Рішення

від 07.10.2020 по справі 910/7779/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2020Справа № 910/7779/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український торгівельний дім "Белшина" (14000, м. Чернігів, вул. Магістратська, буд. 19-А, офіс 3, код ЄДРПОУ 35237656)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шанс" (03134, м. Київ, вул. Симиренка, 36, код ЄДРПОУ 14098178)

про стягнення 3 672 454,09 грн,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Дедіченко С.А.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український торгівельний дім "Белшина" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шанс" про стягнення заборгованості за договором поставки № 624 від 02.11.2018 у розмірі 3 672 454,09 грн, з яких 2 939 685,09 грн основного боргу та 732 769,00 грн - відсотки за користування грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін; підготовче засідання призначено на 01.07.2020.

У судове засідання 01.07.2020 з`явився представник позивача.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 01.07.2020 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 відкладено підготовче засідання на 05.08.2020.

У судовому зсіданні 05.08.2020 представник позивача надав суду клопотання про долучення додаткових доказів у справі.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 05.08.2020 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 відкладено підготовче засідання на 12.08.2020.

У судовому засіданні 12.08.2020 представник позивача надав суду клопотання про приєднання до матеріалів справи документів та заяву про уточнення позовних вимог.

Суд на місці ухвалив прийняти до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог та залучити до матеріалів справи подані представником позивача документи, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 12.08.2020 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

У підготовчому судовому засіданні 12.08.2020 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.09.2020.

Судове засідання 09.09.2020 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 08.09.2020 року до 18.09.2020 року включно на лікарняному.

Враховуючи вищевказане, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 судове засідання призначено на 07.10.2020.

07.10.2020 у судовому засіданні позивачем подано клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Український торгівельний дім Белшина (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Шанс (покупець) укладено договір поставки № 624, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, окремими партіями, відповідно до замовлення покупця надалі іменується - товар , а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар (пункт 1.1. договору).

Згідно з п. 2.1 договору асортимент, найменування, одиниці виміру, кількість, ціна та загальна вартість товару, що є предметом поставки за цим Договором, визначаються у відповідному замовленні покупця/додаткових уходах/ бухгалтерських документах постачальника: рахунку-фактурі, видаткових накладних, які після підписання сторонами мають юридичну силу специфікації в розуміння статті 266 Господарського кодексу України та є невід`ємною частиною цього договору. Сторони підписанням цього договору підтверджують, що ціни на товар є звичайними для продукції такого асортименту, якості та споживчих властивостей, які склалися на даному ринку продукції.

Згідно з п. 4.2 договору про підтвердження заявки постачальник сповіщає покупця шляхом укладення додаткової угоди/складання бухгалтерських документів: рахунка-фактури, видаткової накладної, та/або надання комерційної пропозиції.

Відповідно до п. 5.1 даного договору поставка товару здійснюється постачальником протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з дати узгодження (підтвердження) заявки в порядку, встановленому у п. 4.2 договору на умовах: склад постачальника за адресою: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Щорса, 78, якщо інше не погоджено сторонами.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що з передачею кожної партії товару постачальник передає покупцеві наступні документи:

- два екземпляри видаткових накладних/додаткової угоди та/або три оригінальні екземпляри товарно-транспортних накладних на товар, які після підписання покупцем на протязі 14 календарних днів разом з оригінальним примірником довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей підлягають обов`язковому поверненню постачальнику;

- один оригінальний екземпляр рахунку-фактури на дану партію Товару.

Даним пунктом договору також передбачено, що протягом 15-ти календарних днів, з дня виникнення у постачальника податкових зобов`язань з податку на додану вартість по операціях за дійсним договором, постачальник надає покупцю податкову накладну, оформлену відповідно до вимог Податкового кодексу України, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації в порядку, визначеному законодавством України, з електронним підписом уповноваженої особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п. 7.6 договору поставки оплата за партію товару, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого постачальником до виконання замовлення покупця, здійснюється на умовах відстрочки платежу строком на 25 календарних днів від дня поставки товару, але не пізніше строку, вказаного в Додаткових угодах/бухгалтерських документах постачальника: рахунку-фактурі, видаткових накладних.

Вказаний договір було укладено на період з 02 листопада 2018 року по 31 грудня 2019 року.

Відповідно до п. 11.1 договору поставки у разі відсутності письмової заяви сторони про відмову від даного договору, поданої за 15 календарних днів до дня закінчення строку його дії, договір вважається щорічно продовженим на той же строк та на тих самих умовах.

В період дії договору поставки № 624 від 02.11.2018 сторонами було укладено специфікацію № 1 від 08.11.2018 року на поставку акумуляторних батарей на загальну суму 1 684 919,66 грн, специфікацію № 2 від 13.11.2018 року на поставку акумуляторних батарей на загальну суму 1 912 816,85 грн, специфікацію № 3 від 05.11.2018 року на поставку акумуляторних батарей на загальну суму 1 928 372,54 грн. Загальна сума поставки за специфікаціями становить 5 526 109,05 грн.

На виконання умов договору позивачем здійснювалась поставка товару відповідачу на протязі 2018 та 2019 років на загальну суму 6 671 337, 24 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № 6414 від 08.11.2018 на суму 1 684 919,66 грн;

- № 6529 від 13.11.2018 на суму 1 912 816,85 грн;

- № 7245 від 05.12.2018 на суму 1 928 372,54 грн;

- № 318 від 25.01.2019 на суму 453 709, 66 грн;

- № 413 від 04.02.2019 на суму 395 778, 67 грн;

- № 724 від 01.03.2019 на суму 73 091, 52 грн;

- № 842 від 01.03.2019 на суму 73 091, 52 грн;

- № 1766 від 11.04.2019 на суму 76 465, 30 грн;

- № 1981 від 22.04.2019 на суму 73 091, 52 грн.

Відповідачем було повернуто позивачу товар на загальну суму 68 196, 68 грн.

Товар на загальну суму 3 662 237, 28 грн був прийнятий покупцем та оплачений ним постачальнику.

Дані обставини підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи копіями наступних документів:

- Накладної на повернення № TL-H8356-028 від 17.01.2019;

- Накладної на повернення № TL-H9003-062 від 17.01.2019;

- Накладної на повернення № TL-H9016-061 від 22.02.2019;

- Накладної на повернення № TL-H9001-010 від 11.04.2019;

- Накладної на повернення № TL-H9001-015 від 11.04.2019;

- Накладної на повернення № TL-H9108-084 від 14.05.2019;

- Зворотної накладної від покупця № 84 від 14.05.2019;

- Зворотної накладної від покупця № 85 від 14.05.2019;

- Зворотної накладної від покупця № 86 від 14.05.2019;

- Зворотної накладної від покупця № 88 від 14.05.2019;

- Накладної на повернення № TL-H9082-012 від 16.05.2019;

- Накладної на повернення № TL-H9038-035 від 16.05.2019;

- Накладної на повернення № TL-H9072-041 від 16.05.2019;

- Накладної на повернення № TL-H9072-042 від 16.05.2019;

- Накладної на повернення № TL-H9072-043 від 16.05.2019;

- Накладної на повернення № TL-H9102-089 від 16.05.2019;

- Накладної на повернення № TL-H9088-107 від 16.05.2019;

- Платіжного доручення № 645 від 28.11.2018;

- Платіжного доручення № 649 від 29.11.2018;

- Платіжного доручення № 652 від 29.11.2018;

- Платіжного доручення № 664 від 30.11.2018;

- Платіжного доручення № 666 від 03.12.2018;

- Платіжного доручення № 680 від 05.12.2018;

- Платіжного доручення № 689 від 07.12.2018;

- Платіжного доручення № 690 від 07.12.2018;

- Платіжного доручення № 701 від 13.12.2018;

- Платіжного доручення № 713 від 19.12.2018;

- Платіжного доручення № 715 від 19.12.2018;

- Платіжного доручення № 745 від 11.01.2019;

- Платіжного доручення № 755 від 14.01.2019;

- Платіжного доручення № 757 від 17.01.2019;

- Платіжного доручення № 763 від 18.01.2019;

- Платіжного доручення № 769 від 22.01.2019;

- Платіжного доручення № 775 від 23.01.2019;

- Платіжного доручення № 783 від 29.01.2019;

- Платіжного доручення № 786 від 30.01.2019;

- Платіжного доручення № 787 від 30.01.2019;

- Платіжного доручення № 833 від 18.02.2019;

- Меморіального ордеру № 839 від 19.02.2019;

- Меморіального ордеру № 845 від 21.02.2019;

- Меморіального ордеру № 852 від 25.02.2019;

- Меморіального ордеру № 860 від 26.02.2019;

- Платіжного доручення № 915 від 25.03.2019;

- Платіжного доручення № 939 від 04.04.2019;

- Платіжного доручення № 944 від 08.04.2019;

- Платіжного доручення № 947 від 09.04.2019;

- Платіжного доручення № 950 від 10.04.2019;

- Платіжного доручення № 956 від 11.04.2019;

- Платіжного доручення № 957 від 12.04.2019;

- Платіжного доручення № 961 від 15.04.2019;

- Платіжного доручення № 971 від 16.04.2019;

- Платіжного доручення № 974 від 17.04.2019;

- Платіжного доручення № 979 від 18.04.2019;

- Платіжного доручення № 983 від 19.04.2019;

- Платіжного доручення № 993 від 23.04.2019;

- Платіжного доручення № 1018 від 02.05.2019;

- Платіжного доручення № 1048 від 13.05.2019.

Позивач вказує, що решта товару на загальну суму 2 939 685, 09 грн була прийнята відповідачем, проте до цього часу не оплачена, зокрема за наступники видатковими накладними:

- № 318 від 25.01.2019 на суму 453 709, 66 грн;

- № 413 від 04.02.2019 на суму 395 778, 67 грн;

- № 724 від 01.03.2019 на суму 73 091, 52 грн;

- № 842 від 01.03.2019 на суму 73 091, 52 грн;

- № 1766 від 11.04.2019 на суму 76 465, 30 грн;

- № 1981 від 22.04.2019 на суму 73 091, 52 грн.

Разом з тим, по видатковій накладній № 7245 від 05.12.2018 на суму 1 928 372,54 грн відповідачем була здійснена часткова оплата в сумі 133 915,64 грн та існує недоплата в розмірі 1 794 456,90 грн.

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що відповідачем оплата поставлений товар в повному обсязі здійснена не була, у зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 2 939 685, 09 грн та 732 769, 00 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, що стало підставою звернення позивача з позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладений договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що позивач виконав свої договірні зобов`язання за договором поставки № 624 від 02.11.2018 у повному обсязі, поставивши вчасно, обумовлений у специфікаціях № 1 від 08.11.2018, № 2 від 13.11.2018, № 3 від 05.11.2018 товар, а саме акумуляторні батареї.

На вимогу виконання умов договору позивачем 21 травня 2020 року було направлено цінним листом з описом вкладення на адресу відповідача письмову вимогу № 207 від 20 травня 2020 про сплату суми заборгованості в розмірі 2 939 685, 09 грн та процентів в розмірі 732 769, 00 грн. Докази направлення долученні позивачем до матеріалів позовної заяви.

Цього ж дня дана вимога також була продубльована в електронному вигляді за допомогою мессенджера Viber на контактний номер телефону. Фактичне отримання даної вимоги та ознайомлення з її змістом підтверджується відповідними скріншотами екрану мобільного телефону та долученні позивачем до матеріалів позовної заяви.

Проте вимога про сплату заборгованості та процентів відповідачем залишена без відповіді.

Фактичний залишок неоплаченого відповідачем товару за договором поставки в розмірі 2 939 685, 09 грн свідчить про те, що зобов`язання відповідача за договором виконано не в повному обсязі.

Таким чином, станом на дату складання позовної заяви відповідач має заборгованість перед позивачем за поставлений товар в розмірі 2 939 685, 09 грн.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки факт поставки товару позивачем підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, встановлений строк остаточного розрахунку сплинув, а доказів оплати вартості або повернення товару у повному обсязі суду не надано, позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 2 939 685, 09 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отриманий товар повністю не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

За змістом статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір таких процентів визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У частині 6 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором

Відповідно до п.8.4. договору поставки № 624 від 02.11.2018 року сторонами передбачено, що за порушення встановлених договором строків розрахунків за поставлений товар, покупець зобов`язаний на вимогу постачальника сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 19% річних, які нараховуються на суму простроченої заборгованості.

Згідно вимог ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Перевіривши розрахунок 19% річних наданий позивачем, суд встановив, що він є арифметично вірним, розрахованими згідно вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 732 769, 00 грн процентів за користування чужими коштами також підлягають задоволенню.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 17 150,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із матеріалами справи, 20 травня 2020 між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро "Сергія Дедіченка" (адвокатське бюро) був укладений договір про надання правничої допомоги № 06-05/20, за умовами якого адвокатське бюро зобов`язується надати клієнту правничу допомогу щодо захисту прав та інтересів клієнта по договору поставки № 624 від 02 листопада 2018.

Згідно із актом прийому-передачі наданих послуг та розрахунку витрат на правову допомогу згідно додаткової угоди від 20 травня 2020 до договору про надання правничої допомоги № 06-05/20 від 20 травня 2020 сума послуг з надання правничої допомоги становить 17 150, 00 грн. У розрахунку наведено детальний опис наданих послуг, згідно з яким додаткова оплата за друге та наступні підготовчі або судові засідання здійснюється з розрахунку 500,00 грн за кожне судове засідання.

Позивачем здійснено оплату послуг адвокатського бюро у розмірі 17 150, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 5799 від 29 травня 2020, №5537 від 26 червня 2020, №544 від 03 липня 2020, № 10 серпня 2020, № 5538 від 14 серпня 2020 та №5540 від 07 вересня 2020.

З урахуванням вищевикладеного та включаючи судове засідання, яке відбулось 07.10.2020, загальна сума витрат на правову допомогу становить 17 650, 00 грн.

Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі №910/7779/20 та заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу, враховуючи ціну позову (3 672 454,09 грн), є співмірною.

У відповідності до ч.5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи надані адвокатом послуги, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки відповідачем не підтверджено належними доказами свої заперечення щодо співмірності витрат позивача на правничу допомогу, оскільки позовні вимоги задоволені повністю, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 17 650, 00 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шанс" (03134, м. Київ, вул. Симиренка, 36, код ЄДРПОУ 14098178) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український торгівельний дім "Белшина" (14000, м. Чернігів, вул. Магістратська, буд. 19-А, офіс 3, код ЄДРПОУ 35237656) заборгованості у розмірі 2 939 685 (два мільйони дев`ятсот тридцять дев`ять тисяч шістсот вісімдесят п`ять) грн 09 коп., 732 769 (сімсот тридцять дві тисячі сімсот шістдесят дев`ять) грн 00 коп. процентів за користування чужими коштами, судовий збір в розмірі 55 086 (п`ятдесят п`ять тисяч вісімдесят шість) грн 81 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 17 650 (сімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят) грн 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 08.10.2020

Суддя І.О. Андреїшина