Постанова

від 07.10.2020 по справі 340/711/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № 340/711/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Чумака С.Ю., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 року в адміністративній справі №340/711/20 (суддя у 1 інстанції Хилько Л.І.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про скасування рішення та зобов`язати вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення (у формі наказу) Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 12.02.2020 року №11-2151/14-20-СГ, яким ОСОБА_1 , відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га, яка розташована на території Федірківської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3525288100:02:000:5145;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області затвердити ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, яка розташована на території Федірківської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3525288100:02:000:5145;

- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області моральну шкоду у розмірі 1 мінімальної заробітної плати;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області подати до суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач звернулась до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність площею 2 га. для ведення особистого селянського господарства на території Федірківської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, до такої заяви долучено необхідний пакет документів. Натомість, ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області протиправно відмовило у затвердженні такого проекту землеустрою.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне дослідження доказів та невірне застосування норм права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що не всі сільськогосподарські землі за межами населених пунктів є землями колективних сількогосподарських підприємств.

Справа судом розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Світловодським МВ УМВС України в Кіровоградській області 29.09.2011 року; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , отримала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Федірківської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, у тому числі: 2,0000 га - рілля, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що відображено у відповідному наказі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18 грудня 2019 року №11-9583/14-19-СГ (а.с.15-17).

В подальшому позивачем було замовлено розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом безоплатної передачі для ведення особистого селянського господарства (а.с.18-20), який було погоджено відповідним висновком від 29.01.2020 року №1391/82-20.

31.01.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Федірківської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області (а.с.25).

До заяви додано: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, витяг з ДЗК (а.с.26).

12.02.2020 року Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області винесено наказ №11-2151/14-20-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» , яким відповідно до статей 15-1, 118, 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 12.11.2019 року №285 відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Федірківської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області розмір земельної ділянки 2,00 га, кадастровий номер 3525288100:02:000:5145, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність з таких підстав: проект землеустрою не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: межі земельної ділянки не погоджені з усіма суміжними власниками та землекористувачами (пункт «б» частини другої статті 198 Земельного кодексу України) (а.с.27).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Правовий статус головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016р. №333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).

Згідно з пунктом 2 Положення, Держгеокадастр у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 3 Положення передбачено, що основними завданнями Держгеокадастру, зокрема, є реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з підпункту 13 пункту 4 Положення Головне управління Держгеокадастру в області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Водночас, Законом України від 10.07.2018 р. № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» , який набрав чинності з 01.01.2019р., доповнено розділ Х Земельного кодексу України пунктом 21, яким установлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.09.2012р. №5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (далі - Закон №5245-VI) визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

- на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

- які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №5245-VI у державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

- на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності;

- які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

- які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу.

Згідно з пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №5245-VI у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

- у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

- за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №5245-VI з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Таким чином, спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає процедуру та порядок передачі у власність, користування та приватизації земельних ділянок державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій є Земельний кодекс України, який, зокрема, визначає коло суб`єктів, до повноважень яких віднесено вирішення питань щодо безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Такими суб`єктами до 01.01.2019 р. були визначені органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Починаючи з 01.01.2019 р. вирішення таких питань Законом України від 10 липня 2018 року №2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування.

При цьому, в межах наявних повноважень Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №60-р від 31.01.2018 року, яким передбачено передачу земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів у власність об`єднаних територіальних громад. Наслідком такої передачі стане набуття відповідними органами місцевого самоврядування прав на самостійне розпорядження набутими земельними ділянками.

Розпорядженням №60-р визначений механізм передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення в комунальну власність, кожним з пунктів 1-3 розпорядження передбачає певні обставини, за наявності яких застосовується дія такого пункту. Зокрема, пунктом 1 цього розпорядження передбачено формування земельних ділянок, що підлягають передачі в комунальну власність, шляхом проведення інвентаризації. Пунктом 2 положення передбачено, що земельні ділянки, які підлягають передачі в комунальну власність та права на які виставлені на земельні торги, будуть передані в комунальну власність після оголошення результатів земельних торгів та укладення договорів оренди.

Пунктом 3 розпорядження №60-р передбачено, що до передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну, суб`єктами розпорядження земельними ділянками державної власності здійснюється передача права користування чи права власності на зазначені земельні ділянки за умови погодження з об`єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ).

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1, 7 ст. 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 р. №742-IV для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 3 статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

У відповідності до п. "б" ч.1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст п. п. "в" ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

На підставі п. "б" ч. 1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Таким чином, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові від 27.02.2018 року справа №545/808/17 та постанові від 20.01.2018 року по справі №802/928/17-а.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року по справі №806/5106/15.

Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у користування та власність громадян.

Частина 2 статті 198 Земельного кодексу України встановлює, що кадастрова зйомка включає в себе, серед іншого, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами (пункт "б" частини 2 вказаної статті).

При цьому, з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути не погодження проекту землеустрою в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Правові підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі №820/4852/17.

Отже, однією з передумов для прийняття органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є наявність погодженого визначеними статтею 186-1 Земельного Кодексу України органами проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність. При цьому орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування до повноважень якого належать питання передачі земельних ділянок державної або комунальної власності у власність на стадії затвердження проекту землеустрою не наділений дискреційними повноваженнями, оскільки єдиною підставою для відмови затвердити такий проект є відсутність погоджень органів, визначених статтею 186-1 Земельного Кодексу України.

Як слідує з матеріалів справи, земельна ділянка, на виділення якої претендує позивач, знаходиться за межами населеного пункту та відповідно до пунктів 4, 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI до 01.01.2019 р. відносилася до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Починаючи з 01.01.2019р. відповідно до пункту 21 розділ Х Земельного кодексу України така земельна ділянка віднесена до земель комунальної власності відповідної територіальної громади.

При цьому, з висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні від 03.10.1997р. по справі № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), до даних правовідносин підлягає застосуванню саме стаття 122 Земельного кодексу України в редакції Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» , який прийнятий пізніше Закону України від 05.06.2003 № 899-VI «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власника земельних часток (паїв)» .

Аналогічну праву позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №818/661/17 (реєстраційний № рішення в ЄДРСР 72505819) та від 20.03.2018 у справі №818/665/17 (реєстраційний № рішення в ЄДРСР 72867041).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою на законних підставах.

Доводи позивача, про те, що не всі сільськогосподарські землі за межами населених пунктів є землями колективних сількогосподарських підприємств колегія суддів відхиляє, оскільки стосовно бажаної відповідачем земельної ділянки встановлено, що остання віднесена до земель комунальної власності відповідної територіальної громади, доказів протилежного позивачем не надано.

Також суд першої інстанції правильно відмовив у задоволені інших позовних вимог, оскільки вони є похідними від вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення від 12.02.2020 року №11-2151/14-20-СГ.

Колегія суддів також враховує заяву позивача від 21.07.2020 року, в якій він просить зменшити позовні вимоги та задовольнити лише позовні вимоги в частині щодо визнання протиправним та скасування рішення від 12.02.2020 року №11-2151/14-20-СГ, оскільки позивачу вже затверджено проект землеустрою.

При цьому, колегія суддів наголошує, що позивач може зменшити або збільшити позовні вимоги тільки під час розгляду справи у суді першої інстанції до початку розгляду справи по суті. В даному випадку позивач міг відмовитися від частини позовних вимог.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції судового рішення.

Відповідно до ч.4 ст.243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 року в адміністративній справі №340/711/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про скасування рішення та зобов`язати вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 року в адміністративній справі №340/711/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя В.А. Шальєва

суддя С.Ю. Чумак