Постанова

від 30.09.2020 по справі 428/12730/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суду 1 інстанції - Баронін Д.Б.

Доповідач -Карташов О.Ю.

Справа № 428/12730/19

Провадження № 22-ц/810/361/20

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року місто Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Карташов О.Ю.

судді Дронська І.О., Коновалова В.А.

за участю секретаря судового засідання Сінько А.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області

третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31 березня 2020 року, ухваленого у складі судді Бароніна Д.Б., в залі судових засідань Сєвєродонецького міського суду Луганської області у м. Сєвєродонецьк

у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування зазначала, що вона з 20.02.1999 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . Її чоловік перебував на постійному обліку та отримував страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Антрацит Луганської області.

У зв`язку з інвалідністю, пов`язаною з виробничою травмою, ОСОБА_2 не міг рухатися та залишався на тимчасово окупованій території. З цієї причини він не отримував щомісячні страхові виплати з 17.05.2016. Чоловік позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та його страхові виплати за період з 17.05.2016 по 04.12.2018 входять до складу спадщини.

Відповідач на звернення позивача щодо виплати недоотриманих страхових виплат пояснив, що з 17.05.2016 р. в зв`язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи від 17.12.2014 р. № 6329000597 щомісячні страхові виплати ОСОБА_2 були припинені, в подальшому потерпілий ОСОБА_2 не звертався до відділень виконавчої дирекції Фонду, які розташовані на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, із заявою про продовження страхових виплат , а тому вказані страхові виплати не входять до складу спадщини.

Позивач є спадкоємцем майна ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 01.07.2019 державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Живолуп І.В. Однак видати свідоцтво про право на спадщину за законом на майно - несплачені страхові виплати нотаріус не має можливості у зв`язку з відмовою відповідача надати довідку про суми недоотриманої страхової виплати потерпілим ОСОБА_2 . Нотаріусом позивачу було рекомендовано звернутися до суду з питанням визнання права власності на вказане спадкове майно в порядку спадкування.

Посилаючись на вказане, позивачка просила суд визнати за нею, ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом право власності на гроші у виді недоотриманої суми страхових виплат за період з 17.05.2016 року по 04.12.2018 року, які входять до складу спадщини у виді страхових виплат, на одержання яких мав право її померлий чоловік ОСОБА_2 за своє життя.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (код ЄДРПОУ 41313100, 93401, м. Сєвєродонецьк Луганської області, пр-Гвардійський, 30) виплатити ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , неотримані за життя страхові виплати за період з 17.05.2016 року по 04.12.2018 року з урахуванням коригуючого коефіцієнту.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31 березня 2020 року ухвалено відмовити ОСОБА_1 у задоволені позову до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання права власності на спадкове майно.

Суд зазначив, що ОСОБА_2 за час свого життя не оскаржував бездіяльності відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо не нарахування йому страхових виплат в той період, коли він не мав статусу внутрішньо переміщеної особи, та не оскаржував припинення нарахування Відділенням ВД ФССНВУ у м. Харкові страхових виплат з 17 травня 2016 року. Тобто за життя не виявив інтересу та волі на те, щоб відновити нарахування щомісячної грошової суми страхових виплат, а отже, указані суми йому за життя не нараховувались і вони не можуть входити до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 . До складу спадкового майна входить лише призначена сума страхового відшкодування, а право на її призначення та виплату згідно із статтею 1219 ЦК України до складу спадщини не входить.

Позивач як спадкоємець не має права на те, що за життя спадкодавця не було нараховано спадкодавцю.

Крім того, суд послався на те, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Харківській області мало бути заявлене позивачем в якості співвідповідача у цій справі, проте позивач не вказала цю юридичну особу в якості відповідача у позовній заяві, а представник позивача під час розгляду цієї справи не заявила клопотань про залучення цієї особи до участі у справі в якості співвідповідача.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31.03.2020 р. по справі № 428/12730/19, та прийняти нове рішення, яким її позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки потерпілому ОСОБА_2 страхові виплати були призначені пожиттєво, тому останній мав право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих органів Фонду на підконтрольній Україні території, та його проживання на окупованій території. ОСОБА_2 за життя право на отримання страхових виплат не втратив, а тому ОСОБА_1 як спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом.

У відзиві на апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області просило рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні представник відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області та представник третьої особи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином і в установленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до положень ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно з п. 1-5 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 від 20.02.1999 року).

Згідно з копією акту (форма Н-5) спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 28.07.2010 о 01 год. 32 хв. у Відособленому підрозділі Шахта імені В.В. Вахрушева Державного підприємства Ровенькиантрацит Мінвуглепрому України, код ЄДРПОУ 26263116, затвердженого 16.08.2010 року т.в.о. начальника територіального управління Держгірпромнагляду по Луганській області Чистоклєтовим В.М., комісія дійшла висновку, що згідно п. 14 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві , нещасний випадок з гірником очисного забою ОСОБА_2 вважається пов`язаним з виробництвом, і на нього складається акт за формою Н-1.

10.08.2019 був складений акт (форма Н-1) № 37 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, затверджений 16.08.2010 т.в.о. начальника територіального управління Держгірпромнагляду по Луганській області Чистоклєтовим В.М., щодо випадку, який стався 28.07.2010 о 01 год. 32 хв. з працівником ВП Шахта імені В.В. Вахрушева ДП Ровенькиантрацит ОСОБА_2 .

З протоколу № 31 засідання комісії з охорони праці ВП Шахта ім. В.В. Вахрушева Д.П. Ровенькиантрацит вбачається, що комісія вирішила відповідно до вимог п. 2 частини 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", підпункту 3.5.3, пункту 3.5 "Порядку призначення перерахування та проведення страхових виплат потерпілим (членам їх сімей)", затвердженого постановою правління Фонду від 27.04.2007 № 24, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22.06.2007 року, № 715/13982, з урахуванням змін та доповнень, відповідно до постанов правління Фонду від 28.02.2008 № 2, та від 02.03.2010 року № 1, зменшити розмір одноразової допомоги ОСОБА_2 на 5 %, за порушення ним вимог законодавства про охорону праці, що і було причиною травмування. Протокол засідання комісії з охорони праці направити до відділення виконавчої дирекції Фонду в (у) м. Ровеньки та ОСОБА_2 .

Відповідно до копії довідки до акту огляду МСЕК серії 10 ААБ №320745 від 20.11.2012 ОСОБА_2 з 01.12.2012 безстроково встановлена перша група інвалідності. Життєдіяльність значно обмежена, потребує постійного стороннього догляду.

Згідно з копією довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 10 ААА № 092142 від 20.11.2012, у ОСОБА_2 з 01.12.2012 встановлено 100 % втрати професійної працездатності безстроково у зв`язку з професійною травмою ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер у м. Антрацит Луганської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 08.05.2019 Холодногірським районним у м. Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

З копії спадкової справи № 291/2019, яка була заведена в Ізюмській державній нотаріальній конторі після смерті ОСОБА_2 , вбачається, що єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після його смерті, є його дружина ОСОБА_1 .

04.09.2019 позивач ОСОБА_1 звернулася до Управління виконавчої дирекції фонду у Луганській області Фонду соціального страхування України з проханням надати їй довідку про загальну суму страхової виплати потерпілого ОСОБА_2 , не отриманої ним в період з 17.05.2016 по 04.12.2018, а також здійснити їй виплату такої суми за зазначений період як спадкоємцю потерпілого.

З відповіді Управління виконавчої дирекції фонду у Луганській області Фонду соціального страхування України № Р-124/02-3 від 16.09.2019 вбачається, що потерпілий ОСОБА_2 перебував на постійному обліку та отримував страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Антрацит Луганської області.

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся за продовженням страхових виплат до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Харкові, де йому проводились страхові виплати з 01.06.2014 по 16.05.2016 включно.

У зв`язку з закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи від 17.12.2014 №6329000597 щомісячні страхові виплати зазначеним відділенням були припинені ОСОБА_2 з 17.05.2016.

Згідно з копією листа Ізюмської державної нотаріально контори №2689/02-17 від 01.11.2019 позивачу повідомлено, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області не надало довідку щодо суми заборгованості по страховим виплатам на гр. ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з цим, видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом Ізюмська державна нотаріальна контора не має можливості, так як сума невиплачених страхових виплат відсутня.

ОСОБА_2 20.09.2014 перемістився з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) та був взятий на облік в якості особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються змістом відповідної довідки від 17.11.2014 № 6329000597, термін дії якої було продовжено до 17.05.2016.

Згідно із листом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Харківській області від 23.12.2019 № 10-11-3575 та згідно із довідкою про отримання страхових виплат, яка додана до цього листа, ОСОБА_2 отримував страхові виплати за період з березня 2014 року по травень 2016 року у вказаному Управлінні, а підставою для їх припинення стало закінчення терміну дії його довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Копіями постанов Відділення ВД ФССНВУ у м. Харкові від 21.10.2014, 13.11.2014, 05.12.2014, 16.01.2015, 31.01.2015, 09.02.2015, 12.05.2015, 06.07.2015, 08.12.2015 підтверджується, що страхові виплати ОСОБА_2 призначалися на певні чітко визначені строки, при цьому останній строк був визначений з 17.11.2015 по 16.05.2016.

Згідно із листом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Харківській області від 24.01.2020 № 10-11-234 виплати ОСОБА_2 були призначені не безстроково, а на період до 16.05.2016. У зв`язку із цим окремої постанови про припинення виплат не виносилося.

22 лютого 2018 року ОСОБА_2 було видано нову довідку № 0000481729 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, згідно із якою він був взятий на відповідний облік за адресою: АДРЕСА_2 .

Оцінюючи письмові аргументи учасників справи та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.

Закон України. Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Принципи соціального страхування, базуються, зокрема, на державних гарантіях реалізації застрахованими особами своїх прав (п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону).

До обов`язків Фонду соціального страхування від нещасних випадків відповідно до підпункту в пункту 1 частини першої статті 21 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності № 1105-ХІУ (у редакції, яка діяла на час виникнення у потерпілого права на страхові виплати) відноситься у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Згідно ч. 2 ст. 10 Закону Фонд зобов`язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом.

У відповідності до ч. 7 ст. 36 Закону страхові виплати складаються у тому числі із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності.

Статтею 42 вказаного Закону визначено, що сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 47 Закону страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.

Відповідно до ч. 5-7 та ч. 10 ст. 47 Закону страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.

Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я.

Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України Про оплату праці .

Належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.

У статті 46 Закону передбачено як перелік випадків припинення страхових виплат і надання соціальних послуг, так і зазначається, що вони можуть бути припинені в інших передбачених законом випадках.

Згідно пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним ; страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначає Кабінет Міністрів України.

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб .

Частиною першою статті 3 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб встановлено, що громадянин України за обставин, -визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.

Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.

Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Вони не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади.

Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-УІІІ Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях .

У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц, у постанові Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі №418/2434/18.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.

У статті 46 Закону передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3)якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4)якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5)якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідні рішення про припинення страхових виплат потерпілому ОСОБА_2 з підстав, визначених ст. 46 Закону у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Відтак, до складу спадщини входить сума страхових виплат, які були нараховані, але не отримані спадкодавцем за життя.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості; шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1,6).

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України , статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1V Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Як зазначено Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі Пічкур проти України , яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні (проживання за кордоном), на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року Ілашку та інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я . Однак навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

На теперішній час Україна від зобов`язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Отже, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відсутність у померлого ОСОБА_2 довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення ООС (АТО), не є підставою для не нарахування йому належних страхових виплат, оскільки останні є його майном в розумінні статті 1 Першого Протоколу та ввійшли до складу спадщини.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Харкові проводились виплати лише в межах певного періоду з 01.06.2014 р. по 16.05.2016 р.

Предметом позову є спадкування неодержаних спадодавцем страхових виплат за період з 17.05.2016 р. по 04.12.2018 р.

Потерпілий ОСОБА_2 перебував на постійному обліку та отримував страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Антрацит Луганської області, де знаходиться особова справа потерпілого ОСОБА_2 та саме цим відділенням призначено страхові виплати пожиттєво потерпілому ОСОБА_2 .

За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами позивачки, що відповідачем у справі визначена саме та юридична особа, яка зобов`язана була нараховувати та здійснювати страхові виплати ОСОБА_2 в силу норм Закону - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області.

У ч. 1 ст. 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом та зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області виплатити ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , неотримані за життя страхові виплати за період з 17.05.2016 року по 04.12.2018 року з урахуванням коригуючого коефіцієнту, не є способом здійснення захисту цивільних справ та інтересів позивачки судом у даній справі.

Відтак, колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею в порядку спадкування за законом право власності на гроші у виді недоотриманої суми страхових виплат за період з 17.05.2016 року по 04.12.2018 року, які входять до складу спадщини у виді страхових виплат, на одержання яких мав право за життя її чоловік ОСОБА_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , такими, що підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31 березня 2020 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , в порядку спадкування за законом право власності на гроші у виді недоотриманої суми страхових виплат за період з 17.05.2016 року по 04.12.2018 року, які входять до складу спадщини у виді страхових виплат, на одержання яких мав право за життя її чоловік ОСОБА_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 05 жовтня 2020 року.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді: І.О. Дронська

В.А. Коновалова