Рішення

від 06.10.2020 по справі 620/1378/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2020 року Чернігів Справа № 620/1378/20

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Линовицької селищної ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фермерське господарство Турківське про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Линовицької селищної ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фермерське господарство Турківське , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Линовицької селищної ради щодо неприйняття рішення по заяві ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,4192 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, орендованих Фермерським господарством Турківське за межами населених пунктів на території Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області;

- зобов`язати Линовицьку селищну раду прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,4182 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, орендованих Фермерським господарством Турківське за межами населених пунктів на території Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено місце розташування земельної ділянки;

- зобов`язати Линовицьку селищну раду у місячний строк, з дня набрання законної сили рішенням суду подати звіт про виконання судового рішення до Чернігівського окружного адміністративного суду.

В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що він звернувся до відповідача із заявою щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,4192 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, орендованих Фермерським господарством Турківське за межами населених пунктів на території Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області. При цьому, листом від 23.03.2020 №03-04/178 його повідомлено, що розгляд заяви було знято з порядку денного пленарного засідання 39-ї сесії сьомого скликання Линовицької селищної ради, так як дана земельна ділянка знаходиться в оренді Фермерського господарством Турківське . Одночасно 10.04.2020 позивачу надано витяг з протоколу 39-ї сесії сьомого скликання Линовицької селищної ради від 17.03.2020, з якого вбачається, що розгляд моєї заяви не був знятий з порядку денного пленарного засідання селищної ради, а рішення щодо заяви не було прийнято, оскільки за надання дозволу проголосували 4 депутати та утримались 8 депутатів, що підтверджується супровідним листом №03-04/226 від 08.04.2020, витягом з протоколу та результатами голосування.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 у відкритті провадження відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2020 ухвалу судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 скасовано, а справу направлено до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Житняк Л.О. Ухвалою суду від 20.07.2020 позовну заяву залишено без руху. Протягом встановленого судом строку позивачем усунуто недоліки позовної заяви. Ухвалою суду від 05.08.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами та встановлено відповідачу строк, для подачі відзиву на позов.

У строк, визначений судом, відповідачем подано відзив на позов, в якому останній не погоджується з позовними вимогами, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що відповідно до чинного договору оренди від 02.08.2012, голові ФГ Турківське ОСОБА_2 надано в оренду на 15 років загальним масивом землі резервного фонду площею 124.2844 га Новогребельської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області (на даний час територія Линовицької ОТГ), який на даний час не припинений, що підтверджується Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 20.08.2020. При цьому, земельна ділянка площею 1.4192 га, орендується ФГ Турківське в рамках одного договору оренди у складі загального масиву земель площею 124.2844 га резервного фонду Новогребельської; сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, і рішення про виділ такої земельної ділянки з земельного масиву резервного фонду площею 124.2844 га не приймалось, позивач з такою заявою не звертався.

Третя особа надала свої пояснення, в яких проти задоволення позову не заперечувала та вказала, що надана згода на передачу у власність позивачу спірної земельної ділянки та її вилучення з користування господарства, жодним чином не порушує прав фермерського господарства і з цих підстав фермерське господарство не заперечує проти задоволення позову.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій останній зазначає про безпідставність посилань відповідача та просить суд задовольнити його позов.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

03.02.2020 ОСОБА_1 , звернувся до Линовицької селищної ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,4192га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, орендованих Фермерським господарством Турківське за межами населених пунктів на території Линовицької селищної ради.

На вказану заяву була надана відповідь від 23.03.2020 №03-04/178, в якій було повідомлено, що розгляд заяви було знято з порядку денного пленарного засідання 39-ї сесії сьомого скликання Линовицької селищної ради, так як дана земельна ділянка знаходиться в оренді Фермерського господарством Турківське , яке попередньо не зверталось до виконкому Линовицької селищної ради щодо припинення оренди даної земельної ділянки. Одночасно повідомлялось, що депутатський корпус ради не вважає доцільним виведення з оренди земель, що знаходяться на території Линовицької ОТГ.

При цьому, 10.04.2020 позивачу надано витяг з протоколу 39-ї сесії сьомого скликання Линовицької селищної ради від 17.03.2020 (а.с.53), з якого вбачається, що розгляд заяви не був знятий з порядку денного пленарного засідання селищної ради, а рішення щодо заяви не було прийнято, оскільки за надання дозволу проголосували 4 депутати та утримались 8 депутатів, що підтверджується супровідним листом від 08.04.2020 №03-04/226, витягом з протоколу та результатами голосування.

Позивач вважає, що відповідач протиправно не прийняв рішення щодо надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою, чим вчинив протиправну бездіяльність та порушив його права, внаслідок чого останній вимушений звертатися до суду за їх захистом.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зважає на наступне.

В силу прямої дії ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ст.41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

У свою чергу правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані Земельним кодексом України від 25.01.2001 №2768-III (далі - ЗК України).

Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Частиною 2 ст.22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

При цьому п."а" ч.3 ст.22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства.

Пунктом "в" ч.3 ст.116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом. Згідно ч.5 cт.116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до положень ч.6 cт.118 ЗК України щодо прав громадян на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч.7 ст.118 ЗК України).

Виходячи з аналізу вищевказаних законодавчих положень у системному їх зв`язку, суд дійшов висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

При цьому, про виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прямо зазначено в ухвалі Конституційного Суду України від 29.09.2015 №44-у/2015 "Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень ч.7 ст.118 Земельного кодексу України" (справа №2-40/2015).

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України від 19.01.2016 (справа №824/167/15-а/21-3690а15).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача, як уповноваженого органу на розпорядження земельними ділянками комунальної власності на території Линовицької селищної ради, з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення мені у власність земельної ділянки площею 1,4192га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, орендованих Фермерським господарством Турківське за межами населених пунктів на території Линовицької селищної ради.

До заяви ним були додані всі необхідні документи для її розгляду передбачені ч.6 ст.118 ЗК України, в тому числі: копія паспорту громадянина України, копія реєстраційного номеру облікової картки платника податків, схему бажаного місця розташування земельної ділянки. Також, оскільки земельна ділянка перебуває в оренді третьої особи Фермерського господарства Турківське , що підтверджується договором оренди земельної ділянки від 03.08.2012, позивачем також була надана заява третьої особи Фермерського господарства Турківське від 31.01.2020, нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Бич В.М., якою Фермерське господарство Турківське надало згоду на вилучення земельної ділянки площею 1,4192га для ведення особистого селянського господарства з метою її подальшої передачі позивачу у власність.

Отже, при подачі заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивачем були дотримані всі вимоги щодо подання заяви та необхідних документів для отримання такого дозволу згідно ч.6 ст.118 ЗК України.

Проте відповідач, згідно витягу з протоколу 39-ї сесії сьомого скликання Линовицької селищної ради від 17.03.2020 (а.с.53), рішення щодо заяви позивача не прийняв, чим фактично, відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, та не прийняв жодного рішення і не навів жодних обґрунтованих підстав не прийняття рішення щодо надання такого дозволу, передбачених нормами ЗК України.

При цьому, як було встановлено судом, листом від 23.03.2020 №03-04/178, позивачу було повідомлено, що розгляд його заяви було знято з порядку денного пленарного засідання 39-ї сесії сьомого скликання Линовицької селищної ради, так як дана земельна ділянка знаходиться в оренді Фермерського господарством Турківське , яке попередньо не зверталось до виконкому Линовицької селищної ради щодо припинення оренди даної земельної ділянки. Одночасно повідомлялось, що депутатський корпус ради не вважає доцільним виведення з оренди земель, що знаходяться на території Линовицької ОТГ.

Отже, відповідач протиправно не прийняв жодного рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або відмову, що вказує на протиправну бездіяльність відповідача.

У своєму листі-відповіді, відповідач вказує, що третя особа Фермерське господарство Турківське попередньо не зверталось до виконкому Линовицької селищної ради з заявою про припинення оренди даної земельної ділянки.

Втім, суд зазначає, що для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою подається виключно погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Більш того погодження третьої особи (Фермерського господарства Турківське ) на вилучення земельної ділянки, є ніщо іншим як його згода на подальше припинення права оренди на цю земельну ділянку у разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та прийняття рішення про передачу її у приватну власність.

При цьому питання щодо припинення права оренди земельної ділянки у третьої особи Фермерського господарства Турківське , внесення змін до договору оренди чи його переукладення, має вирішуватись за наслідками розроблення проекту землеустрою з визначенням меж земельної ділянки, яка підлягає вилученню, та вже при вирішенні питання щодо передачі у приватну власність земельної ділянки згідно ч.5 ст.116 та ч.9 ст.118 ЗК України.

Щодо доводів відповідача про недоцільність виведення з оренди земель, що знаходяться на території Линовицької ОТГ, та негативного впливу на поповнення бюджету та розвиток громади в цілому, суд наголошує, що ч.7 ст.118 ЗК України містить виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, і такий перелік не містить зазначених відповідачем підстав для відмови.

Кожен громадянин України має право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення фермерського господарство і таке право не може бути обмежене відповідачем в зв`язку з негативним впливом на поповнення бюджету та розвиток громади.

Суд звертає увагу, що такої підстави для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою ст.118 ЗК України не передбачено, що обумовлює висновок про протиправну та необґрунтовану відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав, що не передбачені законодавством.

За таких обставин та з урахуванням того факту, що ЗК України передбачено механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови у цьому, а відповідач не мав права відмовляти позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність з підстав, не передбачених ЗК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльність Линовицької селищної ради щодо неприйняття рішення по заяві ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,4192 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, орендованих Фермерським господарством Турківське за межами населених пунктів на території Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області та задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Линовицьку селищну раду прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,4182 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, орендованих Фермерським господарством Турківське за межами населених пунктів на території Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено місце розташування земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до п.4 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання вчинити певні дії.

Водночас правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Також у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що ч.11 ст.118 ЗК України визначено, що у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Статтею 118 ЗК України не визначено прямого обов`язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі листа, тощо. В той же час зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом.

Разом з тим, в даному випадку позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №806/862/17.

За таких обставин та з урахуванням того, що позивач вже звертався до відповідача із заявою щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та отримав, як встановлено судом вище, фактично протиправну відмову, викладену у формі листа, суд вважає, що наявні усі правові підстави для зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,4182 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, орендованих Фермерським господарством Турківське за межами населених пунктів на території Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено місце розташування земельної ділянки, та прийняти рішення, викладене у формі законного та обґрунтованого розпорядчого індивідуального правового акту.

Щодо вимоги про зобов`язання подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає, що дане питання регулюється ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України та відноситься до дискреційних повноважень суду і не містить в собі імперативного обов`язку, а отже суд вільний у виборі щодо застосування заходів впливу до правопорушника. Враховуючи положення вказаної норми, підстав для зобов`язання відповідача у справі подати звіт про виконання рішення, суд не знаходить, з огляду на що, в задоволенні даної вимоги необхідно відмовити.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Линовицької селищної ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фермерське господарство Турківське про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії слід задовольнити частково.

Суд зазначає, що право на правову допомогу гарантовано ст.ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом ст.134 КАСУ, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.7 та ч.9 ст.139 КАСУ розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч.1 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Також, за змістом ч.9 ст.139 КАСУ, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

З заяви позивача вбачається, що позивачем укладено договір про надання правничої правової допомоги від 20.03.2020. Також, позивачем надано детальний опис наданих адвокатом послуг на суму 3 500,00 грн.

Разом з тим, детальний опис виконаних робіт складено позивачем та не надано жодних доказів понесення ним витрат на правову допомогу.

Відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі №569/17904/17 (адміністративне провадження N К/9901/52416/18) суд на підставі аналізу змісту ст.134 КАС України зазначає, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Такий розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час, витрачений на надання кожного виду послуги.

За змістом ч.3 ст.30 Закону України від 05.07.2012 Про адвокатуру та адвокатську діяльність при встановленні розміру гонорару враховується, серед іншого, складність справи, а гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії , заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі Лавентс проти Латвії ( заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 у справі №821/1594/17.

Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 у справі №803/1032/18 (касаційне провадження №К/9901/69188/18) підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд зазначає, що докази, які б підтверджували понесення позивачем зазначених ним фактичних витрат пов`язаних з наданням правової допомоги суду не надані, у зв`язку з чим такі вимоги є передчасними.

Так, згідно з ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то суд, в силу ч.3 ст.139 КАС України, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Линовицької селищної ради на користь позивача судовий збір в сумі 420,40 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Линовицької селищної ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фермерське господарство Турківське про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Линовицької селищної ради щодо неприйняття рішення по заяві ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,4192 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, орендованих Фермерським господарством Турківське за межами населених пунктів на території Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області.

Зобов`язати Линовицьку селищну раду повторно розглянути питання щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,4182 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, орендованих Фермерським господарством Турківське за межами населених пунктів на території Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено місце розташування земельної ділянки, та прийняти рішення, викладене у формі законного та обґрунтованого розпорядчого індивідуального правового акту.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Линовицької селищної ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу"Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).

Відповідач Линовицька селищна радаи (вул. Шевченка, 1, смт. Линовиця, Прилуцький район, Чернігівська область, 17584, код ЄДРПОУ 04412455).

Третя особа Фермерське господарство Турківське (вул. Заводська, 32/18, смт. Ладан, Прилуцький район, Чернігівська область, 17583, код ЄДРПОУ 38305849)

Повне рішення суду складено 06.10.2020.

Суддя Л.О. Житняк