Рішення

від 05.10.2020 по справі 380/4419/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/4419/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2020 року зал судових засідань №7

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Братичак У.В.,

секретар судового засідання Тронка О.В.,

за участю представників сторін:

позивача Карпи Л.В.,

представника позивача Балуша М.Б.,

представника відповідача Томашевської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Жовківської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (місце проживання: с.Лужки, Жовківський район, Львівська область; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулася з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Жовківської районної державної адміністрації (місцезнаходження: вул.Львівська, 3, м.Жовква, Львівська область, 80300; ЄДРПОУ: 25257384), в якій просить:

-визнати протиправною та скасувати відмову Управління соціального захисту населення Жовківської районної державної адміністрації від 02.12.2019 №05-2436 про відмову у видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім`ї загиблого;

-зобов`язати Управління соціального захисту населення Жовківської районної державної адміністрації видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення члена сім`ї загиблого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №302 від 12.05.1994 Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що звернулась до Управління соціального захисту населення Жовківської районної державної адміністрації про видачу їй посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого» відповідно до постанови Кабінету міністрів України №302 від 12.05.1994 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни». Проте відповідач відмовив видати таке посвідчення, посилаючись на те, що позивачка не належить до переліку осіб на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач вважає таку відмову незаконною та такою, що порушує її права. Зазначає, що з 20.06.1992 була одружена з ОСОБА_2 , та з трьох років виховувала його сина, ОСОБА_3 , який загинув під час виконання завдання як військовослужбовець в зоні проведення АТО. Окрім того, зазначає, що рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 05.08.2019 у справі №444/3060/18 встановлено юридичний факт, а саме те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є членом сім`ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 . У зв`язку з наведеним просить позовні вимоги задовольнити.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в якій чітко зазначено перелік осіб, на яких поширюється чинність вказаного закону. Зазначає, що ОСОБА_1 була мачухою ОСОБА_3 та не належить до жодної категорії із зазначеного переліку осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Окрім того посилається, що загиблий учасник антитерористичної операції ОСОБА_3 на момент смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) був зареєстрований у місті Кіровограді, проживав разом зі своєю сім`єю (дружиною ОСОБА_4 та сином ОСОБА_5 ), та на момент смерті ОСОБА_1 не перебувала на його утриманні та не вели спільного господарства. Відтак, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою судді від 13.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 25.08.2020 розгляд справи по суті відкладено та призначено її до розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була одружена з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 20.06.1992 та з трьох років виховувала його сина ОСОБА_3 , 1989 року народження.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_3 №631/1129 від 22.05.2020 ОСОБА_3 захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та загинув внаслідок військових дій під час безпосередньої участі в антитерористичній операції в Донецькій області 30.07.2014, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .

Після смерті ОСОБА_3 , його батько ОСОБА_2 отримав статус члена сім`ї військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби.

В подальшому, позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Жовківської районної державної адміністрації про видачу їй посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого» відповідно до постанови Кабінету міністрів України №302 від 12.05.1994 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни».

Рішенням Управління соціального захисту населення Жовківської районної державної адміністрації від 02.12.2019 за №05-2436 позивачу відмовлено у видачі посвідчення члена сім`ї загиблого, так як остання не належить до переліку осіб, зазначених у ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни визначається Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до абзацу 8 пункту 1 статті 10 Закону №3551-XII чинність цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних) та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, а також сім`ї працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення.

При цьому, цією ж нормою законодавець визначив, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать:

утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія;

батьки;

один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;

діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;

діти, які мають свої сім`ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття;

діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Порядок надання статусу особи, на яку поширюється чинність цього Закону, особам, зазначеним в абзацах п`ятому - восьмому цього пункту, визначається Кабінетом Міністрів України.

Процедура надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону №3551-XII визначена Порядком надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», деяким категоріям осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2015, № 740 (далі - Порядок №740).

Відповідно до положень пункту 2 Порядку №740 статус особи, на яку поширюється чинність Закону №3551-XII, згідно з цим Порядком надається, зокрема, сім`ям військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних) і працівників Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників МВС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що до членів сімей загиблих, померлих (тих, що пропали безвісти) осіб, зазначених у пункті 2 цього Порядку, належать:

утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія;

батьки;

один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;

діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;

діти, які мають свої сім`ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття;

діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Відповідно до пункту 7 Порядку №740 посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видається відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 N 302 (далі - Положення №302).

Пунктом 2 цього Положення визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ, на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно з пунктом 4 Положення №302 особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

Зміст наведених положень законодавства свідчить про те, що законодавець виділив коло осіб (членів сім`ї загиблого), на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ, на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. До таких осіб належать, зокрема, батьки.

ОСОБА_1 не є рідною матір`ю загиблого ОСОБА_3 .

Відповідно до ч.2 ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.3 Сімейного кодексу України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.207 Сімейного кодексу України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу.

Згідно із ст.232 Сімейного кодексу України з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов`язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.

Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини.

Як встановлено судом, позивач не була усиновлювачем ОСОБА_3 , а відтак, не набула права та обов`язки такі ж, які мають батьки щодо дитини, відповідно до ст.232 Сімейного кодексу України.

Таким чином, ОСОБА_1 не належить до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відтак, суд дійшов висновку, що, відмовляючи в задоволенні заяви позивача про видачу їй посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого», відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем вчинено дії у відповідності до критеріїв, визначених ч. 2 статті 2 КАС України.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено 12.10.2020

Суддя Братичак Уляна Володимирівна