Постанова

від 05.10.2020 по справі 923/567/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 року м. ОдесаСправа № 923/567/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, проспект Шевченка,29)

Секретар судового засідання Соловйова Д.В.;

Представники сторін:

Від прокуратури - Елісашвілі О.М., посвідчення № 056408, від 29.05.20;

Інші учасники процесу у судове засідання не з`явились.

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Херсонської області

на рішення Господарського суду Херсонської області від 03.10.2019

по справі №923/567/19

за позовом Заступника керівника Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області, в інтересах держави в особі Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області

до Фермерського господарства "Вісник"

про повернення земельної ділянки,

(суддя першої інстанції: Пригуза П.Д., дата та місце ухвалення рішення: 03.10.2019, Господарський суд Херсонської області, м. Херсон, вул. Театральна, 18)

В липні 2019 року Заступник прокурора Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом в інтересах держави в особі Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області до Фермерського господарства Вісник про повернення земельної ділянки.

Прокурор стверджує, що ним виявлено порушення вимог земельного законодавства, захист яких не здійснював позивач - Станіславська сільська рада Білозерського району Херсонської області, що обумовлює необхідність захисту інтересів держави. Встановлено факт незаконного, на думку прокурора, використання фермерським господарством «Вісник» , земельної ділянки загальною площею 51,8 га, в адміністративних межах Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області, що і стало підставою для звернення прокурора з позовом до суду.

Правовими підставами позову є пункти 1-3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України. Як вважає прокурор - у відповідача відпали правові підстави користування земельною ділянкою, а тому вона підлягає вилученню із чужого незаконного володіння на користь власника.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 03.10.2019 відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив, що відповідно до досліджених судом відомостей та встановлених обставин громадянин ОСОБА_1 особисто як фізична особа не був землекористувачем з 1992 року до часу його смерті - до січня 2016 року. Відповідно до законодавства, що було чинним на час утворення ОСОБА_1 Фермерського господарства «Вісник» , а також чинним законодавством на час смерті ОСОБА_1 як і на час звернення прокурора з цим позовом, не передбачено такої підстави для припинення права користування земельною ділянкою для фермерських господарств, при наведених обставинах, як смерть одного із членів фермерського господарства, на ім`я якого відповідною місцевою радою видано Державного акта на право постійного користування землею.

Смерть такої особи не є підставою для вилучення земельної ділянки від землекористувача - фермерського господарства, оскільки чинними нормами Земельного кодексу України встановлено виключні випадки примусового вилучення земельних ділянок. Таким чином, висновок прокурора про незаконність користування відповідачем земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є помилковим.

Суд першої інстанції зазначив, що з моменту, коли фізична особа створила фермерське господарство, у правовідносинах користування земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря, й обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. Отже, в цій справі суд дійшов висновку, що інтереси держави, від порушення яких намагається захистити державу прокурор та позивач - відсутні, отже вимоги захисту не потребують.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Заступник прокурора Херсонської області звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що судове рішення підлягає скасуванню, як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Прокурор зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позиції прокурора щодо відсутності правових підстав для користування землею саме фермерським господарством.

Заявник апеляційної скарги вважає, що з моменту смерті ОСОБА_1 будь-які його права повинні або припинитися, або перейти у порядку спадкування іншій особі. Крім того, чинним законодавством не передбачено можливість набуття юридичними особами права постійного користування землею.

На думку прокуратури, невжиття відповідачем заходів щодо переоформлення документів на спірну земельну ділянку після смерті фізичної особи жодним чином не підтверджує право на неї, оскільки зі смертю ОСОБА_1 земельна ділянка припинила перебувати у постійному користуванні, так як з урахуванням ст.92 Земельного кодексу України, ст. 407, 413, 1225 Цивільного кодексу України це право пов`язано з особою та не може передаватись іншій фізичній чи юридичній особі.

Прокурор зазначає, що обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 відкрито апеляцйіне провадження за апеляційною скаргою Заступника прокурора Херсонської області на рішення Господарського суду Херсонської області від 03.10.2019 по справі №923/567/19.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 розгляд справи №923/567/19 призначено на 16.12.2019.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 провадження за апеляційною скаргою Заступника прокурора Херсонської області на рішення Господарського суду Херсонської області від 03.10.2019 по справі №923/567/19 зупинено до отримання правового висновку Великої Палати Верховного Суду по справі №912/2385/18.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 поновлено провадження по справі №923/567/19 з 05.10.2020 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 05.10.2020.

В судовому засіданні представник прокуратури підтримав доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, наполягав на її задоволенні та скасуванні рішення суду першої інстанції. Представники інших учасників в судове засідання не з`явивлись , про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи, що явка сторін обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників учасників, які не з`явились, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Білозерською районною радою Херсонської області на підставі рішення №87 від 25.02.1992 громадянину ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку площею 51,8 га, що знаходиться на території с. Станіслав Станіславської сільської ради, з призначенням земельної ділянки - для ведення селянського (фермерського) господарства . Державний акт на право постійного користування землею, що підтверджує користування фермерським господарством земельною ділянкою, серія ІV-ХС № 003480, датовано, що він зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 14 від 25 березня 1999 року (а.с. 21-22).

ОСОБА_1 був засновником та головою СФГ Вісник , що підтверджується Статутом СФГ Вісник .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується актовим записом про смерть №40 від 03.02.2016.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.11.2018 - земельна ділянка площею 47,0038 га кадастровий номер земельної ділянки 65202386500:02:001:0528, є комунальною власністю, дата реєстрації земельної ділянки 15.11.2018, цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства. Інформація внесена на підставі акту приймання - передавання нерухомого майна від 06.06.2018 виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області, наказ ГУ Держгеокадастру №132 від 05.06.2018; рішення від 19.06.2018 Станіславської сільської ради. (а.с.114)

На час розгляду цієї справи по суті на земельній ділянці з кадастровим номером 65202386500:02:001:0528, відповідно до акту обстеження від 02.10.2019 будівель не виявлено, земельна ділянка знаходиться в обробленому стані, що підтверджує фактичне користування відповідачем земельною ділянкою. (а.с. 115)

Прокурор звернувся до Господарського суду Херсонської області із даним позовом про повернення з незаконного користування відповідача земельну ділянку, оскільки земельна ділянка передавалась у постійне користування громадянину ОСОБА_1 , який помер, а тому земельна ділянка підлягає поверненню.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Предметом розгляду у даній справі є вимога прокурора і позивача в інтересах держави про вилучення із незаконного володіння від ФГ «Вісник» та повернення земельної ділянки до земель комунальної власності - позивачеві.

Відповідно до ст.ст. 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Передача земельної ділянки у постійне користування громадянам чи юридичним особам приватного права не передбачена.

На час надання ОСОБА_1 землі для ведення селянського (фермерського) господарства (у лютому 1992 року) відносини, пов`язані із створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулювались Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 №2009-XII, Земельним кодексом України від 18.12.1990 №561-XII, а також Законами "Про власність", "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України", "Про підприємства в Українській РСР" тощо.

Частиною 1 ст. 51 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на на дату отримання Державного Акту) було встановлено, що громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (враховуючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Рішення про передачу у власність або надання у користування земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства чи про відмову у передачі або наданні землі відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Відповідно до положень ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на на дату отримання Державного Акту) земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством може набуватись після шести років володіння нею. Надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у порядку, визначеному у пункті 1 статті 7 цього Закону. У тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 виявив бажання вести селянське (фермерське) господарство, у зв`язку із чим звернувся до Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області і на підставі його заяви було прийнято 25.02.1992 рішення ради про надання земельної ділянки в постійне користування.

Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно з частиною першою ст.23 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

25.03.1999 ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія IV-ХС №003480 для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 51,8 га.

Таким чином, на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 8 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянського (фермерського) господарства підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи; одержує печатку із своїм найменуванням і адресою; відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку; вступає в ділові відносини з іншими підприємствами, установами та організаціями; визнається як самостійний товаровиробник державними і господарськими органами при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Отже, законодавством, чинним на момент створення ФГ "Вісник" (31.03.2003), було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянським (фермерським) господарством як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України №937-IV Про фермерське господарство яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У ст. 1 Закону №937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону №937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст. 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст. 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 та підтримані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

З аналізу приписів ст.ст. 1, 5, 7, 8 Закону №937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18, від 26.08.2020 у справі №925/302/18 тощо).

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності вказаним Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Таким чином, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст. 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, ст. 141 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_1 ) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

З огляду на вищевикладене, підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства. Зазначений висновок містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц.

Таким чином, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації відповідача саме він набув права та обов`язки землекористувача і відповідне право землекористування відповідача не є таким, що припинилось.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач користується спірною земельною ділянкою на законних підставах, тому позовні вимоги прокурора про повернення земельної ділянки є необґрунтованим і не підлягають задоволенню.

При розгляді цієї справи апеляційним господарським судом враховано також і правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у суді, яку було викладено у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, та встановлено, що як вбачається з матеріалів справи та зі змісту позовної заяви, зазначеного предмета спору, характеру спірних правовідносин, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті.

У постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Посилання прокурора на висновки Верховного Суду України та Верховного Суду відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 відступила від них та зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Таким чином, з огляду на навелені обставини, посилання скаржника, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала, наведеним нормам матеріального права не відповідає.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка використовувалась СФГ Вісник весь час з моменту оформлення права на її використання померлим головою фермерського господарства так і до цього часу. У ході розгляду справи не було встановлено, що відповідач неналежно користується земельною ділянкою, або порушував умови декларування право користування земельною ділянкою, що він порушував податкове законодавство та не сплачував податки (плату за землю). Отже, не знайшли свого підтвердження доводи прокурора про загрозу економічним інтересам держави.

Використовуючи спірну земельну ділянку постійно протягом тривалого часу, на законних підставах (за відсутності норми закону, яка прямо передбачає таку підставу припинення користування земельною ділянкою фермерським господарством як смерть одного із його засновників, якому надавалася земля для створення фермерського господарства на правах постійного користування), у відповідача існують "правомірні очікування" в розумінні практики ЄСПЛ щодо продовження подальшого користування спірною земельною ділянкою як своїм майном і засобом виробництва та використання її корисних властивостей.

З матеріалів справи вбачається, що за увесь час господарювання фермерське господарство використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням - для здійснення сільськогосподарської діяльності.

В досліджених судом апеляційної інстанції відносинах не порушено законний інтерес держави, оскільки в діях відповідача відсутнє будь-яке правопорушення.

Суспільний інтерес у відносинах фермерства в Україні і полягає у створенні фермерських господарств для стабільного і сталого розвитку сільського господарства, створення умов для зайнятості сільського населення, організації сімейних фермерських господарств та інші позитивні соціальні та економічні ефекти. Цей інтерес держави у досліджуваних судом відносинах є досягнутим. Задоволення ж цього позову призведе до руйнування того соціально-економічного та правового стану, який склався.

Отже, на переконання суду апеляційної інстанції задоволення позовних вимог у цій справі не відповідає інтересам держави.

Колегія суддів зазначає, що згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (кондикційне зобов`язання).

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Земельна ділянка набута відповідачем на законних підставах, - для ведення фермерського господарства. Згодом ця правова підстава для відповідача не відпала, відповідач продовжує користуватися земельною ділянкою відповідно до Закону України "Про фермерське господарство". Земельна ділянка використовується за її цільовим призначенням, земельна ділянка обробляється відповідачем - СФГ Вісник

Отже, твердження прокурора та позивача, що до спірних відносин застосовується приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України - є безпідставними та помилковими, оскільки в даному випадку відсутні підстави для припинення права користування земельною ділянкою відповідача, передбачені ст. 141 Земельного кодексу України, відсутні.

Враховуючи викладені вище обставини та норми права, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування цього рішення колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, апеляційна скарга Заступника прокурора Херсонської області на рішення Господарського суду Херсонської області від 03.10.2019 по справі №923/567/19 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Херсонської області від 03.10.2019 по справі №923/567/19 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Херсонської області на рішення Господарського суду Херсонської області від 03.10.2019 по справі №923/567/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 03.10.2019 по справі №923/567/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст.287-288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 08.10.2020 року.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош