Постанова

від 06.10.2020 по справі 127/25172/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/25172/19

Провадження № 22-ц/801/1725/2020

Категорія: 44

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 жовтня 2020 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.,

з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Бізнесторгінвест

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 липня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Вохмінової О.С., повний текст якого складений 22 липня 2020 року та на додаткове рішення цього ж суду від 28 липня 2020 року,

в справі № 127/25172/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Бізнесторгінвест (позивач)

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (відповідачі)

за участі ОСОБА_9 (третя особа без самостійних вимог),

про стягнення коштів, -

встановив:

ТОВ Компанія Бізнесторгінвест звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , за участі третьої особи без самостійних вимог: ОСОБА_9 про стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.09.2006 між ТОВ Компанія Бізнесторгінвест (замовник), ТОВ Виробничо-торгівельна фірма ДЛД (генеральний підрядник) та ТОВ НБК (субпідрядник) укладено договір № 20/09-001, предметом якого відповідно до п. 1.1 є будівництво торговельно-офісного центру по АДРЕСА_1 з інженерними мережами та благоустроєм земельної ділянки відповідно до проектно-кошторисної документації. Загальна площа забудови орієнтовно складає 1200 кв. м.

Відповідно до п. 2.1 договору № 20/09-001 ТОВ Виробничо-торгівельна фірма ДЛД взяло на себе зобов`язання забезпечити юридичне супроводження будівництва об`єкта і по закінченню будівництва надати ТОВ Компанія Бізнесторгінвест або іншим особам за його поданням, необхідні документи для подальшого оформлення прав власності на відповідні частини об`єкту; забезпечити отримання дозволу Вінницького міськвиконкому на проведення проектно-вишукувальних робіт, виготовлення проекту та відведення земельної ділянки, організувати розробку проектно-кошторисної документації, оформити дозвільну документацію та будівництво та ін.

Відповідно п. 2.2 договору, позивач взяв на себе зобов`язання сплатити ТОВ Виробничо-торгівельна фірма ДЛД вартість послуг та витрат з виконання зобов`язань, визначених п. 2.1 договору, по закінченні будівництва прийняти об`єкт від ТОВ Виробничо-торгівельна фірма ДЛД за актом і забезпечити його заселення та експлуатацію.

Відповідно п.2.3 договору ТОВ НБК , як субпідрядник, взяло на себе зобов`язання виконати роботи, які будуть доручені їй для виконання ТОВ Виробничо-торгівельна фірма ДЛД .

Додатковою угодою від 18.04.2008 до договору № 20/09/001 від 20.09.2006 сторони визначили, що загальна площа забудови складає 1136 кв. м., вартість будівництва торговельно-офісного центру по АДРЕСА_1 , складає 3976000 грн, з розрахунку 3500 грн за 1 кв. м.

Позивач виконав свої зобов`язання в повному обсязі, перерахував на рахунок грошові кошти в сумі 3 976 000 грн, повністю профінансувавши будівництво та прийнявши поетапно будівельні роботи, що підтверджено платіжними дорученнями.

Виконання робіт за договором № 20/09/001 від 20.09.2006 підтверджено типовими формами № КБ-2в Акт приймання виконаних підрядних робіт та № КБ-3 Довідка про вартість виконаних підрядних робіт , що затверджені наказом Держкомстату та Держбуду від 21.06.2002 № 237/5, підсумковими відомостями ресурсів, в яких зазначена адреса будівництва: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з невиконанням ТОВ Виробничо-торгівельна фірма ДЛД свого обов`язку щодо передачі об`єкта будівництва позивач звернувся до суду про зобов`язання виконання умов договору підряду № 20/09-001 від 20.09.2006.

В ході розгляду справи представнику позивача стало відомо про те, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 17.10.2008 в порушення умов договору підряду та інвестиційної угоди визнано право власності на торговельний комплекс та офіс, що в АДРЕСА_1 , без номера, позначений на плані літ. А , який складається з підвалу, загальною площею 277, 9 кв. м., 1-го поверху площею 294, 1 кв. м., 2-го поверху загальною площею 292, 9 кв. м., 3-го поверху площею 297, 6 кв. м., а всього загальною площею літ. А 1162, 5 кв .м., за ОСОБА_9 , яка після ухвалення судом рішення здійснила відчуження часток у спірному комплексі ряду фізичних осіб - відповідачам у цій справі.

Так, за договором від 24.03.2009 ОСОБА_2 продано 32,2 кв. м.; за договором від 24.04.2009 ОСОБА_4 продано 29 кв. м.; за договором від 24.04.2009 ОСОБА_6 продано 31,6 кв. м.; за договором від 24.04.2009 ОСОБА_3 продано 36 кв. м.; за договором від 24.04.2009 ОСОБА_7 продано 21,3 кв. м.; за договором від 24.04.2009 ОСОБА_5 продано 28,7 кв. м.; за договором від 16.07.2009 ОСОБА_1 продано 104,1 кв. м.

В подальшому вказані особи здійснили переобладнання належних їм приміщень, у зв`язку з чим звернулись до суду з позовом про визнання права власності на самочинно переплановані приміщення у зазначеному торговельному комплексі та офісі.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.12.2009 визнано право власності :

за ОСОБА_2 на 3/100 часток у торговельному комплексі та офісі, що в АДРЕСА_1 та яка складається з приміщення на 1 поверсі 3-2 загальною площею 28 кв. м.;

за ОСОБА_4 на 1/40 частку у торговельному комплексі та офісі, що в АДРЕСА_1 та яка складається з приміщень на 2 поверсі 7-5, 7-6 загальною площею 30, 9 кв. м.;

за ОСОБА_5 на 1/40 частку у торговельному комплексі та офісі, що в АДРЕСА_1 та яка складається з приміщення на 2 поверсі 7-4 загальною площею 26,1 кв. м.;

за ОСОБА_6 на 3/100 часток у торговельному комплексі та офісі, що в АДРЕСА_1 та яка складається з приміщення на 3 поверсі 9-6 загальною площею 31, 6 кв. м.;

за ОСОБА_3 на 3/200 часток у торговельному комплексі та офісі, що в АДРЕСА_1 та яка складається з приміщень на 3 поверсі з 10-1 по 10-10 загальною площею 112,9 кв. м.;

за ОСОБА_7 на 1/50 частку у торговельному комплексі та офісі, що в АДРЕСА_1 та яка складається з приміщень на 1 поверсі 3-3 та 3-4 загальною площею 22,1 кв. м.;

за ОСОБА_1 на 9/100 часток у торговельному комплексі та офісі, що в АДРЕСА_1 та яка складається з приміщень на 2 поверсі з 8-1 по 8-13 загальною площею 104, 6 кв. м.;

за ОСОБА_8 на 1/20 частку у торговельному комплексі та офісі, що в АДРЕСА_1 та яка складається з приміщень на 2 поверсі з 7-10 по 7-14 загальною площею 53, 3 кв. м.

Крім того, 21.04.2010 між ОСОБА_9 , як продавцем та ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 як покупцями було укладено договір купівлі-продажу частки торговельного комплексу та офісу, що в АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Довгалюк Л.Б., реєстр. № 636.

Відчужувана за даним договором на користь покупців частка торговельного комплексу та офісу становить 1/10 і складається з приміщень: на першому поверсі 6-1, 3.1, 3.5, на другому поверсі 7-1, 7-2, 7-7, 7-8, 7-9; на третьому поверсі 9-1, 9-2, 9-7, 9-8, 0-0, загальною площею 137,6 кв. м. Вказана частка належала продавцеві ОСОБА_9 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.12.2009.

Право власності за відповідачами зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.12.2009 та договору купівлі-продажу від 21.04.2010 № 636.

Проте рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 22.02.2012 рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17.10.2008 скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_12 про визнання права власності на торговельний комплекс та офіс, що в АДРЕСА_1 , відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 22.02.2012 встановлено, що право власності ОСОБА_9 на торговельно-офісний центр, що в АДРЕСА_1 , не виникло.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24.07.2012 за апеляційною скаргою ТОВ Компанія Бізнесторгінвест рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.12.2009 в частині визнання права власності скасовано і ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позову в частині визнання права власності на відповідні частки у торгівельному комплексі та офісі, що в АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що правовстановлюючі документи відповідачів скасовані.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2016 ОСОБА_13 (засновника ТОВ ВТФ ДЛД ) визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, тобто у заволодінні майновими правами ТОВ Компанія Бізнесторгінвест на торговельно-офісний центр по АДРЕСА_1 шляхом обману (шахрайство).

Позивач зазначає, що будівельні матеріали, що належали йому в процесі будівництва, стали частиною новоствореної речі - торговельно-офісного центру, право власності на який незаконно зареєстроване за рядом фізичних осіб. Таким чином, оскільки будівельні матеріали неможливо відокремити від самої будівлі без її пошкодження, вважає, що належним способом захистом прав позивача буде саме вимога про відшкодування вартості будівельних матеріалів за цінами, що існують на момент відшкодування.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивача просив стягнути на свою користь: з ОСОБА_2 - 717 896, 27 грн; з ОСОБА_4 - 630 584, 56 грн, з ОСОБА_8 - 1 067 143, 10 грн; з ОСОБА_5 - 630 584, 56 грн; з ОСОБА_6 - 717896, 27 грн; з ОСОБА_7 - 543 272, 85 грн; з ОСОБА_3 - 358 948, 13 грн; з ОСОБА_1 - 1 754 965,34 грн, а також судовий збір в сумі 261 935,11 грн та судові витрати: оплата експертизи - 15 000 грн, транспортні витрати - 5 000 грн, витрати на кореспонденцію - 1 000 грн, витрати на оплату правової допомоги - 10 000 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням від 28 липня 2020 року з ТОВ Компанія Бізнесторгінвест стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати за правничу допомогу у розмірі 20 000 грн; на користь ОСОБА_8 витрати за правничу допомогу у розмірі 20 000 грн; на користь ОСОБА_6 витрати за правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач ТОВ Компанія Бізнесторгінвест подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність його висновків дійсним обставинам справи, просила скасувати рішення та ухвали нове про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що будучи власником будівельних матеріалів, використаних у будівництві торговельно-офісного центру ТОВ Компанія Бізнесторгінвест має право заявити вимогу про витребування їх з володіння відповідачів, а тому невірним вважає висновок суду про зворотнє. Так, відповідно до ч. 1 ст. 144 ГК України майнові права суб`єкта господарювання можуть виникати з угод, передбачених законом, а також з угоди, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать. Відповідно до статті 876 ЦК України власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором

При цьому вважає, що відповідачі не набули право власності на торговельно-офісний центр, оскільки їх правовстановлюючі документи скасовано.

Від відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу, у яких останні просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне і обґрунтоване.

Відповідач ОСОБА_4 заперечує проти вимог апеляційної скарги з тих підстав, що доводи позивача про начебто скасування правовстановлюючих документів відповідачів є помилковими, відповідно до реєстру речових прав на нерухоме майно вони залишаються власниками відповідних приміщень. Зазначене на її думку унеможливлює застосування вимог статей 1212, 1213 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_6 посилається на те, що позивач не довів тієї обставини, що набуття або збереження майна відповідачами відбулося за його (ТОВ Компанія Бізнесторгінвест ) рахунок. Останній безпідставно вважає себе власником будівельних матеріалів, використаних в будівництві, за умов відсутності документів про право користування земельною ділянкою, належна проектно-кошторисна документація, тощо.

Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_8 посилаються на те, що позивачем на надано доказів на підтвердження законності здійснення капітального будівництва, а відтак він не може вважатися і власником використаних в його процесі будівельних матеріалів і обладнання.

На думку відповідача ОСОБА_2 позивач не був власником торговельного комплексу, а тому не може реалізовувати права власника, в тому числі на захист права власності.

Відповідач ОСОБА_3 звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що правовстановлюючі документи відповідачів не скасовані, а позивач не був і не є власником майна, а відтак його права відповідачами не порушені.

В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Бачинська А.Ю. вимоги апеляційної скарги підтримала на умовах, викладених у ній. Пояснила, що саме обраний позивачем спосіб захисту є належним і ефективним для реального відновлення прав позивача за обставин, що склалися, адже об`єкт будівництва, на який в ТОВ Компанія Бізнесторгінвест виникли майнові права як в забудовника, незаконно і поза його волею вибув з його володіння. В свою чергу відповідачі набули право власності на відповідні частини зазначеного об`єкта нерухомості на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, тобто зараз володіють цим майном без відповідної правової підстави, що уможливлює стягнення з них його вартості на підставі статей 1212, 1213 ЦК України.

Представник позивача - адвокат Сегал Є.О. посилається на незаконність і необґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції, яким вирішено стягнути з позивача на користь частини відповідачів витрати по оплаті правничої допомоги.

Представник відповідача ОСОБА_8 - адвокат Арустамян А.Е. і відповідача ОСОБА_6 - адвокат Воронцова О.В. проти вимог апеляційної скарги заперечували у зв`язку з її безпідставністю і просили залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Інші учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, про що в матеріалах справи є відповідні розписки, до суду не з`явилися, що відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися за засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 20.09.2006 між ТОВ ВТФ ДЛД (генеральний підрядник), ТОВ Компанія Бізнесторгінвест (замовник) та ТОВ НБК (субпідрядник) укладено договір будівельного підряду № 20/09-001, предметом якого було будівництво торговельно-офісного центру з інженерними мережами по АДРЕСА_1 та благоустрій земельної ділянки за вказаною адресою, відповідно до проектно-кошторисної документації. 18.04.2008 року укладена додаткова угода, відповідно до якої сторони визначили, що загальна площа забудови становить 1136 кв. м., вартість будівництва - 3 976 000 грн.

За умовами цього договору генеральний підрядник зобов`язується, зокрема, забезпечити отримання дозволу на виготовлення проекту та відведення земельної ділянки під будівництво об`єкта, організувати розробку проектно-кошторисної документації, прийняти на себе всі обов`язки та права генеральної підрядної організації, надати замовнику документи, що підтверджують статус даної організації та легальне право на виконання будівельно-монтажних робіт, своїми та залученими силами виконати всі роботи у обсягах, передбачених календарним планом, і здати роботи відповідно з проектною документацією, будівельними нормами і правилами, забезпечити юридичне супроводження будівництва об`єкта і по закінченню надати замовнику або іншим особам за їх поданням необхідні документи для подальшого оформлення права власності на відповідні частки об`єкту.

Замовник зобов`язувався, зокрема, сплатити генеральному підряднику вартість послуг та витрат з виконання ним зобов`язань згідно з договором, а по закінченню будівництва прийняти об`єкт від генерального підрядника за актом і забезпечити його заселення та експлуатацію.

ТОВ Компанія Бізнесторгінвест повністю сплатило вартість об`єкта будівництва, проте фактично договір від 20.09.2009 є невиконаним, оскільки у ТОВ Компанія Бізнесторгінвест , як у замовника, та ТОВ ВТФ ДЛД були відсутні документи, що посвідчують право користування (власності) на земельну ділянку по АДРЕСА_1 з відповідним цільовим призначенням, відсутня затверджена проектно - кошторисна документація та дозвіл на початок будівельних робіт, докази, що підтверджують введення об`єкта в експлуатацію, а за таких обставин, майнові права щодо отримання в майбутньому у власність цього нерухомого майна у позивача не виникли.

Відповідні обставини встановлені також рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09.12.2014 (а.с. 15-19 т. 3), постановою Верховного Суду України від 30.03.2016 (а.с. 20-26 т. 3), рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10.06.2014 року (а.с. 150-154 т. 1), ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2015 (а.с. 160-161 т. 1), постановою Верховного Суду України від 04.11.2015 (а.с. 163-166 т. 1), а тому в силу ст. 82 ЦПК України не потребують доказування.

На момент укладення договору і проведення будівництва земельна ділянка перебувала в довгостроковій оренді у ОСОБА_9 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 17.10.2008 за ОСОБА_9 визнано право власності на торговельний комплекс та офіс, що в АДРЕСА_1 . Зазначена будівля складається з приміщень: літ. А: підвал з 1-1 по 1-20 площею 277,9 кв. м., 1-й поверх - приміщення 2-1 по 2-18, площею 294,1 кв. м., 2-й поверх - приміщення з 3-1 по 3-18 площею 292,9 кв. м., 3-й поверх приміщення з 4-1 по 4-16 площею 297,6 кв. м. Всього загальна площа літ. А 1 162 кв. м (т. 1 а.с. 53-55).

Право власності за ОСОБА_9 було зареєстроване в КП ВМБТІ 11.11.2008 № 25369549, номер запису 102 в книзі 3фо, про що надано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20878173.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 22.02.2012 (т. 1 а.с. 60-63) вказане вище рішення Ленінського районного суду м. Вінниці скасоване. В задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_12 про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна - відмовлено.

Проте в період, коли рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17.10.2008 перебувало в статусі такого, що набрало законної сили, ОСОБА_9 розпорядилась належним їй нерухомим майном на свій розсуд.

На підставі нотаріально посвідченого 16.06.2009 договору купівлі-продажу ОСОБА_1 є власником частки торговельного комплексу та офісу на 2-му поверсі, приміщення з № 3-2 по № 3-13, площею 104,1 кв. м, що в АДРЕСА_1 , яке купив у ОСОБА_9 (а.с. 43-44 т. 1). Право власності зареєстроване за ОСОБА_1 в КП ВМБТІ 28.06.2009 (т. 2 а.с. 6). На підставі посвідченого приватним нотаріусом договору купівлі-продажу від 27.05.2010 ПТМП фірма Едельвейс , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 придбали у ОСОБА_9 21/500 частку торговельного комплексу та офісу, що в АДРЕСА_1 в рівних частках кожний. Відчужена частка складається з приміщень: приміщення І в підвалі; приміщень І, ІІ, ІІІ на першому поверсі; приміщення І на другому поверсі; приміщення І на третьому поверсі. Загальною площею 55, 9 кв. м (а.с. 8-11 т. 2). ). Право власності зареєстроване за ОСОБА_1 в КП ВМБТІ 10.03.2011 (т. 2 а.с. 12).

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 25.07.2012, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.11.2012 (т. 2 а.с. 13а-16) в задоволенні позову ТзОВ Компанія Бізнесторгінвест до ОСОБА_1 , треті особи: прокуратура м. Вінниці, КП ВМБТІ , ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.06.2009 та витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовлено.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30.05.2013 залишено без задоволення заяву ТзОВ Компанія Бізнесторгінвест про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 25.07.2012. Дана ухвала залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25.06.2013 (т. 2 а.с. 30-33).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18.09.2013 відмовлено в задоволенні позову ТзОВ Компанія Бізнесторгінвест до ОСОБА_9 , ПТМП фірма Едельвейс , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_15 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.05.2010 (т. 2 а.с. 34-35). Дане рішення суду залишено без змін на підставі ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 08.11.2013 (т. 2 а.с. 36-37).

Право власності ОСОБА_1 на 201/2000 частку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с. 25-29 т. 1).

На підставі нотаріально посвідченого 28.07.2009 договору купівлі-продажу ОСОБА_8 є власницею придбаної у ОСОБА_11 1/20 частки торговельного комплексу та офісу, що в АДРЕСА_1 . Відчужувана частка складається з приміщення в буд. Літ А : ІІ поверх - частина приміщення № 3-16 площею 57, 0 кв. м (т. 2 а.с. 60-61).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05.06.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 22.07.2013 (т. 2 а.с. 67-69) відмовлено в задоволенні позову ТзОВ Компанія Бізнесторгінвест до ОСОБА_11 , ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.07.2009 (т. 2 а.с. 64-66).

Право власності ОСОБА_8 на 11/180 часток зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с. 25-29 т. 1).

24.03.2009 між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 806. Відповідно до даного договору ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_2 купив 3/100 частини торговельного комплексу та офісу, яка складається з приміщення № 2-1, площею 32,2 кв. м, розташованого на 1-му поверсі будівлі по АДРЕСА_1 . Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, право власності на 3/100 часток торговельного комплексу та офісу по АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 та записано у реєстрову книгу № 3фо за реєстровим № 102 (т. 1 а.с.30-32).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10.06.2014, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2015, відмовлено в задоволенні позову ТОВ Компанія Бізнесторгінвест до ОСОБА_9 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння (а.с. 150-154 т. 1, а.с. 160-161 т. 1).

Постановою Верховного Суду України від 04.11.2015 відмовлено ТОВ Компанія Бізнесторгінвест про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2015 (а.с. 163-166 т. 1).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20.11.2017 залишеною без змін апеляційною та касаційною інстанцією, відмовлено в задоволенні заяви ТОВ Компанія Бізнесторгінвест про перегляд рішення від 10.06.2014 за нововиявленими обставинами (а.с. 167-168, 169-176, 178-185 т. 1).

Право власності ОСОБА_2 на 37/900 часток зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с. 25-29 т. 1).

На підставі нотаріально посвідченого 24.04.2009 договору купівлі-продажу, ОСОБА_16 та ОСОБА_3 є власниками частки торговельного комплексу та офісу на 3-му поверсі, приміщення № 4-14 площею 36 кв. м, що в АДРЕСА_1 , яке купили у ОСОБА_9 (а.с. 37-38 т. 1).

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 21.04.2010 ОСОБА_16 придбав у ОСОБА_9 1/180 частку приміщень по АДРЕСА_1 (а.с. 45-48 т. 1).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24.12.2012, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.06.2013, відмовлено в задоволенні позову ТОВ Компанія Бізнесторгінвест до ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , третя особа КП ВМБТІ , прокуратура м. Вінниці про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.04.2009 (т. 2 а.с. 176-177).

На підставі нотаріально посвідченого 24.04.2009 договору купівлі-продажу ОСОБА_4 є власницею частки торговельного комплексу та офісу на 2-му поверсі, приміщення № 3-18 площею 29,0 кв. м, що в АДРЕСА_1 , яке купила у ОСОБА_9 (а.с. 33-34 т. 1).

На підставі договору купівлі-продажу від 21.04.2010 ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_9 також 1/90 частку приміщень по АДРЕСА_1 (а.с. 45-48 т. 1).

На підставі нотаріально посвідченого 24.04.2009 договору купівлі-продажу ОСОБА_17 є власником частки торгівельного комплексу та офісу на 2-му поверсі, приміщення № 3-16, площею 28, 7 кв. м, що в АДРЕСА_1 , яке купив у ОСОБА_9 (а.с. 41-42 т. 1).

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 21.04.2010 року ОСОБА_17 придбав у ОСОБА_9 1/90 частку приміщень по АДРЕСА_1 (а.с. 45-48 т. 1).

На підставі нотаріально посвідченого 24.04.2009 року договору купівлі-продажу ОСОБА_6 є власником частки торговельного комплексу та офісу на 3-му поверсі, приміщення № 4-16 площею 31, 6 кв. м, що в АДРЕСА_1 , яку купив у ОСОБА_9 (а.с. 35-36 т. 1).

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 21.04.2010 року ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_9 1/90 частку приміщень по АДРЕСА_1 (а.с. 45-48 т. 1).

На підставі нотаріально посвідченого 24.04.2009 року договору купівлі-продажу ОСОБА_7 є власником частки торгівельного комплексу та офісу на 1-му поверсі, приміщення № 2-(2-18), площею 21, 3 кв. м., що в АДРЕСА_1 , яке купив у ОСОБА_9 (а.с. 39-40 т. 1).

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 21.04.2010 року ОСОБА_7 придбав у ОСОБА_9 1/90 частку приміщень по АДРЕСА_1 (а.с. 45-48 т. 1).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.11.2012 справі № 212/11462/2012 за позовом ТОВ Компанія Бізнесторгінвест визнані недійсними договори купівлі-продажу від 21.04.2010 року, укладені між ОСОБА_16 і ОСОБА_9 , між ОСОБА_4 і ОСОБА_9 , між ОСОБА_5 і ОСОБА_9 , між ОСОБА_6 і ОСОБА_9 , між ОСОБА_7 і ОСОБА_9 .

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 04.02.2013 року у справі № 212/11462/2012 в задоволенні позову ТОВ Компанія Бізнесторгінвест відмовлено (а.с. 125-126 т. 1).

Право власності ОСОБА_3 на 37/1800 часток зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с. 25-29 т. 1).

28.10.2013 рішенням апеляційного суду Вінницької області у справі № 212/5131/2012 в задоволенні позову ТОВ Компанія Бізнесторгінвест до ОСОБА_4 , ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.04.2009 року - відмовлено (а.с. 127-129 т. 1).

Право власності ОСОБА_4 на 13/360 часток зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с. 25-29 т. 1).

Право власності ОСОБА_5 на 13/360 часток зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 25-29 т. 1).

Право власності ОСОБА_6 на 37/900 часток зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с. 25-29 т. 1).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09.12.2014 (т. 3 а.с. 15-19), що набрало законної сили на підставі постанови Верховного Суду України від 30.03.2016 року (т. 3 а.с.20-26) було відмовлено в задоволенні позову ТОВ Компанія Бізнесторгінвест про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.04.2009 і витребування майна у ОСОБА_7 .

Право власності ОСОБА_7 на 7/225 часток зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с. 25-29 т. 1).

Звертаючись до суду з позовом ТОВ Компанія Бізнесторгінвест вважало, що порушено його права як власника результату будівельних робіт, матеріалів та обладнання, використаних в процесі будівництва торговельно-офісного центру, а оскільки відповідачі набули майно і зберігають його за рахунок ТОВ Компанія Бізнесторгінвест без достатньої правової підстави, вони зобов`язані відшкодувати вартість пропорційно часткам у власності об`єкта будівництва в силу статей 1212, 1213 ЦК України.

Вирішуючи спір суд першої інстанції вірно виходив із того, що позивач не довів позовні вимоги та наявність у нього правових підстав для стягнення з відповідачів коштів відповідно до їх часток у власності на весь об`єкт по АДРЕСА_1 , а тому прийшов до обґрунтованого висновку про відмову задоволенні позову.

Частиною 1 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК і відповідного інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, i які не врегульовані іншими спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи (осіб), в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення набуття учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року, ухваленій в справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), зробила висновок про те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України .

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як правильно встановлено судом першої інстанції будь-яких зобов`язальних правовідносин, в тому числі договірних, між ТОВ Компанія Бізнесторгінвест та відповідачами не виникло.

Разом з тим, зобов`язальні правовідносини виникли між ТОВ Компанія Бізнесторгінвест як замовником та ТОВ ВТФ ДЛД як генеральним підрядником з приводу виконання договору будівельного підряду № 20/09-001 від 20.09.2006, предметом якого було будівництво торговельно-офісного центру з інженерними мережами по АДРЕСА_1 та благоустроїм земельної ділянки за вказаною адресою, відповідно до проектно-кошторисної документації.

Відповідачі є співвласниками приміщень по АДРЕСА_1 на підставі правовстановлюючих документів, право власності кожного з них зареєстроване в установленому законом порядку, незаконності набуття майна за відповідними договорами не встановлено.

Крім того, в матеріалах справи міститься ряд судових рішень, що набрали законної сили, згідно яких судами різних інстанцій було встановлено, що договір від 20.09.2009 року є невиконаним, оскільки у ТОВ Компанія Бізнесторгінвест та ТОВ ВТФ ДЛД були відсутні документи, що посвідчують право користування (власності) на земельну ділянку по АДРЕСА_1 з відповідним цільовим призначенням, відсутня затверджена проектно-кошторисна документація та дозвіл на початок виконання будівельних робіт, докази, що підтверджують введення об`єкта в експлуатацію, а за таких обставин майнові права щодо отримання в майбутньому у власність цього нерухомого майна у позивача не виникли.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

А тому безпідставними є посилання апелянта на те, що частки приміщення по АДРЕСА_1 , набуті відповідачами без достатньої правової підстави і за рахунок ТОВ Компанія Бізнесторгінвест .

Як вірно зазначив суд першої інстанції наявність невиконаних договірних правовідносин між ТОВ Компанія Бізнесторгінвест та ТОВ ВТФ ДЛД є підставою для захисту порушених прав позивача у інший спосіб.

Крім того, відповідно до вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 17.11.2016 ОСОБА_13 , засновника ТОВ ВТФ ДЛД визнано винним за ч. 4 ст. 190 КК України щодо умисного заволодіння майновими правами ТОВ Компанія Бізнесторгінвест на торговельно-офісний центр по АДРЕСА_1 , на будівництво якого ТОВ Бізнесторгінвест сплатило 3 976 000 грн. (а.с. 64-76 т. 1).

Доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ Компанія Бізнесторгінвест є власником будівельних матеріалів, використаних у будівництві торгівель-офісного центру, а тому має право заявити вимогу про витребування їх з володіння відповідачів, є безпідставними.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому, безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі здійснення будь-яких обмежень у здійсненні права користування майном власник або особа, яка є добросовісним володільцем цього майна, має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого права.

Підтвердження позивачем своїх прав на майно може здійснюватися шляхом надання ним правовстановлюючих документів, свідчень, а також будь-яких інших доказів, які можуть підтвердити наявність і належність йому спірного майна .

В матеріалах справи такі докази відсутні.

Отже колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно дослідивши обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення - без змін.

Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то апеляційний суд виходить із такого.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Таким чином, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Враховуючи надані адвокатом Гребенюком В.О. докази, з яких вбачається про укладення 16.10.2019 року з ОСОБА_1 , а 21.10.2019 року із ОСОБА_8 договорів про надання правової допомоги в цивільній справі за позовом ТОВ Компанія Бізнесторгінвест до ОСОБА_1 та інших про відшкодування вартості безпідставно набутого майна, детального опису робіт (наданих послуг) суми гонорару за надану професійну правничу допомогу за договором від 16.10.2019 року та за договором від 21.10.2019 року, загальною вартістю послуг 20 000 грн. за кожним договором, фактична сплата яких ОСОБА_1 та ОСОБА_8 адвокату Гребенюку В.О. підтверджена квитанцією (т. 4 а.с. 132) № 48/20 по договору від 16.10.2019 року та квитанцією № 48/20 по договору від 21.10.2019 року (т. 4 а.с. 133), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_8 по 20 000 грн. понесених ними в цивільній справі № 127/25172/19 судових витрат на правничу допомогу.

Посилання позивача на те, що відповідачі не подавали попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат спростовується заявами представників ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , зробленими в підготовчому судовому засіданні 16.01.2020 року про те, що орієнтовно витрати на правничу допомогу становитимуть по 15000 кожного із відповідачів.

Крім того, враховуючи надані адвокатом Воронцовою О.І. документи, з яких вбачається про укладення із ОСОБА_6 договору № 230 від 14.11.2019 року про надання йому правової допомоги в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Бізнесторгінвест до ОСОБА_6 та інших про відшкодування вартості безпідставно набутого майна, із зазначеною у ньому сумою гонорару, актом виконаних робіт із детальним описом робіт, часу, що витрачений на них та їх вартості, оригіналом квитанції № 230 від 14.11.2019 року про сплату ОСОБА_6 5 000 грн. адвокату Воронцовій О.В. на виконання договору № 230 від 14.11.2019 року про надання йому правової допомоги, обґрунтованим є також стягнення з позивача на користь ОСОБА_6 5 000 грн. понесених ним в цивільній справі № 127/25172/19 судових витрат на правничу допомогу.

Такі витрати відповідачів є співмірними із складністю справи, її обсягом, ціною позову та значенням справи для відповідачів, а також відповідають обсягу виконаної адвокатами роботи і часом, витраченим адвокатами на надання послуг та на участь в судових засіданнях.

З цих підстав апеляційний суд відкидає відповідні доводи апеляційної скарги і доходить висновку про законність і обґрунтованість додаткового рішення суду від 28 липня 2020 року.

Згідно з підпунктом в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суд апеляційної інстанції зазначає розподіл судових витрат, пов`язаний у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За підготовку відзиву на апеляційну скаргу, а також представництво інтересів відповідача ОСОБА_18 адвокатом Воронцовою О.В. в суді апеляційної інстанції відповідач сплатив адвокату 3000 грн, що підтверджується відповідними документами.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_6 подано до суду акт виконаних робі (наданих послуг) від 12.09.2020 із детальним описом виконаних адвокатом робіт та розрахунком часу, витраченого на надання правничої допомоги; договір про надання правової допомоги №250 від 09.09.2020; квитанцію про сплату ОСОБА_6 3000 грн за надання правової допомоги відповідно до договору , копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 17, виданого адвокату Воронцовій О.В. та ордер серії ВН №141108.

Отже витрати на професійну правничу допомогу у заявленій сумі є співмірними зі складністю цієї справи, наданими адвокатом обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а відтак цю суму у розмірі 3000 грн слід стягнути з ТОВ Компанія Бізнесторгінвест , апеляційну скаргу якого залишено без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, Суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Бізнесторгінвест залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2020 року та додаткове рішення від 28 липня 2020 року, - без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Бізнесторгінвест на користь ОСОБА_6 судові витрати, що складаються з витрат на правничу професійну допомогу в апеляційному суді в сумі 3000 (три тисячі гривень).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 08.10.2020

Головуючий І.М. Стадник

Судді Ю.Б. Войтко

І.В. Міхасішин