Постанова

від 12.10.2020 по справі 910/18733/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2020 р. Справа№ 910/18733/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 12.10.2020,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2020, повний текст складено 20.07.2020,

у справі № 910/18733/19 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд"

до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Індастріал Гарант"

про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (надалі - відповідач) про визнання договору поруки від 20.10.2016 № 4И14193И/П недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що договір поруки був укладений ним під впливом обману, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України.

Матеріально-правовою підставою позову визначені статті 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 у справі № 910/18733/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивовано недоведеністю позивачем тих обставин, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог, зокрема ТОВ "Боранд Трейд" належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов`язковими для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України, а тому позов не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись із прийнятим рішенням, 21.08.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

За доводами позивача, договір поруки укладений ним внаслідок обману з боку Банку. При укладенні цього договору позивач мав намір отримати прибуток у вигляді отримання права власності на активи, що забезпечували зобов`язання боржника за кредитними договорами; проте після завершення процесу переоформлення боргів рішенням Національного банку України від 18.12.2016 №498-р Банк визнано неплатоспроможним, і відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" Банк перейшов у власність держави. При цьому Банк не виконав зобов`язання щодо передачі поручителю документів, які посвідчували права заставодержателя на активи, котрими забезпечені зобов`язання боржників.

На думку позивача, така поведінка Банку свідчить про відсутність у нього намірів виконувати свої зобов`язання за Договором поруки, як у момент його укладення, так і протягом значного періоду часу після його укладення, а тому цей договір (як вважає позивач) є недійсним на підставі статті 230 ЦК України.

Крім того, скаржник вказав на те, що взагалі є підстави ставити під сумнів вазагалі факт наявності відповідних активів у банку, так як протягом 2016-2019 років банк не передав товариству ні документи, що поствідчували наявність активів, ні ні будь-яку іншу інформацію, яка б слугувала підставою звернення стягнення на такі активи. В той же час, відсутність цих документів мала істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки, оскільки у випадку наявності цієї інформації, товариство не вчиняло б оспорюваний правочин.

В цілому аргументи скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків про недоведеність позивачем введення його в оману та наявності умислу в діях відповідача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 відновлено ТОВ "Боранд Трейд" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 у справі №910/18733/19. Відкрито апеляційне провадження за дано апеляційною скаргою. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 12.10.2020 о 13:45 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 07.10.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 07.10.2020. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив скаргу відхилити, та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване.

Явка представників сторін.

В судове засідання від 12.10.2020 з`явилися представники позивача та відповідача.

В судове засідання від 12.10.2020 представник третьої особи не з`явився. Про час та місце судового засідання сторони належним чином повідомлений у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України. Ухвалу про відкриття апеляційного провадження було надіслано завчасно за адресою третьої особи, що відповідає адресі у ЄДРПОУ: ТОВ Індастріал Гарант 49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 21, кім 303Д/2, однак повернуто відділення поштового зв`язку з відміткою вибули . Інша адреса сторонами не повідомлялась, у матеріалах справи відстуня.

Враховуючи вимоги статей 120, 242 ГПК України, а також вищенаведене, зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Таким чином, судом апеляційної інстанції були здійснені всі необхідні заходи щодо повідомлення третьої особи про призначення справи до розгляду та відповідного судового засідання, відтак, третя особа вважається такою, що повідомлена належним чином.

Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов`язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, ураховуючи те, що від учасників справи не надходило будь-яких заяв чи клопотань, зокрема щодо відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх представника позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" (позичальник за договором) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (банк за договором) укладено кредитний договір №4Б16091Г.

Також, 20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" (поручитель за договором) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (кредитор за договором) укладено договір поруки № 4И14193И/П (далі - договір), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Індастріал Гарант" своїх зобов`язань за кредитними договорами: від 19.02.2014 №4И14193И, від 19.02.2014 №4И14108И, від 10.04.2014 №4И14156И, від 20.02.2015 №4И15060И а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1.

Відповідно до пункту 2 договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з пунктами 4, 5, 6, 7 договору у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником обов`язку пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.

У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

За умовами пункту 8 договору до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 9 договору визначено, що у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Пунктом 10 договору унормовано, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11 договору).

Цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 21.03.2016, укладеної сторонами (пункт 17 договору).

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією щодо позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності, висунув останньому пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк". Така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

За твердженнями позивача, банк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)". Пізніше, такі дані були підтверджені окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ "Приватбанк".

Таким чином, дії товариства із отримання кредитних коштів по кредитному договору №4Б16091Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ. Обов`язковою умовою на якій, наполягало товариство, було набуття ним права власності на активи, що забезпечували зобов`язання "старих" боржників перед банком.

На виконання вищезазначених домовленостей згідно плану "трансформації" 20.10.2016 між сторонами було укладено договори поруки, зокрема й ос порений договір.

Позивач вказує, що на виконання вказаних договорів поруки ним як поручителем були перераховані на користь банку грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників за договорами поруки на загальну суму 4 637 608 327 грн 19 коп.

Разом з тим, у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п. 8 та п. 10 договорів поруки, позивач вважає, що банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору.

За таких обставин, позивач вважає, що банк ввів в оману позивача про у існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язанням боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав відповідача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки.

Враховуючи викладені обставини та посилаючись на норми ст.230 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати недійсним Договір поруки від 20.10.2016 №4И14193И/П, укладений між позивачем та відповідачем.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання Договору поруки недійсним згідно з частиною першою статті 230 ЦК України.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 Справа № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд зазначає, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідно до протоколу від 13.10.2016 №5 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд-трейд", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк" на суму 4 800 000 000,00 грн.

Посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Відтак, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача. Доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача матеріали справи не містять.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 18.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 18.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. При цьому у документах не наведено такого мотиву для залучення додаткового фінансування за рахунок отриманого від Банку кредиту, як необхідність позивачем виконати договори поруки за третіх осіб і отримання від такого виконання прав вимоги до них.

До того ж, оспорюваний договір поруки підписаний сторонами без будь-яких застережень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в договорі.

Між тим, посилань на трансформацію/майно/забезпечення за "старими" кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Відповідні обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі № 4Б16091Г від 20.10.2016, а саме в пункті А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності. Натомість, жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Більше того, відповідно до частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Вказане додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Наведене в сукупності свідчить, що Товариство помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4Б16091Г від 20.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Враховуючи зазначене, аргументи позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

Частиною 1 статті 230 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України, до якої відсилає стаття 230 Цивільного кодексу України, істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. (Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 909/685/18).

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України. (Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18).

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Однак, позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, а також не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи позивача про те, що у зв`язку з не виконанням відповідачем умов спірного договору поруки, позивач позбавлений отримання прибутку від реалізації активів або набуття права власності на них, що було метою при укладання кредитного договору та договорів поруки не підтверджуються доказами, наявними у матеріалах справи.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Водночас, зазначаючи про порушення судом норм процесуального та матеріального права, скаржник вдається до заперечення обставин, установлених судом першої інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої цим судом оцінки доказів у справі.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.

Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції.

Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Процесуальні права сторін при розгляді справи судом першої інстанції не порушено.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 у справі № 910/18733/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 12.10.2020.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

І.П. Ходаківська