Рішення

від 30.09.2020 по справі 904/3020/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2020м. ДніпроСправа № 904/3020/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Прокопенко А.В., розглянув спір

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів", м. Київ

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Жовті Води Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості в сумі 1 229 247,02 грн.

Представники:

від позивача Єпік С.О.

від відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення 1 391 436,80 грн., що складають суму заборгованості за договором про закупівлю товарів № 807/13/178Е від 16.09.2019; 52 578,64 грн. - пені; 15 073,37 грн. - річних; 19 563,31 грн. - інфляції грошових коштів.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю товарів № 807/13/178Е від 16.09.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Відповідач проти задоволення заявлених вимог позивачем вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 1 391 436,80 грн. заперечує, вказуючи на те, що ним було здійснено часткову оплату в сумі 112 189,74 грн., після чого залишок складає 1 192 031,70 грн.

Безпідставними вважає відповідач і вимоги щодо стягнення пені, посилаючись на те, що сторонами при укладанні спірного договору не досягнуто згоди щодо її розміру.

Також відповідачем наданий контр розрахунок річних та інфляції грошових коштів.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

15.06.2020 господарським судом відкрито провадження у справі № 904/3020/20, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.07.2020, про що постановлено ухвалу, з подальшим його відкладенням до 26.08.2020.

Представник відповідача в підготовче засідання 26.08.2020 не з`явився, надіславши на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні, яке відбулось 26.08.2020, представником позивача заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 26.08.2020 господарським судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 14.09.2020 та відкладено розгляд підготовчого засідання відкладено до 09.09.2020.

09.09.2020 позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог щодо стягнення основного боргу до 1 142 031,70 грн., решта позовних вимог залишились незмінними.

Подана позивачем заява відповідає вимогам, визначеним статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим остання прийнята судом до розгляду.

Також, 09.09.2020 на електронну адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення у справі.

Представник відповідача в підготовче засідання 09.09.2020 не з`явився, надіславши заяву про відкладення розгляду справи.

Проте, під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 ГПК України, у зв`язку з чим ухвалою суду від 09.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 30.09.2020, про сторони повідомлялися належним чином відповідно до статей 216, 242 ГПК України.

Представник відповідача в судове засідання 30.09.2020 не з`явився, останній про дату, місце та час судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчать залучене до матеріалів справи поштове повідомлення та підпис представника відповідача на повідомленні про відкладення розгляду справи.

Крім того, 30.09.2020 відповідачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Проте, враховуючи запроваджені на території України заходи щодо убезпечення населення від поширення гострих респіраторних захворювань та в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, у зв`язку з чим клопотання останнього не підлягає задоволенню.

30.10.2020 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар за договором поставки.

Доказами, якими позивач підтверджує позовні вимоги є: Договір № 807/13/178Е від 16.09.2019 (а.с. 9-14); Специфікація № 1 від 16.09.2019 (а.с. 15); Додаткова угода № 1 від 19.09.2019 до Договору № 807/13/178Е від 16.09.2019 (а.с. 16); видаткова накладна № 950 від 06.11.2019 (а.с. 17); товарно-транспортна накладна від 06.11.2019 (а.с. 18); акт звірки (а.с. 19); претензія № 1702/20-1 ЮВ від 17.02.2020 з доказами надсилання (а.с. 20-21).

16.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" (Постачальник) та Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (Покупець) укладено Договір про закупівлю товарів № 807/13/178Е (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві Товар, зазначені в п. 1.2 Договору, а Покупець прийняти і оплатити такі Товари.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до пункту 1.2 Договору (з урахуванням змін внесених відповідно до Додаткової угоди № 1 від 19.09.2019) Постачальник зобов`язується поставити Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби, код 4416 (Труби сталеві) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікації № 2, яка є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з пунктом 3.1 Договору (з урахуванням змін внесених відповідно до Додаткової угоди № 1 від 19.09.2019) сума (ціна) Договору, відповідно до Специфікації № 2 становить 1 308 511,20 грн., у тому числі податок на додану вартість 20% - 218 085,30 грн.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що Покупець здійснює оплату отриманої партії Товарів по факту їх поставки протягом 60-ти календарних днів.

Поставка Товарів здійснюється на умовах DDP (склад Покупця, вул.. Першотравнева, 2 д, м. Жовті Води, Дніпропетровська область) відповідно до Інкотермс 2010 (пункт 5.2 Договору).

Відповідно до пункту 5.4 Договору датою поставки Товарів та переходу права власності на Товари буде вважатися дата фактичної поставки Товарів на склад Покупця.

Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2019, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 11.1 Договору).

Виконуючи умови договору, позивач здійснив на адресу відповідача поставку товару на загальну суму 1 304 221,44 грн. що підтверджується видатковою накладною та товарно-транспортною накладною, копії яких залучено до матеріалів справи.

На момент розгляду справи, відповідачем було здійснено часткову оплату за поставлений товар у загальній сумі 162 189,79 грн.

Не сплачена відповідачем частина грошових коштів за отриманий товар становить 1 142 031,70 грн., що й стало причиною виникнення спору.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доказів виконання зобов`язання щодо здійснення розрахунків на суму 1 142 031,70 грн. відповідач на момент розгляду спору не надав.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення зазначеної вище суми, слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, останнім до стягнення заявлені річні за загальний період прострочення з 06.01.2020 по 25.05.2020 в сумі 15 073,37 грн. та інфляція грошових коштів з січня 2020 по квітень 2020 в сумі 19 563,31 грн.

Розрахунок річних позивачем здійснено відповідно до умов договору та діючого законодавства, а отже, підлягає до примусового стягнення.

Вимоги щодо стягнення інфляції грошових коштів, підлягають задоволенню частково, з огляду на те, що при здійсненні розрахунку позивачем не враховані вимоги п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 року, відповідно до яких, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Як вбачається із наданого розрахунку, позивачем здійснювалось нарахування інфляції з місяця, в якому платіж мав бути здійснений.

Після перерахунку, з врахуванням положень, викладених у зазначеній вище Постанові, до стягнення підлягає інфляція грошових коштів за спірні періоди прострочення в сумі 16 975,50 грн.

Пунктом 7.4 Договору визначено, що за порушення строків оплати за поставлений Товар, передбачених Договором, Покупець сплачує Постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 ГК України.

На підставі пункту 7.4 Договору позивач нарахував пеню за загальний період з 06.01.2020 по 25.05.2020 у розмірі 52 578,64 грн.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За наведеними вище положеннями чинного законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас, за змістом статті 1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією .

З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення ж частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим, за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій , частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України Про державний матеріальний резерв , частиною другою статті 36 Закону України Про телекомунікації .

За змістом наведених вище положень законодавства, розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Така сама правова позиція щодо застосування норм статті 231 Господарського кодексу України викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Так, в спірному договорі сторонами не обумовлено розмір та базу нарахування штрафних санкцій, а лише зазначено, що штрафні санкції нараховуються у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України.

Як вбачається з наданого розрахунку, позивач здійснює нарахування штрафних санкцій, передбачених статтею 231 Господарського кодексу України, за порушення відповідачем виконання саме грошового зобов`язання, що суперечить приписам чинного законодавства.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 52 578,64 не підлягають задоволенню.

Крім того, господарський суд вважає необхідним роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено підстави для повернення судового збору, зокрема, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до пункту 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідно до платіжного доручення № 536 від 01.06.2020 сплачено судовий збір в сумі 20 871,55 грн.

Зважаючи на зменшення останнім розміру позовних вимог, судовий збір в сумі 2 432,84 грн. підлягає поверненню в порядку, встановленому статтею 7 Закону України "Про судовий збір".

Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладається на позивача.

Керуючись статтями 530, 625, 626, 712 Цивільного кодексу України, статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Горького, 2; код ЄДРПОУ 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, буд. 7-А, оф. 3-08; код ЄДРПОУ 40903202) 1 142 031,70 грн. (один мільйон сто сорок дві тисячі тридцять одна гривня 70 коп.) - основного боргу, 15 073,38 грн. (п`ятнадцять тисяч сімдесят три гривні 38 коп.) - річних, 16 975,50 грн. (шістнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять гривень 50 коп.) - інфляції грошових коштів, 17 611,21 грн. (сімнадцять тисяч шістсот одинадцять гривень 21 коп.) - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 12.10.2020.

Суддя І.Ф. Мельниченко