Постанова

від 06.10.2020 по справі 820/1518/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 820/1518/17

адміністративне провадження № К/9901/21580/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року (суддя Білова О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року (колегія суддів: Калитка О.М., Калиновський В.А., Бондар В.О. ) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Термоком ВК до Головного управління Держпраці у Харківській області про скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

В квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Термоком ВК", звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного Управління Держпраці у Харківській області, в якому просило суд визнати протиправною і скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Харківській області від 28 березня 2017 року №20-01-4200/0496-0231.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при прийнятті судових рішень не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішеннях суду, не відповідають обставинам справи. Вказує, що позивачем не були належним чином оформлені працівники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які були зазначені у висновку експертизи № 3799899-09-00-022-01 стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб`єкта господарювання ТОВ Термоком ВК як наявні працівники підприємства, які зайняті на роботах підвищеної небезпеки. Крім того вказує на звільнення органів Держпраці від сплати судового збору, а тому судами протиправно стягнуто судові витрати.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.07.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу передано до Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просив в задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення залишити без змін.

У зв`язку з відсутністю клопотань про участь в судовому засідання, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що Головним Управлінням Держпраці у Харківській області з 13.03.17 по 16.03.17 проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Термоком ВК" з питань додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт перевірки № 20-01-4200/0496.

В ході проведення перевірки Головним Управлінням Держпраці у Харківській області встановлено низку порушень, які відображені в акті перевірки № 20-01-4200/0496, зокрема: порушення ст. 24 Кодексу законів про працю України, яке полягає в тому, що для одержання Дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки відповідно до пункту 17 розділу 1 висновку експертизи ТОВ НВП АВІОР №37998399-09-00-022-01 стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб`єкта господарювання ТОВ Термоком ВК були надані матеріали, а саме копії посвідчень працівників ТОВ Термоком ВК , які зайняті на роботах підвищеної небезпеки: - монтажник санітарно-технічних систем та обладнання ОСОБА_1 , посвідчення НОМЕР_2 від 11.03.2003 року, видане ЗАТ УКК повторна перевірка знань 04.04.2016, протокол №01 ПДК підприємства; - слюсар КВПіА ОСОБА_2 , посвідчення НОМЕР_3 від 17.09.2007, видане ТОВ Учбовий комбінат з підготовки кадрів для виробництва повторна перевірка знань 04.04.2016 року, протокол №01 ПДК підприємства. Проведеною перевіркою встановлено, що з працівниками: монтажником санітарно-технічних систем та обладнання - ОСОБА_1 та слюсарем КВПіА - ОСОБА_2 , протягом з 04 квітня 2016 року (дата перевірки знань працівників ТОВ Термоком ВК ) по червень 2016 року (дата отримання Висновку експертизи - 13.06.16.), а також по теперішній час трудовий договір не укладався в письмовій формі і не оформлювався наказом про зарахування зазначених працівників на роботу. Будь-які документи (а саме: наказ про прийняття, повідомлення про прийняття працівника на роботу до органів ДФС, особова картка, посвідчення, що дозволяє виконувати роботи підвищеної безпеки, відомості нарахування та виплати заробітної плати), що підтверджують працевлаштування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у ТОВ Термоком ВК під час перевірки відсутні.

На підставі акту перевірки № 20-01-4200/0496 Головним Управлінням Держпраці у Харківській області припис № 20-01-4200/0496-0552 від 16.03.17, яким приписано позивачу, зокрема, привести у відповідність до вимог статті 24 КЗпП України оформлення наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу трудового договору про зарахування працівників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на роботу.

У зв`язку з невиконанням вказаної вимоги припису Головним Управлінням Держпраці у Харківській області на підставі акту перевірки № 20-01-4200/0496 винесено постанову про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю "Термоком ВК" №20-01-4200/0496-023/ від 28.03.17 у розмірі 192000 грн. на підставі ст.265 КЗпП України, з якою не погоджується позивач.

Не погоджуючись з прийнятою постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження фактичного допуску ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Термоком ВК", що виключає відповідальність позивача за статтею абз. 1, 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 № 96 (далі - Положення № 96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.

Судами встановлено, що з монтажником санітарно-технічних систем та обладнання - ОСОБА_1 та слюсарем КВПіА - ОСОБА_2 , протягом з 04 квітня 2016 року (дата перевірки знань працівників ТОВ Термоком ВК ) по березень 2017 року (дата завершення перевірки - 13.06.16.), а також по 16.03.17 трудовий договір не укладався в письмовій формі і не оформлювався наказом про зарахування зазначених працівників на роботу; будь-які документи (а саме: наказ про прийняття, повідомлення про прийняття працівника на роботу до органів ДФС, особова картка, посвідчення, що дозволяє виконувати роботи підвищеної безпеки, відомості нарахування та виплати заробітної плати), що підтверджують працевлаштування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у ТОВ Термоком ВК під час перевірки на підприємстві відсутні; також відсутня інформація щодо вказаних осіб у журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці.

Зазначення інформації про наявність на підприємстві таких фахівців як ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було необхідно позивачу для отримання Дозволу № 563.16.63 на виконання робіт підвищеної небезпеки строком дії з 29 червня 2016 року по 28 червня 2021 року.

Єдиним доводом відповідача про наявність трудових відносин між ТОВ Термоком ВК та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є наявність вказівки на їх прізвища у висновку експертизи ТОВ НВП АВІОР №37998399-09-00-022-01 стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб`єкта господарювання ТОВ Термоком ВК .

Однак колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що подання позивачем до відповідача недостовірних даних, відображених у висновку експертизи №37998399-09-00-022-01 від 13.06.2016, в якому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фігурують саме як працівники Товариства з обмеженою відповідальністю "Термоком ВК", вчинені з метою отримання Дозволу № 563.16.63 , не можуть вважатися належними доказами фактичного допуску до роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Жодних інших доказів та фактично встановлених обставин при проведенні перевірки, що підтверджували б фактичне працевлаштування у будь-який спосіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідачем не встановлено і не надано. Питання достовірності зазначення вказаної інформації не може бути предметом розгляду в даній справі, оскільки предметом перегляду є застосування штрафних санкцій на підставі ст. 265 КЗпП.

Щодо посилань в касаційній скарзі на помилкове стягнення з відповідача судового збору, оскільки він звільнений від його сплати, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір від 8 липня 2011 року № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, структурні підрозділи виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об`єднаних територіальних громад, на які покладені функції із здійснення контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.

Проте звільнення від сплати судового збору органів Держпраці не звільняє його від обов`язку відшкодувати судові витрати у разі, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень через протиправність його рішень, дій чи бездіяльності.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №750/108/17, від 13.06.2018 у справі №520/1841/17 та від 19.12.2018 у справі №748/2378/16-а.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук