Постанова

від 06.10.2020 по справі 144/550/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/550/18

Провадження № 22-ц/801/1729/2020

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковчежнюк В. М.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н. Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Теплик-Агро на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 15 липня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Ковчежнюка М. М. в залі суду в м. Гайсин Вінницької області,

у цивільній справі № 144/550/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Теплик-Агро про визнання змін до договору оренди землі недійсними,

встановив:

10.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до Теплицького районного суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Теплик-Агро (далі ТОВ Теплик-Агро ) про визнання змін до договору оренди землі недійсними.

21.05.2018 справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Теплик-Агро про визнання змін до договору оренди землі недійсними надійшла до Гайсинського районного суду відповідно до ст. 31 ЦПК України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , єдиним спадкоємцем всіх прав та обов`язків якого є позивач згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13.03.2018 р. До складу спадщини входить право власності на земельну ділянку кадастровий № 0523783000:01:000:0044 розміром 3,3828 га для сільськогосподарського виробництва на території Комарівської сільської ради Теплицького району та права і обов`язки укладеного 05.07.2011 договору оренди цієї земельної ділянки між ОСОБА_2 та ТОВ Теплик-Агро зі змінами від 26.09.2014, підпис на яких від імені орендодавця ОСОБА_2 виконано іншою особою і оригіналу цих змін відповідач йому не надав. 21.06.2016 покійний орендодавець письмово звернувся до ТОВ Теплик-Агро з вимогою припинити користування належною йому земельною ділянкою на території Комарівської сільської ради Теплицького району, але відповіді не отримав, тому він звернувся до Теплицького районного суду за захистом своїх прав, але в зв`язку зі смертю ОСОБА_2 провадження в справі було закрито. 13.03.2018 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом право власності на спадкову земельну ділянку зареєстровано за спадкоємцем ОСОБА_1 10.05.2018 він як законний власник звернувся до суду за захистом своїх прав на вільне розпорядження спадковою земельною ділянкою.

Позивач вважає спірну угоду про внесення змін до договору оренди землі від 05.07.2011, укладену 26.09.2014 на земельну ділянку площею 3,3828 га кадастровий номер 0523783000:01:000:0044, між ОСОБА_2 та ТОВ Теплик-Агро , зареєстровану 16.10.2014 державним реєстратором реєстраційної служби Теплицького РУЮ Вінницької області Березою А. В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень номер запису про речове право 7361061, недійсною з моменту її укладення через непідписання її орендодавцем ОСОБА_2 і відсутністю внаслідок цього його волевиявлення, про що він міг довідатися з часу виникнення у нього права на позов - дня державної реєстрації за ним права власності на спадкову земельну ділянку 13.03.2018, а фактично довідався після ознайомлення з висновком експертів від 27.02.2020 про виконання підпису на спірній угоді від імені його батька ОСОБА_2 іншою особою. Вказує, що підписання угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки не орендодавцем та відмова відповідача повернути цю земельну ділянку позивачеві порушують його право власника використовувати її на власний розсуд, а тому просив визнати спірну угоду недійсною та зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку позивачеві зі стягненням на його користь всіх судових витрат (оплата судового збору, вартості експертизи і правничої допомоги).

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 15 липня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсною угоду про внесення змін до договору оренди землі від 05.07.2011, укладену 26.09.2014 на земельну ділянку площею 3,3828 га кадастровий номер 0523783000:01:000:0044, між ОСОБА_2 та ТОВ Теплик-Агро , зареєстровану державним реєстратором реєстраційної служби Теплицького РУЮ Вінницької області Березою А. В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень номер запису про речове право 7361061, дата реєстрації 16.10.2014.

Стягнуто з ТОВ Теплик-Агро на користь ОСОБА_1 704,80 грн. сплаченого судового збору, 4 710 грн. за проведення експертизи, 10 000 грн. витрат на правничу допомогу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 особисто не підписував угоду про внесення змін до договору оренди землі від 05.07.2011, укладену 26.09.2014 на земельну ділянку кадастровий номер 0523783000:01:000:0044 площею 3,3828 га для сільськогосподарського виробництва на території Комарівської сільської ради Теплицького району, то ця угода є недійсною з моменту її укладення через відсутність волевиявлення орендодавця.

З огляду на те, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, а його спадкоємець ОСОБА_1 юридичне право власності на зазначену земельну ділянку отримав після державної реєстрації цього права на неї 13.03.2018, то саме з 13.03.2018 у нього як у юридичного власника виникло право на судовий захист цих прав.

Не погодившись із цим рішенням, ТОВ Теплик -Агро , подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог, оскільки вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що у справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди, посилаючись на те, що цю угоду його батько не підписував, умови її не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як її власнику, покликаючись на умови договору, підписаного невстановленою особою замість його батька.

Тому у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити в продовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Така правова позиція, викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц від 16 червня 2020 року. Отже у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Крім того, звертає увагу, що висновок експертів від 27.02.2020, який виготовлено Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, викликає сумніви в його правильності, оскільки вважає, що судова почеркознавча експертиза проведена з порушенням Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки матеріалів та призначення судових експертиз (затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. № 53/5, у редакції Наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5). Тому відповідачем заявлялось клопотання про проведення повторної почеркознавчої експертизи, однак судом першої інстанції відмовлено у його задоволенні.

Також з поданих документів посвідчених представниками позивача у відповідача виникають сумніви щодо укладення договору про надання правової допомоги з позивачем, до того ж у цьому договорі відсутній порядок обчислення адвокатського гонорару, детальний опис наданих послуг, до матеріалів справи не додані копії відповідних свідоцтв всіх адвокатів, які надавали правову допомогу.

Позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, за яким просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права відповідно до встановлених судом обставин справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд дійшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою - четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає вищевказаним вимогам закону.

По справі встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 18.08.2017, ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 58 років помер ОСОБА_2 , єдиним спадкоємцем за законом всіх прав та обов`язків якого є ОСОБА_1 .

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 103545, виданого 15.09.2004, ОСОБА_2 належало право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 кадастровий номер 0523783000:01:000:0044 площею 3,3828 га для сільськогосподарського виробництва на території Комарівської сільської ради Теплицького району (т.1 а.с.220).

05 липня 2011 року ОСОБА_2 та ТОВ Теплик-Агро уклали договір оренди вказаної земельної ділянки кадастровий номер 0523783000:01:000:0044 площею 3,3828 га для сільськогосподарського виробництва на території Комарівської сільської ради Теплицького району, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05 березня 2012 року №052370004004601 (т.1 а.с.41-45).

26 вересня 2014 року від імені ОСОБА_2 з ТОВ Теплик -Агро укладено угоду про внесення змін до договору оренди землі, укладеного 05 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ТОВ Теплик -Агро (т. 1 а.с.219).

Отже, судом встановлено, що до складу спадкових прав та обов`язків спадкодавця ОСОБА_2 входили право власності на земельну ділянку кадастровий № 0523783000:01:000:0044 площею 3,3828 га для сільськогосподарського виробництва на території Комарівської сільської ради Теплицького району та умови укладеного 05.07.2011 договору оренди цієї земельної ділянки між ОСОБА_2 та ТОВ Теплик-Агро зі змінами від 26.09.2014, яких орендодавець не підписував і на руках не мав.

Так, відповідно до висновку експертів № 154/155/20-21 від 27.02.2020, підпис на угоді про внесення змін до договору оренди землі від 05.07.2011, укладеній 26.09.2014 від імені орендодавця ОСОБА_2 виконано не самим ОСОБА_2 , а іншою особою (т.1 а.с.189-192).

21.06.2016 покійний орендодавець ОСОБА_2 письмово звернувся до ТОВ Теплик-Агро з вимогою припинити користування належною йому земельною ділянкою на території Комарівської сільської ради Теплицького району (т.1 а.с.39), однак відповіді не отримав, тому він звернувся до Теплицького районного суду за захистом своїх прав, але в зв`язку з його смертю провадження в справі було закрито.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 116877335 від 13.03.2018, ОСОБА_1 успадкував та за ним здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий 0523783000:01:000:0044 площею 3,3828 га для сільськогосподарського виробництва на території Комарівської сільської ради Теплицького району на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.06.2018 (т.1 а.с.35,36).

Оскільки 13.03.2018 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом право власності на спадкову земельну ділянку зареєстровано за спадкоємцем ОСОБА_1 , з цього дня у ОСОБА_1 виникло юридичне право власності на цю земельну ділянку, а відтак і право на його судовий захист та об`єктивна можливість довідатися про порушення права зверненням до суду за призначенням почеркознавчої експертизи.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважав доведеним ту обставину, що орендодавець ОСОБА_2 особисто не підписував угоду про внесення змін до договору оренди землі від 05.07.2011, укладену 26.09.2014 на земельну ділянку кадастровий номер 0523783000:01:000:0044 площею 3,3828 га для сільськогосподарського виробництва на території Комарівської сільської ради Теплицького району, тому дійшов висновку, що угода є недійсною з моменту її укладення через відсутність волевиявлення орендодавця, що відповідно до частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання цієї угоди недійсною.

Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо.

Між сторонами виник спір з приводу визнання договору оренди землі недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц від 16 червня 2020 року відступила від висновку, висловленого у Постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 та констатувала, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

У відповідності до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як передбачено частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229 - 233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Однак, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, в даному випадку підписання угоди про внесення змін до договору оренди землі, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до загальних вимог письмової форми правочину, останній вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також правочин вважається вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (стаття 207 ЦК України).

Наявність підпису є невід`ємною складовою та реквізитом письмової форми договору, має підтверджувати наміри, волевиявлення учасників правочину і, водночас, забезпечувати їхню ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У відповідності до частини першої статті 14 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Частини перша, друга статті 15 Закону України Про оренду землі визначають істотні умови договору оренди землі. Якщо у договорі оренди землі відсутня одна з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушені вимоги статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону, то це є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У справі, що розглядається позивач ОСОБА_1 звернувся з вимогою про визнання недійсною угоди про внесення змін до договору оренди землі, посилаюсь на те, що орендодавець ОСОБА_2 цієї угоди не підписував та не погоджував її умови, не давав доручення на її підписання будь-кому.

Суд першої інстанції повно та на підставі всебічно досліджених доказів встановив обставини справи, за якими спірну угоду про внесення змін до договору оренди землі орендодавець ОСОБА_2 не підписував та, відповідно, істотних умов цієї угоди не погоджував.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц від 16 червня 2020 року констатовано, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

Тож, апеляційний суд зауважує, що у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Тому апеляційний суд дійшов до висновку, що у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Разом з тим слід наголосити, що відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Такий висновок апеляційного суду зроблено з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (п. 7.28).

Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин справи, а тому, з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту не є істотними для даної справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

З огляду на викладене апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Теплик-Агро задовольнити .

Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 15 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Теплик-Агро про визнання змін до договору оренди землі недійсними відмовити.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07 жовтня 2020 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

І. М. Стадник