Рішення

від 01.10.2020 по справі 902/328/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" жовтня 2020 р. Cправа № 902/328/20

за позовом : Студенянської сільської ради (вул. Соборна,42, с. Студена, Піщанський район, Вінницька обл.)

до : Селянсько (фермерського) господарства "Маяк" (вул. Постишева, 58, с. Студена, Піщанський р-н, Вінницька обл.)

про витребовування земельної ділянки з незаконного володіння

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Резніченко Ю.В.

за участю представників:

позивача: не з`явився

відповідача: Якименко О.О., Кирнасівський В.М.

В С Т А Н О В И В :

06.04.2020 р. Студенянська сільська рада звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до Селянсько (фермерського) господарства "Маяк" про витребовування земельної ділянки з незаконного володіння.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 902/328/20 розподілено судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 07.04.2020 р. відкрито провадження у справі № 902/328/20. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 06.05.2020 р.

На визначену дату судом 06.05.2020 р. з`явились представники позивача. Представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 07.04.2020 р.

Судом було повідомлено присутніх представників позивача про те, що від представника відповідача надійшла заява (вх. № канц. 01/34/4060/20 від 05.05.2020 р.) про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з карантинними заходам, що здійснюються в країні, що обмежують пересування громадян та діяльність установ та зважаючи на стан здоров`я учасників справи. Зокрема представник відповідача у поданому клопотанні просив суд при призначенні наступного підготовчого судового засідання призначити слухання у справі на другу половину червня.

За результатами проведеного судового засідання 06.05.2020 р. суд вирішив задовольнити клопотання представника відповідача в частині відкладення розгляду справи та відкласти підготовче засідання у справі, як наслідок судом винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 02.06.2020 р. повідомити учасників справи про підготовче засідання у справі, яке відбудеться 02.06.2020 р.

За результатами проведеного судового засідання 02.06.2020 р. суд постановив з власної ініціативи продовжити строк підготовчого провадження у справі на 30 днів у відповідності до ч.3 ст. 177 ГПК та відкладення розгляду справи на 16.06.2020 р., як наслідок судом винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

За результатами проведеного судового засідання 16.06.2020 р. суд ухвалив про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду справи по суті на 18.08.2020 р., як наслідок судом винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

На визначену дату судом в судове засідання з`явились представники відповідача. Представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений, про що свідчить розписка наявна в матеріалах справи.

За результатами проведеного судового засідання 18.08.2020 р. суд вирішив відкласти розгляду справи по суті, як наслідок судом винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 18.08.2020 р. повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 01.09.2020 р.

Разом з тим 01.09.2020 р. судове засідання у даній справі не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Яремчука Ю.О. на лікарняному.

Станом на 14.09.2020 р. суддя Яремчук Ю.О. приступив до роботи.

Ухвалою суду від 14.09.2020 р. повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 01.10.2020 р.

На визначену дату судом в судове засідання з`явились представники відповідача. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 14.09.2020 р.

При цьому суд зауважує, що від представника позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з перебуванням у відпустці.

Суд, дослідивши дану заяву, не приймає її до розгляду з огляду на п. 1.5.17. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом ДСА України від 20.02.2013р. N 28, згідно якого документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв`язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі.

Разом з тим, всупереч вищевикладеного, представником позивача оригінал заяви в паперовій формі не надіслано.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

В якості заявлених позовних вимог позивач заявляє наступне: відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія ВН025 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,4493 га для ведення селянського (фермерського) господарства. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за №25. Відповідно до державного акту дана земельна ділянка складалася з трьох частин: 14 га, 20 га та 16 га.

22.02.2000 р. було створено СФГ Маяк , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником якого була ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 померла, що підтверджується довідкою № 84 від 16.03.2020 р.

На момент смерті на частину земельної ділянки площею 14 га, померлою оформлено право власності.

При цьому, на інші частини земельної ділянки зокрема земельну ділянку площею 20 га, вартістю 601568,27 грн., кадастровий номер 0523283000:01:001:1074, та земельну ділянку площею 16 га, вартістю 524707,88 грн., кадастровий номер 0523283000:01:001:1013 померлою право власності зареєстровано не було і вони залишилися в державній власності.

Починаючи з 22.02.2000 р. і по даний час Селянське (фермерське) господарство Маяк користується спірними земельними ділянками, звітуючи перед податковими органами про користування та сплату земельного податку за вказані земельні ділянки загальною площею 36 га.

Відповідно до акту приймання-передачі від 21.12.2018 р. земельна ділянка площею 20 га, вартістю 601568,27 грн, кадастровий номер 0523283000:01:001:1074, та земельна ділянка площею 16 га, вартістю 524707,88 грн, кадастровий номер 0523283000:01:001:1013, були передані Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області Студенянській сільській раді та на даний час знаходяться в комунальній власності, що підтверджується витягом з ДЗК.

Позивач в позовній заяві стверджує, що відповідно до норм законодавства право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, СФГ Маяк не скористалося своїм переважним правом, на придбання земельної ділянки в установленому законом порядку, а тому останнє не набуло право на володіння та користування спірною земельною ділянкою державної форми власності.

Спірна земельна ділянка належала ОСОБА_1 на праві користування, а не на праві власності.

Отже, фермерське господарство вправі користуватися лише тими землями державної та комунальної власності, які перебувають у нього на підставі договорів, у яких воно є стороною.

Відомостей про реєстрацію права користування СФГ Маяк спірною земельною ділянкою у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень матеріали справи не містять.

Таким чином, документального підтвердження користування спірною земельною ділянкою відповідно до вимог діючого законодавства України відповідачем не надано.

В даному випадку позивачем оскаржується правомірність використання СФГ Маяк спірної земельної ділянки саме після смерті засновника зазначеної юридичної особи, а не з моменту передачі померлій земельної ділянки в постійне користування.

З огляду на викладене позивач вважає, що достатні підстави для прийняття рішення про витребування із незаконного володіння СФГ Маяк земельних ділянок комунальної власності загальною площею 36 га, на користь територіальної громади в особі Студенянської сільської ради.

Відповідач проти позову заперечує, про що зокрема зазначає у відзиві, а саме вказує, що у відповідності до Статуту Селянсько фермерського господарства «Маяк» та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - ОСОБА_2 є засновником селянського (фермерського) господарства «Маяк» від 21.06.2013 р..

Селянсько фермерського господарства «Маяк» користується земельними ділянками площами 20 га та 16 га, дані землі надані для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 , який є засновником СФГ «Маяк» , що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею, виданим Студенянською сільською радою від 20.10.1993 р., серія ВН 2, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 2. В даний Акт "внесено зміни в землекористуванні» відповідно до рішення від 1.12.1993 р. В Акті на Плані зовнішніх меж користування зазначено три ділянки: ділянка № 1-20,0 га; ділянка № 2-16,0 га; ділянка № 3-0,54 га.

У відповідності до рішенням Студенянської сільської ради 23.03.1993 р. (протокол 9 сесії 21 скликання) вирішено виділити для ведення фермерського господарства землю - ОСОБА_2 - 20 га.

Проектом відведення земельних ділянок громадянам, зокрема ОСОБА_2 для ведення селянських (фермерських) господарств із земель запасу Студенянської сільської ради народних депутатів Піщанського району Вінницької області від 17.09.1993 р.

Проектом відведення земель передбачено вилучити із земель запасу Студенянської сільської ради народних депутатів ділянку площею 80 га ріллі і надати її в постійне користування для ведення селянських фермерських господарств, в тому числі й ОСОБА_2 20 га.

Актом про здачу межових геодезичних знаків для нагляду за збереженням від 1993 року. Актом встановлення в натурі меж земельної ділянки від 1993 року.

Рішенням Піщанської районної ради від 01.12.1993 р. «Про виділення додаткової земельної ділянки селянському (фермерському) господарству ОСОБА_3 » , згідно якого наділити ОСОБА_2 додаткову земельну ділянку в розмірі - 16,5 га із земель малого підприємства "Весна» , що становить його частку в даному підприємстві.

Відповідач зазначає, що видача ОСОБА_2 Державного акту на право постійного користування землею, актів щодо встановлення меж земельних ділянок - доказ того, що ОСОБА_2 набув право користування вказаними земельними ділянками.

Таким чином доводи позивача та надані ним докази - не можуть заперечити знаходження землі в правомірному користуванні Селянського (фермерського) господарства Маяк .

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Згідно зі статтею 2 ГПК України метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами права.

В свою чергу підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та звернення про здійснення його захисту особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

При цьому суд враховує, що право вибору способу захисту порушеного права належить Позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Проаналізувавши вимоги позивача щодо витребування земельних ділянок, а саме площею 20 га, кадастровий номер 0523283000:01:001:1074, та земельну ділянку площею 16 га, кадастровий номер 0523283000:01:001:1013, суд дійшов висновку, що така вимога за своєю правовою природою є віндикацією.

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння користування, розпорядження майном.

У системі правових норм, що регулюють цивільно - правовий захист права власності, центральне місце належить нормам, які передбачають такий речово-правовий спосіб захисту права як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Аналогічна правова позиція викладено у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2018 у справі №923/630/17.

Суд зауважує, що позивач в якості доказу належності земельних ділянок до земель комунальної (державної) власності та наявності права власності на дану земельну ділянку посилається на те, що ОСОБА_1 1999 р. видано Державний акт на право постійного користування землею (50,4493 га) серія ВН025, який був зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №25. Дана земельна ділянка складалась з трьох частин, а саме 14 га, 20 га та 16 га.

На земельну ділянку площею 14 га, ОСОБА_1 оформлено право власності, а інші частини земельної ділянки зокрема земельну ділянку площею 20 га, вартістю 601568,27 грн, кадастровий номер 0523283000:01:001:1074, та земельну ділянку площею 16 га, вартістю 524707,88 грн., кадастровий номер 0523283000:01:001:1013 право власності зареєстровано не було.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла, що підтверджується довідкою № 84 від 16.03.2020 р.

З врахуванням викладеного позивач стверджує, що спірні земельні ділянки залишилися в державній власності, оскільки право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Так матеріалами справи стверджується, що Селянсько фермерське господарство «Маяк» користується земельними ділянками площами 20 га та 16 га, за кадастровими номерами 0523283000:01:001:1074 та 0523283000:01:0001:1013 відповідно.

З наданих доказів у справі судом встановлено, що дані землі надані для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 , що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею, виданим Студенянською сільською радою від 23.03.1993 р., серія ВН 2, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 2 (а.с. 90).

Суд зауважує, що факт виділення в установленому порядку земельних ділянок ОСОБА_2 підтверджується зокрема наступним:

з виписки із рішення виконкому Студенянської сільської ради народних депутатів Піщанського районну Вінницької області від 20.03.1993 р. судом встановлено, що остнньою було вирішено здійснити розгляд заяв громадян, які просять наділити їм землю під ведення фермерського господарства, які мають трактора, щоб обробляти землю, мають членів сім`ї, які можуть і будуть працювати на цій землі та як наслідок було вирішено виділити землю громадянам, зокрема ОСОБА_2 в розмірі 20 га (а.с. 97);

відповідно до архівного витягу (№ 01-37/205 від 21.04.2020 р. наданого Архівним відділом Піщанською районною державною адміністрацією) з протоколу 9 сесії 21 скликання Студенської сільської ради народних депутатів Піщанського району Вінницької області від 23.03.1003 р. судом встановлено, що було прийнято рішення виділити для ведення фермерського господарства землю після збору урожаю колгоспом ім. Кірова восени 1993 р. в кількості 20 га (а.с. 91);

у відповідності до Проекту відведення земельних ділянок громадянам, зокрема ОСОБА_2 для ведення селянських (фермерських) господарств із земель запасу Студенянської сільської ради народних депутатів Піщанського району Вінницької області від 17.09.1993 р., передбачено вилучити із земель запасу Студенянської сільської ради народних депутатів ділянку площею 80 га ріллі і надати її в постійне користування для ведення селянських фермерських господарств, в тому числі й ОСОБА_2 в розмірі 20 га (а.с 92-95);

згідно з рішенням Піщанської районної ради від 01.12.1993 року «Про виділення додаткової земельної ділянки селянському (фермерському) господарству ОСОБА_3 » , згідно якого наділити ОСОБА_2 додаткову земельну ділянку в розмірі - 16,5 га із земель малого підприємства "Весна", що становить його частку в даному підприємстві (а.с. 100).

Суд зазначає, що відповідно до Акту встановлення в натурі меж земельної ділянки від 1993 року, було встановлено межі між виділеними земельними ділянками (а.с. 99).

Відповідно до ст.ст. 9, 11 Земельного кодексу України (в редакції на 1993 рік), - до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів, районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: 1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції на 1993 рік), - сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для .... ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства... ; Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Так, відповідно до ст.ст. 22, 23 Земельного кодексу України (в редакції на 1993 рік), - право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право; Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Частиною 6 ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції на 1993 рік) передбачено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Видача ОСОБА_2 Державного акту на право постійного користування землею, що є предметом спору та акту щодо встановлення меж земельних ділянок - доказ того, що ОСОБА_2 набув право користування вищезазначеними земельними ділянками.

Згідно ст. 31 Земельного кодексу України (в редакції на 1993 рік), - вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів. Вилучення земель провадиться за рішенням сільської, селищної Ради народних депутатів. У разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на вилучення (викуп) земельної ділянки або у разі відмови місцевої Ради народних депутатів у її вилученні ці питання можуть бути вирішені у судовому порядку. При задоволенні позову рішення суду, арбітражного суду є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, що посвідчує право власності або право користування землею.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять відповідних рішень про вилучення земельних ділянок у ОСОБА_2 .

Суд зауважує, що Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що речові права на нерухоме майно, їх обтяжень та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то воно виникає з моменту проведення такої реєстрації.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із угод.

Відповідно до положень частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються Законом (частина четверта статті 182 Цивільного кодексу України, стаття 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, а саме:

№ НОМЕР_1 , в якому вказано, що земельна ділянка за кадастровим номером № 0523283000:01:001:1013, площею 16 га, - зареєстрована за ОСОБА_2 на праві користування, із зазначенням підстав для державної реєстрації - державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер: ВН 0002, виданий 20.10.1993 р. Студенянською сільською радою народних депутатів Піщанського району Вінницької області;

№ 216360367, в якому вказано, що земельна ділянка за кадастровим номером № 0523283000:01:001:1074, площею 19,9986 га, - заререєстрована за ОСОБА_2 на праві користування, із зазначенням підстав для державної реєстрації - державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер: ВН 0002, виданий 20.10.1993 р. Студенянською сільською радою народних депутатів Піщанського району Вінницької області.

Тобто, на момент розгляду справи в суді ОСОБА_2 зареєстровано право постійного користування на спірні ділянки.

З врахуванням встановлених обставин у справі суд дійшов висновку, що земельні ділянки площами 20 га та 16 га, за кадастровими номерами 0523283000:01:001:1074 та 0523283000:01:0001:1013, було передано у постійне користування на підставі акту ОСОБА_2 у встановленому законом порядку і неправомірність набуття права на земльні ділянки не доведено.

З врахуванням встановлених обставин у справі доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів не містять жодного обґрунтування.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини зокрема згідно Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" (Заява № 63566/00) п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставинсправи (пункт 23).

Враховуючи, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, беручи до уваги, що визнання права державної власності на спірні земельні ділянки не є предметом розгляду даної справи, суд не вбачає підстав надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін, що не входять до предмета доказування у даній справі, в тому числі на всі доводи учасників справи, викладених у заявах по суті справи, стосовно приналежності чи то навпаки неприналежності спірних земельних ділянок державі.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог у даній справі, а відтак суд відмовляє в позові повністю.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі ст. ст.76,77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на позивача відповідно до ст.129 ГПК України.

01.10.2020 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на десять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. В позові відмовити.

2. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

3. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 12 жовтня 2020 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Соборна,42, с. Студена, Піщанський район, Вінницька обл.)

3 - відповідачу (вул. Постишева, 58, с. Студена, Піщанський р-н, Вінницька обл.)