Рішення

від 12.10.2020 по справі 922/2407/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2407/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Партола Сергія Миколайовича, с. Мізяки,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Краснокутський МПЗ , смт. Краснокутськ,

про стягнення 33 666,53 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа - підприємець Партола Сергій Миколайович, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Краснокутський МПЗ , про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з перевезення вантажу № 04/10 від 01 жовтня 2019 року у розмірі 33 966,53 грн., з яких 30 777,60 грн. заборгованість за договором, 2 921,70 грн. пеня, -61,77 грн. борг з урахуванням індексу інфляції, 329,00 грн. 3% річних.

07 серпня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву фізичної особи - підприємця Партола Сергія Миколайовича - залишено без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - до 17 серпня 2020 року (включно). 12 серпня 2020 року, на виконання вимог ухвали суду, позивач усунув недоліки, які послугували підставою для залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до канцелярії суду клопотання (вх. № 18564), яке за своїм змістом та правовою навантаженністю є заявою про усунення недоліків, поданою у відповідності до статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

13 серпня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі № 922/2407/20. Розгляд справи № 922/2407/20 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Крім того, встановлено, зокрема, відповідачу, згідно статті 251 ГПК України, п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали суду для подання відзиву на позов.

З матеріалів справи вбачається, що судова кореспонденція по даній справі була направлена відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Однак, поштовий конверт, у якому на адресу відповідача направлялась копія ухвали про відкриття провадження у справі, повернулась із довідкою Укрпошти - адресат відсутній за вказаною адресою .

У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Відповідно до пункту 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.

Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, якою господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону, надіслав за належною адресою є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі.

Виходячи із викладеного, суд вважає, що ним дотримано вимоги чинного законодавства щодо вручення відповідачу кореспонденції надісланої судом.

Пунктами 4, 6 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок учасників справи подавати всі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Статтею 251 Господарського процесуального кодексу України передбачено право відповідача на подання відзиву протягом 15 днів з моменту одержання ухвали суду. До п. 5 ч. 6 ст. 242 кодексу внормовано питання авизначення дня вручення судового рішення. .

Беручи до уваги, що відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд, враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, згідно частини 9 статті 165 ГПК України вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, у зв`язку з чим суд вважає за можливе вирішити спір за наявними у справі матеріалами.

Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01 жовтня 2019 року між фізичною особою - підприємцем Партолою С.М. (виконавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Краснокутський МПЗ" (замовник, відповідач у справі) було укладено договір про надання послуг з перевезення вантажу № 04/10 (далі за текстом - договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов`язаних із перевезенням сільськогосподарської продукції. Найменування (вид) послуг виконавця та істотні умови кожного конкретного перевезення (групи однотипних перевезень), в тому числі, але не виключно: найменування (вид), кількість/вага вантажу, пункту відправлення та призначення вантажу, найменування вантажовідправника та ванта одержувача; дата завантаження та розвантаження (термін перевезення) вантажу; тип, кількість, державні/реєстраційні номери транспортних засобів; умови перевезення; особливі вказівки замовника чи інші умови узгоджуються сторонами в заявках до цього договору. Узгоджена сторонами заявка є невід`ємною частиною цього договору (пункт 2.1 договору).

За пунктом 3.1.3 договору виконавець зобов`язується надати замовнику за фактом виконання доручення оригінал рахунку на оплату, акт прийму-передачі наданих послуг, транспортну накладну з відміткою (відбиток печатки/офіційного штампу) вантажоодержувача про отримання вантажу. Крім того, виконавець зобов`язаний направляти завантажені транспортні засоби тільки за письмово обумовленим (письмово узгодженим сторонами) маршрутом (пункт 3.1.6 договору). На замовника покладено також ряд обов`язків, зокрема, останній зобов`язаний на зданий до перевезення вантаж належним чином оформити повний пакет товаросупроводжувальних документів, необхідних для прийому-передачі вантажу (пункт 3.2.2 договору).

У пункті 3.3. договору передбачено, що за фактом надання виконавцем послуг, сторони підписують акт прийому-передачі робіт (наданих послуг).

Відповідно до пункту 4.2. договору, вартість послуг виконавця погоджується сторонами в заявках (або додатках) до цього договору. Оплата здійснюється замовником протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі послуг, який підписується сторонами після надання наступних оригіналів документів: товарно-транспортної накладної, рахунку-фактури, реєстру перевезень вантажу. У випадку порушення замовником пункту 4.2 договору він зобов`язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше 10% вартості послуг, вказаної у відповідній заявці та/або акті виконаних робіт. (пункт 3.4.3 договору).

Згідно пункту 5.1. договору, надання послуг за цим договором (в тому числі здійснення перевезень вантажів) здійснюється на підставі заявки замовника.

Строк дії цього договору встановлюється з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за договором.

Додатком № 1 сторони узгодили тариф на перевезення, а додатком № 2 - перелік транспортних засобів, що будуть використовуватися для надання послуг з перевезення вантажу.

23 жовтня 2019 року сторонами був складений акт виконання робіт (надання послуг) до договору, у якому останніми встановлено найменування робіт, кількість вантажу, ціну та суму виконаних робіт.

За ствердженням позивача, відповідач свої зобов`язання щодо розрахунків не виконав, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 30 777,60 грн. що послугувало підставою для звернення до суду, з метою захисту законних прав та інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно приписів статті 908 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до положень частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). (частина 2, частина 3)

Господарський кодексом України також врегульовані відносини пов`язані з перевезенням вантажів. Так, частиною 1 статті 306 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) встановлено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. (частина 2, частина 4 даної статті).

Згідно приписів частини 1 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.(частина 2 статті 307 ГК України).

Аналіз вищезазначених правових норм надає можливість зробити висновки, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується надати таку послугу - доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві).

Змістовний аналіз вищевказаних правових норм у співвідношенні до умов укладеного між сторонами спору договору та фактичних дій, які повинен був виконувати та виконував (здійснював) позивач, як виконавець послуг, суду доходить до висновку, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення.

Пунктом 10.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) (далі за текстом - Правила) встановлено, що перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2). Заявка подається у вигляді та в строки, передбачені договором (пункт 10.2);

За пунктом 11.1. Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами (розділ 1 Правил).

Пунктами 11.4, 11.6, 11.8 Правил передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику. Час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження замовник зобов`язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25 і 8.26 цих Правил.

Згідно з пунктом 11.5. Правил у разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Крім вищевикладеного, вказані Правила визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників, згідно з якими:

- на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник надає перевізнику при наявності договору заявку відповідно до встановленої форми (пункт 3.7);

- заявка подається перевізнику у строк, визначений договором. За погодженням із перевізником замовник може передати заявку на перевезення вантажів телефонограмою, телетайпом, телеграфом, телексом, іншим фіксованим шляхом. У цьому випадку в такій заявці мають бути необхідні відомості, які характеризують найменування та кількість вантажу, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення та рід упаковки (пункт 3.8).

В силу частини 2 статті 50 Закону "Про автомобільний транспорт" істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Умовами договору, позивач та відповідач унормували порядок та умови перевезення вантажу.

Так, згідно пункту 5.1. договору, надання послуг за цим договором (в тому числі здійснення перевезень вантажів) здійснюється на підставі заявки замовника, у якій узгоджується найменування (вид) послуг виконавця та істотні умови кожного конкретного перевезення (групи однотипних перевезень), в тому числі, але не виключно: найменування (вид), кількість/вага вантажу, пункту відправлення та призначення вантажу, найменування вантажовідправника та ванта одержувача; дата завантаження та розвантаження (термін перевезення) вантажу; тип, кількість, державні/реєстраційні номери транспортних засобів; умови перевезення; особливі вказівки замовника чи інші умови. Узгоджена сторонами заявка є невід`ємною частиною цього договору (2.2. договору).

Дані умови Правил свідчать про те, що разове перевезення має здійснюватися за разовим договором (заявкою), який, в свою чергу повинен містити всі необхідні елементи, які дають змогу стверджувати про наявність такого договору. Тобто, разова заявка-договір вважатися договором лише при наявності у ній всіх необхідних реквізитів притаманних договору та при умові дотримання законодавчих вимог, що ставляться при укладенні договору (оферта, акцепт). Відсутність же необхідних обов`язкових умов говорить про відсутність договору.

З аналізу умов вказаного договору слідує, що сторони у договорі визначили, що послуги замовлення перевезення здійснюється, за загальним правилом, шляхом оформлення заявки. Конклюдентні дії замовника (шляхом узгодження заявки) свідчать про прийняття всіх умов перевезення.

Відсутність на конкретне перевезення заявки на перевезення вантажу має своїм наслідком - недоведеність договірних відносин щодо конкретного перевезення.

Разом з тим, як встановлено судом, в матеріалах справи відсутня оформлена заявка на перевезення товару кукурудзи у кількості 256,48 тон (найменування даного вантажу міститься у акті виконаних послуг від 23 жовтня 2019 року) між позивачем та відповідачем. Тобто, документального підтвердження про те, що сторонами була узгоджена, в тому числі, ціна на послуги за перевезення, як того вимагає пункт 4.1 договору, позивачем надано не було. Як не надано доказів погодження між контрагентами найменування (вид), кількість/вага вантажу, пункту відправлення та призначення вантажу, найменування вантажовідправника та ванта одержувача; дата завантаження та розвантаження (термін перевезення) вантажу; тип, кількість, державні/реєстраційні номери транспортних засобів; умови перевезення; особливі вказівки замовника чи інші умови.

Таким чином, свідчення про досягнення між сторонами (саме сторонами спору) всіх істотних умов договору в частині перевезення кукурудзи у кількості 256,48 тон (а дане найменування вантажу фігурує у акті виконання робіт від 23 жовтня 2019 року) - відсутні.

Не надано позивачем і рахунків, в яких була б вказана ціна перевезення (пункт 3.1.3 договору). До того ж, позивачем не надано і доказів, які б підтверджували отримання замовником належним чином оформлених документів, вказаних в пункті 4.2. договору.

Суд зазначає, що позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 30 777, 60 грн. за послуги перевезення вантажу - кукурудзи в кількості 256,48 тон на підставі акту виконаних робіт (наданих - послуг) від 23 жовтня 2019 року.

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 23 жовтня 2019 року є підсумковим документом, який фіксує факт наданих позивачем та прийнятих відповідачем транспортних послуг, однак він не може підміняти собою договірну документацію (заявку) яку сторони обумовили, як необхідну підставу для початку договірних дій щодо надання послуг з перевезення вантажу.

В системному тлумаченні норм чинного законодавства, з огляду на визначені сторонами умови договору та тип перевезення, основним документом на підтвердження факту організації позивачем виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом є товарно-транспортна накладна.

За пунктом 3.13 договору виконавець зобов`язується надати замовнику за фактом виконання доручення оригінал рахунку на оплату, акт прийму - передачі наданих послуг, транспортну накладну з відміткою (відбиток печатки/офіційного штампу) вантажоодержувача про отримання вантажу.

Отже, товарно-транспортна накладна є основним документом на вантаж, що повинен оформлятися при здійсненні вантажних автоперевезень та одночасно з цим товарно-транспортна накладна виступає первинним документом бухгалтерського обліку у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Дана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 921/49/17-г/3.

Для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами. В силу вимог статей 74, 76, 77, 91 ГПК України саме позивач повинен довести належними та допустимими доказами обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем.

Суд констатує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження фактичного розвантаження кукурудзи у кількості 256,48 тон, згідно представленого позивачем акту виконаних робіт (наданих послуг) від 23 жовтня 2019 року. В той час, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Однак, як вже було зазначено вище позивач не надав жодної товарно-транспортної накладної, з яких би суд міг встановити наявність будь-яких відміток про здійснення вантажно-розвантажувальної операції. Тобто, відсутня первинна документація на здійснення господарської операції з перевезення вантажу - кукурудзи у кількості 256,48 тон.

Позивачем не представлено жодної копії (або оригіналу) транспортних накладних з відмітками (відбиток печатки/офіційного штампу), за яким суд міг встановити погодження контрагентами всіх істотних умов на перевезення кукурудзи у кількості 256,48 тон, крім того суд позбавлений можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції із перевезення вантажу відповідачу, тобто встановлення факту чи саме позивач здійснив обумовлену операцію, чи залучив перевізника (право на що визначене у пункті 3.1.1 договору).

В світлі зазначеного, позивачем, як не доведено існування документального підґрунтя з приводу наявності узгодження між позивачем та відповідачем послуг з перевезення вантажу, а саме кукурудзи в кількості 256,48 тон (тобто відсутність заявки), так і не представлено вантажно-розвантажувальної документації (товарно-транспортної накладної). Відсутність даних доказів виключає можливість встановлення домовленості між сторонами з приводу перевезення обумовленого вантажу.

На переконання суду, відсутність товарно-транспортної накладної і заявки на перевезення щодо перевезення кукурудзи в кількості 256,48 тон свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в частині основної заборгованості в розмірі 30 777,60 грн. Зважаючи на те, що вимоги щодо стягнення нарахувань у вигляді пені, річних та інфляції грошових коштів є похідими від суми основного боргу, у суду відсутні підстави для їх задоволення.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "12" жовтня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/2407/20