Постанова

від 07.10.2020 по справі 620/498/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Харків

справа № 620/498/19

провадження № 22-ц/818/3184/20

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.

за участю секретаря - Кравченко О.О.,

ім`я (найменування) сторін:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Надія ,

представник відповідача - Костак Євген Васильович,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Надія на рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 16 березня 2020 року в складі судді Яценка Є.І.,

у с т а н о в и в:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Надія (далі- ТОВ Надія ) про визнання правочинів недійсними.

Позов мотивовано тим, що він є власником земельної ділянки площею 5,0765 га, кадастровий номер 6322281000:05:000:0075, яка розташована в межах Забаринської сільської ради Зачепилівського району Харківської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ЯБ №985800 від 26 листопада 2007 року.

В березні 2019 року він дізнався, що Товариство з обмеженою відповідальністю Новий сад (далі - ТОВ Новий сад ), як орендар, передало вищезазначену земельну ділянку в оренду ТОВ Надія . На його вимогу в березні 2019 року ТОВ Новий сад надало копію примірника додаткової угоди №56/16 від 07 липня 2016 року до договору оренди земельної ділянки № 31/11, укладеного між ТОВ Новий сад та ОСОБА_1 15 січня 2012 року та зареєстрованого за № 632220004002182 у Зачепилівському відділі при Держкомземі України (запис у Державному реєстрі земель вчинено від 16 травня 2012 року).

Ознайомившись з копією примірника додаткової угоди та договору оренди земельної частки (паю) № 31/11 від 15 січня 2012 року, він з`ясував, що підпис від його імені в графі Орендодавець від імені ОСОБА_1 йому не належать, ці договори він не підписував.

У зв`язку з відсутністю його вільного волевиявлення як орендодавця просив визнати недійсними договір оренди земельної частини (паю) № 31/11 від 15 січня 2012 року та додаткову угоду № 56/16 від 07 липня 2016 року до договору оренди земельної ділянки № 31/11, укладені між ТОВ Новий сад , правонаступником якого є ТОВ Надія , та ОСОБА_1 .

У серпні 2019 року ТОВ Надія подало відзив на позовну заяву, в якому просило в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Відзив мотивовано тим, що внаслідок реорганізації шляхом приєднання ТОВ Надія є правонаступником ТОВ Новий сад , яким не булі порушені вимоги чинного законодавства при укладенні вищезазначених правочинів. ТОВ Новий сад повністю виконано обов`язки за договором оренди та додатковою угодою до нього, орендна плата ОСОБА_1 виплачена в повному обсязі та у встановлені договором строки, в тому числі і за 2019 рік. За весь час оренди земельних ділянок скарг щодо використання земельної ділянки, нарахування та виплати орендної плати від орендодавця не надходило. При виплаті орендної плати ОСОБА_1 орендарем нараховувались та сплачувались в повному обсязі податки до бюджету, що свідчить про обізнаність та згоду позивача на використання земельної ділянки ТОВ Новий сад та ТОВ Надія на підставі договору оренди земельної ділянки.

Рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області від 16 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними договір оренди земельної частини (паю) № 31/11 від 15 січня 2012 року укладениq між ТОВ Новий сад та ОСОБА_1 , та додаткову угоду №56/16 від 07 липня 2016 року до договору оренди земельної ділянки площею 5,0765 га, кадастровий номер 6322281000:05:000:0075, розташованої в межах Забаринської сільської ради Зачепилівського району Харківської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва № НОМЕР_1 , укладену між ТОВ Новий сад та ОСОБА_1 15 січня 2012 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не підписував договір оренди земельної частки (паю) № 31/11 від 15 січня 2012 року, що підтверджено висновком судово-почеркознавчої експертизи № 22512, складеним 21 грудня 2019 року експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса.

На вказане рішення суду першої інстанції ТОВ Надія подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги поведінку позивача, який протягом усього строку дії договору оренди та додаткової угоди отримував орендну плату, а також не застосовано до вимог ОСОБА_1 позовну давність. Зазначав, що про існування договірних відносин позивачу було відомо з 2012 року, він особисто надав свої паспортні дані і державний акт про право власності на земельну ділянку. Позивач підписував платіжні документи про отримання орендної плати та надавав доручення своєму батькові на отримання коштів, що свідчить про обізнаність ОСОБА_1 щодо існування договору оренди. Позивачем не надано доказів, що підпис у додатковій угоді № 56/16 від 07 липня 2016 року виконав не він. Експертне дослідження стосовно додаткової угоди № 56/16 від 07 липня 2016 року до договору оренди земельної ділянки № 31/11 не призначалось та не проводилось.

Позивач рішення суду не оскаржив, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,0765 га, кадастровий номер 6322281000:05:000:0075, розташованої в межах Забаринської сільської ради Зачепилівського району Харківської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ЯБ №985800 від 26 листопада 2007 року, виданого згідно з розпорядженням Зачепилівської райдержадміністрації від 28 березня 2003 року № 96.

15 січня 2012 року між ТОВ Новий сад та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної частки (паю) № 31/11, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Забаринської сільської ради Зачепилівського району Харківської області, кадастровий номер 6322281000:05:000:0075.

07 липня 2016 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди земельної частки (паю) № 31/11 від 15 січня 2012 року, якою внесено зміни в частині розміру орендної плати та збільшено строк його дії на 10 років.

Ухвалою Зачепилівського районного суду Харківської області від 18 вересня 2019 року за клопотанням представника позивача по справі призначена судову-почеркознавча експертиза.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи № 22512, складеного 21 грудня 2019 року експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди земельної частки (паю) № 31/11 від 15 січня 2012 року, розташований у графі 20. ПІДПИСИ СТОРІН , у рядку ОРЕНДОДАВЕЦЬ виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтував вимоги тим, що він не підписував договір оренди земельної ділянки та додаткову угоду до нього, підпис в графі орендодавець від імені ОСОБА_1 йому не належить, що свідчить про відсутність його волевиявлення на укладання спірних правочинів.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що: такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. В даному позові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід відмовити не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а з підстав неналежно обраного способу захисту, яким, на думку суддів є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном. Оскільки така вимога останнім не пред`являлася у позові належить відмовити. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено .

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки. Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Оскільки факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 (орендодавця) на укладення оспорюваних договорів оренди землі на умовах, що в ньому викладені, підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи № 22512 від 21 грудня 2019 року, такий договір є неукладеним, позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі не підлягають задоволенню з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

При цьому, судова колегія враховує, що відповідно до пункту 4 додаткової угоди від 07 липня 2016 року вона є невід`ємною частиною спірного договору оренди землі, а основний договір є неукладеним у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 його не підписував, що підтверждується висновками судово -почеркознавчої експертизи.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти перший, четвертий частини першої статті 376 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Доводи ТОВ Надія про пропуск позивачем строку позовної давності, не заслуговують на увагу виходячи з такого.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Отже, суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Оскільки позов задоволенню не підлягає у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Судові витрати, понесені відповідачем, документально підтверджено, а саме - за подачу апеляційної скарги в розмірі 3153 грн (а. с. 152 ).

Між тим, відповідно до частини першої статті 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Зважаючи на те, що позовну заяву пред`явлено у 2019 році, судовий збір підлягає сплаті за ставками, встановленими законом станом на 01 січня 2019 року.

Згідно з статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року становив 1921 грн.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України Про судовий збір у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну немайнову вимогу.

Згідно зі статтею 4 Закону України Про судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої цієї статті становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Позивачем пред`явлено позов про визнання недійсними договору оренди та додаткової угоди до нього. При звернення до суду ОСОБА_1 сплачено 1536,80 грн, а тому судовий збір за подання апеляційної скарги становить 2305,20 грн (1536,80 грн *150%). Саме ця сума має бути врахована при вирішені питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, оскільки апеляційну скаргу задоволено, з ОСОБА_1 на користь ТОВ Надія підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2305,20 грн.

ТОВ Надія не позбавлено можливості звернутись до суду з заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Надія -задовольнити.

Рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 16 березня 2020 року - скасувати та ухвалити нову постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Надія про визнання правочинів недійсними - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Надія 2305,20 грн (дві тисячі п`ять грн 20 коп.) грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 12 жовтня 2020 року.

Головуючий А.В. Котелевець

Судді І.В. Бурлака

В.Б. Яцина