Рішення

від 09.10.2020 по справі 120/3604/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 жовтня 2020 р. Справа № 120/3604/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вербівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного амдіністративного суду надійшла позовна заява за підписом Корнійчука С.А., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (далі - Вербівська сільська рада) про визнання протиправним та скасування рішення 52 сесії 7 скликання Вербівської сільської ради № 396 від 22.06.2020 та зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Вербівської сільської ради, з урахуванням правової оцінки наданої у судовому рішенні.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Вербівської сільської ради (в межах населеного пункту), є сформованою та має кадастровий номер 0523981400:03:000:0006. До клопотання позивач додав всі необхідні відповідно до закону документи. Однак рішенням 52 сесії 7 скликання Вербівської сільської ради № 396 від 22.06.2020 у наданні вказаного дозволу відмовлено з тих підстав, що бажана земельна ділянка знаходиться в оренді ТОВ "Кряж і Ко" відповідно до договору оренди від 11.07.2014, строк дії якого до 31.12.2024.

Позивач з відмовою відповідача не погоджується, вважає оскаржуване рішення протиправним і таким, що прийняте з непередбачених законом підстав, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.

Ухвалою суду від 29.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також зазначеною ухвалою у відповідача витребувано завірені належним чином копії додаткових доказів.

21.08.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У відзиві зазначається, що після отримання ухвали суду про відкриття провадження у цій справі, Вербівська сільська рада повторно розглянула клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (кадастровий номер 0523981400:03:000:0006) та прийняла рішення № 427 від 13.08.2020, яким внесла зміни до рішення 52 сесії 7 скликання Вербівської сільської ради № 396 від 22.06.2020 та виклала пункт 1 рішення в наступній редакції:

"Відмовити у наданні дозволу громадянину ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 05239814:03:000:0006) орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, оскільки ОСОБА_1 не є власником невитребуваної земельної частки (паю) (кадастровий номер 0523981400:03:000:0006) або його спадкоємцем, а дана земельна ділянка - є невитребуваною земельною часткою (паєм) після смерті ОСОБА_2 , право власності на яку за Вербівською сільською радою зареєстровано 10.01.2020 року площею 5,5389 га (витяг додається) і, відповідно до ч. 7 ст. 13 ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, сформовану з невитребуваної земельної частки (паю), забороняється передача її у приватну власність (крім передачі її власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцям". Згідно договору на управління спадщиною від 21.09.2019 року дана земельна ділянка знаходиться в управлінні ТОВ "Кряж і Ко"".

Зважаючи на викладене, відповідач вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та надуманими, а своє рішення законними та обґрунтованим.

Також за результатами розгляду справи відповідач просить суд вирішити питання про відшкодування за рахунок позивача витрат Вербівської сільської ради на правничу допомогу адвоката ОСОБА_3 в розмірі 7500,00 грн.

07.09.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача не погоджується з доводами відповідача та просить суд позов повністю задовольнити. Зокрема, представник позивача зазначає, що бажана для позивача земельна ділянка перебуває в комунальній власності, а відомості про зареєстроване права на неї інших осіб, в тому числі право оренди, відсутні. Щодо рішення 53 сесії 7 скликання Вербівської сільської ради № 427 від 13.08.2020, то таке не є предметом спору у цій справі і, на думку представника позивача, не спростовує доводів, наведених у позовній заяві. Крім того, навіть якщо виходити з того, що спірна земельна ділянка дійсно перебуває у користування третіх осіб, то на етапі надання дозволу на розробку документації із землеустрою, згода землекористувача не потрібна, а її відсутність не може бути законною підставою для відмови у наданні дозволу.

Також представник позивача заперечив вимоги відповідача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, оскільки вважає, що факт понесення таких витрат не підтверджуються належними доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Водночас дата постановлення рішення у цій справі обумовлена перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) у відпустці, а також його участю в розгляді виборчих справ, для вирішення яких законом встановлено скорочені строки.

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

21.05.2020 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Вербівської сільської ради (в межах населеного пункту) та має кадастровий номер 0523981400:03:000:0006 (клопотання зареєстроване за вх. № 72 від 10.06.2020).

До клопотання позивач додав копії свого паспорта та ідентифікаційного номера, а також викопіювання з Публічної кадастрової карти України із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки на 1 арк.

Рішенням 52 сесії 7 скликання Вербівської сільської ради № 396 від 22.06.2020 позивачу відмовлено у наданні вищевказаного дозволу. Підставою для прийняття такого рішення зазначено те, що бажана земельна ділянка знаходиться в оренді ТОВ "Кряж і Ко" відповідно до договору оренди від 11.07.2014, строк дії якого до 31.12.2024.

Вважаючи вказане рішення незаконним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вдаючись до оцінки спірних правовідносин між сторонами та встановлених під час розгляду справи обставин, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Поряд з цим, в силу приписів ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Крім того, за змістом частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб, повинні додати свого клопотання погодження відповідного землекористувача.

Таким чином, з урахуванням положень ч. 5 ст. 116 та ч. 6 ст. 118 ЗК України, вимога закону щодо надання погодження землекористувача є такою, що спрямована на захист прав землекористувачів (орендарів та постійних землекористувачів) від протиправного втручання в їх право користування земельною ділянкою. Відтак погодження землекористувача є обов`язковим, якщо клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою стосується земельних ділянок державної чи комунальної власності, що перебувають у користуванні інших громадян або юридичних осіб і таке право не припинено у визначеному законом порядку.

У постановах від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а та від 06.06.2019 у справі № 804/4435/16 Верховний Суд дійшов висновку, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Таким чином, Верховний Суд акцентує увагу на тому, що клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та додатки до нього мають бути належним чином оформленими. Водночас ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів, так само як і погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Аналогічна правова позиція підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом при вирішенні справи за № 120/3666/19-а.

Судом встановлено, що 21.05.2020 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 0523981400:03:000:0006.

Оскаржуваним рішенням № 396 від 22.06.2020 відповідач відмовив позивачу у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що земельна ділянка знаходиться в оренді ТОВ "Кряж і Ко" відповідно до договору оренди від 11.07.2014, строк дії якого до 31.12.2024.

Втім, зазначені підстави для відмови у наданні позивачу дозволу в ході розгляду справи не підтвердилися.

Крім того, для повного та об`єктивного з`ясування обставин справи судом використано загальнодоступну інформацію з Публічної кадастрової карти України, перевірено актуальність інформації. Видно що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, перебуває у комунальній власності Вербівської сільської ради та не використовується на правах оренди фізичними або юридичними особами, тобто вважається вільною. Станом на дату прийняття рішення у справі та встановлено відсутність будь-яких змін щодо правового статусу спірної земельної ділянки.

Водночас на вимогу суду відповідач не надав будь-яких належних доказів, які б підтверджували той факт, що вказана земельна ділянка дійсно перебуває в оренді ТОВ "Кряж і Ко" відповідно до договору оренди земельної ділянки від 11.07.2014, строк дії якого закінчується 31.12.2024.

Наведене свідчить про те, що відповідач застосував формальний підхід до розгляду клопотання позивача та в оскаржуваному рішенні вказав недостовірні відомості про те, що бажана для позивача земельна ділянка орендується іншою особою, у зв`язку з чим йому не може бути надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою.

Отже, суд доходить висновку, що зазначенні в оскаржуваному рішенні мотиви для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою є необґрунтованими, а наявність підстав, якими керувався відповідач відмовляючи позивачу, в ході розгляду справи не доведені.

При цьому суд критично оцінює рішення 53 сесії 7 скликання Вербівської сільської ради № 427 від 13.08.2020, оскільки таке рішення було прийняте відповідачем вже після відкриття провадження у цій справі та фактично з метою зміни правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення № 396 від 22.06.2020.

Разом з тим, в силу вимог ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Відтак при вирішенні справи суд не бере до уваги надане відповідачем рішення 53 сесії 7 скликання Вербівської сільської ради № 427 від 13.08.2020 та вважає, що воно не підтверджує правомірності тих підстав, з яких позивачу було відмовлено у наданні дозволу, а змінює їх, що є недопустимим та виходить за межі предмету доказування.

З огляду на викладене суд визнає протиправним рішенням 52 сесії 7 скликання Вербівської сільської ради № 396 від 22.06.2020 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Вербівської сільської ради (в межах населеного пункту). Тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд захистити його порушені права шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути його клопотання від 21.05.2020 та надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки за кадастровим номером 0523981400:03:000:0006.

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.

Тобто в кожній конкретній справі, що стосується відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність, суд, констатуючи незаконність наданої відмови, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для надання такому громадянину відповідного дозволу.

Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Так, з матеріалів справи видно, що 21.09.2019 Вербівська сільська рада уклала договір на управління спадщиною з ТОВ "Кряж і Ко" з метою утримання (догляду) та збереження спадкового майна, що залишилося після смерті громадян та громадян, які не визначились як розпорядитись своїм правом, які проживали (проживають) на території сільської ради. Дія цього договору поширювалася також і на земельну ділянку за кадастровим номером 0523981400:03:000:0006.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 02.10.2019 у цивільній справі № 146/326/19 задоволено позов першого заступника керівника Могилів-Подільської місцевої прокуратури Цвігуна в інтересах держави в особі Вербівської сільської ради про визнання спадщини відумерлою. Визнано відумерлою спадщину, що залишилася після смерті громадянина ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме земельну ділянку площею 5,5391 га відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 021603, що розташована на території Вербівської сільської ради, та земельну ділянку площею 1,0750 га відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 087147, що розташована на території Вербівської сільської ради.

10.01.2020 на підставі зазначеного рішення суду зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0523981400:03:000:0006 за Вербівською сільською радою, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухому майно про реєстрацію права власності за № 196341890 від 15.01.2020.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних часток (паїв)" № 899-VI від 05 червня 2003 року невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

За позовом власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцю у разі пропуску строку для оформлення права власності на земельну ділянку з поважної причини суд може визначити додатковий строк, достатній для такого оформлення. У разі відсутності земель сільськогосподарських угідь колективної власності така земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості) за рахунок земель запасу комунальної власності відповідної територіальної громади (за наявності таких земель).

Протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, сформовану з невитребуваної земельної частки (паю), забороняється передача її у приватну власність (крім передачі її власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцям).

Таким чином, з наданих суду доказів вбачається існування обставин, що безпосередньо впливають на вирішення питання про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою з метою подальшої передачі у приватну власність спірної земельної ділянки за кадастровим номером 0523981400:03:000:0006. Проте суд не може надати оцінку таким обставинам у цій справі, оскільки вони не є предметом судового розгляду.

Відтак суд приходить до переконання, що належним способом захисту порушених прав позивача за результатами вирішення цієї адміністративної справи є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 21.05.2020 про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Вербівської сільської ради (в межах населеного пункту), з урахуванням правової оцінки наданої судом в цьому рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме у шляхом визнання протиправним та скасування рішення 52 сесії 7 скликання Вербівської сільської ради № 396 від 22.06.2020 та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Вербівської сільської ради (в межах населеного пункту), з урахуванням правової позиції суду, наведеної у цьому рішенні. Водночас у задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Отже, у зв`язку з частковим задоволенням позову і беручи до уваги, що позовні вимоги мають немайновий характер, що унеможливлює визначення конкретної частки задоволених позовних вимог, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути половину понесених ним витрат зі сплати судового збору, тобто 420,40 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

У відзиві на позов відповідач ставить питання про відшкодування його витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7500,00 грн.

З цього питання суд зазначає, що згідно з ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Разом з тим, частиною другою статті 134 КАС України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, будучи суб`єктом владних повноважень, відповідач немає права на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу.

До того ж відповідач належними доказами не підтвердив факт понесення таких витрат, а також їх складу та розміру.

Відтак за результатами розгляду справи суд не вбачає підстав для вирішення питання про відшкодування за рахунок іншої сторони витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнання протиправним та скасування рішення 52 сесії 7 скликання Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 396 від 22 червня 2020 року про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (в межах населеного пункту).

Зобов`язати Вербівську сільську раду Томашпільського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за результатами розгляду цієї справи, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21 травня 2020 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (в межах населеного пункту).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Вербівська сільська рада Томашпільського району Вінницької області (вул. Черняхівського, 18, с. Вербова, Томашпільський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04330875).

Рішення в повному обсязі складено: 09.10.2020.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна