчинської районної державної адміністрації Вінницької області та в частині присудження позивачу виплати заробітної плати за один місяць.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 (Адреса: АДРЕСА_1 , Тел. НОМЕР_1 , Електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач - Тульчинська районна державна адміністрація Вінницької області (23600, Вінницька обл., м. Тульчин, вул. Миколи Леонтовича, 1, Тел. (04335) 2-14-63, Електронна пошта: rda tulchin@vin.gov.ua, код за ЄДРПОУ-04051129).

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом

Суддя

Секретар