Рішення

від 05.10.2020 по справі 922/2072/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2072/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєв-Євродрайв", м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Витязь", м. Харків про стягнення 109700,77 грн. за участю представників:

позивача - Пащенко Н.Ю.

відповідача - ОСОБА_1 (на проголошення вступної та резолютивної частини рішення не з`явився)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сєв-Євродрайв" (позивач) звернулося до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Витязь" 47888,00 грн. основного боргу; 8150,31 грн. пені; 1299,00 грн. 3% річних; 1747,16 грн. збитків від інфляції; 5788,80 грн. штрафу; 3127,50 грн. штрафу; 41700,00 грн. штрафу, а також покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 070-19 від 31.07.2019 в частині своєчасного здійснення оплати за отриманий товар.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.07.2020 (суддя Лавренюк Т.А.) було прийнято позовну заяву до розгляду. Постановлено розгляд справи № 922/2072/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Розпорядженням керівника апарату суду "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи" від 03.08.2020 № 423/2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 922/2072/20 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Лавренюк Т.А.

На підставі повторного автоматизованого розподілу справи був визначений наступний склад суду для розгляду справи № 922/2072/20: суддя Буракова А.М., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2020.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.08.2020 (суддя Буракова А.М.) було прийнято справу № 922/2072/20 до свого провадження, розпочато розгляд справи № 922/2072/20 спочатку за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 01.09.2020 о 12:30.

У судовому засіданні 01.09.2020, судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про відкладення розгляду справи по суті на 17.09.2020 о 11:00.

У судовому засіданні 17.09.2020, судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про задоволення заяви відповідача про продовження строку на подачу відзиву, та продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 01.10.2020.

Також, у судовому засіданні 17.09.2020, судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про відкладення розгляду справи по суті на 01.10.2020 о 14:00.

Відповідач, через канцелярію суду 01.10.2020 за вх.№ 22755, надав відзив на позовну заяву, згідно якого просив суд:

- витребувати у позивача оригінал видаткової накладної № 1009 від 10.09.2019 та відкласти розгляд справи до надання оригіналу видаткової накладної;

- відмовити позивачу у задоволенні позову.

При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що копія видаткової накладної №1009 від 10 вересня 2019 року є неналежним доказом отримання відповідачем товару, оскільки дана накладна містить підпис взагалі не директора відповідача Ковальов І.В., а про існування вказаної накладної він дізнався лише 16 вересня 2020 року під час ознайомлення з матеріалами справи № 922/2072/20. Крім того, відповідач зазначав, що розрахунок заборгованості взагалі здійснено з порушеннями, та вказував про невмотивоване нарахування позивачем 100% штрафу, за нібито відмову відповідача від товару, в порядку п.п. 6.3.4. договору поставки №070-19 від 31 липня 2019 року.

Також, відповідач, через канцелярію суду 01.10.2020 за вх.№ 22754, окремо надав клопотання про витребування доказів, згідно якого просив суд витребувати оригінал видаткової накладної № 1009 від 10.09.2019 та відкласти розгляд справи до надання оригіналу видаткової накладної.

У судовому засіданні 01.10.2020, судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про відмову в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.

Також, у судовому засіданні 01.10.2020, судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про відкладення розгляду справи по суті на 05.10.2020 о 16:30.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.10.2020 було задоволено заяву позивача про поновлення процесуального строку на подання доказів та долучено до матеріалів справи меморіальний ордер № 1518 від 08.07.2020; відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів; відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи.

Представник позивача у судовому засіданні 05.10.2020 позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.10.2020 проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволені

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

31 липня 2019 року між ТОВ "Сєв-Євродрайв" (постачальник) та ТОВ "Машинобудівний завод "Витязь" (покупець) було укладено договір поставки № 070-19 (надалі - договір), відповідно до положень якого (п. 1.1.) постачальник зобов`язувався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар в кількості, номенклатурі та за цінами відповідно до специфікацій та/або рахунків, які є невід`ємною частиною цього договору.

Також, 31 липня 2019 року між сторонами була укладена специфікація №1 до договору поставки № 070-19 на поставку конічного мотор-редуктора КА67В DRS100М4 у кількості 3 шт. загальною вартістю 96480,00 грн. (надалі - товар).

Згідно позову позивач зазначає, що 10 вересня 2019 року постачальник передав, а покупець прийняв товар вартістю 96480,00 (дев`яносто шість тисяч чотириста вісімдесят гривень 00 копійки), що підтверджується видатковою накладною № 1009 від 10.09.2019 року.

Дослідивши наявну в матеріалах справи копію видаткової накладної №1009 від 10.09.2019 (том 1 а.с. 14), судом встановлено, що вона скріплена печатками підприємств сторін та в ній містяться особисті підписи осіб, яки брали участь у здійсненні господарської операції.

Разом з цим суд зазначає, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.

Таким чином, слід відзначити, що наявність печатки на спірній накладній є свідченням скріплення не підпису особи, а самого документу.

Аналогічна правова позиція щодо відтиску печатки викладена у постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у справі № 910/9915/17, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17.

Між тим, доказів втрати підприємством відповідача печатки та доказів наявності звернення до правоохоронних органів за фактом незаконного використання його печатки матеріали справи не містять. Крім того, відповідач, як суб`єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність використання його печатки.

Отже, відтиск печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Витязь" на видатковій накладній № 1009 від 10.09.2019 року є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції за договором поставки № 070-19 від 31.07.2019.

За таких обставин господарський суд дійшов висновку про відхилення тверджень відповідача про те, що копія видаткової накладної № 1009 від 10.09.2019 є неналежним та допустимим доказом у справі.

Відповідно до п.5.2. специфікації №1 до договору та з урахуванням здійсненої, відповідно до п.5.1. специфікації попередньої оплати в сумі 38592,00 грн. (меморіальний ордер № 531 від 31.07.2019 на суму 28944,00 грн. та меморіальний ордер № 590 від 06.09.2019 на суму 9648,00 грн.), покупець прийняв на себе обов`язки здійснити остаточну оплату товару протягом 3 (трьох) робочих днів від дати поставки товару. Таким чином, остаточний розрахунок за поставлений товар в сумі 57888,00 грн. покупець мав здійснити до 13.09.2019.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем згідно меморіального ордеру № 4723 від 31.03.2020 було сплачено позивачу 5000,00 грн. та згідно меморіального ордеру № 1386 від 03.06.2020 - 5000,00 грн. Крім того, відповідачем до відкриття провадження у справі було сплачено позивачу 10000,00 грн. згідно меморіального ордеру № 1518 від 08.07.2020 за мотор-редуктор.

Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача перед позивачем заборгованості у розмірі 37888,00 грн. за специфікацією №1 до договору поставки № 070-19.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Тобто, законодавець покладає на постачальника обов`язок здійснити поставку товару, а споживач зобов`язаний його прийняти і оплатити.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 37888,00 грн., у зв`язку з чим дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

У статті 235 ГК України передбачено, що за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання.

Відповідно до статті 237 ГК України, підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із статтею 610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Разом з цим, суд зазначає, що сторони договору мають право врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК) (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16 та у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 916/804/17).

Таким чином, враховуючи порушення відповідачем строків оплати товару за договором, суд, виходячи з умов пункту 6.3.1. договору, вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені у розмірі 8150,31 грн. за період з 14.09.2019 по 14.03.2020.

Також, відповідно до п. 6.3.1. договору, покупець у випадку порушення зобов`язань, передбачених п. 4.6. договору більш ніж на 25 днів сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми невиконаного грошового зобов`язання.

Отже, матеріалами справи підтверджується правомірність нарахування позивачем відповідачу суми штрафу у розмірі 5788,80 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1299,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1747,16 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних збитків та 3% річних, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, у зв`язку з чим наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1299,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1747,16 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи 02 грудня 2019 року між сторонами було укладено специфікацію №2 до договору поставки № 070-19 на поставку черв`ячного мотор-редуктора SА77/T DRS190L4 у кількості 1 шт. загальною вартістю 41700,00 грн. (надалі - товар).

Відповідно до п.5.1. специфікації №2 до договору та досягнутих домовленостей між сторонами покупець здійснив оплату першого етапу в сумі 10425,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 4581 від 04.12.2019.

26 травня 2020 року постачальник повідомив покупця про готовність товару до відвантаження та необхідність сплатити залишок коштів в сумі 31275,00 грн. (лист вих.№ 58 від 20.05.2020 року).

Таким чином, відповідно до п. 5.2. специфікації №2 до договору, покупець повинен був виконати грошові зобов`язання (з другого етапу оплати) до 01.06.2020 року (включно), але станом на 26 червня 2020 року зобов`язання відповідача не були виконані.

Відповідно до п. 6.3.1. договору, покупець у випадку порушення зобов`язань, передбачених п.4.6. договору, більше ніж на 25 днів, сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми невиконаного грошового зобов`язання. Так як сума невиконаного відповідачем грошового зобов`язання складає 31275,00 грн., розмір штрафу дорівнює 3127,50 грн.

Також, відповідно до положень п.6.3.4. договору у випадку відмови від товару (в тому числі відмови від його прийняття), покупець сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 100 % від вартості товару у випадку відмови покупця від товару, починаючи з дати відправлення повідомлення постачальником про готовність товару до поставки.

Пунктом 6.5. договору було передбачено, що у випадку відмови від товару (фактичне безпідставне не приймання та або не оплата протягом 20 календарних днів від строків оплати встановлених цим договором, повернення, відмова, у письмовому вигляді, неплатоспроможність, тощо) після підписання цього договору, покупець має компенсувати понесені постачальником збитки та витрати пов`язані з виконанням цього договору.

З огляду на положення п.6.3.4., п.6.5. договору, господарський суд дійшов висновку, що п.6.5. договору не підлягає застосуванню до спірних правовідносин разом з п.6.3.4. договору, оскільки п.6.5. договору підлягає застосуванню у випадку компенсації збитків та витрат пов`язаних з виконанням цього договору.

Крім того, суд зазначає, що сторонами вчинялися певні дії, які свідчать про те, що відповідач не відмовлявся від товару за договором (лист відповідача № 2404/1 від 24.04.2020, лист позивача № 51 від 29.04.2020).

За таких обставин господарський суд дійшов висновку про відсутність правих підстав для стягнення з відповідача суми штрафу в розмір 100% від вартості товару - 41700,00 грн.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 37888,00 грн. основного боргу; 8150,31 грн. пені; 1299,00 грн. 3% річних; 1747,16 грн. збитків від інфляції; 5788,80 грн. штрафу та 3127,50 грн. штрафу. В решті позову позивачу належить відмовити.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у цій справі покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Витязь" (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 120 Ж, код ЄДРПОУ 39763914) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєв-Євродрайв" (49008, м. Дніпро, вул. Робоча, буд. 23-В, к. 409, код ЄДРПОУ 33384533) 37888,00 грн. основного боргу; 8150,31 грн. пені; 1299,00 грн. 3% річних; 1747,16 грн. збитків від інфляції; 5788,80 грн. штрафу; 3127,50 грн. штрафу та 1111,33 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено "12" жовтня 2020 р.

Суддя А.М. Буракова

справа № 922/2072/20