Постанова

від 05.10.2020 по справі 755/14728/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/824/4588/2020 Головуючий у 1-й інстанції Арапіна Н.Є.

755/14728/18 Доповідач: Чобіток А.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 жовтня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.

секретар - Зиль Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2019 року в справі позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк , Товариства з обмеженою відповідальністю Вердикт Капітал , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марини Анатоліївни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Дмитра Олеговича, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договорів відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання недійсним договорів відступлення прав за іпотечними договорами та скасування рішення про реєстрацію права власності іпотеко держателя на нерухоме майно, що є предметом договору іпотеки,-

у с т а н о в и в :

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та заяви про уточнення позовних вимог позивач просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги №61051177 від 12 червня 2015 року, укладений між ПАТ ПУМБ та ТОВ Кредекс Фінанс , відповідно до якого ТОВ Кредекс Фінанс , яке змінило назву на ТОВ Вердикт Капітал в подальшому, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 5786818 від 05 листопада 2007 року, із змінами та доповненнями та Договорами іпотеки № 5790515 від 05 листопада 2007 року, № 5790536 від 05 листопада 2007 року та № 5790554 від 05 листопада 2007 року; визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 12/06/15 від 12 червня 2015 року, укладений між ТОВ Кредекс Фінанс та ОСОБА_2 , відповідно до якого ОСОБА_2 набула права вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 5786818 від 05 листопада 2007 року, із змінами та доповненнями та Договорами іпотеки № 5790515 від 05 листопада 2007 року, № 5790536 від 05 листопада 2007 року та № 5790554 від 05 листопада 2007 року; визнати недійсними, укладені між ПАТ ПУМБ та ТОВ Кредекс Фінанс , посвідчені та зареєстровані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. договір відступлення прав за договором іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за № 3727 від 12.06.2015, за яким відступлено право вимоги за договором іпотеки № 5790554 від 05.11.2007; договір відступлення прав за договором іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно №3728 від 12.06.2015, за яким відступлено право вимоги за договором № 5790515 від 05.11.2007, договір відступлення прав за договором іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за № 3729 від 12.06.2015, за яким відступлено право вимоги за договором іпотеки № 5790536 від 05.11.2007; визнати недійсними, укладені між ТОВ Кредекс Фінанс та ОСОБА_2 , посвідчені та зареєстровані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. договір відступлення прав за договором іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за № 3730 від 12.06.2015, за яким відступлено право вимоги за договором іпотеки № 5790536 від 05.11.2007; договір відступлення прав за договором іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно № 3731 від 12.06.2015, за яким відступлено право за договором №5790515 від 05.11.2007, договір відступлення прав за договором іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за № 3732 від 12.06.2015, за яким відступлено право вимоги за договором іпотеки № 5790536 від 05.11.2007. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 28576644 від 03.03.2016 номер запису про іпотеку 13546377 та номер запису про обтяження 13546474, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. про державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 31549128, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 866629001000, площею 1133,7 кв.м, житлова площа 437,3 кв.м., який складається з: житловий будинок (літ. А), цокольний поверх (літ. п/А), балкони, навіс (а), навіс (а), тераси, що розташований на території АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 21 вересня 2010 року за ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28580549 від 03.03.2016 номер запису про іпотеку 13549447 та номер запису про обтяження 13549313, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. про державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на земельну ділянку площею 0,0800 га, що розташована на території АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 0110391800:01:001:0034, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 866850801000 за ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28583232 від 03.03.2016 номер запису про іпотеку 13551329 та номер запису про обтяження 13551283, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. про державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на земельну ділянку площею 0,0802 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 0110391800:01:001:0033, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 866966601000 за ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 22044971 від 12.06.2015, номер запису про іпотеку 10022574 винесене державним реєстратором на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 22045268 від 12.06.2015, номер запису про іпотеку 10022574, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Д. О.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 22042624 від 12.06.2015, номер запису про іпотеку 10021302, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 22043515 від 12.06.2015, номер запису про іпотеку 10021302, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 22039936 від 12.06.2015, номер запису про іпотеку 10020085, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 22041867 від 12.06.2015, номер запису про іпотеку 10020085, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О..

При цьому зазначав, що до 21 вересня 2015 року та 22 вересня 2015 року позивач не знав про відступлення права вимоги за кредитним договором, а оспорювані договори є договорами факторингу, оскільки відступлення права грошової вимоги до позивача відбулося в обмін на грошові кошти у вигляді дисконту.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2019 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, уважаючи, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд дійшов помилкових висновків, щодо не доведення ним порушень відповідачами його законних прав та інтересів при укладенні спірних договорів відступлення права вимоги, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України. Також суд дійшов помилкових висновків, що укладені договори між сторонами є договорами цесії та не врахував, що ці договори є договорами факторингу, унаслідок чого також помилково вважав, що ОСОБА_2 може бути стороною кредитного договору, договорів відступлення прав вимоги та відступлення прав вимоги за іпотечним договором, а його вимоги про скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом договору іпотеки є похідними від позовних вимог про визнання недійсним договорів відступлення права вимоги за кредитним договором. Судом не надано оцінки його доводам про те, що оскільки ТОВ Кредекс Фінанс та ОСОБА_2 набуто право вимоги за договором банківського кредиту (ст.1054 ЦК України), то така особа, як новий кредитодавець, повинна мати дозвіл (ліцензію) на надання фінансових послуг і про те, що від імені гр. ОСОБА_2 вказані договори укладав ОСОБА_4 , який, на його думку, не мав на це відповідних повноважень, як і не мав повноважень на подання заяв про державну реєстрацію права власності на вищевказані об`єкти нерухомого майна, які були предметами договорів іпотеки. Не враховано, що договір іпотеки не містив застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому потрібна була його згода на задоволення вимог іпотекодержателя, при цьому право власності на предмет іпотеки набуто без оцінки його вартості, а подані суду звіти про оцінку є явно сфальсифікованими. Крім того, нотаріус КМНО Апатенко М.А. не мала повноважень проводити реєстраційні дії з нерухомим майном, розташованим на території АР Крим. Крім того, суд безпідставно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, чим допустив порушення норм процесуального права.

У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ПАТ ПУМБ просили відмовити в задоволенні скарги, посилаючись на безпідставність вимог ОСОБА_1 , зазначаючи про те, що оспорювані правочини не є договорами факторингу, а договорами купівлі-продажу права вимоги боргових зобов`язань.

При розгляді справи судом першої інстанції установлено, що 05 листопада 2007 року між ЗАТ Перший Український Міжнародний Банк (правонаступником якого є ПАТ Перший Український Міжнародний Банк ) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5786818, відповідно до умов якого Банк зобов`язується надати позичальнику кредит у розмірі 400 000,00 доларів США 00 центів строком до 05 листопада 2017 року, позичальнику зобов`язується здійснити повернення кредиту частинами в розмірах, в порядку, в строки, визначені цим Договором (а.с.79-85,86-90, том 1).

03 червня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 7693533 до кредитного договору № 5786818 від 05 листопада 2007 року, 18 грудня 2009 року укладено додаткову угоду № 8500156 до кредитного договору № 5786818 від 05 листопада 2007 року, 28 травня 2010 року укладено додаткову угоду № 9115718 до кредитного договору № 5786818 від 05 листопада 2007 року про зміну графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, (а.с.91-95,96-100, 102-107, том 1).

03 листопада 2010 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 5786818 від 05 листопада 2007 року, 29 листопада 2012 року - додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 5786818 від 05 листопада 2007 року про внесення змін до кредитного договору (а.с.108-109, 110-117, том 1).

05 листопада 2007 року з метою забезпечення належного виконання кредитного договору між ЗАТ Перший Український Міжнародний Банк та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 5790515 (нерухомого майна - об`єкта незавершеного будівництва - житловий будинок), згідно з яким позивач передав Банку в іпотеку, об`єкт незавершеного будівництва: житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 108-121,122-125, том 1).

05 листопада 2007 року з метою забезпечення належного виконання кредитного договору між ЗАТ Перший Український Міжнародний Банк та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 5790536 (нерухомого майна - земельної ділянки), згідно з яким позивач передав Банку в іпотеку земельну ділянку загальною площею 0,0802, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві власності (а.с. 126-129, 130-133, том 1).05 листопада 2007 року з метою забезпечення належного виконання кредитного договору між Закритим акціонерним товариством Публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк та позивачем було укладено договір іпотеки № 5790554 (нерухомого майна - земельної ділянки), згідно з яким позивач передав Банку в іпотеку, належну на праві власності земельну ділянку загальною площею 0,0800, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 134-137, 138-141, том 1).

18 грудня 2009 року між ЗАТ Перший Український Міжнародний Банк та позивачем укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки № 5790554 від 05 листопада 2007 року, 28 травня 2010 року - договір про внесення змін № 2, 03 листопада 2010 року - договір про внесення змін № 3 (а.с.142, 157, 158-161, 164, том 1).

18 грудня 2009 року між ЗАТ Перший Український Міжнародний Банк та позивачем укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки № 5790515 від 05 листопада 2007 року, 28 травня 2010 року - договір про внесення змін № 2, 03 листопада 2010 року - договір про внесення змін № 3, 09 листопада 2012 року - договір про внесення змін № 4 (а.с.143, 145,146-150, 162, 165, том 1).

18 грудня 2009 року між ЗАТ Перший Український Міжнародний Банк та позивачем укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки № 5790536 від 05 листопада 2007 року, 28 травня 2010 року - договір про внесення змін № 2, 03 листопада 2010 року - договір про внесення змін № 3, (а.с.144, 151, 152-156, 163, том 1).

23 лютого 2015 року ОСОБА_1 банком направлено вимоги дострокового повернення суми кредиту та процентів за користування кредитом (а.с.48, том 4).

12 червня 2015 року між ПАТ Перший Український Міжнародний Банк та ТОВ Кредекс Фінанс укладено договору про відступлення права вимоги № 61051177, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги за кредитним договором № 5786818 від 05 листопада 2007 року та всіма укладеними додатковими угодами до нього (а.с.1-2, 3, том 5).

12 червня 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ Кредекс Фінанс укладено договір про відступлення права вимоги № 12/06/15, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги за кредитним договором № 5786818 від 05 листопада 2007 року та всіма укладеними додатковими угодами до нього, який укладено між Публічним акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк та ОСОБА_1 . Право вимоги за кредитним договором належить Первісному кредитору на підставі договору про відступлення права вимоги № 61051177 від 12 червня 2015 року, укладеного Публічним акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Кредекс Фінанс (а.с.195-198,199, том 1).

12 червня 2015 року між Публічним акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Кредекс Фінанс укладено договір відступлення прав за договором іпотеки № 5790554 від 05 листопада 2007 року (а.с.5, том 5).

12 червня 2015 року між Публічним акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Кредекс Фінанс укладено договір відступлення прав за договором іпотеки № 5790536 від 05 листопада 2007 року (а.с.4, том 5).

12 червня 2015 року між Публічним акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Кредекс Фінанс укладено договір відступлення прав за договором іпотеки № 5790515 від 05 листопада 2007 року (а.с.6, том 5).

12 червня 2015 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Кредекс Фінанс укладено договору про відступлення права вимоги № 12/06/15, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги за кредитним договором № 5786818 від 05 листопада 2007 року та всіма укладеними додатковими угодами до нього, який укладено між Публічним акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк та ОСОБА_1 . Право вимоги за кредитним договором належить Первісному кредитору на підставі договору про відступлення права вимоги № 61051177 від 12 червня 2015 року, укладеного Публічним акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Кредекс Фінанс (а.с.195-198,199, том 1).

12 червня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Кредекс Фінанс та ОСОБА_2 укладено договір відступлення прав за договором іпотеки №5790515 від 05 листопада 2007 року(а.с.206-207, том 1).

12 червня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Кредекс Фінанс та ОСОБА_2 укладено договір відступлення прав за договором іпотеки № 5790536 від 05 листопада 2007 року (а.с.208-209, том 1).

12 червня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Кредекс Фінанс та ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 укладено договір відступлення прав за договором іпотеки № 5790554 від 05 листопада 2007 року (а.с.210-211, том 1).

16 вересня 2015 року відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю Кредекс Фінанс надіслано на адресу позивача повідомлення про відступлення прав за кредитним договором(а.с.212-213,том 1).

17 вересня 2015 року ОСОБА_4 від імені відповідача ОСОБА_2 надіслано Боржнику повторну вимогу про дострокове погашення кредиту та прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки(а.с.221-223, 224, том 1).

Договори про відступлення права вимог за договорами іпотеки, укладеними між Публічним акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Кредекс Фінанс , та Договори про відступлення права вимог за договорами іпотеки, укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю Кредекс Фінанс та ОСОБА_2 (від і мені якої діяв на підставі довіреності третя особа ОСОБА_4 ), посвідчені Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О..

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, виходив з того, що останнім не доведено будь-яких порушень відповідачами його законних прав та інтересів при укладанні спірних договорів відступлення права вимоги, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень..

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явились в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та встановивши її обставини, колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону, що регулює правовідносини, які виникли між сторонами.

Установлено, що позовні вимоги мотивовані тим, що зазначені оспорювані договори за своєю правовою природою є договорами факторингу та в частині суб`єктного складу сторін суперечать частині 3 статті 1079 Цивільного кодексу України, оскільки новий кредитор ОСОБА_2 не має спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення фінансових послуг, що виключає для неї можливість бути фактором у спірних договорах.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частини 1 статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу.

Частинами 3, 4 статті 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і щодо договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Разом з цим в статті 1077 Цивільного кодексу України визначено поняття договору факторингу, відповідно до якого за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Договір факторингу у зазначеній нормі визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини 3 статті 47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). В цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування постачальника товарів чи послуг, надання йому (як кредиторові в товарних відносинах) коштів в розпорядження за плату під відступлення права вимоги.

Важливою відмінністю між договором факторингу та договором відступлення права вимоги є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов`язання боржника і більше взаємовідносин не має ні з боржником, ні з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, тож фактично відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов`язань. А за договором факторингу фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, вони розраховуються із фактором, що передбачено статтею 1084 Цивільного кодексу України. Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса: вони базуються на заміні кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги).

При цьому однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення права вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що пролягає в передачі грошових коштів у розпордження на певний час, з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

Указана правова позиція висловлена Верховним Судом у справах №910/7038/17 від 31.01.2018 року, №910/7320/17 від 11.09.2018 року.

З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ Перший Український Міжнародний Банк та ТОВ Кредекс Фінанс було укладено договір відступлення прав вимоги від 12.06.2015 року № 61051177, відповідно до умов якого первісний кредитор ( ПАТ ПУМБ ) передав за плату новому кредитору (ТОВ Кредекс Фінанс ) права вимоги до боржника за кредитним договором №5786818 від 05.11.2007 року та всіма укладеними додатковими угодами до нього та договорами забезпечення.

Згідно із п. 5 та п. 11 Договору відступлення права вимоги ТОВ Кредекс Фінанс було перераховано ПАТ Перший Український Міжнародний Банк оплату за право вимоги, що підтверджується відповідними доказами (а.с. 70-75 том 4).

За вказаним договором відступлення права вимоги, кредитні правовідносини між ПАТ Перший Український Міжнародний Банк та ОСОБА_1 було припинено, про що повідомлено останнього.

Новим кредитором ОСОБА_1 з цього моменту стало ТОВ Кредекс Фінанс , при цьому, за ТОВ Кредекс Фінанс було також зареєстровано і право іпотекодержателя (відповідно до договорів про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки), що також підтверджує, ту обставину, що з моменту відступлення права вимоги - 12.06.2015 року, ПАТ Перший Український Міжнародний Банк , як кредитор, вибув з правовідносин з ОСОБА_5 .

Відповідно до п. 10 Договору відступлення права вимоги Новому кредитору було надано право на подальше відступлення прав грошової вимоги.

12.06.2015 року між ТОВ Кредекс Фінанс , як кредитором ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги №12/06/15 відповідно до умов якого ТОВ Кредекс Фінанс передав за плату ОСОБА_2 належне йому право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №5786818 від 05.11.2007 року (відповідні договори відступлення прав вимоги було укладено і за договорами забезпечення).

ОСОБА_2 12.06.2015 року, сплатила ТОВ Кредекс Фінанс обумовлену сторонами у договорі відступлення права вимоги №12/06/15 суму коштів (а.с. 5 том 2).

З цього моменту, ТОВ Кредекс Фінанс вибуло з правовідносин, які виникли між ним, як кредитором, та ОСОБА_5 , як боржником за Кредитним договором №5786818 від 05.11.2007 року, єдиним та належним кредитором за зобов`язаннями ОСОБА_1 за Кредитним договором №5786818 від 05.11.2007 року та договорами іпотеки № 5790536, № 5790515, № 5790554, посвідченими 05.11.2007 року, Лішуновою О.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровими №368, №366, №365 стала - ОСОБА_2 ..

Дослідивши умови укладених між відповідачами у справі оспорювавних договорів, суд апеляційної інстанції уважає, що останні не є договорами факторингу, оскільки не містять ознак договорів факторингу чи договорів фінансових послуг. Ці договори не містять умов, які б передбачали передачу грошових коштів новим кредитором в розпорядження первісному кредитору за плату, тобто умови договорів не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за спірними правочинами не є відносинами у сфері факторингу.

Аргументи ОСОБА_1 про те, що різниця в цінах договорів про відступлення права вимоги, укладених між відповідачами у 25 000,00 грн. є дисконтом, яку отримує фактор за договором факторингу, що і вказує на те, що оспорювані правочини є договорами факторингу, на увагу не заслуговують, оскільки оспорювані правочини є окремими, самостійними договорами і їх умови відповідно до ст.ст. 627, 628 ЦК України, визначені на розсуд сторін (свобода договору). При цьому жодних умов про те, що нові кредитори мають право на отримання дисконту/відсотків чи розраховувати на будь-яку іншу фінансову вигоду, на яку може розраховувати фактор по договорам факторингу, оспорювані правочини не містять.

Оспорювані правочини є купівлею-продажем прав вимоги та за своєю правовою природою є договорами відступлення права вимоги, укладення яких регулюється статтями 512-519 Цивільного кодексу України та суб`єктний склад на укладення яких, не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, а отже, наявність у відповідачів як нових кредиторів ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається.

З огляду на викладене, аргументи позивача про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України "Про фінансові послуг та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. ст. 512, 514, 1077 , 1079 Цивільного кодексу України є безпідставними та необґрунтованими належним чином.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач не довів порушення його прав або охоронюваних законом інтересів укладенням відповідачами оспорюваних договорів, оскільки ОСОБА_1 , який не є стороною оспорюваних правочинів, не довів того, що в результаті укладення спірних договорів про відступлення права вимоги обсяг його майнових зобов`язань, як власника іпотечного майна, змінився, зважаючи на те, що 23.01.2015 року ПАТ ПУМБ та ОСОБА_1 склали Акт звірки про стан та історію заборгованості за кредитним договором №5786818 від 05.11.2007 року згідно з яким, загальна сума заборгованості позивача склала 415 507,45 доларів США ( а.с.1-4 том 2).

Посилання позивача на те, що ТОВ Кредекс Фінанс та ОСОБА_2 за оспорюваними правочинами отримали право іпотеки на об`єкт незавершеного будівництва площею 1021 кв.м., який як об`єкт іпотеки вже не існував на момент відступлення прав за договорами іпотеки, оскільки він закінчив будівництво предмета іпотеки та зареєстрував право власності на нього, отримавши відповідне свідоцтво, на увагу не заслуговує, оскільки відповідно до договору про внесення змін №3 (до договору іпотеки №5790515, укладеного 05.11.2007 року), ПАТ ПУМБ та ОСОБА_1 03.11.2010 року внесли зміни і вирішили викласти п. 1.2.1.1. договору іпотеки в новій редакції, змінивши предмет іпотеки з незавершеного будівництва: житловий будинок АДРЕСА_1 на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, загальна площа якого 1133,7 кв.м, адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ( а.с. 162-165 том 1).

Аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_2 при укладенні осопорюваних правочинів та здійснював подальші дії на їх виконання, не мав на це відповідних повноважень, на увагу також не заслуговують.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до статті 34 Закону України Про нотаріат , у редакції на час посвідчення довіреності ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_4 07.08.2014 року, нотаріуси вчиняють такі дії, зокрема посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо).

З огляду на викладене, довіреність - це односторонній правочин, який фіксує межі повноважень представника, який, діючи на підставі довіреності, створює права та обов`язки безпосередньо для довірителя.

Довіреність адресована насамперед третім особам і має на меті довести до їх відома те, що між представником і тим, кого він представляє, існує домовленість, згідно з якою виконання всіх угод, що буде укладати представник у межах довіреності, бере на себе той, хто представляє.

Статтею 204 цього Кодексу передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність указаної довіреностіпрямо не встановлена законом, судом недійсною вона не визнавалась.

При цьому вихід за межі, наданих ОСОБА_2 ОСОБА_4 повноважень, судом не встановлено.

Доводи ж позивача про те, що договір іпотеки не містив застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому потрібна була його згода на задоволення вимог іпотекодержателя, на увагу не заслуговують, виходячи з наступного.

Статтею 12 Закону України Про іпотеку , у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки, оспорюваних правочинів та вчинення державним реєстратором оскаржуваних рішень, передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини 1, 3 статті 33 Закону України Про іпотеку , у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки, оспорюваних правочинів та вчинення державним реєстратором оскаржуваних рішень , у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною 1 статті 35 Закону України Про іпотеку , у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки, оспорюваних правочинів та вчинення державним реєстратором оскаржуваних рішень, у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 Закону України Про іпотеку , у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки, оспорюваних правочинів та вчинення державним реєстратором оскаржуваних рішень, передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі зазначаються умови, у разі настання яких іпотекодержатель може використати своє право на позасудове стягнення; порядок визначення вартості, за якою іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки; прийнятні та належні способи обміну повідомленнями між сторонами договору.

Завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація прав власності на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов`язанням за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем); за покупцем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі).

Частиною 1 статті 37 Закону України Про іпотеку , у редакції чинній на момент укладення оспорюваних правочинів та прийняття державним реєстратором оскаржуваних рішень, визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , згідно з частиною 2 статті 18 якого, порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у редакції чинній на час прийняття державним реєстратором оскаржуваних рішень, визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 частини 1 статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у редакції чинній на час прийняття державним реєстратором оскаржуваних рішень, передбачено, що державним реєстратором є нотаріус, як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Статтею 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у редакції чинній на час прийняття державним реєстратором оскаржуваних рішень, визначено порядок проведення державної реєстрації прав.

У частині 1 статті 20 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у редакції чинній на час прийняття державним реєстратором оскаржуваних рішень, передбачено, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, у редакції чинній на час прийняття державним реєстратором оскаржуваних рішень, визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з пунктом 57 Порядку, у редакції чинній на час прийняття державним реєстратором оскаржуваних рішень , для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України Про іпотеку не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Пункт 4 договору іпотеки від 05.11.2007 року містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до нього права власності на предмет іпотеки, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекдержателя та є правовою підставою реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме мацно, що є предметом іпотеки ( п.п. 4.7, 4.7.2 договору іпотеки).

Отже, вказане вище застереження в іпотечному договорі прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, що відповідає ст. ст. 36, 37 Закону України Про іпотеку .

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц.

При цьому, за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав на нерухоме майно, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Тобто, у випадку порушення основного зобов`язання для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, за загальним правилом необхідні тільки воля іпотекодержателя та вчинення ним дій, передбачених законом.

Пунктом 57 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, у редакції чинній на час прийняття державним реєстратором оскаржуваних рішень, визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19).

Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення виконання договору позики, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку Укрпошта від 12 травня 2006 року №211.

З матеріалів справи вбачається, що всі передбачені чинним законодавством документи ( а.с. 88-213 том 5, а.с. 1-257 том 6 (реєстраційні справи)), зокрема і повідомлення про вручення ОСОБА_1 поштового відправлення з вимогою іпотекодержателя, яке отримано позивачем 01.02.2016 року(а.с. 93-95 том 5, а.с. 6-8, 139-141 том 6), на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, ОСОБА_2 були надані приватному нотаріусу КМНО Апатенко М.А. та відповідно нею, як державним реєстратором, була вчинена дія щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 ..

При цьому посилання ОСОБА_1 про те, що право власності на предмет іпотеки набуто без оцінки його вартості, спростовуються матеріалами справи, а саме: звітами про оцінку іпотечного майна ( а.с.169-194 том 5, а.с. 83-115, 215-234 том 6).

Зазначаючи про те, що звіти про оцінку іпотечного майна є явно сфальсифікованими, ОСОБА_1 будь-яких належних та допустимих доказів зазначеному не надав, а отримавши 01.02.2016 року вимогу від ОСОБА_2 був попереджений про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, унаслідок чого мав час урегулювання даного питання.

Стосовно посилань позивача на те, що нотаріус КМНО Апатенко М.А. не мала повноважень проводити реєстраційні дії з нерухомим майном, розташованим на території АР Крим, то відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у редакції на час вчинення оскаржуваних рішень, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, крім державної реєстрації права власності та інших речових прав, що проводиться нотаріусами незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.

Частиною 1 ст. 274 ЦПК України визначено перелік справ, які розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Дана справа не входить до переліку справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, а отже посилання позивача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права з даного питання, на увагу не заслуговують.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: А.О. Чобіток

Судді: О.В. Немировська

Т.І. Ящук