Постанова

від 06.10.2020 по справі 467/1694/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 467/1694/16-к

провадження № 51-1958км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015150130000007 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Облівной Мартинівького району Ростовської області РФ, жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Арбузинського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2019року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 365 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки. На підставі ст. 54 КК України позбавлено ОСОБА_7 та ОСОБА_8 спеціального звання «Старший лейтенант поліції».

Згідно з вироком ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винними у вчиненні інкримінованого їм злочину за наступних обставин.

Так, 09 липня 2015 року о 20:20 до чергової частини Арбузинського РВ УМВС України в Миколаївській області на лінію оператора «102» надійшло повідомлення від ОСОБА_9 про те, що в смт. Арбузинка в магазині «Продукти» невідома жінка вчинила з нею сварку. Оперативним черговим Арбузинського РВ УМВС на місце події направлено слідчо-оперативну групу (далі - СОГ) у складі працівників міліції Арбузинського РВ УМВС , а саме: оперуповноваженого СКР лейтенанта міліції ОСОБА_7 та інспектора дозвільної системи лейтенанта міліції ОСОБА_8 .

На місці події ОСОБА_9 надала заяву та пояснення працівникам міліції: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що 19 липня 2015 року о 20:00 до магазину «Продукти» на Центральній площі смт Арбузинка, де працює заявниця, зайшла ОСОБА_10 , яка перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, безпричинно вчинила сварку, висловлювалась нецензурною лайкою, погрожувала фізичною розправою. Під час надання пояснень працівникам міліції ОСОБА_9 повідомила місце проживання ОСОБА_10 АДРЕСА_3 .

Прибувши близько о 20:40 до місця проживання ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 викликали з подвір`я домоволодіння на вулицю чоловіка ОСОБА_10 ОСОБА_11 . У ході розмови з ОСОБА_11 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запропонували йому покликати дружину ОСОБА_10 , зазначивши, що вона образила господарку магазину «Продукти» ОСОБА_9 . Однак ОСОБА_11 заперечив вказаний факт та відмовився кликати дружину.

Після цього у ОСОБА_8 та ОСОБА_7 виник умисел на застосування до ОСОБА_11 та ОСОБА_10 фізичної сили та психологічного тиску з метою впливу на них задля того, щоб вони в подальшому не вчиняли протиправних дій.

Діючи всупереч положенням статей2,3,5, 10-13Закону України «Про міліцію», статей 21, 29, 30 Конституції України та в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушуючи дану ними присягу неухильно додержуватисяКонституціїта Законів України, інспектор дозвільної системи Арбузинського РВ УМВС ОСОБА_8 та оперуповноважений СКР Арбузинського РВ УМВС ОСОБА_7 , реалізуючи виниклий злочинний умисел, перевищуючи надані їм повноваження, застосували фізичну силу та психологічний тиск щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .

Так, ОСОБА_7 , перевищуючи надані йому повноваження, реалізуючи виниклий злочинний умисел завдав ОСОБА_11 один удар рукою в область ребер зліва. ОСОБА_8 перевищуючи надані йому повноваження, реалізуючи виниклий злочинний умисел, застосував до ОСОБА_11 фізичну силу і прийом рукопашного бою «загиб руки за спину». Після цього продовжуючи свою злочинну діяльність ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , штовхнули ОСОБА_11 на землю обличчям донизу.

Окрім того, ОСОБА_7 продовжуючи свою злочинну діяльність, перевищуючи надані йому повноваження, реалізуючи злочинний умисел завдав ОСОБА_11 , коли той підвівся на коліна, близько п`яти ударів ногами і руками в область тулуба і голови. Після чого ОСОБА_8 , перевищуючи надані йому повноваження, наніс ОСОБА_11 два удари в праве плече.

В свою чергу ОСОБА_11 став кликати на допомогу, після чого з подвір`я домоволодіння на вулицю вибігла його дружина ОСОБА_10 .

ОСОБА_8 , перевищуючи надані йому повноваження та реалізуючи виниклий злочинний умисел, застосував до ОСОБА_10 фізичну силу і прийом рукопашного бою «загиб руки за спину» та використав спецзасіб - наручники, надягнувши їх на зап`ястя останній. Після чого насильно заштовхав ОСОБА_10 до службового автомобіля на заднє сидіння та пристебнув останню частиною одягнутих наручників до внутрішньої ручки автомобіля. Також при посадці ОСОБА_10 до салону автомобіля ОСОБА_8 , перевищуючи свої службові повноваження, наніс їй удар ногою в праву ногу.

Після цього, ОСОБА_7 використав спецзасіб - наручники, надягнувши їх на зап`ястя рук ОСОБА_11 та застосовуючи фізичну силу і психологічний тиск, що супроводжувалося образливими висловлюваннями та приниженням, також насильно заштовхав ОСОБА_11 до службового автомобіля на заднє сидіння з метою доставки останніх до райвідділу.

Усі дії вказаних співробітників міліції супроводжувалися висловлюваннями на адресу ОСОБА_11 , ОСОБА_10 погроз продовженням застосування насильства.

На шляху до райвідділу в салоні службового автомобіля ОСОБА_7 , продовжуючи свою злочинну діяльність, перевищуючи надані службові повноваження, наніс ОСОБА_11 декілька ударів рукою в обличчя.

За таких обставин, застосувавши до ОСОБА_11 та ОСОБА_10 фізичне насильство, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 19 липня 2015 року о 20:15 безпідставно та незаконно доставили в наручниках ОСОБА_11 і ОСОБА_10 до адміністративної будівлі райвідділу.

В результаті зазначених сумісних протиправних дій інспектора дозвільної системи Арбузинського РВ УМВС у Миколаївській області ОСОБА_8 та оперуповноваженого СКР Арбузинського РВ УМВС ОСОБА_7 потерпілий ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я у вигляді перелому 7, 8 ребер зліва та легкі тілесні ушкодження, які потягли за собою короткочасний розлад здоров`я у виді закритої черепно-мозкової травми, яка проявилась струсом головного мозку, а також легкі тілесні ушкодження у виді крововиливу правого плечового суглоба, забою лівого колінного суглоба; потерпіла ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді крововиливів верхніх кінцівок, забою правого гомілковостопового суглоба,які відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.

Таким чином, інспектор дозвільної системи Арбузинського РВ УМВС ОСОБА_8 та оперуповноважений СКР Арбузинського РВ УМВС України в Миколаївській області ОСОБА_7 перевищили надані їм службові повноваження, закріплені у статях2,3,4,5,10,12 Закону України «Про міліцію», свої функціональні обов`язки та статях 21, 28, 29 Конституції України, застосували до ОСОБА_11 та ОСОБА_10 фізичне насильство, погрози насильством, спеціальні засоби, болісні і такі, що ображають особисту гідність потерпілого, дії, за відсутності ознак катування.

Дії ОСОБА_8 та ОСОБА_7 кваліфіковані судом першої інстанції за ч. 2 ст. 365 КК України як перевищення своїх службових повноважень працівником правоохоронного органу, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень,що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадянинта супроводжувалось насильством та погрозами застосування насильства, застосуванням спеціальних засобів, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2020 року вирок районного суду на підставі частини 2 статті 404 КПК України щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 змінено, виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду першої інстанції при кваліфікації дій обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за частиною 2 статті365 КК України, на завдання істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадянин. В іншій частині вирок суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах, які аналогічні за своїм змістом, засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просять скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо них на підставі ч. 1 п.3 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведеності їх винуватості у вчиненні злочину. Вказують на неповноту та однобічність судового розгляду. Стверджують, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є необґрунтованими, постановленими з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а висновки судів про винуватість не підтверджуються наявними у справі доказами, висновки судово-медичних експертиз є недопустимими доказами, оскільки судово-медичні експертизи проводилися без безпосереднього медичного обстеження потерпілих, а лише на основі медичних документів потерпілих. Також наголошують про недопустимість як доказу даних висновків експертів судово-медичних експертиз щодо виявлених тілесних ушкоджень у потерпілих через не відкриття їх на стадії виконання ст.290КПК України стороні захистумедичних документів про стан здоров`я потерпілих, на яких ґрунтуються експертні дослідження. Крім того, стверджують, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які, на їх думку, підтверджують факт застосування ОСОБА_11 щодо ОСОБА_7 фізичного насильства першим та створення ним загрози здоров`ю ОСОБА_7 . Вважають, що діяли відповідно до вимог статей 12, 13, 14 Закону України «Про міліцію». Також посилаються, що апеляційний суд належним чином своїх висновків не мотивував та не дав вичерпної відповіді на всі доводи, які були викладені у їх апеляційних скаргах, а тому вважають, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги засуджених не надходило.

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та захисник підтримали подані касаційні скарги, а прокурор заперечував проти їх задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено в частинах 1, 2ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 даної статті суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 414 цього Кодексу.Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційних скаргу засуджених вбачається, що вони, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях409 та 410 КПК України, просять дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винність засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.365 КК України за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.

Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд, відповідно до вимог ч. 3 ст.374КПК України,у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення злочину, його наслідки, зазначив дії і роль засуджених.

Із матеріалів кримінального провадження слідує, що засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , будучи допитані у суді першої інстанції, підтвердили як факт виклику за телефонним дзвінком ОСОБА_9 до чергової частини приблизно 19 липня 2015року о 20:00, так і факт виїзду до магазину ОСОБА_9 та послідуючої поїздки до місця проживання ОСОБА_10 , не заперечувалося засудженими і факту застосовування ними прийому «рукопашного бою» щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , з послідуючою доставкою останніх на службовому автомобілі до райвідділу. Окрім того, суд обґрунтовано послався у вироку на послідовні показання потерпілого ОСОБА_11 про завдання йому тілесних ушкоджень засудженими шляхом нанесення ударів в область голови, ребер, коліна та плеча, а також застосування останніми прийому «рукопашного бою», шляхом заламування рук за спину для застосування спецзасобу наручників;показання потерпілої ОСОБА_10 про спричинення їй засудженими ОСОБА_7 і ОСОБА_8 тілесних ушкоджень шляхом поміщення її до службового автомобілю та нанесенням удару ОСОБА_8 ногою по її нозі та чоловікові ОСОБА_11 шляхом заламування рук та нанесення ударів по всьому тілу, а також застосування відносно них спецзасобів-наручників;показання малолітнього свідка ОСОБА_15 , свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 про те, що між ОСОБА_18 та засудженими був конфлікт та останніми була застосована фізична сила відносно потерпілих.

Досліджені судом першої інстанції показання свідків є логічними, послідовними, узгоджуються з іншими доказами та не викликали у суду сумнівів у їх правдивості, а у своїй сукупності з іншими доказами підтверджують те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вчинили інкримінований ним злочин.

Окрім того, до даної події потерпілі не були знайомі із засудженими, що фактично виключає можливість неприязних відносин між ними, а отже і мотивоговоритиостанніх, тому доводи засуджених в цій частині колегія суддів вважає необґрунтованими.

Всупереч доводам касаційних скарг засуджених належної оцінки судом надано показанням свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_19 .

Крім того, в основу вироку суд поклав дані протоколів: пред`явлення осіб для впізнання від 10 вересня 2015 року, проведення слідчого експерименту від 17 вересня 2015 року; дані витягу з Книги нарядів, дані витягу з Книги видачі та прийняття спеціальних засобів, засобів зв`язку, висновки експертів судово-медичних експертиз.

Не знайшли свого підтвердження доводи засуджених про недопустимість як доказів висновків експертів судово-медичних експертиз у зв`язку з тим, що експертні дослідження тілесних ушкоджень потерпілих проводилися лише на підставі медичної документації.

Так, відповідно до п. 4.1. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України, № 6 від 17 січня 1995 року судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих. Проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній карті амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості.

Враховуючи, що експертам надавалися справжні повноцінні документи потерпілих (стаціонарна картка хворого, амбулаторні картки, рентгенограми, інші медичні документи), які містили необхідні відомості для проведення експертиз, то судово?медичні експертизи за медичними документами ОСОБА_20 та ОСОБА_10 , проведені відповідно до вказаних вище Правил, а висновки містять опис проведених експертами досліджень та мотивовані відповіді на поставлені запитання.

Підстав сумніватися в правильності висновків, зроблених експертами, які попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих висновків немає, а у касаційній скарзі засуджених таких доводів не наведено.

Крім того, аргументи засуджених в касаційній скарзі про недопустимість як доказу висновків судово-медичних експертиз щодо виявлених тілесних ушкоджень у потерпілих також і через не відкриття на стадії виконання ст. 290 КПК України стороні захистумедичних документів, на яких ґрунтуються експертні дослідження, є неприйнятними з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 242 КПК України призначення експертизи для встановлення ступеня тяжкостітахарактеру тілесних ушкоджень є обов`язковим.

Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізоммедичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПКУкраїни. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що стороназахисту,самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також імедичної документації.

Таким чином, у наведеній ситуації, зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК України у їх взаємозв`язку, істотним порушеннямвимогкримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органамистороні захистусаме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу. Разом із цим, безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторонизахистувід реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконанняст. 290 КПКУкраїни доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Більш того, таке право можебутиреалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції прозахистправ людини і основоположних свобод.

Як установлено в даному кримінальному провадженні, приознайомленні в порядкуст. 290 КПКУкраїни з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з даними проведених експертиз, стороназахистуне порушувала питання про надання їй доступу домедичної документації,за результатами дослідження якої експертам було сформовано висновки.

Вказана позиція щодо застосування норм права викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020року у справі № 754/14281/17 (провадження № 51-218 кмо 19).

Що стосується доводів засуджених про те, що протоколи освідування потерпілих безпідставно не визнані судом недопустимими доказами, то такі є необґрунтованими та спростовуються матеріалами провадження.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що процедура освідування потерпілих проведена на підставі постанови прокурора від 21 липня 2015 року та зі згоди потерпілих, в присутності двох понятих, за участю лікаря. Перед початком слідчої дії її учасникам роз`яснено їх процесуальні права. У протоколі відображено відомості про виявлені тілесні ушкодження, зазначено їх характер та особливості.

Порушень вимог статей 104, 223, 241 КПК України під час складання протоколу освідування, колегією суддів не встановлено.

Також є безпідставними та спростовуються наведеними у вироку доказами, доводи засуджених про відсутність умислу у них на нанесення тілесних ушкоджень потерпілим та твердження їх, що тілесні ушкодження у потерпілого ОСОБА_11 утворилися внаслідок падіння з висоти власного росту.

Зокрема, у відповідності до висновку комісійної експертизи № 30 -к від 17 березня 2016 року у ОСОБА_11 , виявлені наступні тілесні ушкодження: переломи 7-го і 8-го ребр зліва; закрита черепно-мозкова травма (гематоми на волосяній ділянці голови та правої вушної ділянки з явищами струсу головного мозку); подряпини зап`ястя правої руки, в ділянці лівого ліктьового суглоба та в сідничній ділянці зліва; гематома в ділянці правого плечового суглобу; забій лівого колінного суглобу. Вказані тілесні ушкодження є наслідками ударних впливів на відповідні ділянки тіла тупих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею. Оскільки тілесні ушкодження розташовані на різних поверхнях тіла, то можливість виникнення усіх їх при падінні тіла з положення стоячи на поверхню, або предмети, виключається. Можливість отримання окремих пошкоджень (садна ділянки ліктьового суглобу, забій колінного суглобу, садна сідниці) при падіннях не виключаються. Окрім того, експерт ОСОБА_21 в судовому засіданні також дав пояснення про те, що потерпілий не міг отримати перелом ребр і гематоми тім`яної області голови з висоти власного росту.

Також, предметом перевірки суду першої інстанції, а в подальшому і апеляційного суду, були твердження засуджених, що останні діяли відповідно до вимог Закону України «Про міліцію», а заблокували руки потерпілого шляхом їх утримання лише після застосування ОСОБА_11 фізичного насильства: нанесення удару ОСОБА_7 рукою в груди, ОСОБА_8 по нозі та намагання останньому нанести удар кулаком в обличчя. Вказані доводи були визнанні безпідставними та спростовані наданими у суді показаннями потерпілого, свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які показали, шо ОСОБА_11 штовхнув ОСОБА_7 у груди і лише намагався його вдарити.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_7 саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

У цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженими інкримінованого їм кримінального правопорушення.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діянь, в касаційних скаргах не наведено.

Аналогічні за змістом доводи касаційних скарг засуджених щодо невідповідності вироку суду вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними.Так, суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , належним чином проаналізував усі доводи наведені у скаргах засуджених на вирок місцевого суду, на кожний з доводів дав повну та вичерпну відповідь.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Призначене покарання засудженим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засуджених і попередження нових злочинів, справедливим, та відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засуджених, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а судові рішення без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30січня 2020 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3