Рішення

від 13.10.2020 по справі 910/9544/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.10.2020Справа №910/9544/20

Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Ресурс"

до Фізичної особи-підприємця Поліщука Сергія Олександровича

про стягнення 13 622,03 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Новий Ресурс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця Поліщука Сергія Олександровича про стягнення 13 622,03 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Новий Ресурс" вказує, що у Фізичної особи-підприємця Поліщука Сергія Олександровича наявна заборгованість у розмірі 5 000,00 грн. з оплати товару та наданих послуг згідно Договору поставки №01/08/17 від 01.09.2017.

Крім того, позивач вказує про наявність правових підстав для стягнення з Фізичної особи-підприємця Поліщука Сергія Олександровича 3% річних у розмірі 408,15 грн., інфляційних втрат у розмірі 206,24 грн., пені у розмірі 3 799,64 грн. та штрафу у розмірі 4 208,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 відкрито провадження у справі №910/9544/20; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Вказана ухвала суду від 07.07.2020 була надіслана відповідачу 08.07.2020 на адресу, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (02088, м. Київ, вул. Леніна (після перейменування - вул. Євгенія Харченка), буд. 26, кв. 4), рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, та у відповідності до рекомендованого повідомлення про вручення №0105474405806 дана ухвала вручена відповідачу 10.07.2020.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 встановлено відповідачу строк на подання відзиву з долученими до нього доказами та з доказами його направлення позивачу - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Пунктом 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на дату постановлення даної ухвали) передбачалось, що строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Однак, 17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким, зокрема, було викладено пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в новій редакції.

Відповідно до чинної редакції пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" N 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Тобто, встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/9544/20 строк на подання Фізичною особою-підприємцем Поліщуком Сергієм Олександровичем відзиву закінчився 05.08.2020 (включно).

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

01.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новий Ресурс" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Поліщуком Сергієм Олександровичем (покупець) укладено Договір поставки №01/08/17 (надалі - Договір), у відповідності до п. 1.1 якого на умовах даного договору постачальник зобов`язався продавати у власність покупцю, а покупець зобов`язався приймати та оплачувати автомобільні шини, комплектуючі та запасні частини до автотранспорту у кількості і асортименті відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною цього договору, а також надати супутні послуги по доставці товару та шиномонтажу.

Ціни на товар та супутні послуги встановлюються у відповідності з прайс-листами, що діють у постачальника на момент передачі товару, надані послуги і вказуються у накладних, актах приймання передачі наданих послуг та виставлених постачальником рахунках (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору підтвердження факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару та послуг являється прийняття покупцем товару по видатковій накладній та акту приймання-передачі наданих послуг, виданих постачальником, які після їх підписання сторонами мають юридичну силу специфікації.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що покупець зобов`язаний прийняти поставлений товар та/або надані послуги і розраховується не пізніше 14 календарних днів з дні поставки товару та/або надання послуги.

У відповідності до п. 3.2 Договору днем оплати товару та/або послуги вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника, а днем поставки товару та/або надання послуги вважається день фактичної передачі товару та/або надання послуги, що засвідчується оформленими відповідним чином видатковою накладною та/або актом приймання-передачі наданих послуг (п. 3.3 Договору).

У пункті 4.2 Договору сторонами погоджено, що за прострочення виконання зобов`язання покупця щодо здійснення розрахунку за товар та надані послуги, на строк понад обумовлений у п. 2.3 Договору, покупець зобов`язаний виплатити продавцю пеню у розмірі 0,25% вартості від належної до сплати суми за кожен календарний день прострочення протягом всього строку прострочки.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що за прострочення здійснення розрахунку за товар та надані послуги на термін понад 30 календарних дні з дати отримання товару та/або надання послуги покупець сплачує штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.

Згідно п.п. 6.1, 6.2 Договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2017.

У випадку якщо жодна із сторін за 10 днів до закінчення терміну дії договору не буде наполягати на припиненні дії цього договору, то цей договір вважається пролонгованим ще на кожен наступний календарний рік на тих же умовах (п. 6.3 Договору).

За доводами Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Ресурс", ним на виконання спірного Договору було поставлено Фізичній особі-підприємцю Поліщуку Сергію Олександровичу товар та надано послуги загальною вартістю 21 040,01 грн., в той час як відповідачем оплачено такі товар та послуги частково, а саме - у розмірі 16 040,01 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання по оплаті поставленого згідно Договору товару та наданих послуг, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Новий Ресурс" вказує на існування у Фізичної особи-підприємця Поліщука Сергія Олександровича заборгованості у розмірі 5 000,00 грн. та за несвоєчасне виконання зобов`язань позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 408,15 грн., інфляційні втрати у розмірі 206,24 грн., пеню у розмірі 3 799,64 грн. та штраф у розмірі 4 208,00 грн.

Приписами ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин є змішаним договором, який містить елементи договору поставки та договору про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України, Глави 63 Цивільного кодексу України, Глави 19 Господарського кодексу України.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 165, 173, 174, 175, 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 662, 692, 712, 901, 908, 909 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Також, з аналізу умов Договору вбачається, що він є рамковим договором, тобто таким, що укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару постачальником та надання послуг, та при цьому погодження істотних умов (найменування товару, кількість, вартість, найменування послуг та їх вартість тощо) кожного окремого зобов`язання з поставки товару (партії товару) та з надання послуги погоджується сторонами, зокрема, у видаткових накладних та актах наданих послуг.

Пунктами 6.1, 6.2 Договору передбачено, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2017.

Згідно з п. 6.3 Договору у випадку якщо жодна із сторін за 10 днів до закінчення терміну дії договору не буде наполягати на припиненні дії цього договору, то цей договір вважається пролонгованим ще на кожен наступний календарний рік на тих же умовах.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про припинення дії Договору (в порядку п. 6.3 Договору), суд дійшов висновку, що Договір був чинним у спірний період.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Наявною у матеріалах справи видатковою накладною №1038 від 04.07.2019, яка підписана представниками та скріплена печатками сторін, підтверджується виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором з поставки товару відповідачу загальною вартістю 19 999,99 грн.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Наявним у матеріалах справи актом надання послуг №1038 від 04.07.2019, який підписаний представниками та скріплений печатками сторін, підтверджується надання позивачем відповідачу послуг за Договором вартістю 1 040,02 грн.

Відповідач своїм правом на спростування обсягів та якості поставленого товару та наданих послуг не скористався.

Приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Для оплати відповідачем спірних товару та послуг позивачем було виставлено рахунок на оплату по замовленню №1078 від 04.07.2019, до якого включено як вартість товару за видатковою накладною №1038 від 04.07.2019, так і вартість послуг за актом надання послуг №1038 від 04.07.2019.

Сторонами у пункті 2.3 Договору було погоджено, що покупець зобов`язаний прийняти поставлений товар та/або надані послуги і розраховується не пізніше 14 календарних днів з дні поставки товару та/або надання послуги.

Отже, на виконання ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України та п. 2.3 Договору відповідач повинен був сплати позивачу кошти у загальному розмірі 21 040,01 грн. (19 999,99 грн. вартості поставленого товару + 1 040,02 грн. вартості наданих послуг) у строк до 18.07.2019.

Натомість, вбачається із наявних в матеріалах справи платіжних доручень, відповідачем на виконання своїх грошових зобов`язань за Договором з оплати спірних товару та послуг було сплачено 28.01.2020 кошти у розмірі 11 040,01 грн. згідно платіжного доручення №865 від 28.01.2020 та 05.02.2020 кошти у розмірі 5 000,00 грн. згідно платіжного доручення №868 від 05.02.2020. В обох платіжних дорученнях в призначенні платежу міститься посилання на рахунок на оплату по замовленню №1078 від 04.07.2019.

Таким чином, відповідачем було з простроченням та частково оплачено спірні товар та послуги, а саме - у сумі 16 040,01 грн.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Доказів сплати Фізичною особою-підприємцем Поліщуком Сергієм Олександровичем Товариству з обмеженою відповідальністю "Новий Ресурс" коштів у розмірі 5 000,00 грн. (21 040,01 грн. - 16 040,01 грн.) станом на дату розгляду даної справи відповідачем суду не надано.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено обов`язок сторін довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на наведені приписи господарського процесуального закону суд приходить до висновку, що відповідачем було прострочено виконання своїх грошових зобов`язань з оплати поставленого позивачем згідно Договору товару та наданих послуг та станом на дату розгляду даної справи у Фізичної особи-підприємця Поліщука Сергія Олександровича наявна перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Новий Ресурс" заборгованість у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, наявність та розмір заборгованості у Фізичної особи-підприємця Поліщука Сергія Олександровича у розмірі 5 000,00 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим в цій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Ресурс" підлягають задоволенню.

Крім того, позивач вказує про наявність правових підстав для стягнення з Фізичної особи-підприємця Поліщука Сергія Олександровича 3% річних у розмірі 408,15 грн., інфляційних втрат у розмірі 206,24 грн., пені у розмірі 3 799,64 грн. та штрафу у розмірі 4 208,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Фізична особа-підприємець Поліщук Сергій Олександрович не навів обставин, з якими законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що за прострочення здійснення розрахунку за товар та надані послуги на термін понад 30 календарних дні з дати отримання товару та/або надання послуги покупець сплачує штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.

Зважаючи, що у відповідача станом на 18.08.2019 (через 30 днів прострочення від дати, в яку зобов`язання мало бути виконане) була наявна заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Новий Ресурс" у розмірі 21 040,01 грн., то суд до правового висновку про наявність правових підстав для застосування передбаченого п. 4.3 Договору штрафу.

Здійснивши перерахунок 20% від суми заборгованості (21 040,01 грн.) відповідача станом на 18.08.2019 (31 день прострочення), суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення штрафу розмірі 4 208,00 грн. за прострочення виконання відповідачем зобов`язання за спірним Договором понад 30 календарних днів є правомірною та підлягає задоволенню.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4.2 Договору визначено, що за прострочення виконання зобов`язання покупця щодо здійснення розрахунку за товар та надані послуги, на строк понад обумовлений у п. 2.3 Договору, покупець зобов`язаний виплатити продавцю пеню у розмірі 0,25% вартості від належної до сплати суми за кожен календарний день прострочення на протязі всього строку прострочки.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З наведеного пункту Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (0,25% вартості від належної до сплати суми), порядок нарахування пені (за кожен календарний день прострочення) та строк такого нарахування (протягом всього строку прострочки), а відтак приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, якими встановлено обмеження періоду нарахування штрафних санкцій піврічним терміном, у даному випадку не підлягають застосуванню.

Здійснене судом тлумачення п. 4.2 Договору в частині погодженого сторонами строку нарахування пені шляхом застосування формулювання - протягом всього строку прострочки, відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошового зобов`язання" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Із викладеного у змісті позовної заяви розрахунку пені вбачається, що позивачем при його обрахунку було враховано приписи ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошового зобов`язання".

Однак, із викладеного у змісті позовної заяви розрахунку пені вбачається, що позивачем нараховується відповідачу пеня за період з 14.07.2019 по 13.01.2020.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, оскільки відповідачем було прийнято товар та послуги 04.07.2019, то перебіг строку на оплату товару та послуг відповідно до приписів статті 253 Цивільного кодексу України слід обраховувати з 05.07.2019 та чотирнадцятим календарним днем у такому випадку є 18.07.2019.

Також, виходячи зі змісту зазначених норм законодавства, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Таким чином, правомірним є нарахування відповідачу пені за прострочення оплати товару та послуг починаючи з 19.07.2019 (наступний день за останнім днем встановленого терміну оплати).

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням встановленої судом дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання, - 19.07.2020, та визначеної позивачем дати, до якої підлягає нарахуванню пеня, - 13.01.2020, суд, з урахуванням імперативних приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, дійшов висновку про обґрунтованість вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Ресурс" про стягнення пені у розмірі 3 266,10 грн.

В іншій частині заявлені до стягнення пеня у розмірі 533,54 грн. (3 799,64 грн. - 3 266,10 грн.) розрахована невірно у зв`язку з невірним визначенням позивачем дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання, а відтак задоволенню не підлягає.

Суд не застосовує правову позицію Верховного Суду України, наведену у постанові №6-2003цс15 від 21.10.2015, оскільки даного висновку Верховний Суд України дійшов за результатом розгляду цивільних спорів щодо боржників фізичних осіб за кредитними договорами, що не є подібними правовідносинами до правовідносин у даній справі щодо стягнення неустойки за порушення господарського зобов`язання за змішаним договором, який містить елементи договору поставки та договору про надання послуг, які регулюються Господарським кодексом України.

Аналогійний висновок щодо неможливості застосування правової позиції Верховного Суду України, наведеної у постанові №6-2003цс15 від 21.10.2015, до господарських правовідносин наведений у постановах Верховного Суду від 08.08.2018 у справі №908/1843/17 та від 20.06.2018 у справі №911/2314/17.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із викладеного у змісті позовної заяви розрахунку 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що позивачем нараховується відповідачу 3% річних за період з 14.07.2019 по 30.06.2020, та інфляційні втрати за період з липня 2019 року по травень 2020 року.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням визначених позивачем періодів та дат, в які відповідачем частково сплачувалась заборгованість, керуючись імперативними приписами ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що правомірним є стягнення з Фізичної особи-підприємця Поліщука Сергія Олександровича 3% річних у розмірі 400,44 грн. та інфляційних втрат у розмірі 206,24 грн.

В іншій частині заявлені до стягнення 3% річних у розмірі 7,71 грн. (408,15 грн. - 400,44 грн.) розраховані невірно у зв`язку з невірним визначенням позивачем дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання, а відтак задоволенню не підлягають.

За наведених обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Ресурс" до Фізичної особи-підприємця Поліщука Сергія Олександровича підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Ресурс" задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Поліщука Сергія Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Ресурс" (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 4-Б; ідентифікаційний код 37228114) заборгованість у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп., штраф у розмірі 4 208 (чотири тисячі двісті вісім) грн. 00 коп., пеню у розмірі 3 266 (три тисячі двісті шістдесят шість) грн. 10 коп., 3% річних у розмірі 400 (чотириста) грн. 44 коп., інфляційні втрати у розмірі 206 (двісті шість) грн. 24 коп. та судовий збір у розмірі 2 018 (дві тисячі вісімнадцять) грн. 48 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через Господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 13.10.2020.

Суддя Р.В. Бойко