Рішення

від 15.10.2020 по справі 417/665/20

МАРКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 417/665/20

Провадження № 2/417/215/20

РІШЕННЯ

Іменем україни

(ЗАОЧНЕ)

"15" жовтня 2020 р. с. Марківка Луганської області

Марківський районний суд Луганської області в складі:

головуючого судді Рукас О.В.

за участі секретаря Брюховецької О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с. Марківка Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в :

15.06.2020 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування свого позову позивач посилався на те, що на праві приватної власності їй належить житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 26.10.2000 року, посвідченим державним нотаріусом Марківської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за №2290 та технічним паспортом.

Відповідачі у справі, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її донька та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її онук, які зареєстровані в належному їй на праві власності житловому будинку за вищевказаною адресою, що підтверджується копією домової книги та довідкою про склад сім`ї та проживання №1652 від 10.06.2020 року, виданою Марківською селищною радою Марківського району Луганської області.

В червні 2014 року відповідачі виїхали з с.Марківка, але з реєстраційного обліку не знялися і до цього часу значаться зареєстрованими в житловому будинку, який належить їй на праві власності.

Тобто з червня 2014 року відповідачі у вказаному житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 не мешкають і до сьогодні відповідачі жодного разу у вказаному житловому приміщенні не з`явилися, вказаним житловим приміщенням не користувалися, а також з цієї дати вони повністю припинили виконувати обов`язки членів сім`ї, передбачені ст.ст.64,156 ЖК України, пов`язані з утриманням, оплатою комунальних послуг.

Вказане свідчить, що відповідачі добровільно відмовилися від права користування і відсутні в зазначеному житловому приміщенні понад 6 років без поважних причин, а отже, втратили право користування житловим приміщенням у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

Факт відсутності відповідачів у вищевказаному будинку більше 6 років підтверджується актом від 12.06.2020 року, складеним депутатом Марківської селищної ради сьомого скликання Марківського району Луганської області в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Реєстрація відповідачів у вказаному будинку створює їй труднощі у здійсненні права власності, зокрема для оформлення житлової субсидії, при призначенні якої враховується доходи всіх зареєстрованих в будинку осіб, чи його продажу.

На підставі викладеного, для захисту своїх прав, позивач змушена звернутися з даним позовом до суду.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення по справі не заперечує (а.с.56).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про причини своєї неявки суду не повідомила, своїм правом на подачу відзиву не скористалася, хоча була належним чином та заздалегідь повідомлена про дату, місце та час судового засідання, про що свідчать зворотне поштове відправлення (а.с.71).

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, своїм правом на подачу відзиву не скористався, хоча був належним чином та заздалегідь повідомлений про дату, місце та час судового засідання, про що свідчать зворотне поштове відправлення (а.с.69).

Згідно положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Тому, зі згоди позивача, суд вважає можливим провести заочний розгляд справи у відсутність сторін та ухвалити заочне рішення у справі, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

15.10.2020 року згідно ст.281 ЦПК України, без виходу суду до нарадчої кімнати, постановлено ухвалу про заочний розгляд справи з занесенням до протоколу судового засідання.

В силу положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини, та відповідно до них визначив такі правовідносини.

В судовому засіданні судом було встановлено, що згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.10.2000 року, посвідченого державним нотаріусом Марківської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за №2290, спадкова справа №ІІ-7,78, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (а.с.8). Право власності на зазначене житло, зареєстровано в Районному бюро технічної інвентаризації Марківської районної ради народних депутатів від 27.10.2000р. за №11/1570А (а.с.8 зворотна сторона).

Відповідно Технічного паспорту на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 від 20.10.2000 року, власником зазначеного будинку є ОСОБА_1 , доля у власності - ціла (а.с.9-11).

Згідно Довідки про склад сім`ї та проживання, виданої Марківською селищною радою Марківського району Луганської області №1652 від 10.06.2020 р., до складу сім`ї (зареєстрованих) за адресою: АДРЕСА_1 входять: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (голова домогосподарства), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (донька) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (онук) (а.с.19).

Відповідно до Паспорту громадянина України НОМЕР_1 , виданого Марківським РС УДМС України в Луганській області 04.03.2014 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 05.09.2002 року. У графі діти зазначено: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.6 зворотна сторона).

Відповідно Акту, складеного депутатом Марківської селищної ради сьомого скликання Онопрієнко Т.О. від 12.06.2020 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не проживають за адресою: АДРЕСА_1 з липня 2014 року. Вказані дані підтверджують свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які також підписали даний Акт (а.с.20).

Таким чином, в судовому засіданні судом було встановлено, що між позивачами та відповідачами виникли правовідносини, що регулюються главою 28, 32 Цивільного кодексу України Право власності на житло та Право користування чужим майном .

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ст. 41 Конституцією та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997р. відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.97р. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Також, правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р., у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р., у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Однак, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Зі змісту статті 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник житлового будинку, квартири, згідно зі ст. 383 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Власник майна, згідно зі ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Виходячи з положень ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За приписами ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідач ОСОБА_2 є донькою позивача ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 29.09.1979 року, де в графі Мати зазначено ОСОБА_1 (а.с.18).

Відповідач ОСОБА_3 є сином відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 08.07.2002 року, де в графі Мати зазначено ОСОБА_6 (а.с.17).

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 04.09.2012 року ОСОБА_7 уклав шлюб з ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_8 ) 04.09.2012 року, актовий запис №1240 (а.с.18 зворотна сторона).

Отже, відповідач ОСОБА_3 є онуком позивача ОСОБА_1 .

Таким чином, пред`явлення позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є належним способом захисту цивільних прав, що в подальшому є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання відповідними уповноваженими органами.

Така позиція підтверджується висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11. Зокрема, у тексті постанови зазначено, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом із тим одну з таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньої; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Отже суд вважає, що позивач має право вимагати визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки вони відсутні понад один рік.

Втрата права користування житловим приміщенням є підставою відповідно до ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 року Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні зняття з реєстрації місця проживання особи, яка втратила право користування житловим приміщенням, оскільки зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином за наявності рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням, особа підлягає зняттю з реєстрації місця проживання на підставі Закону України від 11 грудня 2003 року Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні .

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідачі з червня 2014 року не проживають у вищевказаному будинку позивача, чим створює перешкоди у володінні та користуванні будинком, суд приходить до висновку, що позов заявлено обґрунтовано та він підлягає задоволенню.

Згідно з п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Понесення позивачами судових витрат підтверджується квитанціями від 11.06.2020 року про сплату судового збору в сумі 840 грн. 80 коп. та квитанцією від 25.06.2020 року про сплату судового збору в сумі 840 грн. 80 коп.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 386,391,405 ЦК України, ст. ст. 7, 8,12, 81, 141, 142, 258-259, 263, 264, 265, 273, 352, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити у повному обсязі.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - житловим будинком АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - житловим будинком АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) у якості відшкодування сплаченого судового збору 840 (вісімсот сорок ) грн. 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) у якості відшкодування сплаченого судового збору 840 (вісімсот сорок ) грн. 80 коп.

Копію заочного рішення надіслати відповідачам.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Марківський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В.Рукас