Рішення

від 29.09.2020 по справі 640/11031/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 вересня 2020 року 12:04 № 640/11031/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України"

до Державної аудиторської служби України

про визнання протиправним та скасування звіту

за участі представників сторін:

від позивача - Погас О.А., Новак А.А.

від відповідача - Шуваєва С.О.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної аудиторської служби України (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати аудиторський звіт від 18 травня 2020 року №03-20/2 за результатами державного фінансового аудиту діяльності Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року, а з окремих питань фінансово-господарської діяльності за період з 2014-2019 роки, який складений з порушенням вимог Закону та Порядку за відсутності затвердженої Методики проведення аудиту; стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що аудиторський звіт від 18 травня 2020 року №03-20/2 за результатами державного фінансового аудиту діяльності Публічного акціонерного товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України" за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 20219 року, а з окремих питань фінансово-господарської діяльності за період 2014-2019 роки, є незаконним та таким, що прийнятий у спосіб, що суперечить положенням Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні та Порядку проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту діяльності суб`єктів господарювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 2019 року №252, а саме за відсутності методики проведення аудиту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 25 травня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 25 травня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позов зазначає, що нормами Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні та Порядку проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту діяльності суб`єктів господарювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 2019 року №252, визначено обов`язок Державної аудиторської служби України за результатами аудиту скласти аудиторський звіт із викладенням у ньому висновків за результатом аналізу та перевірки фінансово-господарської діяльності суб`єкта господарювання.

У відповіді на відзив позивач наголошує, що оскаржуваний аудиторській звіт від 18 травня 2020 року №03-20/2 має структуру довільного вигляду та проведення вказаного аудиту відбулось без спеціального процесуального документу - Методики.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 04 серпня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 29 вересня 2020 року представники позивача наполягали на задоволенні позовних вимог, представник відповідача заперечував проти задоволення позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до пункту 4.1. Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на IV квартал 2019 року, затвердженого наказом Держаудитслужби від 23 вересня 2019 року № 271 та погодженого 23 вересня 2019 року Міністром Кабінету Міністрів України Дмитром Дубілетом за власною ініціативою, Порядку проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту діяльності суб`єктів господарювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 2019 року № 252, проведено державний фінансовий аудит діяльності Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2019 року.

13 лютого 2020 року складено та затверджено програму державного фінансового аудиту діяльності Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України".

Листом від 18 березня 2020 року № 03-14/146-2020 сформований проект аудиторського звіту надісланий для ознайомлення Публічному акціонерному товариству "Національна суспільна телерадіокомпанія України".

За письмовим зверненням Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" 13 травня 2020 року в режимі відеоконференції через систему ZOOM відбувся розгляд коментарів, наданих до проекту аудиторського звіту.

Цього ж дня за результатами обговорення та узгодження проекту аудиторського звіту з боку Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" підписано протокол узгодження з урахуванням неврахованих коментарів Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України".

18 травня 2020 року складено та описано аудиторський звіт за результатами державного фінансового аудиту цільності Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2019 року від 18 травня 2020 року № 03-20/2, який разом з обґрунтуванням неврахованих коментарів до нього листом надіслано на адресу позивача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначено Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26 січня 1993 року (далі - Закон №2939-XII).

Частиною 1 статті 1 Закону № 2939-XII визначено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Відповідно до норм статті 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2939-XII, державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі органом державного фінансового контролю фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.

Згідно з підпунктами 1, 3 пункту 3 Положення про Державну аудиторську службу України (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43, основними завданнями Держаудитслужби є: забезпечення формування і реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів.

За змістом підпункту 3 пункту 4 Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, державного фінансового аудиту.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Механізм проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами (далі - органи Держаудитслужби) державного фінансового аудиту діяльності суб`єктів господарювання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 2019 року №252 Про затвердження Порядку проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту діяльності суб`єктів господарювання (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 6 Порядку процес аудиту складається з таких етапів:

1) планування та організація аудиту (попереднє вивчення об`єкта аудиту, складення та затвердження робочого плану та програми аудиту).

Робочий план та програму аудиту складає керівник аудиту та подає на затвердження керівникові органу Держаудитслужби або одному з його заступників. Керівник аудиту подає для ознайомлення програму аудиту об`єкту аудиту одним із способів, визначених у пункті 16 цього Порядку;

2) проведення аудиторських процедур, формування і оформлення аудиторських доказів, підготовка аудиторських висновків, пропозицій та рекомендацій;

3) звітування за результатами аудиту шляхом оформлення та узгодження проекту звіту про результати аудиту (далі - звіт), підписання протоколу узгодження звіту про результати державного фінансового аудиту діяльності суб`єктів господарювання (далі - протокол узгодження), формування, підписання та подання звіту об`єкту аудиту;

4) моніторинг виконання поданих за результатами аудиту пропозицій та рекомендацій та результатів їх впровадження.

Пунктом 9 Порядку визначено, що аудит проводиться згідно з планом заходів державного фінансового контролю, затвердженим в установленому порядку та погодженим з Міністром Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня його надходження.

Як зазначено вище, аудит Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" проведено відповідно до пункту 4.1. Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на IV квартал 2019 року, затвердженого наказом Держаудитслужби від 23 вересня 2019 року № 271 та погодженого 23 вересня 2019 року Міністром Кабінету Міністрів України

Відповідно до пункту 19 Порядку Керівник аудиту відповідно до методики проведення аудиту формує проект звіту та подає його об`єкту аудиту для ознайомлення не пізніше ніж в останній робочий день завершення строку проведення аудиту, визначеного в направленні з урахуванням продовження або скорочення такого строку, одним із способів, передбачених пунктом 16 цього Порядку.

Пунктом 20 Порядку визначено, що керівник та визначені ним працівники об`єкта аудиту ознайомлюються з проектом звіту та готують (у разі потреби) обґрунтовані коментарі до нього у письмовій формі у строк, що становить не більш як десять робочих днів з дня отримання такого проекту звіту одним із способів, визначених у пункті 16 цього Порядку.

Об`єкт аудиту надсилає (у разі їх наявності) органу Держаудитслужби коментарі у строк, визначений органом Держаудитслужби у супровідному листі до такого проекту звіту з урахуванням строку ознайомлення з ним об`єкта аудиту.

Згідно пунктів 21-24 Порядку керівник та визначені ним працівники об`єкта аудиту разом із керівником аудиту та державними аудиторами обговорюють і узгоджують проект звіту у визначений органом Держаудитслужби у супровідному листі до такого проекту строк з урахуванням строку ознайомлення з ним об`єкта аудиту.

Під час обговорення та узгодження проекту звіту державні аудитори мають право отримувати від об`єкта аудиту додаткову інформацію, підтвердні документи та/або відповідні пояснення з метою уточнення викладених у коментарях до проекту звіту фактів.

За результатами обговорення та узгодження проекту звіту складається протокол узгодження за формою згідно з додатком 1. Протокол узгодження підписують у день обговорення та узгодження проекту звіту керівник аудиту та керівник об`єкта аудиту по одному примірнику для органу Держаудитслужби та для об`єкта аудиту.

У разі коли за результатами обговорення та узгодження проекту звіту керівник аудиту не врахував коментарів об`єкта аудиту, протокол узгодження підписується з відповідною позначкою в ньому.

Обґрунтування неврахованих коментарів до звіту про результати державного фінансового аудиту діяльності суб`єктів господарювання оформляються під час підписання протоколу узгодження у формі згідно з додатком 2 та надсилаються об`єкту аудиту разом із звітом і є його невід`ємною частиною.

Як зазначено вище та не заперечується позивачем 13 лютого 2020 року складено та затверджено програму державного фінансового аудиту діяльності Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України".

Листом від 18 березня 2020 року № 03-14/146-2020 сформований проект аудиторського звіту надісланий для ознайомлення Публічному акціонерному товариству "Національна суспільна телерадіокомпанія України".

За письмовим зверненням Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" 13 травня 2020 року в режимі відеоконференції через систему ZOOM відбувся розгляд коментарів, наданих до проекту аудиторського звіту.

Цього ж дня за результатами обговорення та узгодження проекту аудиторського звіту з боку Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" підписано протокол узгодження з урахуванням неврахованих коментарів Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України".

Так, пунктами 26-30 Порядку визначено, що керівник аудиту протягом трьох робочих днів з дня підписання протоколу узгодження складає та підписує по одному примірнику звіту для органу Держаудитслужби та об`єкта аудиту.

Кожен примірник звіту візує керівник аудиту на кожній сторінці із зазначенням загальної кількості сторінок на останній сторінці.

Керівник аудиту протягом трьох робочих днів з дня підписання протоколу узгодження подає відповідний примірник звіту об`єкту аудиту одним із способів, визначених у пункті 16 цього Порядку.

Разом із звітом керівник аудиту подає об`єкту аудиту супровідний лист, підписаний керівником органу Держаудитслужби, із зазначенням строку інформування про виконання пропозицій та рекомендацій, поданих у ньому, та результати їх впровадження.

Пропозиції та рекомендації, що містяться у звіті, обов`язкові до розгляду об`єктом аудиту.

Об`єкт аудиту у строк, визначений у листі органу Держаудитслужби, зазначеному в пункті 28 цього Порядку, інформує орган Держаудитслужби про стан і результати розгляду пропозицій та рекомендацій, що містяться у звіті, заплановані та вжиті заходи, спосіб і результати впровадження пропозицій та рекомендацій.

Орган Держаудитслужби проводить моніторинг стану врахування і впровадження пропозицій та рекомендацій, зазначених у звіті, та результатів їх впровадження.

З системного аналізу викладеного вбачається, що Державна аудиторська служба України зобов`язана скласти аудиторський звіт за результатом проведеного аудиту із викладенням у ньому висновків за результатом аналізу та перевірки фінансово-господарської діяльності суб`єкта господарювання.

Як зазначено вище, 18 травня 2020 року складено та описано аудиторський звіт за результатами державного фінансового аудиту цільності Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2019 року від 18 травня 2020 року № 03-20/2, який разом з обґрунтуванням неврахованих коментарів до нього листом надіслано на адресу позивача.

З системного аналізу викладеного вбачається, що при проведення аудиту Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" Державна аудиторська служба України діяла відповідно до згадуваних пунктів Порядку.

Щодо доводів позивача про відсутність затвердженої методики проведення аудиту, наявність якої передбачена Порядком, в редакції чинній станом на час проведення аудиту, суд зазначає таке.

По-перше, Державна аудиторська служба України задля унормування та уніфікації процесів проведення її посадовими особами державного фінансового аудиту діяльності суб`єктів господарювання, зокрема щодо оформлення матеріалів аудиту, розробила проект методики проведення такого аудиту, який схвалений на засіданні Громадської ради Держаудитслужби 25 липня 2019 року та оприлюднений на офіційному сайті Держаудитслужби. Також методику аудиту схвалено Методологічною радою Держаудитслужби 11 грудня 2019 року та передбачено проведення пілотного аудиту.

Про зазначене Держаудитслужба листом від 12 травня 2020 року інформувала позивача шляхом надіслання листа на його електронну адресу.

По-друге, висновки, викладені в аудиторському звіті від 18 травня 2020 року №03-20/2, відображають опис виявлених аудитором порушень, носять лише інформаційний характер. Наразі аудиторський звіт можливо ототожнити із актом перевірки.

Статтею 13 Закону №2939-XII встановлено, що дії або бездіяльність посадових осіб органу державного фінансового контролю можуть бути оскаржені в судовому або адміністративному порядку.

При вирішенні спору в аналогічних спірних правовідносинах Верховний Суд України в постанові від 10 вересня 2013 року у справі №21-237а13 вказав, що обов`язковою ознакою рішень та дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер. Висновки, викладені в акті, не породжують обов`язкових юридичних наслідків, не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася, тому висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення в ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Судження контролюючого органу про виявлені порушення, викладені у висновку, є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

Також Верховний Суд України в указаному вище судовому рішенні вказав, що диспозиція статті 13 Закону №2939-XII передбачає оскарження дій службової особи, які пов`язані з порушенням порядку проведення перевірки (ревізії), наприклад із порушенням трудового розпорядку такою особою під час проведення ревізії; дій, які полягають у перевищенні повноважень службовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами контрольного заходу (ревізії); дій щодо проведення ревізії без установлених законом підстав та/або з порушенням чинного законодавства тощо.

Таким чином, предметом оскарження відповідно до статті 13 Закону № 2939-XII є дії чи бездіяльність службових осіб, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи.

В контексті викладеного суд у даній справі приходить до висновку, що аудиторський звіт не є документом, який встановлює права та обов`язки суб`єкта господарювання та, відповідно, дії посадової особи щодо включення до цього звіту певних висновків за тих чи інших обставин є лише способом фіксації інформації та не створюють правових наслідків, а їх викладення не суперечить законодавству. Правомірність таких дій може бути підтверджена або спростована судом у разі спору про законність рішень чи дій, в основу яких покладено згадувані висновки звіту.

У ході судового розгляду справи судом не здобуто доказів прийняття відповідачем на підставі висновків, викладених в аудиторському звіті від 18 травня 2020 року №03-20/2, будь-яких рішень або вчинення дій, обов`язкових до виконання позивачем.

Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі Краска проти Швейцарії встановлено: Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті , тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами .

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті цього ж Кодексу).

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 поняття порушене право , за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Зокрема, поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З огляду на викладене, відповідач, склавши аудиторський звіт від 18 травня 2020 року №03-20/2, з огляду на відсутність будь-яких рішень або вчинення відповідачем дій, обов`язкових до виконання позивачем на підставі згадуваного звіту, не порушує права та інтереси позивача.

Доводи позивача про те, що аудиторський звіт від 18 травня 2020 року №03-20/2 негативно вплине на подальшу роботу Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України", на думку суду, є припущеннями з огляду на відсутність доказів порушеного права позивача.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, натомість позивачем не надано доказів порушення його прав та інтересів оскаржуваним звітом, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

З урахуванням того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення виготовлено 05 жовтня 2020 року.