Рішення

від 13.10.2020 по справі 910/11596/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.10.2020Справа № 910/11596/20

Суддя Господарського суду міста Києва Данилова М.В. , розглянувши матеріали розглянувши матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Стражспецтех (юридична адреса: 667801, Одеська обл., Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Одеська,4; адреса для листування: 65122, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 112/2, кв. 61, код ЄДРПОУ 35049500)

до Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5, код ЄДРПОУ 40075815)

про стягнення грошових коштів

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06 серпня 2020 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю Стражспецтех (позивач) надійшла позовна заява № б/н від 10.07.2020 року до Акціонерного товариства Українська залізниця (відповідач) про стягнення коштів за Договором №ОД/НКВ-18-1172НЮ від 04.12.2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за договором №ОД/НКВ-18-1172НЮ від 04.12.2018 року, зокрема, відповідач здійснив несвоєчасну оплату наданих послуг, а саме виконання монтажних робіт з влаштування систем кондиціонування повітря для служб регіональної філії Одеська залізниця , внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.08.2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін та визначено сторонам строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.

Відповідно до ч.1 п. 3 ст. 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Ч. 1 ст. 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзиви відповідачів.

Ч. 5 статті 176 ГПК України передбачає, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За ч.2 ст.252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

За ст. 248 ГК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.08.2020 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримана представником відповідача 20.08.2020 року.

Таким чином, суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, чи електронною поштою відтак, беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Між Акціонерним товариством Українська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Стражспецтех було укладено договір від 04.12.2018 року № ОД/НКВ-18-1172НІС виконання монтажних робіт з влаштування систем кондиціювання повітря для служб регіональної філії Одеська залізниця .

Відповідно до п. 1.1. договору Виконавець зобов`язується, за завданням Замовника відповідно до умов цього договору, виконати монтажні роботи з влаштуванням систем кондиціювання повітря для служб регіональної філії Одеська залізниця і здати результат Замовнику.

Відповідно до п. 1.2 договору Замовник зобов`язується прийняти результати робіт та оплатити їх.

Згідно з п.4.1. договору розрахунки за виконані роботи здійснюються Замовником протягом 30 календарних днів з дати виконання робіт, але не раніше дати реєстрації податковий накладних/розрахунків коригування з операцій по наданню послуг, які підлягають оплаті, і Єдиному реєстрі податкових накладних (Далі - ЄРПН) у встановлених чинник законодавством порядком та строки. У разі реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН з порушенням граничних строків їх реєстрації, встановлених чинник законодавством, оплата їх здійснюється протягом 10 банківських днів після реєстрації податкових накладних в ЄРПН.

Відповідно до п.4.2. договору, днем отримання виконаних робіт вважається день підписання актів здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до п.5.1. договору, термін виконання монтажних робіт з влаштуванням систем кондиціювання повітря не більше 30 календарних днів. Термін надання послуг до 31.12.2018 р. з правом дострокового виконання.

Позивач виконав свої зобов`язання за договором, зокрема виконав роботи за договором на загальну суму 697 579,72 грн., що підтверджується проведеною Відповідачем оплатою на підставі актів виконаних робіт, відсутністю з боку Відповідача зауважень та претензій, та реєстрацією відповідних податкових накладних в порядку та строки, встановленні чинним законодавством. Проте, оплату за надані послуги Відповідачем було здійснено з порушенням строків визначених п.4.1 договору, що підтверджується банківськими виписками з рахунку Позивача за період з 28.12.2018р. по 31.07.2019 р.

Відповідач в свою чергу своїм правом на подання відзиву не скористався.

Суд зауважує, що відповідач порушив умови договору на надання послуг № ОД/НКВ-18-1172НЮ від 04.12.2018 року, а саме здійснив оплату за надані послуги з порушенням строків оплати, чим порушив умови п. 4.1. Договору.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст. 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. При цьому, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних простроченої суми, якщо законом або договором не передбачений інший розмір відсотків.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних витрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, не є додатковими вимогами, в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передують подачі позову.

Таким чином, до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Така позиція щодо обчислення перебігу строку позовної давності, в спорах про стягнення 3% річних та інфляційних витрат після виконання боржником основного зобов`язання сформована Верховним Судом України 26.04.2017 року у справі №3-1522гс16.

Аналогічні висновки містяться у Постановах Верховного суду України: від 17 жовтня 2011 р. у справі № 6-42цс11, від 18.05.2016 р. , у справі № 6-2129цс16 .

Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця (пункт 201.4. статті 201 розділу V Податкового Кодексу України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів/послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Оскільки договором передбачено, що розрахунки за надані послуги здійснюються Замовником протягом 30-ти календарних днів з дати отримання послуг, але не раніше дати реєстрації податкових накладних в ЄРПН у встановлених чинним законодавством порядку та строки, отже датою складання податкової накладної є дата отримання платником податку послуг - 28.12 2018 р. (податкові накладні № 35, № 47, № 56, № 57, № 58, № 59, № 60, № 61, № 64, № 65, № 66, № 67, № 129, складені 28.12.2018 р., зареєстровані в ЄРПН 15.01.2019 р. - в порядку та строки, встановленні чинним законодавством України); зобов`язання Відповідача розрахуватися з Позивачем за надані послуги виникло з 28.01.2019 року (після сплину 30 календарних днів з дати підписання актів виконаних робіт 28.12.2018 року та враховуючи своєчасну реєстрацію податкових накладних в ЄРПН).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а отже 28.07.2019 року (дата здійснення розрахунку за надані послуги) є датою, коли зобов`язання припинилося.

Позивачем було вжито заходи досудового врегулювання спору, 05.03.2020 року на адресу Відповідача було направлено претензію (вихідний номер №10 від 05.03.2020р.) у зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язань по договору № ОД/НКВ-18-1172НЮ від 04.12.2018 року.

Отже, позивач надав всі належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач здійснив розрахунок несвоєчасно.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

Суд з цього приводу зазначає таке.

Позивач на підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу надав розрахунок судових витрат, підписаний адвокатом Печерицею В.П., ордер ОД №373010 від 10.07.2020 року та платіжне доручення від 28.05.2020 року №1761 на суму 30000, 00 грн.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Принцип "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.

Визначаючи розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, повинні братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистки або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Виходячи зі змісту статей 3, 11, 15 ГПК України, питання співмірності заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно ч. 3 та ч. 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень частини 5 цього ст. 126 ГПК зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до п. 3.2. рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. у справі № 23-рп/2009 Правова допомога є багатоаспектною. різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати .

Суд дослідивши надані позивачем докази, дійшов до висновку про відмову в задоволенні вимог щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивач не надав Договір про надання правової допомоги, а тому суд не може встановити чи було дотримано сторонами всіх умов договору та яка сума підлягає компенсації, так як акту виконаних робіт до матеріалів справи не було надано.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З системного аналізу вищевикладеного, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193 ГК України, ст.ст. 33, 34, 73 , 74, 86, 98, 104, 129, 165, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Стражспецтех (юридична адреса: 667801, Одеська обл., Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Одеська,4; адреса для листування: 65122, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 112/2, кв. 61, код ЄДРПОУ 35049500) суму 3% річних у розмірі 5 562,46 грн.; суму інфляційних витрат у розмірі 18 768,76 грн.; судовий збір у сумі 2 102, 00 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 13.10.2020 р.

Суддя М.В. Данилова