Ухвала

від 02.10.2020 по справі 191/960/20

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/960/20

Провадження № 1-кп/191/95/20

У Х В А Л А

іменем України

02 жовтня 2020 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м.Синельникове Дніпропетровської області кримінальне провадження №12017040390002222 від 14 листопада 2017 року за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Славгород Синельниківського району, Дніпропетровської області, громадянин України, з неповною середньою освітою, одруженого, тимчасово не працюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України,

із участю в судовому розгляді:

прокурора ОСОБА_4

представника потерпілого ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_3

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_6 , відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ДП №072878 від 30.08.2002 володіє на праві приватної власності земельною ділянкою площею 9,350 га з кадастровим номером №1224881000:01:001:0096 з цільовим призначенням «01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», яка розташована на території Великомихайлівської сільської ради, Синельниківського району. Дніпропетровської області. Вказана земельна Ділянка використовується на підставі усної домовленості ОСОБА_3 за цільовим призначенням.

Розпорядженням голови районної державної адміністрації від 21.04.2017 №Р-120/0/115-17 «Про охорону пам`яток археології в Синельниківському районі у 2017» визначено, що земельні ділянки, на яких розташовані пам`ятки археології, належать до земель історико-культурного призначення.

За обліковим № 4652-1 до Переліку об`єктів культурної спадщини (археології) по Синельниківському району Дніпропетровської області включено могильник курганний, а саме два кургани, розташовані у с. Носачі, Великомихайлівської сільської ради, землі колишнього КСП «Україна», на сільськогосподарському полі №322, щодо яких встановлено охоронну зону радіусом 25 м. Вказані об`єкти взято під охорону держави на підставі рішення Дніпропетровського облвиконкому №180 від 16.04.1987.

Проведеним оглядом місця події від 15.01.2020 встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером №1224881000:01:001:0096, розташованій у с. Носачі, Великомихайлівської сільської ради, Синельниківського району. Дніпропетровської області, розташований курганний могильник у складі якого перебуває курган №4652-1. На момент огляду вказаний курган є пошкодженим, а саме природна цілісність кургану порушена, через те, що земля кургану засіяна сільськогосподарськими культурами. Природна рослинність кургану знищена. На кургані наявні сліди ходу сільськогосподарської техніки.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки.

Таким чином, ОСОБА_3 самовільно займає земельну ділянку загальною площею 0,0707 га по фактичному розміщенню курганів (земель історико-культурного призначення).

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частини 2 статті 54 Земельного кодексу України, навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частини З статті 79 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до частини 1 статті 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі історико-культурного призначення.

Відповідно до частини 1 статті 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 112 Земельного кодексу України, охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Окрім того, вищевказаною нормою законодавства визначено, що нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

Положеннями частини 2 статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічні об`єкти культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам`ятки.

Відповідно до частини 2 статті 13 «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини до виріщення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу), переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 16 грудня 2004 року № 2245-IV об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української PCP «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (не включення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Відповідно до частини 1 статті З Закону України «Про охорону

культурної спадщини» до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать, зокрема, обласні, районні. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Відповідно до частини 6 статті З Закону України «Про охорону

культурної спадщини», рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України «Про охорону

культурної спадщини» відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної

спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, забороняються зокрема, ландшафтні перетворення, меліоративні, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до стаття 43 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об`єкті археологічної спадщини, а також за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об`єктів культурної спадщини чи їх частин винні особи притягаються до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Тобто, в порушення вищевказаних вимог законодавства, ОСОБА_3 , у період часу з жовтня 2019 року (точної дати в ході досудового розслідування не встановлено), незважаючи на попередження з боку Великомихайлівської сільської ради, достовірно знаючи про наявність на території земельної ділянки з кадастровим №1224881000:01:001:0096, об`єкту археології - могильника курганного №4652, а саме кургану №4652-1 з визначеною охоронною зоною, а також про заборону ведення земельних робіт в місці розташування об`єкта культурної спадщини, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, використовуючи сільськогосподарську техніку невстановленої моделі та оснащення, здійснюючи обробку та засівання земельної ділянки сільськогосподарського призначення сільськогосподарськими культурами, з метою здійснення сільськогосподарського товарного виробництва, шляхом розорювання, самовільно зайняла земельну ділянку історико-культурного призначення загальною площею 0,0707 га по фактичному розміщенні курганів та в охоронній зоні могильника курганного №4652, а саме кургану №4652-1 та обробляв поверхневий шар ґрунту.

Умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч. 2 ст. 197-1 КК України, тобто самовільне зайняття земельної ділянки вчинене щодо земель в охоронних зонах.

Під час судового розгляду, обвинувачений заявив клопотання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв`язку із дійовим каяттям, так як він вперше вчинив нетяжкий злочин, щиро кається, матеріальну шкоду відшкодував.

Суд, вислухавши прокурора, та представника потерпілого, які не заперечували проти задоволення клопотання обвинуваченого про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з дійовим каяттям, та дослідивши матеріали кримінального провадження, вважає, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.45 КК України особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення кримінального правопорушення щиро покаялася, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

У разі звільнення особи від кримінальної відповідальності, кримінальне провадження закривається судом на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.

Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання (ч.4 ст.286 КПК України).

Згідно ч.3 ст.288 КПК України суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 вперше вчинив кримінальне правопорушення нетяжкий злочин свою провину визнав повністю, щиро розкаявся, матеріальна шкоді відшкодована.

Враховуючи викладене, суд вважає, що наявні всі підстави, передбачені ст. 45 КК України, для звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, у зв`язку з дійовим каяттям, кримінальне провадження необхідно закрити.

Цивільного позову по справі не заявлено.

Процесуальні витрати по справі відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.45 КК України, ст.ст.284-288 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Звільнити ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, у зв`язку з дійовим каяттям.

Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, закрити.

На ухвалу сторонами може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 7 діб з моменту оголошення.

Головуючий суддя: ОСОБА_1