Рішення

від 06.10.2020 по справі п/320/449/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2020 року м. Київ № П/320/449/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населенення Яготинської районної державної адміністрації та просить суд:

зобов"язати прийняти рішення та надати статус вдови інваліда війни, видати посвідчення члена сім"ї померлого військовослужбовця відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернулась до відповідача з заявою про встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачу посвідчення члена сім`ї померлого ветерана війни, при цьому відповідачем було відмовлено, у зв`язку з тим, що позивач не має права на статус передбачений ст. 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та видачі посвідчення. Позивач вважає вказану відмову відповідача необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим просить суд позовні вимоги задовольнити.

17.02.2020 засобами поштового зв`язка до суду надійшов відзив на адміністративний позов, у яком відповідач просить суд у задоволенні адміністративного позову відмовити з підстав, наведених у відзиві.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.01.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 громадянка України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Яготинським РВ ГУ МВС України у Київській області 28.03.1996, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Як вбачається із матеріалів справи позивач є пенсіонером по інвалідності ІІІ групи з відміткою загальне захворювання , що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 від 28.01.2011.

Згідно із свідоцтвом про укладення шлюбу від 22.09.1984 серії НОМЕР_4 , 22.09.1984 позивачка уклала шлюб з ОСОБА_2 .

Відповідно до довідок про реєстрацію місяця проживання особи від 03.10.2019 № 1477 та № 1478, позивачка та ОСОБА_2 проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того позивачка є дружиною померлого громадянина із числа ліквідаторів 1 категорії, смерть якого пов`язана із Чорнобильською катастрофою, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_5 від 24.11.2011.

ОСОБА_2 мав статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 с від 29.01.2009, вкладка № НОМЕР_7 .

Також ОСОБА_2 був інвалідом ІІ групи і мав право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_8 від 11.10.2010.

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 від 30.08.2011 серія НОМЕР_9 , останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Експертним висновком № 596 25.10.2011 підтверджується, що захворювання ОСОБА_2 , призвело до смерті пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Актом огляду МСЕК серії КИО-1 № 330533 від 13.01.2009 встановлено ОСОБА_2 ІІ групу інвалідності із відміткою захворювання пов`язане із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС , ступінь втрати професійної працездатності становить 80%.

Позивачка звернулась до управління соціального захисту із заявою у якій просила надати статус вдови інваліда війни, видати посвідчення члена сім"ї померлого військовослужбовця відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", до заяви додала перелік наступних документів: копію паспорта, копію РНОКПП, посвідчення вдови ліквідатора, виконавчий лист, експертний висновок, посвідчення інваліда війни, посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсійне посвідчення, виписку з акту огляду МСЕК, свояцтво про смерть.

Листом від 12.09.2019 № 03.03/2433 відповідач відмовив позивачці у наданні такого статусу з підстав того, що її померлий чоловік не відноситься до військовослужбовців.

Вважаючи зазначену відмову протиправною позивачка звернулась із даним адміністративним позовом до суду.

Стаття 3 Конституції України гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до Закону України Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 № 3551-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 3551), основним завданням цього Закону є захист ветеранів війни та осіб, на яких розповсюджується дія цього Закону, зокрема, надання пільг, переваг та інших соціальних гарантій.

Поширення чинності Закону № 3551 на членів сім`ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни.

Відповідно до ст. 4 Закону № 3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до абзацу 1 п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону № 3551 положення цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, та прирівняних до них осіб, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби, а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

З аналізу абзацу 1 п. 1 ст. 10 вказаного Закону можна зробити висновок, що суб`єктом даного абзацу п. 1 ст. 10 є сім`ї: військовослужбовців; партизанів; підпільників; учасників бойових дій на території інших держав; прирівняних до них осіб, зазначених у ст. 6 і 7 цього Закону, тобто за життя вони мали статус учасника бойових дій чи інваліда війни.

До членів сімей загиблих (тих які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених в п. 1 ст. 10 Закону, належать, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

Судом встановлено, що відповідач у своєму листі відмовив лише з підстав не належності померлого чоловіка позивача до числа військовослужбовців, а отже інших підстави для відмови у відповідача відсутні.

Процедуру надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", деяким категоріям осіб врегульовано Порядком надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", деяким категоріям осіб, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 23.09.2015 № 740 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 740).

Пунктом 7 Порядку № 740 визначено, що посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видається відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302).

Відповідно до пункту 4 Положення № 302 про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (ст. 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом Посвідчення члена сім`ї загиблого .

Абзацом 2 п. 7 Положення № 302 передбачено, що, зокрема, Посвідчення члена сім`ї загиблого видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

З наведеного вбачається, що видача Посвідчення члена сім`ї загиблого та статус особи, на яку поширюється чинність цього Закону, безпосередньо пов`язується з фактом, зокрема, загибелі або смерті члена сім`ї такої особи внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту до інвалідів війни належать також інваліди з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 20-РП/04, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Матеріалами справи встановлено та не є спірним між сторонами, що померлий чоловік позивача мав статус інваліда війни ІІ групи та на нього поширювалась дія Закону № 3551, так як за життя став інвалідом внаслідок захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

З системного аналізу вказаних норм слідує, що чинність Закону № 3551 поширюється також і на членів сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані згідно з п. 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до п. 4 Положення № 302 особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (ст. 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом Посвідчення члена сім`ї загиблого .

Абзацом 2 п. 7 цього Положення № 302 передбачено, що, зокрема, Посвідчення члена сім`ї загиблого видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Як вже було встановлено судом, чоловік позивача помер внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, а тому позивач є членом сім`ї військовослужбовця у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і на неї поширюється чинність цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи його окремих положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправним рішеннями, дією або бездіяльністю.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (ст. 245 КАС України).

Враховуючи викладене, а також те, що позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим, який відповідно до посвідчення віднесений до осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та вже мав статус інваліда ІІ групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, суд дійшов висновку, що позивачка у відповідності до вимог ст. 10 Закону № 3551-XII має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім`ї загиблого інваліда війни, а тому відмову відповідача у задоволенні її заяви про видачу такого посвідчення слід визнати протиправною.

До аналогічних висновків дійшов Вищий адміністративний суд України у рішенні від 08.02.2017 у справі № К/800/35284/14.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Також суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі Рисовський проти України , в якому суд зазначив, що принцип належного урядування , зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача надати позивачці статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

За приписами ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на зазначене та беручи до уваги докази, які наявні в матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

17.03.2020 позивачем подано заяву про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації на її користь витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

В підтвердження фактичних витрат подано квитанцію витрат на правову допомогу від 10.03.2020, а також договір про надання правової допомоги по цивільній справі № 1 від 13.01.2020.

Розглянувши зазначене клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №806/2143/18 (адміністративне провадження №К/9901/4571/19).

Оскільки сплата зазначеної суми коштів не підтверджується фінансовими документи, суд вбачає за можливе відмовити у задоволенні зазначеного клопотання.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-77, 90, 143, 194, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03193608) в наданні статусу вдови інваліда війни та видачі посвідчення члена сім"ї померлого військовослужбовця відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_10 ).

Зобов"язати Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03193608) прийняти рішення та надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_10 ) статус вдови інваліда війни, видати посвідчення члена сім"ї померлого військовослужбовця відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Головенко О.Д.