Рішення

від 30.09.2020 по справі 908/1810/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/113/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2020 справа № 908/1810/20

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом концерну "Міські теплові мережі" (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; поштова адреса: 69071, Запоріжжя, вул. Цитрусова, 9)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТА" (69063, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 45, кв. 25)

про стягнення 8001,14 грн.

господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.

при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.

учасники справи:

від позивача: Рясна А.С., довіреність № 666/20-19 від 28.11.2019;

від відповідача: не з`явився

Розглядаються позовні вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТА" 8001,14 грн., які складаються з: 7755,98 грн. основного боргу за отриману теплову енергію за загальний період з листопада 2018 року по квітень 2020 року, 149,31 грн. 3% річних та 95,85 грн. інфляційних втрат.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2020 справу № 908/1810/20 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 21.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі №908/1810/20, присвоєно справі номер провадження 18/113/20, розгляд справи по суті призначено на 13.08.2020; розгляд справи відкладався на 30.09.2020.

В судовому засіданні 30.09.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та підтримав подане 17.09.2020 клопотання про приєднання документів, а саме: розрахунку розподілу обсягу спожитої теплової енергії та акт технічного огляду від 09.09.2020. Клопотання судом задоволено, документи приєднано до матеріалів справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав наступне. На виконання своєї господарської діяльності позивач здійснює постачання теплової енергії в будівлю (об`єкт) за адресою: проспект Моторобудівників, буд. 64 в м. Запоріжжі, в тому числі і до нежитлового приміщення XXXVI площею 31,30 кв. м., яке знаходиться у житловому будинку та приєднане до єдиної системи централізованого опалення. Спірне приміщення є вбудованим і система опалення приміщення є невід`ємною частиною системи опалення будинку, теплова енергія до якого подається з початком опалювального сезону та підключення всього будинку. В порушення Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ від 03.10.2007 р. № 1198, відповідачем, як власником спірного приміщення, не було виконано вимоги щодо укладення договору про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води. Не дивлячись на відсутність укладеного договору, з метою недопущення порушення прав інших мешканців житлового будинку щодо отримання належних послуг з централізованого опалення, Концерн "МТМ" здійснював відпуск теплової енергії з початку опалювальних сезонів 2018-2020 років та відповідно до рішень про початок та закінчення опалювальних сезонів у місті Запоріжжя. Відповідачу було відпущено теплову енергію за період: з листопада 2018 року по квітень 2020 року на загальну суму 7755,98 грн., що підтверджується відповідними рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії. Однак, відповідачем протягом спірного періоду не здійснено жодної оплати за спожиту теплову енергію, що призвело до утворення у останнього заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 7755,98 грн. За доводами позивача, відповідач, як власник майна, згідно ст. 322 Цивільного кодексу України повинен був утримувати належне йому на праві власності нежитлове приміщення, зокрема, здійснювати оплату за спожиту теплову енергію, однак останній не зробив цього, що є підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді 3% річних та інфляційних втрат. Посилаючись на приписи статей 11, 15, 16, 258, 509, 526, 530, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 193, 276 ГК України, Закону України "Про теплопостачання", Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198, позивач просив позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання 30.09.2020 свого представника не направив, причин неявки суду не повідомив, вимоги суду не виконав.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТА" є: 69063, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 45, кв. 25, що збігається із адресою, вказаною у позові.

Направлені на адресу відповідача копії ухвал суду від 21.07.2020 про відкриття провадження у справі та від 13.08.2020 про відкладення розгляду справи повернулись до суду з позначкою потового відділення зв`язку на конверті за закінченням терміну зберігання .

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

Зазначене свідчить, що судом вжиті всі заходи щодо належного повідомлення відповідача про дату, місце і час розгляду справи. За таких обставин суд визнає відповідача таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Відповідач відзиву на позов не надав. Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, Законом України № 540-IХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" доповнено розділ Х "Прикінцеві положення" ГПК України пунктом 4, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду справи по суті продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом COVID-19 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася (востаннє по 31.10.2020) та наразі не припинена.

З урахуванням викладеного, процесуальні строки є продовженими на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-2019).

З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За період дії карантину та протягом 20-денного строку з дня набрання чинності Законом України №731-ІХ (з урахуванням поштового пробігу) звернень щодо необхідності реалізації своїх прав від учасників справи не надходило.

Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд ухвалив розпочати розгляд справи по суті та прийняти рішення у справі 30.09.2020 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю в судовому засіданні представників позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статутних документів Концерну Міські теплові мережі основним предметом його діяльності є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла і побутової потреби населення та на комунально-побутові потреби підприємств, організацій, установ.

Згідно своїх господарських зобов`язань позивач здійснює постачання теплової енергії в будівлю (об`єкт) за адресою: проспект Моторобудівників, буд. 64 в м. Запоріжжі, в тому числі і до нежитлового приміщення XXXVI площею 31,30 кв. м., яке знаходиться у житловому будинку.

Відповідно до Інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно (від 31.01.2019) на підставі договору купівлі-продажу 1045 від 06.04.2004, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, внесено запис про право колективної власності товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТА" (відповідач у справі) на нерухоме майно: нежиле приміщення XXXVI в м. Запоріжжя вул.8 Березня (на даний час проспект Моторобудівників), буд. № 64, загальною площею 107,7 кв. м. (частка власності 29/100).

Позивач неодноразово повідомляв відповідача про необхідність укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у відповідності до Закону України Про житлово-комунальні послуги , проте, станом на момент подання позову договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води на спірне приміщення відсутній.

З метою недопущення порушення прав інших мешканців житлового будинку в частині отримання належних послуг з централізованого опалення, позивач здійснював відпуск теплової енергії на житлову будівлю за адресою: проспект Моторобудівників, буд. 64 в місті Запоріжжі з початку опалювальних сезонів 2018-2019-2020 років відповідно до рішень Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів у м. Запоріжжя.

За твердженням позивача, відповідачу відпущено теплову енергію за період: з листопада 2018 року по квітень 202 року на загальну суму 7755,98 грн., що підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії за спірний період, які надсилались на адресу відповідача.

На адресу відповідача позивачем 03.07.2020 направлено вимогу № 1109/09-4 від 02.07.2020 щодо погашення заборгованості за теплову енергію за період з листопада 2018 року по квітень 2020 року. Разом з вимогою повторно відповідачу направлені рахунки та акти за спірний період.

Відповідач заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання-передачі не надав, оформлені акти приймання-передачі за спірний період на адресу Теплопостачальної організації не повернув, виставлені позивачем рахунки залишені без оплати, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, заслухавши представників сторін, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України "Про теплопостачання", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198 (надалі - Правила № 1198) та "Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.

Відповідно до п. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, ст. 1, п. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного Теплопостачальною організацією та Споживачем.

Статтею 1 Закону України Про теплопостачання визначено поняття теплової енергії - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія, як товар, не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками приміщень у багатоквартирному будинку), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).

Також статтею 1 Закону України Про теплопостачання визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Значеною нормою визначено ще одну обов`язкову ознаку споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

З огляду на зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі) до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Слід зазначити, що відповідно статті 1 Закону України Про теплопостачання саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб`єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

Частиною четвертою статті 19 Закону України Про теплопостачання встановлено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Відповідно до п. 1 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (надалі - Правила № 1198) вони визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Правила є обов`язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії (пункт 2 цих Правил).

Згідно з пунктом 3 Правил № 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору; система теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та/або місцевих (розподільних) теплових мереж, засобів розподілення теплової енергії, які об`єднані спільним режимом виробництва, транспортування та постачання теплової енергії; система теплоспоживання - комплекс теплоспоживчих установок, з`єднаний із системою теплопостачання, призначений для задоволення потреб споживача відповідно до договору.

Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (пункт 4 Правил № 1198).

Відповідно до пункту 7 Правил № 1198 усі системи теплопостачання і теплоспоживання повинні бути забезпечені вузлами обліку відповідно до затверджених технічних умов і проектів.

Пунктом 17 Правил № 1198 визначено, що для обліку, відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію.

У відповідності до п. 23 Правил № 1198 розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Враховуючи вищевикладене, суд відзначає, що з огляду на відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії такий договір повинен укладатися зі споживачем, теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у споживача приладу обліку теплової енергії. При цьому такий договір повинен укладатися з урахуванням норм законодавства, що регулюють відносини у сфері теплопостачання (Закон України Про теплопостачання , Правила № 1198) та з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 ЦК України.

Разом з тим, з 01.05.2019 введено в дію Закон України від 09.11.2017 № 2189-VIII Про житлово-комунальні послуги в редакції від 09.06.2018, згідно з яким відносини зі споживання теплової енергії фізичними особами, що мають статус суб`єкта господарювання, та/або юридичними особами, житлові/нежитлові приміщення яких розмішені у складі багатоквартирного будинку і які є її кінцевими споживачами, регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Обов`язковим для учасників таких відносин є укладення договору відповідно до типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; внутрішньобудинкові системи - це мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.

У пункті 2 Правил № 630 застосовуються, зокрема, такі терміни: централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання; централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання

Тобто зазначеними нормами визначено обов`язкову ознаку споживача послуг, а саме: споживачем послуг може бути фізична/юридична особа, відповідне обладнання приміщення якої приєднане або має технічні можливості для приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем і послуга спрямована на задоволення потреб споживача.

Отже, якщо відповідне устаткування житлових/нежитлових приміщень, що належать власникам таких приміщень, приєднане до внутрішньобудинкових систем, то власники таких приміщень є споживачами послуг та суб`єктами у сфері житлово-комунальних послуг.

Як встановлено судом та підтверджується сторонами, ані в порядку Закону України Про теплопостачання , ані в порядку Закону України Про житлово-комунальні послуги відповідачем у спірний період відповідного договору не укладено.

Нежитлове приміщення площею 31,30 кв. м. товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТА" знаходиться в житловій будівлі за адресою: м. Запоріжжя, проспект Моторобудівників, 64. Нарахування за отриману теплову енергію здійснено розрахунковим способом згідно показників будинкового приладу обліку, пропорційно тепловому навантаженню.

Система опалення належного відповідачу приміщення є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинку, в якому воно розташоване, тому факт наявності теплопостачання в приміщенні відповідача в спірному періоді підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювального сезону 2018-2019-2020 років, відповідно до яких концерном Міські теплові мережі розпочато і закінчено опалювальні сезони у місті Запоріжжя.

Отже, нарахування позивачем вартості теплової енергії за актами за період з листопада 2018 року по квітень 2020 року на загальну суму 7755,98 грн. є обґрунтованим, яку, всупереч вимог закону, відповідач не оплатив.

При цьому суд звернув увагу, що доказів щомісячного направлення актів та рахунків за спірний період позивачем не надано. Разом з тим, матеріали справи містять вимогу позивача № 1109/09-4 від 02.07.2020 щодо погашення заборгованості за договором за період з листопада 2018 року по квітень 2020 року, з якою відповідачу повторно направлені рахунки та акти за спірний період. Отже, у будь-якому разі обов`язок сплатити вартість отриманої у спірний період теплової енергії настав з направленням цієї вимоги.

Враховуючи вищенаведене, суд визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача 7755,98 грн. заборгованості правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім вищезгаданої вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 149,31,88 грн. 3% річних та 95,85 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань щодо оплати вартості спожитої у спірний період теплової енергії є доведеним, проте, не доведено дати виникнення обов`язку відповідача по сплаті вартості теплової енергії за спірними актами та рахунками. Щодо строку настання у відповідача зобов`язання по оплаті, суд виходив з факту направлення позивачем на адресу відповідача вимоги про сплату заборгованості.

Позивач вказав, що відповідач з листопада 2018 по квітень 2020 року жодних оплат не здійснив, разом з тим, доказів щомісячного направлення відповідачу актів та рахунків за спірний період позивачем не надано.

Матеріали справи містять лише докази направлення 03.07.2020 на адресу відповідача вимоги № 1109/09-4 від 02.07.2020, в описі вкладення у цінний лист до якої міститься посилання на повторне надання рахунків та актів за спірний період.

В розрахунках 3% річних та інфляційних втрат позивач датою виникнення прострочення зобов`язання по оплаті зазначив 20 число кожного місяця у спірний період, починаючи з 20.12.2018, розрахунки здійснено по лютий 2020 року. Проте, за відсутності доказів направлення відповідачу актів та рахунків за спірний період, відсутні підстави вважати, що датою настання зобов`язання по оплаті є 20 число місяця, наступного за звітним. Вимогу про сплату заборгованості направлено на адресу відповідача у липні 2020 року, що є за поза межами розрахунків 3% річних та інфляційних втрат.

За таких обставин надані позивачем розрахунки про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд визнав необґрунтованими, тому у задоволенні вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд відмовляє.

Отже, з підстав зазначених вище, суд знаходить позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення з відповідача 7755,98 грн. основного боргу. В решті суд відмовляє через необґрунтованість.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 74 ГПК України і не надав до суду доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов`язання по оплаті вартості отриманої теплової енергії.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 2037,59 грн. судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТА" (69063, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 45, кв. 25, ідентифікаційний код 32865262) на користь концерну "Міські теплові мережі" (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; фактична адреса: 69071, Запоріжжя, вул. Цитрусова, 9, ідентифікаційний код 32121458, IBAN: "Запорізьке обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 313957, НОМЕР_1 ) 7755,98 грн. (сім тисяч сімсот п`ятдесят п`ять грн. 98 коп.) основного боргу. Видати наказ.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТА" (69063, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 45, кв. 25, ідентифікаційний код 32865262) на користь концерну "Міські теплові мережі" (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; фактична адреса: 69002, Запоріжжя, вул. Цитрусова, 9; ідентифікаційний код 32121458, р/р № НОМЕР_2 у ПАТ АБ Укргазбанк , МФО 320478) 2037,59 грн. (дві тисячі тридцять сім грн. 59 коп.) судового збору. Видати наказ.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 05.10.2020.

Суддя В.В. Левкут