Постанова

від 05.10.2020 по справі 915/899/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/899/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, проспект Шевченка,29)

секретар судового засідання : Соловйова Д.В.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Елісашвілі О.М., посвідчення № 056408, дата видачі : 29.05.20;

від Миколаївської обласної державної адміністрації - не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітовський транспортний центр» - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2020 року

по справі №915/899/20

за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітовський транспортний центр»

про зобов`язання вчинити дії,

(суддя першої інстанції: Давченко Т.М., дата та місце прийняття ухвали: 06.07.2020, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22)

ВСТАНОВИВ:

В липні 2020 року Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, м.Миколаїв в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, м.Миколаїв звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітовський транспортний сервіс» , м. Миколаїв, в якій просив суд:

« 1. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 08.11.2016 №17334306 про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітовський транспортний центр» (ЄДРПОУ 40900718) права власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1793 для ведення особистого селянського господарства в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітовський транспортний центр» (ЄДРПОУ 40900718) повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1793 в межах території Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

3. Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області (р/р UA748201720343150001000000340, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір за подачу позову.»

Позовні вимоги мотивовано тим, що Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області за відсутності достатнього обсягу повноважень та в порушення вимог земельного, водного та містобудівного законодавства, а саме, заборони на перебування земель прибережної захисної смуги у приватній власності, прийнято наказ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства спірної земельної ділянки, розташованої у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, яку ОСОБА_1 у подальшому відчужено на користь ТОВ «Вітовський транспортний центр» , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено оспорюваний запис про право власності.

Разом із позовною заявою Заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, м. Миколаїв було подано до Господарського суду Миколаївської області заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку; заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо зазначеної земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об?єднання з іншими ділянками); заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на зміну цільового призначення земельної ділянки, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що на теперішній час ТОВ «Вітовський транспортний центр» , як власник спірної земельної ділянки, може розпоряджатися нею на власний розсуд, у зв?язку з чим існує небезпека відчуження спірної земельної ділянки, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави та повернення земельної ділянки належному власнику ? державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації. Прокурор також зазначає, що існує ймовірність ініціації ТОВ «Вітовський транспортний центр» у порядку ч. 3 ст. 20 Земельного кодексу України, питання щодо зміни цільового призначення земельної ділянки та виду її функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень органів виконавчої влади шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2020 року у справі №915/899/20 (суддя Давченко Т.М.) у задоволенні заяви Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, м. Миколаїв про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява про забезпечення позову не містить посилання на обставини, які можуть свідчити про вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітовський транспортний центр» дій, спрямованих на відчуження спірної земельної ділянки або розпорядження нею іншим чином, вчинення дій щодо зміни цільового призначення земельної ділянки та виду її функціонального використання, тощо. Доказів на підтвердження існування відповідних обставин до заяви не додано. Не надано прокурором і доказів подання відповідачем державним реєстраторам документів для вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірної земельної ділянки. Доводи прокурора про наявність підстав для забезпечення позову із посиланням на порушення, які начебто були допущені Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області внаслідок розпорядження спірними земельними ділянками, як зазначено судом, не можуть бути підставою для прийняття судом рішення про забезпечення відповідного позову, оскільки зазначені обставини входять до предмету доказування у цьому спорі і підлягають доведенню під час безпосереднього розгляду даної справи.

Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, м. Миколаїв з ухвалою суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2020 року у справі №915/899/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, м. Миколаїв про вжиття заходів забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що прокурором дотримані вимоги закону, а саме ст. 139 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову містить усі складові елементи, передбачені вказаною статтею, при цьому господарське процесуальне законодавство не вимагає у позивача подавати докази, що підтверджують наявність у відповідача реальних намірів на вчинення будь-яких дій щодо спірного майна, в тому числі його відчуження.

За твердженням прокурора, доцільність та необхідність вжиття такого заходу забезпечення позову, як арешт спірної земельної ділянки, в першу чергу, полягає в ефективному поновленні порушених прав та інтересів позивача (держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації), за захистом яких він звернувся до суду. Ненакладення арешту на спірну земельну ділянку може призвести до її відчуження відповідачем та, як наслідок, до неможливості реального захисту інтересів держави, а також унеможливить або ускладнить виконання рішення суду, що відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України є обов`язковою підставою для забезпечення позову.

Також, прокурор зауважує, що водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітовський транспортний центр» , як власник земельної ділянки, зможе здійснювати поділ або об`єднання земельних ділянок, змінювати їх цільове призначення, що є безумовною перешкодою для досягнення кінцевої мети судового провадження. А аналіз правових норм щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно, в тому числі новосформованих земельних ділянок, утворених шляхом поділу та об`єднання, свідчить про те, що відповідач може виготовити технічні документації щодо поділу та/або об`єднання земельних ділянок, внаслідок чого будуть сформовані нові земельні ділянки з іншими кадастровими номерами, відповідні відомості про які будуть внесені до Державного земельного кадастру, оскільки реалізуючи права власника, останній у будь-який момент може звернутись до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно з метою реєстрації речових прав на новостворені об`єкти.

Настання таких наслідків, на думку прокурора, призведе до зміни предмету позову, внаслідок чого позивач буде змушений пред`являти новий позов до суду, що не лише перешкоджатиме реальному захисту інтересів держави, а також унеможливить виконання рішення суду. При цьому, невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення балансу між приватно-правовим інтересом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітовський транспортний центр» та інтересом Миколаївської обласної державної адміністрації, який може тривалий час не поновлюватись через утруднення виконання позову внаслідок відчуження, поділу/об`єднання, вчинення інших дій щодо земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, скаржник вважає, що вимога прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку та заборони органам реєстрації речових прав здійснювати реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими земельними ділянками) є адекватними і пов`язаними з предметом спору заходами забезпечення позову, які дозволять уникнути ускладнень виконання судового рішення в разі задоволення позову, оскільки спрямовані на збереження поточного статусу майна, а ненакладення арешту на ділянку та заборони заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього, дозволить, Товариству з обмеженою відповідальністю «Вітовський транспортний центр» (як власнику) розпоряджатись майном, яке за законом повинно бути державним, на власний розсуд, зокрема вчиняти правочини.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2020 по справі №915/899/20 залишено без руху, встановлено Заступнику керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2020 по справі №915/899/20 протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

04.08.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява від Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 про усунення недоліків, допущених в апеляційній скарзі на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2020 по справі №915/899/20, в якій апелянт надав докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2102 грн.

Враховуючи перебування колегії суддів у складі: Головуючого судді Принцевської Н.М., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І. у щорічній відпустці з 03.08.2020 по 04.09.2020, а також враховуючи принцип незмінності складу суду, питання щодо відкриття провадження у справі вирішено 07.09.2020.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2020 по справі №915/899/20, розгляд справи призначено на 05.10.2020 року о 14-00 год.

01.09.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської обласної державної адміністрації, м. Миколаїв надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, м.Миколаїв, в яких позивач просив суд скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2020 року у справі № 915/899/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2, м.Миколаїв про вжиття заходів забезпечення позову, за мотивами, аналогічними тим, що викладені прокурором в апеляційній скарзі. Також позивач просив суд здійснити розгляд справи за відсутності представника позивача. Судовою колегією вказане клопотання було розглянуто та задоволено, а письмові пояснення долучені до матеріалів справи.

Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні представник прокуратури підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово.

Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про причини неявки в судове засідання не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань суду не надали (окрім клопотання позивача про розгляд справи за відстуності його представника, яке було задоволено), про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Згідно з нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України» , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Разом із тим право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України").

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Так, відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень, ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України «Про доступ до судових рішень» , у відповідності до ст. 2, 4 якого скаржник (інші учасники справи), проявивши належну обачність, оскільки є апелянтом по даній справі, міг дізнатись з Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація якого є загальнодоступною, про рух справи, ініціатором перегляду якої в апеляційному порядку він є.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з`явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно із п. 14 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, а саме, про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2, м. Миколаїв не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2020 року про відмову у забезпеченні позову у справі № 915/899/20 відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України та відсутні підстави для її скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, в липні 2020 року Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, м. Миколаїв в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, м. Миколаїв звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітовський транспортний сервіс» , м. Миколаїв, в якій просив суд:

« 1. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 08.11.2016 № 17334306 про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітовський транспортний центр» (ЄДРПОУ 40900718) права власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1793 для ведення особистого селянського господарства в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітовський транспортний центр» (ЄДРПОУ 40900718) повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1793 в межах території Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

3. Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області (р/р UA748201720343150001000000340, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір за подачу позову.»

Як вже зазначалося, разом із позовною заявою Заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, м. Миколаїв було подано до Господарського суду Миколаївської області заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку; заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо зазначеної земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об?єднання з іншими ділянками); заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на зміну цільового призначення земельної ділянки, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

Заява про забезпечення позову ґрунтується на таких обставинах:

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітовський транспортний центр» , як власник спірної земельної ділянки, може розпоряджатися нею на власний розсуд, у зв`язку з чим існує небезпека відчуження спірної земельнох ділянки, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави та повернення земельної ділянки належному власнику ? державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації;

- існує ймовірність ініціації ТОВ «Вітовський транспортний центр» у порядку ч. 3 ст. 20 Земельного кодексу України, питання щодо зміни цільового призначення земельної ділянки та виду її функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень органів виконавчої влади шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами.

На підтвердження вищезазначених обставин, заявником до суду будь-яких доказів не надано.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Так, згідно зі ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

При цьому, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість заподіяння шкоди позивачу без наведення відповідного обґрунтування ухилення відповідної особи від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» , було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як було встановлено вище, предметом позову у даній справі є, як вимога немайнового характеру - скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису, так і вимога майнового характеру - повернення у власність держави земельної ділянки.

Оскільки в даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами як немайнового характеру, так і майнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку має досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 року у справі № 911/1551/18.

Крім того, адекватність певного заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 916/2786/17).

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

До того ж, заявник самостійно обирає конкретний вид забезпечення позову, а суд дає тільки оцінку його співмірності заявленим позовним вимогам.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. В даному випадку матеріали справи не містять належних доказів доля застосування судом саме такого виду забезпечення позову, як накладення арешту.

Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч. 2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

При цьому, судова колегія зазначає, що підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість того, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.

Так, в даному випадку заявник просив суд застосувати такі види заходу забезпечення позову, як накладання арешту на земельну ділянку, яка знаходиться у власності відповідача; заборона органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо зазначеної земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками); заборона Товариству з обмеженою відповідальністю «Вітовський транспортний центр» вчиняти дії, спрямовані на зміну цільового призначення земельної ділянки, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

Підставою для вжиття запобіжних заходів, на яку посилається заявник, є твердження про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітовський транспортний центр» , як власник спірної земельної ділянки, може розпоряджатися нею на власний розсуд, реалізовуючи правомочності власника передбачені законодавством.

При цьому, на підтвердження вказаних обставин заявником будь-яких доказів, як б свідчили про намір або відчуження, або поділу, або зміни цільового призначення тощо вищезазначених земельних ділянок, надано не було.

Судова колегія зауважує, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, в даному випадку, необхідність забезпечення позову у справі взагалі нічим не мотивована та не підтверджена, оскільки заявник зазначає лише про потенційну вірогідність вчинення відповідачем дій, які в силу вимог закону та загальновідомих принципів права щодо власності є його невід`ємними правами, як власника майна.

При цьому, доказів на підтвердження того, що відповідач, як власник спірної земельної ділянки, вчиняє будь-які дії, які б могли свідчити про його намір реалізувати правомочності власника такої земельної ділянки, як то намір укласти договори щодо такої земельної ділянки, або подання відповідачем заяв чи клопотань до уповноважених органів із наміром або поділу земельної ділянки, або зміни її цільового призначення тощо, матеріали справи не містять.

До того ж, як вірно зауважено судом першої інстанції, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

У ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

З огляду на зазначене, судова колегія зазначає, що саме лише посилання заявника на вищезазначені обставини за своєю суттю є лише припущенням, яке ґрунтується на наявності у відповідача передбачених законом прав, та належними доказами по справі не підтверджено, з огляду на що, судова колегія зауважує, що обставини, на які посилається заявник, не можуть бути підставою для застосування заходів забезпечення позову в даному випадку.

При цьому, необхідно також зауважити, що у разі їх належного підтвердження, обставини, на які посилається скаржник, він необмежений у праві повторно звернутись до суду із відповідною заявою про забезпечення позову у вказаній справі.

З урахуванням зазначеного, судова колегія вважає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи, висновками суду та доводами, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив його з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, м. Миколаїв необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2020 року про відмову у забезпеченні позову у справі № 915/899/20 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 136-140, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, м.Миколаїв на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2020 року про відмову у забезпеченні позову у справі № 915/899/20 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2020 року про відмову у забезпеченні позову у справі № 915/899/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 05.10.2020 року.

Повний текст постанови складено 08 жовтня 2020 року.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська Судді: Г.І. Діброва А.І. Ярош