Ухвала

від 02.10.2020 по справі 757/38217/20-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/38217/20-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю слідчого: ОСОБА_3 , прокурора: ОСОБА_4 , захисника адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання старшого слідчого в ОВС криміналіста слідчого управління Головного управління СБ України у місті Києві та Київської області майора юстиції ОСОБА_3 про арешт майна,

В С Т А Н О В И В:

08 вересня 2020 року слідчий в ОВС-криміналіст слідчого управління Головного управління СБ України у місті Києві та Київській області майор юстиції ОСОБА_3 , за погодженням із прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні - начальником відділу прокуратури Київської області ОСОБА_6 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, яке на праві власності зареєстроване за ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , а саме на: гаражний бокс в критій автостоянці за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа (кв.м): 56.9, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 570813580000; домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 5984984; будинок за адресою: АДРЕСА_3 , частка власності: 35/100, реєстраційний номер майна: 19121602; домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер майна: 8664211; внесок до статутного фонду ТОВ «КАРВЕН» (ідентифікаційний код юридичної особи 33743248) у розмірі 50000.00 грн; грошові кошти, що містяться на рахунках № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 які відкриті АТ «Правекс банк»; грошові кошти, що містяться на рахунках № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , які відкриті АТ КБ «Приватбанк»; заборонивши розпоряджатись зазначеним майном.

У судовому засіданні слідчий ОСОБА_3 та прокурор ОСОБА_4 вимоги визначені у клопотанні підтримали в повному обсязі, просив задовольнити, посилаючись на обґрунтованість поданого клопотання та необхідності забезпечення кримінального провадження шляхом накладення арешту на майно.

Адвокат ОСОБА_5 , заперечував проти задоволення клопотання, зазначивши що житлові будинки не належать підозрюваній ОСОБА_7 та загалом клопотання про арешт майна є необґрунтованим.

Вивчивши клопотання, заслухавши пояснення учасників провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов наступного висновку.

З матеріалів клопотання вбачається, що Головним управління СБ України у місті Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019110240000009, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.01.2019, за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 358 КК України, за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК України, за підозрою ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 358 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 22.06.2020 ОСОБА_7 повідомлено про підозу у вчинені у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 358 КК України, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді: позбавлення волі від на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна; штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років; штрафу до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.

Згідно повідомлення Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) № 838-24-20/5 від 07.04.2020 за ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на праві власності зареєстровані:

- гаражний бокс в критій автостоянці за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа (кв.м): 56.9, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 570813580000;

- домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 5984984;

- будинок за адресою: АДРЕСА_3 , частка власності: 35/100, реєстраційний номер майна: 19121602;

- домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер майна: 8664211;

- внесок до статутного фонду ТОВ «КАРВЕН» (ідентифікаційний код юридичної особи 33743248) у розмірі 50000.00 грн.

Згідно інформаційної довідки № 213081941 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на праві власності належить:

- будинок за адресою: АДРЕСА_3 , частка власності: 35/100, реєстраційний номер майна: 19121602.

Згідно інформаційної довідки № 213081775 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на праві власності належить:

Згідно інформаційної довідки № 213082578 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на праві власності належить:

- гаражний бокс в критій автостоянці за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа (кв.м): 56.9, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 570813580000;

Згідно інформаційної довідки № 213082081 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на праві власності належить:

- домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 5984984.

Згідно інформаційної довідки № 213082346 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на праві власності належить:

- домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер майна: НОМЕР_8 .

Крім того, матеріалами кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_7 користується рахунками № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 які відкриті АТ «Правекс банк» та рахуноками № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , які відкриті АТ КБ «Приватбанк».

Слідчий у клопотанні зазначає, що накладення арешту на нерухоме майно підозрюваної ОСОБА_7 забезпечить можливість застосування покарання у виді конфіскації майна.

Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами. Зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню, оскільки відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України, ч.5 ст.21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», завданням слідчого судді є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Способи такого контролю обмежені визначеною кримінальним процесуальним законом процедурою.

Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Положення вказаних норм КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Пропорційність втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» ("fair balance") між вимогами загального інтересу суспільства та захисту основоположних прав особи.

Відповідно до ч.1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Згідно з абзацом другим частини 10 ст. 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. В такому разі, згідно з ч.3 ст. 170 КПК України, арешт на майно може бути накладений за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Разом з тим, майно відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 № 2947-III (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності є будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Розмір часток майна дружини та чоловіка, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя визначено статтею 70 СК України, а саме у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Порядок стягнення зазначеного майна передбачено ст. 73 СК України відповідно до якої стягнення може бути накладено на частку у праві спільної сумісної власності подружжя. Статтею 57 СК України передбачено конкретний та вичерпний перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Аналогічна правова позиція зазначена в Цивільному кодексі України від 16.01.2003 № 435-IV.

Так, ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 370 ЦК України встановлено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними. Статтею 371 ЦК України передбачено порядок звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності, відповідно до якого кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Як вбачається з матеріалів клопотання, органом досудового розслідування не здійснено жодних дій для встановлення відомостей, чи належить вказане майно до спільної сумісної власності подружжя, щодо якого, як визначено ч. 1 ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідно до договору дарування частки житлового будинку від 18.07.2017 року, будинок за адресою: АДРЕСА_3 , частка власності: 35/100, реєстраційний номер майна: 19121602 було подаровано ОСОБА_10 , згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 22.04.2015 року, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 5984984 було продано ОСОБА_11 .

З оглядуна це,у клопотаннята долученихдо ньогодокументів відсутнібудь-яківідомості,які бпереконливо свідчилипро необхідністьнакладення арештуна вказанемайно,враховуючи туобставину,що однієюз засадкримінального провадженняє принципзмагальності,що передбачаєсамостійне обстоюваннястороною обвинуваченняі стороноюзахисту їхніхправових позицій,прав,свобод ізаконних інтересівзасобами,передбаченими цимКодексом,тоді стороноюобвинувачення недоведено таслідчому суддіне наданоналежних доказівдля безспірноговисновку щодонеобхідності вжиттяданого заходузабезпечення кримінальногопровадження,та принципудиспозитивності кримінальногопровадження,відповідно доякого стороникримінального провадженняє вільнимиу використаннісвоїх праву межахта успосіб,передбачених цимКодексом,а слідчийсуддя,суд укримінальному провадженнівирішують лишеті питання,що винесеніна їхрозгляд сторонамита віднесенідо їхповноважень цимКодексом,слідчий суддяприходить довисновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння власників належним йому майном, а тому з викладеного вбачається, що слідчий звернувся передчасно з даним клопотанням та на даномуетапі не довів необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, для досягнення визначеної ним в клопотанні мети, у зв`язку з чим вважає за доцільне відмовити у задоволенні клопотання.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 107, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС криміналіста слідчого управління Головного управління СБ України у місті Києві та Київської області майора юстиції ОСОБА_3 про арешт майна відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1