Рішення

від 05.10.2020 по справі 904/4214/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2020м. ДніпроСправа № 904/4214/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. , розглянувши справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ДНІПРО-ІНВЕСТ-БУД", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором оренди у сумі 59 872,53 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників

СУТЬ СПОРУ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ДНІПРО-ІНВЕСТ-БУД" про стягнення заборгованості за договором оренди у сумі 59 872,53 грн., яка складається з суми основного боргу - 40 215,91 грн. , пені (в т.ч. витрат від інфляції) - 11 613,44 грн., штрафу - 8 043,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору оренди № 12/02-6429-ОД від 02.10.2017, в частині повної та своєчасної оплати за орендоване приміщення.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2020, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на позов не скористався, про наявність справи у суді повідомлений належним чином. Ухвала суду, направлена на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві, повернулась на адресу суду з відміткою поштового відділення.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином.

Відповідач правом на продовження строків, визначених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", не скористалися.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору оренди майна, строк дії договору, умови передачі майна та повернення його з оренди, факт передачі майна в оренду, час користування ним орендарем, настання строку сплати орендної плати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати орендної плати.

02.10.2017 між Регіональним відділенням Фонду держмайна України у Дніпропетровській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажний трест "ДНІПРО-ІНВЕСТ-БУД", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ДНІПРО-ІНВЕСТ-БУД" (далі - Відповідач, Орендар) укладено договір № 12/02-6429-ОД оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окремим індивідуально визначеним нерухомим майном - нежитлове приміщення реєстровий номер 05410777.1.ПШИЖЦК005 (далі майно) площею 78,62 кв.м (площі загального користування 7, 15 кв.м), розміщене за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, 15, на першому поверсі чотириповерхової будівлі, що перебуває на балансі Державного підприємства "Дніпродіпрошахт" (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 25.04.2017 і становить за незалежною оцінкою 696 495,00 грн.

Майно передається в оренду з метою розміщення суб`єкту господарювання, що здійснює проектні, проектно-вишукувальні, проектно-конструкторські роботи - 71,12 кв.м, розміщення офіційного приміщення - 5 кв.м. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється (п. 1.2. договору).

Пунктом 2.1. договору встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три року - раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання-передачі майна.

Згідно п. 2.2. договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до п. 2.4. договору обов`язок складання акту приймання-передавання майна в оренду покладається на орендодавця.

У відповідності до п. 3.1. договору орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), з урахуванням ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку серпень 2017 р. у розмірі 6 493,88 грн.

Орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3. договору).

Пунктом 3.6. договору встановлено, що орендна плата перераховується таким чином:

- 70% - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділеннями казначейства - у розмірі 4 545,72 грн.;

- 30% - балансоутримувачу у розмірі 1 948,16 грн.

Орендна плата перераховується щомісячно не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря протягом дії договору.

У відповідності до п. 5.3. договору орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.

Згідно до п. 10.1. договору його було укладено строком на 2 роки 11 місяців до 01.09.2020 включно.

Пунктом 10.10 договору встановлено, що майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передачі між орендарем та балансоутримувачем, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у двотижневий термін з моменту його підписання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря.

02.10.2017 сторонами підписано акт приймання передачі в оренду нерухомого майна - площею 78,62 кв.м, що знаходиться на балансі Державного підприємства "Дніпродіпрошахт" за адресою м. Дніпро, вул. Європейська, 15 (а.с. 19).

20.12.2018 сторонами підписано акт приймання-передачі нерухомого державного майна - площею 78,62 кв.м, що знаходиться на балансі ДП "Дніпродіпрошахт" за адресою м. Дніпро, вул. Європейська, 15 (а.с. 20).

Як зазначено в позовній заяві, на момент припинення договірних відносин з боку відповідача невиконано обов`язок по сплаті орендної плати в сумі 40 215,91 грн.

Позивачем, у зв`язку з виникненням у відповідача заборгованості за договором оренди, направлено претензію від 30.01.2019 № 11-11-00700 з вимогою оплатити суму боргу (а.с. 21).

Відповідач відповіді на претензію не надав суму боргу не оплатив, що стало підставою нарахуванням відповідачем пені у сумі 11 613,44 грн. та штрафу у сумі 8 043,18 грн.

Викладене стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову на підставі наступного.

За частиною третьою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною першою статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).

За статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Доказів сплати заборгованості з орендної плати у сумі 40 215,91 грн. відповідач суду не надав, доводи, наведені в обґрунтування позовних вимог не спростував.

На підставі викладеного, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягаю задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача пеню (в т.ч. втрати від інфляції) за період з 16.11.2018 у розмірі 11 613,44 грн. та 20 % штраф - 8 043,18 грн.

Пунктом 3.8. договору встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначений пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України до відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються положення Цивільного кодексу України, насамперед, загальні положення про забезпечення виконання зобов`язання, встановлені його статтями 546-548. Проте, норми Цивільного кодексу України не повністю поширюються на господарсько-правові штрафні санкції.

За правилами Цивільного кодексу України пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

У частині першій статті 230 Господарського кодексу України поняття "неустойка" вживається як різновид штрафних санкцій. Господарський кодекс України не містить визначення штрафу і пені, як не містить і обмежень щодо застосування пені як санкції за порушення лише грошових зобов`язань.

Відповідно до п. 3 ч. 3. ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити: зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Позивачем до позовної заяви надано розрахунок суми пені з якого не вбачається на яку саме суму нараховано пеню та не зазначено кінцеву дату періоду нарахування пені.

Крім того, позивач просить стягнути суму пені (в т.ч. втрати від інфляції) однак, позивачем не зазначено окремо сум пені та інфляційних втрат.

Розрахунку інфляційних втрат позивачем до позовної заяви взагалі не додано.

Викладене позбавляє суд можливості здійснити перевірку правильності нарахування, як періодів, так і сум пені та інфляційних втрат.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до ч. 1. ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

На підставі викладеного, в частині стягнення 11 613,44 грн. грн. пені (в т.ч. витрат від інфляції слід відмовити.

Відповідно до п. 3.9 договору у разі якщо на дату сплати орендної плати та заборгованість за нею становить загалом не менше ніж за 3 місяці, орендар сплачує штраф у розмірі 20% від с уми заборгованості.

20% штрафу у сумі 8 043,18 грн. нараховані правомірно та підлягають до стягнення.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 40 215,91 грн. та 20% штрафу - 8 043,18 грн.

В частині стягнення пені (в т.ч. витрат від інфляції) у сумі 11 613,44 грн. слід відмовити.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати підлягають стягненню пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ДНІПРО-ІНВЕСТ-БУД" про стягнення заборгованості за договором оренди у сумі 59 872,53 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ДНІПРО-ІНВЕСТ-БУД" (49069, м. Дніпро, вул. М. Грушевського, б. 58/1, код ЄДРПОУ 30375573) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м. Дніпро, вул. Централь, 6, код ЄДРПОУ 42767945) суму основного боргу у розмірі 40 215,91 грн., 20% штрафу - 8 043,18 грн. та витрати по сплаті судового збору - 1 694,28 грн., про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ДНІПРО-ІНВЕСТ-БУД" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях пені (в т.ч. витрат від інфляції) у сумі 11 613,44 грн. - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09.10.2020

Суддя Н.Г. Назаренко