Рішення

від 12.10.2020 по справі 580/2310/20

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 року справа № 580/2310/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пекарівської сільської ради Канівського району Черкаської області визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

30.06.2020 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) (далі - позивач) із позовною заявою до Пекарівської сільської ради Канівського району Черкаської області (19025, Черкаська область, Канівський район, с. Пекарі, вул. Шевченка, 68) (далі - відповідач), в якій просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача;

зобов`язати відповідача належним чином розглянути клопотання про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності площею 2,000 га.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач всупереч вимогам законодавства не у місячний строк не розглянув його заяву та не прийняв рішення за наслідками її розгляду про надання дозволу на складання проекту землеустрою. Тому допустив протиправну бездіяльність. У зв`язку з цим просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 06.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та доказів.

29.07.2020 відповідач надав суду відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі. Зазначив, що за наслідками розгляду заяви позивача на сесії сільської ради не прийнято рішення, оскільки встановлено, що земельна ділянка, яку має намір отримати позивач, перебуває у власності інших осіб. Також вказує, що судові витрати на правову допомогу явно завищені та необґрунтовані.

Ухвалою від 14.08.2020 суд продовжив на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строк розгляду справи.

Оскільки обґрунтованих клопотань про розгляд справи з повідомленням (викликом у судове засідання) або заперечень на розгляд справи саме у спрощеному провадженні сторони суду не надали, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати для допиту свідків, суд вирішив розглянути справу у спрощеному провадженні без проведення судового засідання та їх виклику (у письмовому провадженні).

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, з огляду на таке.

Суд встановив, що позивач подав відповідачу заяву від 19.03.2020 про надання йому дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Пекарівської сільської ради Канівського району Черкаської області.

Згідно з даними вхідного штампу на вказаній заяві відповідач її отримав 27.02.2020 (вх.№01).

У додатках до заяви вказано: документ, що посвідчує особу; викопіювання бажаного місцерозташування земельної ділянки; довідка з ДЗК.

Листом від 14.04.2020 №83 позивача повідомлено, що його заява буде розглянута пізніше у зв`язку із карантином.

У подальшому листом від 15.06.2020 №124 за підписом сільського голови Корнієнко Т.В. позивача повідомленого, що публічна кадастрова карта є неповною. Вказана позивачем земельна ділянка пересікається з приватизованими земельними ділянками, які відсутні на кадастровій карті.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд врахував таке.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п.б ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами 1-3 ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, позивач, який, як підтверджується наявною в матеріалах справи копією його паспорта серії НОМЕР_1 , є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

Частинами 1-2 ст.116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. При цьому, підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У частині 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. (абзац 1 ч.7 ст.118 ЗК України).

З цього приводу суд врахував, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У світлі вимог цієї конституційної норми така процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

На підставі ч.1 ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частин 1, 2 ст.59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Проаналізувавши ч.7 ст.118 ЗК України п.34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР суд дійшов висновку, що питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою тощо відповідач має вирішувати за наслідками розгляду відповідного клопотання на пленарному засіданні у місячний строк.

Відповідно до ч.5 ст.46 Закону №280/97-ВР сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць .

Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а, який обов`язковий для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, чинним законодавством України не передбачено право суб`єкта владних повноважень змінювати встановлений законом режим (періодичність) проведення сесій рад не менше одного разу на місяць у випадку надходження на розгляд до ради документів з питань відведення земельних ділянок (зокрема, клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проекту землеустрою на погодження або затвердження тощо). Строк розгляду клопотання є строком виконання органом місцевого самоврядування своїх повноважень (компетенції). Цей строк разом з іншими елементами (складовими) утворюють структуру повноважень суб`єкта владних повноважень. Недотримання строку виконання обов`язку є свідченням порушення реалізації повноважень.

У спірних обставинах відповідач протиправно допустив бездіяльність, оскільки не прийняв у встановлений законом строк рішення за наслідками розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Наданий відповідачем до матеріалів справи проект рішення (а.с.55), яким передбачено надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо вищевказаної земельної ділянки не є доказом виконання вказаного обов`язку.

Відповідач не довів жодним доказом дотримання під час розгляду згаданої заяви позивача встановленого вище способу її розгляду та вирішення.

Згідно з правовою позицією у рішенні Верховного Суду від 11.04.2018 у справі 806/2208/17 у подібних правовідносинах, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню, відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.

Тому суд дійшов висновку, що відповідач допустив бездіяльність, оскільки не прийняв рішення щодо суті вищезгаданої заяви позивача.

Виконуючи завдання адміністративного суду, передбачене у ст.2 КАС України, суд дійшов висновку для належного судового захисту порушених прав позивача та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття передбаченого законом рішення у встановлений строк за наслідками розгляду заяви позивача від 19.03.2020 (вх. від 27.02.2020 №01) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень є визнання її протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

На підставі абз.2 ч.4 ст.245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень у визначений законом строк, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача відповідно до вимог законодавства на черговому пленарному засіданні розглянути заяву позивача від 19.03.2020 (вх. від 27.02.2020 №01) з доданими документами і прийняти рішення за наслідками розгляду заяви, в якому мають бути чітко зазначені визначені законом підстави щодо вказаного у ньому результату його вирішення.

З огляду на вказане суд дійшов висновку задовольнити позов повністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Суд врахував, що відповідно до вимог ч.ч.1-3 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з абз.1 ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Договором про надання правової допомоги позивачу від 23.12.2019 №102 із адвокатом Бовшиком М.Ю., який підписав згадану вище позовну заяву, підтверджується залучення позивачем для розгляду справи професійної правничої допомоги. Ним передбачено отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги у формі гонорару.

Згідно з актом від 26.06.2020 до вказаного договору та квитанцією до прибуткового касового ордера від 25.06.2020 №102 позивач сплатив адвокату Бовшику М.Ю. гонорар у сумі 10000,00грн.

Відповідно до опису виконаних робіт від 25.06.2020 адвокат надав послуги:

22.06.2020 - консультація (2 год) - 2000,00 грн.;

23.06.2020 - вивчення та надання правової оцінки документам (2 год.) 2000,00 грн.;

24.06.2020 - аналіз судової практики (2 год.) - 2000,00 грн.;

25.06.2020 - підготовка та подача позову (4 год.) - 4000,00 грн.

Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» , від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» , від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» , від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» , в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Оцінюючи співмірність заявленого адвокатом розміру відшкодування витрат на правничу допомогу із обсягом виконаних ним робіт, а також їх обґрунтованість та пропорційність, суд зазначає, що з приводу вищевказаного предмета спору наявна усталена судова практика Верховного Суду, а обсяг створених у спірних правовідносинах документів не є значним.

З урахуванням зазначеного, за наслідками оцінки співмірності заявленого розміру відшкодування витрат на правничу допомогу із обсягом виконаних адвокатом робіт, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача частини заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому наявні підстави стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір на суму 840,80грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.

Керуючись ст.ст.6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Пекарівської сільської ради щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 19.03.2020 (вх.від 27.02.2020 №01) про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Пекарівської сільської ради Канівського району Черкаської області.

Зобов`язати Пекарівську сільську раду (19025, Черкаська обл., Канівський р-н, с.Пекарі, вул. Шевченка, буд.68, код ЄДРПОУ 35821165) розглянути повторно заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) від 19.03.2020 (вх. від 27.02.2020 №01) про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Пекарівської сільської ради Канівського району Черкаської області з усіма доданими документами та у порядку, строк і спосіб, визначені законодавством, прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

2. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Пекарівської сільської ради (19025, Черкаська обл., Канівський р-н, с. Пекарі, вул.Шевченка, буд.68, код ЄДРПОУ 35821165) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) та витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 коп.)

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя О.А. Рідзель