Постанова

від 01.10.2020 по справі 911/3578/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2020 р. Справа№ 911/3578/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Тищенко О.В.

при секретарі судового засідання : Кубей В.І.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Набок Ю.В.;

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув;

від третьої особи 1: не прибув;

від третьої особи 2: не прибув;

від третьої особи 3: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

на рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2018 року (повний текст рішення складено 26.02.2018 року)

у справі № 911/3578/17 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національний природний парк "Голосіївський"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1

2) ОСОБА_2

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (далі - відповідач), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національний природний парк "Голосіївський" (далі - третя особа 1) та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (далі - третя особа 2), ОСОБА_2 (далі - третя особа 3) про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0036 вартістю 101 096,00 грн.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для її витребування з незаконного володіння відповідача на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України. Разом з тим прокурор зазначає, що відповідно до ст.ст. 122, 149 Земельного кодексу України право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки вона розташована на землях природно-заповідного фонду, а тому повинна бути витребувана на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.01.2018 року у справі №911/3578/17 позов задоволено повністю (дата підписання повного тексту 26.02.2018 року).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2018 року у справі №911/3578/17 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 118, 151, 153 Земельного кодексу України.

Крім того, скаржник вказав, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача про час і місце слухання справи, що позбавило його можливості подати докази та заперечення на позов, а також клопотання про застосування строків позовної давності.

Також, скаржник вказав, що прокурором не доведено підтвердження повноважень щодо представництва інтересів Кабінету Міністрів України саме у цій справі щодо вилучення у відповідача на користь держави спірної земельної ділянки. Представники Прокуратури Київської області здійснювали процесуальне представництво інтересів Кабінету Міністрів України, на що відповідного доручення в контексті абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" не надавалося. З оскаржуваного рішення слідує, що представник Кабінету Міністрів України у відповідне засідання не з`являвся, а отже у разі встановлення відсутності повноважень у Прокуратури Київської області на представництво інтересів позивача, судом не було акцентовано увагу на доцільність подальшого розгляду справи у зв`язку з неявкою сторони позивача, в інтересах якої заявлено позов.

Крім того, суд першої інстанції посилаючись на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17.07.2014 року у справі № 367/2232/13-ц, не звернув увагу на те, що вказане судове рішення прийнято заочно і розглядалося з інших підстав позову, а відповідач у вказаній справі не мав можливості надати свої доводи і докази проти заявлених позовних вимог.

Апелянт звертає увагу суду на те, що у рішенні Ірпінського міського суду Київської області від 17.07.2014 року у справі № 367/2232/13 -ц та рішенні апеляційного суду Київської області від 16.12.2014 року встановлено, що крім Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 11.02.1941 року, Указу від 30.12.1962 року та Указу від 04.01.1965 року інших рішень щодо адміністративно - територіального устрою селища Коцюбинське не видавалося. З моменту набрання чинності Земельним кодексом по даний час проект встановлення меж селища Коцюбинське відповідно до вимог вказаного кодексу Київською обласною радою не затверджувалося.

Одночасно апелянт зазначає, що ні Ірпінський міський суд Київської області, ні Господарський суд Київської області не звернули увагу на те, що на сьогоднішній день є чинним рішення Виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих від 28.10.1968 року № 791, яким було затверджено адміністративні межі Ірпінської міської ради, у складі якої перебувало і селище Коцюбинське.

Крім того, скаржник зазначив, що висновок суду першої інстанції про доведеність обставин включення спірної земельної ділянки до складу НПП "Голосіївський" на підставі Указу Президента України від 01.05.2014 року № 446/2014 і як наслідок перебування її в складі земель природно - заповідного фонду, які віднесені до природоохоронного призначення є помилковим, оскільки лист КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 року № 472 та Акт перевірки Держсільгоспінспекції в Київській області від 18.03.2015 року №А91/180 та інформація управління Держзмеагенства в м. Ірпені від 10.14.2014 року не є належними доказами перебування земельної ділянки у складі земель природно - заповідного фонду.

Також, за твердженням скаржника, наявність позитивних висновків державних органів і видача державного акта про право власності на земельну ділянку першому власнику земельної ділянки виключають підстави витребування земельної ділянки з власності відповідача на користь держави у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України, як такої що вилучена з власності держави без її згоди, а висновки суду першої інстанції про витребування спірної земельної ділянки порушують принцип співмірності інтересів власника та суспільства і є порушенням права відповідача на мирне володіння майном.

Крім того, скаржник просить суд апеляційної інстанції розглянути заяву по застосування строків позовної давності, яка подана окремо в додатках до апеляційної скарги, враховуючи ту обставину, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" не було належним чином повідомлено про час і місце слухання справи, і як наслідок не брало участі у розгляді справи в суді першої інстанції, а тому не мало можливості надати відповідні докази і обґрунтування суду першої інстанції разом із заявою про застосування строків позовної давності.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2018 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2018 року у справі №911/3578/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Гончарова С.А., Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 року прийнято справу №911/3578/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2018 року до провадження у визначеному складі суду, розгляд справи призначено на 26.06.2018 року.

29.05.2018 року від прокуратури через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Крім того, прокурор у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що посилання скаржника на те, що оскільки на даний час не розроблено документацію із землеустрою на розширені межі Національного природного парку Голосіївський відповідно до Указу Президента України від 01.05.2014 року №446/2014, то спірна територія не відноситься до земель природно-заповідного фонду спростовується тим, що відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України Про природно-заповідний фонд України до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єкті природно-заповідного фонду.

Київський апеляційний господарський відклав розгляд справи на 10.07.2018 року своєю ухвалою від 26.06.2018 року.

10.07.2018 року від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області віл 19.01.2018 року

Крім того, позивач у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що суд першої інстанції вірно встановив факт в цьому спорі порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, ще й з тих підстав, що спірна земельна ділянка наразі є територією національного природного парку Голосіївський та відноситься до земель природно-заповідного фонду вкритих лісом.

10.07.2018 року від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про зупинення провадження у справі.

Київський апеляційний господарський суд зупинив апеляційне провадження у справі №911/3578/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №907/50/16 своєю ухвалою від 10.07.2018 року.

25.06.2018 року на виконання Указу Президента України №454/2017 від 29.12.2017 року "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах", яким ліквідовано Київський апеляційний господарський суд, утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 року в газеті "Голос України" №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 21.11.2018 року, справу № 911/3578/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2018 року у справі №911/3578/17 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Коротун О.М.

02.01.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від прокуратури до суду надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, оскільки перегляд справи №907/50/16 в касаційному порядку завершений, постанова Великої Палати Верховного Суду набрала законної сили, отже обставина, яка стала підставою для зупинення даної справи на сьогоднішній день усунута.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 року задоволено клопотання прокуратури Київської області про поновлення провадження у справі №911/3578/17. Апеляційне провадження по справі №911/3578/17 поновлено.

11.02.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від відповідача до суду надійшли письмові пояснення, відповідно до яких останній, зокрема, зазначив, що прокуратура звернулася в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України лише 2017 році, тобто з пропуском встановленого трирічного строку передбаченого ст. 257 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 року було оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2018 року у справі №911/3578/17 на 13.03.2019 року.

Північний апеляційний господарський суд відклав розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2018 року у справі №911/3578/17 на 08.04.2019 року своєю ухвалою від 13.03.2019 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2019 року, у зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г., у відпустці, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/3578/17 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Коротун О.М., Кравчук Г.А.

Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2018 року у справі №911/3578/17 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Кравчук Г.А., Коротун О.М., та призначив розгляд справи №911/3578/17 на 29.05.2019 року своєю ухвалою від 10.04.2019 року.

08.05.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від скаржника надійшла заява про зупинення провадження у справі №911/3578/17 до завершення касаційного розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест у справі №911/3310/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2019 року, у зв`язку з участю судді Коротун О.М., у засіданні групи розробників НШСУ 29.05.2019 року, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/3578/17 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Чорногуз М.Г., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 року прийнято матеріали справи № 911/3578/17 з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2018 року до свого провадження у складі нової колегії головуючого судді Суліма В.В., судді: Чорногуз М.Г., Кравчук Г.А.

29.05.2019 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду представник скаржника заявив усне клопотання про залишення без розгляду вищевказаного клопотання та просив зупинити апеляційне провадження до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц.

Північний апеляційний господарський суд заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест про зупинення провадження у справі задовольнив. Зупинив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2018 року до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц своєю ухвалою від 29.05.2019 року.

Через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від прокурора Київської області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, яке обґрунтоване тим, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі, усунуті та повідомили суд, що Великою Палатою Верховного Суду 26.06.2019 року за результатами розгляду касаційної скарги прийнято постанову у справі №587/430/16-ц.

Північний апеляційний господарський суд поновив апеляційне провадження у справі № 911/3578/17 своєю ухвалою від 16.01.2020 року.

Північний апеляційний господарський суд зупинив апеляційне провадження у справі №911/3578/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 своєю ухвалою від 04.03.2020 року.

Через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від прокурора Київської області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, яке обґрунтоване тим, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі, усунуті та повідомив суд, що Великою Палатою Верховного Суду 26.05.2020 року за результатами розгляду касаційної скарги прийнято постанову у справі №912/2385/18.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2020 року, у зв`язку з перебуванням суддів Кравчука Г.А., у відпустці, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/3578/17 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Чорногуза М.Г., Тищенко О.В.

Північний апеляційний господарський суд прийняв матеріали справи № 911/3578/17 з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 19.01.2018 року до свого провадження у складі нової колегії головуючого судді Суліма В.В., судді: Чорногуза М.Г., Тищенко О.В. Поновив апеляційне провадження у справі № 911/3578/17. Справу призначив до розгляду на 01.10.2020 року своєю ухвалою від 27.089.2020 року.

Представник прокуратури в судовому засіданні 01.10.2020 року заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Представники позивача, відповідача та третіх осіб у судове засідання 01.10.2020 року не з`явилися. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 року.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду Київської області в апеляційному порядку за відсутності представників позивача, відповідача та третіх осіб, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2018 року підлягає зміні в мотивувальній частині рішення, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" - частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області № 2016/25-5 від 25.12.2008 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Кооперативній, 18 в смт. Коцюбинське" (т.1, а.с. 22) було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 та передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га громадянці ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення селищної ради ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 922219 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; кадастровий номер земельної ділянки - 3210946200:01:042:0036.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.07.2009 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_1 належну їй згідно державного акту серії ЯЖ № 922219 земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер - 3210946200:01:042:0036.

В подальшому ОСОБА_2 відповідно до протоколу № 1 від 28.12.2015 року загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" за актом № 1 прийому-передачі нерухомого майна, як внеску до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", від 30.12.2015 року передав відповідачу нерухоме майно, в тому числі, і спірну земельну ділянку, до статутного капіталу товариства, про що 24.11.2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за № 17711977 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:042:0036 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Грінінвест".

Вартість вказаної земельної ділянки відповідно до експертно-грошової оцінки земельної ділянки від 25.12.2012 року, проведеної ПП "Експерт-Land", становить 101 096 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.07.2014 року за позовом Прокурора міста Ірпеня до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" про визнання недійсним рішення, державних актів на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку визнано недійсним державний акт серії ЯЖ №922219 на право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_1 , та визнано недійсним державний акт серії ЯЛ №283963, виданий ОСОБА_2 .

Рішенням апеляційного суду Київської області №367/2232/13-ц від 16.12.2014 року рішення Ірпінського міського суду від 17.07.2014 року в частині визнання недійсним виданого на ім`я ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 283963 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

В частині визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 року №2016/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 " та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №922219, виданого на ім`я ОСОБА_1 , на земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровий номер 3210946200:01:043:0036 по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - рішення залишено без змін.

Вищезазначеним рішенням суду встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення Коцюбинською селищною радою було порушено вимоги ст. 39 Земельного кодексу України і ст. 3 Закону України "Про планування і забудову територій". Крім того, суд вважав, що Коцюбинською селищною радою спірне рішення прийнято з порушенням вимог п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

Указом Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 року "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський", до передачі спірної земельної ділянки до статутного капіталу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" змінено межі Національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу Національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

Проект землеустрою щодо організації та встановлення меж в натурі земельних ділянок, що входять до складу парку, станом на жовтень 2015 року не розроблено; доказів наявності відповідного факту на день подання позову не надано.

Згідно належним чином засвідченої копії листа Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" №472 від 14.07.2014 року (т.1, а.с. 47) земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства увійшли до території Національного природного парку "Голосіївський", який було розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 року.

Листом від 08.10.2014 № 331 ВО "Укрдержліспроект" надало перелік кадастрових номерів ділянок, які накладаються на квартали та виділи Київського та Святошинського лісництв.

18.03.2015 року Державною інспекцією сільського господарства в Київській області проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої складено акт А54/180. Як вбачається з відповідного акту, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0036 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає у 111 квартал.

З урахуванням інформації ВО "Укрдержліспроект" спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення. З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись. А з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

За доводами прокуратури спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального України (ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, що діяла на момент звернення з позовом у даній справі) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 року поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів, згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач, відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб`єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України.

Таким чином, сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб`єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об`єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

При цьому вбачається, що ефективним засобом захисту є такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

За змістом ч. 2 ст. 152 ст. Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтовує порушення інтересів держави незаконним вибуттям земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачею цієї ділянки у приватну власність.

Статтею 13 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За змістом ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст. 149 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР і з огляду на положення ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст.10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 року, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 року, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У Конституції України (статті 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ст.ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі лісогосподарського призначення (ст. 19 Земельного кодексу України).

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 55 Земельного кодексу України).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України (п. "г" ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України).

Частина 2 ст. 56 Земельного кодексу України обмежує можливість передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність випадком безоплатного або за плату передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті "г" частини 3 ст. 83 і в ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на положення Цивільного кодексу України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку лісогосподарського призначення, що не є замкненою, загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Як встановлено вище, спірна земельна ділянка розташована у межах НПП "Голосіївський" та, відповідно, належить до земель природо-заповідного фонду, віднесених до НПП "Голосіївський".

Згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 року, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 №673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 №1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління зеленої зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га.

Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації №2715 від 17.12.2001 року, на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 року №59/1493, перейменовано Київське державне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-1956, 1952-1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак, при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось.

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу (ст. 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (ст. 20 зазначеного Закону).

Згідно ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. У ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 6 Лісового кодексу України (у редакції, чинній до 29.03.2006 року) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним кодексом України та Лісовим кодексом України.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Із набранням чинності нової редакції Лісового кодексу України (редакції діє з 29.03.2006 року ), у ст. 7 було закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

При цьому у ст. 8 Лісового кодексу України було визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За змістом статті 9 цього ж Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Разом із тим, статтею Лісового кодексу України передбачено правові підстави набуття права комунальної власності на ліси, зокрема право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Отже, право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).

Заволодіння приватними особами ділянками лісогосподарського призначення всупереч вимогам чинного законодавства, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 7 ст. 41 Конституції України, ч. 3 ст. 1 Земельного кодексу України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (ч. 1 ст. 50 Конституції України).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення першого заступника прокурора Київської області з вимогою про витребування спірної земельної ділянки із володіння Товариства з обмеженою відповідльністю "Грінінвест" у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Колегія суддів вважає, що повернення спірних земельних ділянок позивачу відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу і заперечення скаржника з цього приводу є безпідставними.

До того ж земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (ст. 51 Земельного кодексу України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ч. 3 ст. 52 Земельного кодексу України).

Отже, передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечило положенням Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №761/31121/14-ц.

Щодо твердження скаржника, що наявність позитивних висновків державних органів і видача державного акта про право власності на земельну ділянку першому власнику земельної ділянки виключають підстави витребування земельної ділянки з власності відповідача на користь держави у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України, як такої що вилучена з власності держави без її згоди, а висновки суду першої інстанції про витребування спірної земельної ділянки порушують принцип співмірності інтересів власника та суспільства і є порушенням права відповідача на мирне володіння майном, колегія суддів відзначає наступне.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 Цивільного кодексу України, частина 2 ст. 152 Земельного кодексу України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц та постанові Верховного Суду від 03.09.2020 року у справі №911/3306/17.

При цьому, колегія суддів відзначає, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Так, помилкова юридична кваліфікація позивачем, прокурором і судом першої інстанції позовної вимоги про витребування з незаконного володіння спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення як вимоги, до якої слід застосувати положення ст.ст. 330, 387 і 388 Цивільного кодексу України, не призвела, враховуючи висновки суду першої інстанції щодо суті спору, до неправильного його вирішення, тому не може бути достатньою підставою для його скасування, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, однак мотиви оскаржуваного судового рішення слід змінити з урахуванням цієї постанови.

При цьому, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин строки позовної давності з огляду на кваліфікацію позовної вимоги про витребування з незаконного володіння земельної ділянки як негаторного позову, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача про час і місце слухання справи, що позбавило його можливості подати докази та заперечення на позов, з огляду на наступне.

В матеріалах справи № 911/3578/17 наявне поштові повідомлення Господарського суду Київської області, зокрема, за штрих-кодами № № 0103261980901, №0103262080572, №0103263358027 (том. 1 а.с. 79, 89, 100) надіслані на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", а саме: 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Покровська (стара назва Дзержинського), 1-Є, які повернулись на адресу Господарського суду Київської області із зазначенням: "За закінченням терміну зберігання".

Тобто, Господарським судом Київської області вживались усі можливі дії, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, для повідомлення Товариства з обмженою відповідальністю "Грінінвест" про час і місце розгляду справи № 911/3578/17.

Також слід зазначити, що отримання поштової кореспонденції є правом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", яким останній не скористався для отримання ухвал Господарського суду Київської області. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 року у справі № 911/3312/17.

Таким чином, матеріалами справи спростовується твердження скаржника про те, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача про час і місце слухання справи, що позбавило його можливості подати докази та заперечення на позов.

Твердження скаржника про те, що прокурором не виконані вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" в частині неотримання вказівки чи наказу Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції на представництво інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України спростовуються листом за підписом заступника Генерального прокурора від 31.05.2017 року № 05/1-324вих.-17, у якому доручається Прокуратурі Київської області пред`явлення 42 позовів до визначених юридичних осіб, у тому числі Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" та представництво в судах інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.

Також, колегія судді вважає помилковими доводи скаржника про те, що оскільки на цей час не розроблено документацію із землеустрою на розширені межі НПП "Голосіївський" відповідно до Указу Президента України від 01.05.2014 року № 446/2014, то спірна територія не відноситься до земель природно-заповідного фонду, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх меж визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Крім того, твердження скаржника, що суд першої інстанції посилаючись на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17.07.2014 року у справі № 367/2232/13-ц, не звернув увагу на те, що вказане судове рішення прийнято заочно і розглядалося з інших підстав позову, не спростовує висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Враховуючи вищевикладене, вимоги прокурора про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0036 є доведеними та обґрунтованими, скаржником не спростовними, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ст. 277 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, враховуючи, що господарський суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення зробив висновки, які не в повній мірі відповідають обставинам справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України та змінити мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення та з врахуванням норм ст. 269 Господарського процесуального кодексу України викласти її в редакції даної постанови.

При цьому, резолютивна частина рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" частковому задоволенню.

Інші доводи учасників процесу не впливають на оцінку обставин та висновки викладені в цій постанові.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ).

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНІНВЕСТ" - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2018 року у справі №911/3578/17 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині Рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2018 року у справі №911/3578/17 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №911/3578/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Тищенко

Дата складення повного тексту 08.10.2020 року.