Постанова

від 30.09.2020 по справі 240/11395/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/11395/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Є.Ю. Суддя-доповідач - Граб Л.С.

30 вересня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Сторчака В. Ю. Іваненко Т.В. ,

за участю: секретаря судового засідання: Яремчук Л.О.,

представника позивача: Залуцької Л.Г.

представника відповідача: Жмуцької О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області та Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 03.05.2019 № 0099804-5113-0625 та податкової вимоги № 241324-51 від 05.09.2019,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області та Головного управління ДФС у Житомирській області, в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 03.05.2019 № 0099804-5113-0625 та податкову вимогу № 241324-51 від 05.09.2019.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 позов задоволено:

-визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Житомирській області від 03.05.2019 № 0099804-5113-0625.

-визнано протиправною та скасовано податкову вимогу ГУ ДПС у Житомирській області № 241324-51 від 05.09.2019.

Не погодившись з судовим рішенням відповідач-ГУ ДПС у Житомирській області, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу, представник позивача заперечила стосовно задоволення апеляційної скарги і просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить об`єкт нерухомого майна-виробничі приміщення з офісно-побутовими та складськими приміщеннями, загальною площею 1024,74 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованого 10.12.2018, індексний № 148816636, позивач орендує земельну ділянку загальною площею 0,3317 га, в тому числі під будівлями та спорудами- 0,0708 га, під проїздами, проходами та площадками - 0,2609 га, на підставі договору оренди землі № 366 від 26.11.2018.

При цьому, ОСОБА_1 з 14.01.2003 зареєстрований як фізична особа-підприємець, а з 01.01.2012 є платником єдиного податку, згідно із свідоцтвом платника єдиного податку серії Б № 493593 видами діяльності якого є, зокрема: код КВЕД 46.47 "Оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям"; код КВЕД 46.49 "Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення"; код КВЕД 47.19 "Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (основний)"; код КВЕД 52.29 "Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту"; код КВЕД 68.20 "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна".

03 травня 2019 року ГУ ДФС у Житомирській області прийнято податкове повідомлення- рішення № 0099804-5113-0625, яким позивачу згідно із пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2018 рік у розмірі 38151,07 грн.

05 вересня 2019 року ГУ ДПС у Житомирській області, яке є правонаступником ГУ ДФС у Житомирській області, сформовано податкову вимогу № 241324-51 на суму податкового боргу із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, платника податків - ОСОБА_1 у розмірі 38151,07 грн.

05.09.2019 позивачем на податкову вимогу ГУ ДПС у Житомирській області подано скаргу до ДПС України.

Рішенням ДПС від 23.10.2019 № В/99-00-10-05-14 податкову вимогу залишено без змін, а скаргу платника - без задоволення.

Не погоджуючись з вказаними податковим повідомленням-рішенням та податковою вимогою, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обргунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Визначаючись щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Житомирській області від 03.05.2019 № 0099804-5113-0625, колегія суддів вказує на слідуюче.

У відповідності до п. 6.1 ст. 6 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

За змістом пп. 10.1.1 п.10.1 ст.10 ПК України одним із місцевих податків є податок на майно.

В силу приписів пп. 265.1.1 п. 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 вказаного Кодексу встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють з-поміж іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

За приписами п.5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507 (надалі також - ДК 018-2000) визначено, що будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Пунктом 30.1 статті 30 ПК України дано визначення, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Водночас, пунктом 30.2 статті 30 ПК України врегульовано, що підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Отже, застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вищенаведений правовий висновок було сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17.

Аналогічна права позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №300/261/19, від 07.04.2020 у справі №200/8228/19, від 05.06.2020 у справі №300/352/19 та від 24.07.2020 у справі № 500/90/19.

Таким чином, у даній справі необхідно встановити чи відносяться до будівель промисловості об`єкти нерухомості, що належать позивачу та чи використовуються вони в підприємницькій діяльності.

За визначенням п. 14.1.129-1 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B Добувна промисловість та розроблення кар`єрів , C Переробна промисловість , D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря , E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та F Будівництво .

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Як слідує з матеріалів справи, на підставі технічного паспорту на виробничий будинок "виробничі приміщення з офісно-побутовими та складськими приміщеннями по вул. Промисловій 1/154 у м. Житомирі", свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 44677050, від 28.09.2015, та на замовлення ОСОБА_1 судовим експертом Юровим А.Н. було проведено будівельно-технічну експертизу щодо належності виробничих приміщень з офісно-побутовими та складськими приміщеннями по вул. Промисловій, 1/154, в м. Житомирі до будівель промисловості. За результатами проведення будівельно - технічної експертизи складено висновок експерта від 18.12.2019 № 18/19 про те, що будівля, в якій розташовані виробничі приміщення з офісно-побутовими та складськими приміщеннями по вул. Промисловій, 1/154, м. Житомир згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, належить до класу 1251 «Будівлі промисловості» , що включає підклас 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро - фаянсової промисловості» . У зв`язку з цим, а також ураховуючи класифікаційні ознаки і функціональне призначення об`єкта нерухомості та на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 44677050 від 28.09.2015, судовий експерт дійшов висновку, що будівля, в якій розташовані виробничі приміщення з офісно- побутовими та складськими приміщеннями по вул. Промисловій, 1/154, м. Житомир є будівлею промисловості.

При цьому, відповідачами наведених висновків щодо приналежності належного позивачу об`єкту нерухомості до будівель промисловості під час судового розгляду справи ні в суді першої, ні апеляційної інстанції, спростовано не було.

Отже, враховуючи приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України та наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що контролюючим органом помилково віднесено належні позивачу нежитлові будівлі, а саме будівлі промисловості, до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку.

Стосовно доводів відповідача про те, що вищевказані будівлі знаходяться в оренді ДП "Волиньстандартметрологія", то як вірно звернуто увагу судом першої інстанції, застереження для застосування відповідної податкової пільги, зокрема використання будівлі спеціальним суб`єктом, (використання будівлі з метою провадження виробничої діяльності тощо) чинним податковим законодавством не передбачено.

Крім того, з наданих позивачем доказів вбачається, що належна останньому будівля використовується орендарем за її функціональним призначенням, а саме як будівля промисловості, зокрема для виготовлення промислової продукції.

Вказане додатково свідчить про відсутність у позивача, як фізичної особи, яка є власником будівель промисловості, обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2018 році.

Що стосується податкової вимоги ГУ ДПС у Житомирській області № 241324-51 від 05.09.2019, колегія суддів вказує на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Положеннями підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України врегульовано, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 42.1 статті 42 ПК України закріплено, що податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.

Згідно із пунктом 59.1 статті 59 ПК України , у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

У п. 59.3 ст. 59 ПК України зазначено, що податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Як встановлено судом першої інстанції, оскаржувана податкова вимога прийнята ГУ ДПС у Житомирській області у зв`язку з несплатою позивачем податкового зобов`язання в сумі 38151,07 грн., визначеного податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС у Житомирській області № 0099804-5113-0625 від 03.05.2019.

Відповідно до пп. "а" п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Аналіз змісту вищенаведених норм ПК України свідчить, що право контролюючого органу на направлення платнику податків податкової вимоги у разі визначення податкового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 цього Кодексу, виникає лише на 61-й день після отримання платником податкового повідомлення-рішення за умови неініціювання процедури оскарження такого рішення контролюючого органу.

Згідно із п. 42.2 ст. 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (абз. 6 п. 42.4 ст. 42 ПК України).

Пунктом 45.1 статті 45 ПК України передбачено, що платник податків-фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків- фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Отже, факт отримання документів, зокрема податкового повідомлення-рішення, платником податків має важливе значення, оскільки з цим моментом законодавство пов`язує відлік певних строків. Вважається, що документи належним чином вручені, якщо вони надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Під адресою платника в даному випадку, з урахуванням положень підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, слід розуміти його податкову адресу (місце реєстрації).

Так, матеріалами справи підтверджується, що податкове повідомлення-рішення від 03.05.2019 № 0099804-5113-0625 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання за платежем-податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік на суму 38151,07 грн. було надіслано ГУ ДФС у Житомирській області на адресу: АДРЕСА_2 . Однак, конверт із вказаним документом було повернуто до Житомирського Управління ГУ ДФС у Житомирській області у зв`язку із закінченням терміну зберігання (довідка відділення зв`язку від 26.06.2019).

Поряд з цим, як слідує з 11-15 сторінок паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого 29.06.96 Богунським РВ УМВС у Житомирській області, зареєстрованим місцем проживання останнього з 18.07.2014 є адреса: АДРЕСА_3 . За адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 виписаний 17.03.99.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 03.05.2019 № 0099804-5113-0625 не направлялося ГУ ДФС у Житомирській області за податковою адресою (місцем реєстрації) позивача, що не дає підстав вважати такий документ належним чином вручений у розумінні пункту 42.2 статті 42 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України.

Таким чином, грошове зобов`язання, визначене у вказаному податковому повідомленні- рішенні, на момент винесення ГУ ДПС у Житомирській області податкової вимоги № 241324-51 від 05.09.2019 не набуло статусу узгодженого, що, відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України виключає право контролюючого органу надсилати податкову вимогу.

На переконання колегії суддів, судом першої інстанції обгрунтовано не прийнято до уваги доводи відповідача 1, що посадовими особами ГУ ДФС у Житомирській області податкове повідомлення-рішення №0099804-5113-0625 від 03.05.2019 направлено позивачу за чинною на день його винесення адресою відомою контролюючому органу, а саме: АДРЕСА_4 , зміни до якої внесені лише 19.07.2019, оскільки на звороті свідоцтва платника єдиного податку серії Б № 493593, виданому суб`єкту господарювання ОСОБА_1 , посадовою особою податкового органу було зроблено відмітку про зміну податкової адреси на АДРЕСА_3 , на підставі поданої заяви від 08.08.2014. Також позивачем як платником єдиного податку - фізичною особою - підприємцем 13.02.2019 була подана податкова декларація за 2018 рік, у якій податковою адресою також вказано - АДРЕСА_3 . А відтак контролюючий орган був обізнаний, що податковою адресою платника є: АДРЕСА_3 . Проте жодних заходів, спрямованих на надіслання податкового повідомлення - рішення №0099804-5113-0625 від 03.05.2019 за належною адресою платника контролюючим органом вжито не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що складення ГУ ДПС у Житомирській області податкової вимоги від 05 вересня 2019 року № 241324-51 було передчасним, оскільки сума грошового зобов`язання, визначеного позивачу у податковому повідомленні - рішенні від 03.05.2019 станом на 04.09.2019 не набула статусу узгодженої.

За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що належні позивачу житлові будівлі , не використовуються в промисловій діяльності.

З огляду на зазначене, а також на те, що суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення - рішення ГУ ДФС у Житомирській області № 0099804-5113-0625 від 03.05.2019, відповідно є протиправною та такою, що підлягає скасуванню і податкова вимога ГУ ДПС у Житомирській області від 05 вересня 2019 року № 241324-51.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.9, 72, 73, 77, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 06 жовтня 2020 року.

Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Іваненко Т.В.