Рішення

від 07.10.2020 по справі 920/659/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.10.2020 Справа № 920/659/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л. розглянувши без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/659/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю УКР ГАЗ РЕСУРС (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, буд. 13/10, оф. 201, ідентифікаційний код 41427817),

до відповідача: Відділу освіти Миколаївської селищної ради (41854, Сумська область, смт Миколаївка, вул. Свободи, буд. 2, ідентифікаційний код 41104218),

про стягнення 351 129,34 грн.

УСТАНОВИВ:

До господарського суду звернулось ТОВ Укр Газ Ресурс з позовом, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 351129,34 грн, у тому числі: 326791,12 грн основної заборгованості за договором постачання природного газу від 23.01.2019№ 1, 5413,46 грн інфляційних втрат, 2585,20 грн суму 3% річних, 16339,56 грн штрафу; а також покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором на постачання природного газу від 23.01.2019 № 1 щодо оплати вартості поставленого природного газу, у зв`язку з чим відповідачеві нараховано річні та інфляційні у відповідних розмірах.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 22.06.2020 постановлено відкрити провадження у справі № 920/659/20; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження та відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 ГПК України до 27.07.2020; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України до 07.08.2020; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 ГПК України до 17.08.2020.

Копію вищезазначеної ухвали судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: 41854, Сумська область, смт Миколаївка, вул. Свободи, буд. 2, отримано уповноваженою особою відповідача 09.07.2020, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто відділенням поштового зв`язку на адресу суду.

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Станом на 07.10.2020 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву та письмових заперечень щодо позовних вимог позивача.

12.08.2020 від представника позивача до суду надійшло клопотання від 10.08.2020 б/н (вх. № 6962/20 від 12.08.2020) про долучення доказів до матеріалів справи, відповідно до якого представник позивача з метою об`єктивного вирішення спору просить суд долучити до матеріалів цієї справи адвокатський запит від 22.07.2020 б/н щодо строку та об`єму споживання природного газу відповідачем та відповідь на адвокатський запит Товариства з обмеженою відповідальністю Оператор газотранспортної системи України .

Надані представником позивача письмові докази долучено судом до матеріалів цієї справи.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

23.01.2019 між сторонами укладено договір постачання природного газу № 1 (далі - договір). Зазначений факт підтверджується доданою позивачем до позовної заяви копією договору постачання природного газу від 23.01.2019 № 1 та не спростовується відповідачем.

Відповідно до пункт 1.1 договору, позивач(постачальник) зобов`язався поставити відповідачу (покупцю) у 2019 році природний газ 09120000-6 Газове паливо (09123000-7 Природний газ) (надалі - газ), за наявності його обсягів, а відповідач (покупець) зобов`язався прийняти та оплатити його у відповідності з умовами договору.

Згідно з пунктом 2 договору позивач передає відповідачу газ в обсязі 189269 куб. м. відповідно до планового обсягу постачання. Обсяги газу можуть змінюватись протягом місяця на підставі заявок відповідача з урахуванням оплати. Обсяг газу, що має бути поставлений позивачем підтверджується на підставі заявок відповідача, які подаються не пізніше 20 числа місяця, що передує місяцю поставки. Після затвердження заявки позивач за погодженням з ПАТ Укртрансгаз до 25 числа місяця, що передує звітному, надає її філії Об`єднане диспетчерське управління ПАТ Укртрансгаз (надалі - ОДУ) для включення до планового розподілу газу на відповідний місяць. При відсутності заявки від відповідача на відповідний місяць поставки позивач має право надати до ОДУ встановлені в пункті 2.1 договору обсяги.

Пунктом 3.5договору, сторони погодили, що приймання-передача газу, поставленого позивачем відповідачеві у звітному місяці, оформлюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які є невід`ємними частинами цього договору.

За умовами пункту 4 договору, загальна вартість 189269 куб. м. газу складає 1 856 728,89 грн, в тому числі ПДВ 20 %. Загальна сума договору складається із сум вартості щомісячних поставок газу. Сума цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Згідно з пунктом 5.2договору, порядок оплати встановлюється наступним чином. Оплата за фактично отриманий газ здійснюється до 10 числа місяця наступного за звітним. Датою здійснення платежу вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Пунктом 5.6 договору визначено, що звіряння розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу відповідачем та акту приймання-передачі газу протягом 10 днів з моменту отримання вимоги однієї із сторін. Зазначене оформлюється актом звіряння, з урахуванням вартості робіт з відключення та відповідних оплат, у разі виконання таких робіт.

Згідно пункту 9.1 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2019.Дія договору може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у даному договорі.

За період з01.02.2020 по 30.04.2020 позивачем на об`єкти відповідача поставлено 32,31204 тис. м. куб. природного газу на загальну суму 326791,12 грн, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, актами приймання-передачі природного газу від 29.02.2020№ УГР00000325 на обсяг 23,265430 тис. м. куб. на суму 228 233,87 грн; від 31.03.2020№ УГР00000610 на обсяг 9,600910 тис. м. куб. на суму 94184,93 грн та від 30.04.2020 № УГР00001016 на обсяг 0,445700 тис. м. куб. на суму 4372,32 грн.

Вищезазначені акти приймання-передачі природного газу в двох примірниках позивачем надіслано відповідачеві, але останній не повернув на адресу позивача підписаних актів приймання-передачі природного газу в установленому договором порядку, а також не надіслав вмотивованої відмови від підписання вищезазначених актів, атому акти вважаються підписаними, а послуги прийнятими (спожитими).

За правилами п.1 глави 1 Розділу IX Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою НКРЕКП №2494 від 30.09.2015, комерційний облік природного газу в газорозподільній системі організовується та здійснюється з метою визначення повної та достовірної інформації про об`єми (обсяги) природного газу, які надійшли до ГРМ від суміжних суб`єктів ринку природного газу (ГДП, ВБГ, Оператора ГТС), та об`єми (обсяги) природного газу, які розподілені (передані) з ГРМ підключеним до неї споживачам і суміжним Операторам ГРМ, та подальшого використання інформації у взаємовідносинах між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для взаєморозрахунків між ними.

Водночас відповідно до п.6 глави 3IXКодексу газорозподільних систем визначені Оператором ГРМ в акті приймання-передачі природного газу фактичні об`єм та обсяг розподілу та споживання природного газу по об`єкту споживача за підсумками розрахункового періоду (календарного місяця) передаються Оператору ГТС у встановленому Кодексом ГТС порядку для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача і є підставою для їх використання у взаємовідносинах між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для взаєморозрахунків між споживачем та його постачальником.

Відповідно до п. 5 глави 1 Розділу І Кодексу газотранспортної системи, затвердженого Постановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015, алокація - це обсяг природного газу, віднесений оператором газотранспортної системи в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи по замовниках послуг транспортування (у тому числі в розрізі їх контрагентів (споживачів) з метою визначення за певний період обсягів небалансу таких замовників.

Згідно з п. 3 глави 1 Розділу XII Кодексу газотранспортної системи алокація природного газу по кожному замовнику послуг транспортування природного газу, поданих (отриманих) ним у точці входу та відібраних (переданих) у точці виходу за певний період, визначається оператором газотранспортної системи та доводиться ним до відома замовника послуг транспортування природного газу у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п.2 глави 7 Розділу XII Кодексу газотранспортної системи у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).

За вимогами п.2 глави 7 Розділу XII Кодексу газотранспортної системи у точках виходу до газорозподільної системи оператор газотранспортної системи здійснює остаточну алокацію щодобових відборів замовника послуг транспортування природного газу з урахуванням інформації про прогнозовані та фактичні обсяги споживання по кожному окремому споживачу замовника послуг транспортування природного газу з урахуванням вимог цієї глави.

Факт споживання відповідачем природного газу в зазначених позивачем обсягах та період підтверджується даними Інформаційної платформи SАР ТОВ Оператора газотранспортної системи України про обсяги споживання природного газу відповідачем з лютого по квітень 2020 року.

З урахуванням положень пункту 5.2 договору, відповідач повинен розрахуватися з позивачем за поставлений природний газ в лютому 2020 року - до 10.03.2020, в березні 2020 року - до 10.04.2020, а за спожитий природний газ в квітні 2020 - до 10.05.2020.

Оскільки відповідачем не погашено заборгованість перед позивачем з оплати переданого за договором постачання від 23.01.2019 № 1 природного газу, у зв`язку з чим станом на 24.04.2020 заборгованість відповідача перед позивачем складає 326791,12 грн.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання, або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Згідно із статтею 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільногокодексу України з урахуванням особливостей, передбачених зазначеним Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві твар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Пунктом 1 частини першої статті 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним з наслідків порушення зобов`язання, передбачених статтею 611 цього ж Кодексу є сплата неустойки.

За змістом статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Факт отримання відповідачем природного газу за договором постачання природного газу від 23.01.2019 № 1 повністю підтверджується матеріалами справи, зокрема актами приймання-передачі природного газу від 31.12.2019 № УГР00001615 на обсяг 25,497160 тис. м. куб. на суму 250 127,14 грн та від 31.01.2020 № УГР00000075 на обсяг 25,204150 тис. м. куб. на суму 247 252,72 грн, а також скріншотом даних з Інформаційної платформи SАР ТОВ Оператора газотранспортної системи України про обсяги споживання природного газу відповідачем з лютого по квітень 2020 року.

Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий природний газ не розрахувався в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи те, що факт наявності заборгованості перед позивачем в сумі 326791,12 грн не заперечується та не спростовується відповідачем (відзиву на позов чи письмових заперечень по суті позовних вимог відповідач до суду не подав), а також те, що фактично на момент розгляду справи зобов`язання з оплати отриманого природного газу відповідачем не виконано, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожитий природний газ в сумі 326 791,12 грн визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

За несвоєчасну оплату вартості спожитого природного газу позивач вимагає стягнути з відповідача на його користь 3 % річних в сумі 2 585,20 грн та інфляційні втрати в сумі 5 413,46 грн, нараховані за загальний період з 10.03.2020 по 24.06.2020.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Доданий позивачем до позовної заяви розрахунок річних та інфляційних виконано останнім арифметично вірно.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 2 585,20 грн та інфляційних збитків в сумі 5 413,46 грн за вищезазначений період є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 наведеного вище Кодексу.

Крім того, за не підписання акту приймання-передачі газу без поважних причин позивач вимагає стягнути з відповідача на його користь штраф у розмірі 5 % річних.

У відповідності до частини другої статті 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з приписами статей 216-218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 ГК України).

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 ГК України.

Частиною шостою статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 6.7 договору сторони погодили, що за не підписання акту приймання-передачі газу без поважних причин винна сторона сплачує сумлінній стороні штраф у розмірі 5 % від вартості поставленого газу у відповідному місяці та індекс інфляції.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку сума 5 % штрафу складає 16 339,56 грн за період з лютого по квітень 2020 року.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки (штрафу), суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов`язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.

Відповідно до пункту 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 року, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки (штрафу) в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні частини третьої статті Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Правова позиція Верховного Суду Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зважаючи на наведені вище обставини справи, суд, враховуючи інтереси обох сторін, співрозмірність неустойки та ступеню виконання зобов`язання відповідачем, співвідношення розміру штрафу і понесених позивачем збитків у зв`язку з порушенням відповідачем свого зобов`язання, вважає за доцільне зменшити розмір штрафу до 1000,00 грн.

Отже, сума штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу витрат позивача по сплаті судового збору суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 5 266,94 грн покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Відділу освіти Миколаївської селищної ради (41854, Сумська область, смт Миколаївка, вул. Свободи, буд. 2, ідентифікаційний код 41104218) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УКР ГАЗ РЕСУРС (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, буд. 13/10, оф. 201, ідентифікаційний код 41427817) заборгованість в сумі 326 791,12 грн, інфляційні втрати в сумі 5 413,46 грн, 3 % річних в сумі 2 585,20 грн, штрафу в сумі 1000,00 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 5 266,94 грн.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне рішення складено та підписано суддею 08 жовтня 2020 року.

Суддя В.Л. Котельницька