Постанова

від 01.10.2020 по справі 911/3742/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2020 р. Справа№ 911/3742/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання : Кубей В.І.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Набок Ю.В.;

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув;

від третьої особи 1: не прибув;

від третьої особи 2: не прибув;

розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2018 року (повний текст складено 12.06.2018 року)

у справі № 911/3742/17 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОДЖИК УКРАЇНА"

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Міністерство екології та природних ресурсів України

2. Національний природний парк "Голосіївський"

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОДЖИК УКРАЇНА" (далі - відповідач), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство екології та природних ресурсів України (далі - третя особа 1), Національний природний парк "Голосіївський" (далі - третя особа 2) про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОДЖИК УКРАЇНА" земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0105, розташовану по вул. Мальовничій, 39 в смт. Коцюбинське.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею держави на підставі рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2080/25-5, яке у подальшому було визнано недійсним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30.07.2013 року, яке набрало законної сили. Оскільки на даний час спірна земельна ділянка знаходиться у неправомірному володінні відповідача, то, на переконання прокурора, існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОДЖИК УКРАЇНА" на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.05.2018 року у справі №911/3742/17 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, прокурор звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 178 Цивільного кодексу України, ст.ст. 56, 57, 83, 84 Земельного кодексу України.

Так, скаржник вказав, що з аналізу чинного законодавства вбачається, що ніхто без дозволу, виданого компетентними владними органами, не має права володіти національною державною власністю і використовувати її поза межами, встановленими для загального права користування нею.

Також, скаржник вказав, що акт перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 24.09.2016 року №219/180 у розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України є належним, допустимим, достовірним доказом на підтвердження факту знаходження спірної земельної ділянки у межах Національного природного парку Голосіївський .

Крім того, скаржник звернув увагу суду на те, що судом першої інстанції не було надано оцінку тому факту, що за інформацією управління Держземагенства у місті Ірпені Київської області від 10.12.2014 року №01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосвіївський спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0105 повністю знаходиться у межах Національного природного парку Голосіївський .

При цьому, скаржник зазначив, що витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю Лоджик України спірної земельної ділянки з його володіння на користь держави у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування при розпорядженні землею вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України відповідає критерію законності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу 19.07.2018 року передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шапт ала Є.Ю., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2018 року у справі №911/3742/17 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

31.07.2018 року прокуратурою Київської області усунуто недоліки апеляційної скарги та надано платіжне доручення № 1594 від 09.07.2018 року на підтвердження сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2018 року у справі №911/3742/17 поновлено Першому заступнику прокурора Київської області строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2018 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора, розгляд справи призначено на 22.08.2018 року.

16.08.2018 року від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Крім того, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що прокурором не доведено порушення інтересів держави саме в особі Кабінету Міністрів України та що прокурор помилкового ототожнює будь-яку земельну ділянку вкриту лісом із землями лише лісогосподарського призначення.

Київський апеляційний господарський суд зупинив апеляційне провадження у справі №911/3742/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №907/50/16 своєю ухвалою від 22.08.2018 року.

25.06.2018 року на виконання Указу Президента України №454/2017 від 29.12.2017 року "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах", яким ліквідовано Київський апеляційний господарський суд, утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 року в газеті "Голос України" №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 21.11.2018 року, справу № 911/3742/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 року прийнято апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2018 року у справі № 911/3742/17 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Чорногуз М.Г., Коротун О.М.

Північний апеляційний господарський суд поновив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2018 року у справі № 911/3742/17, оскільки перегляд справи №907/50/16 в касаційному порядку завершений своєю ухвалою від 21.02.2019 року.

20.02.2019 року від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшли додаткові пояснення, відповідно до якого останній просив апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Північний апеляційний господарський суд оголосив перерву у розгляді апеляційної скарги Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2018 року у справі № 911/3742/17 на 03.04.2019 року своєю ухвалою від 27.03.2019 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2019 року, у зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г., у відпустці з 03.04.2019 року, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/3742/17 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Коротун О.М., Козир Т.П.

Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2018 року у справі № 911/3742/17 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Козир Т.П., Коротун О.М., та призначив розгляд справи №911/3742/17 на 29.05.2019 року своєю ухвалою від 08.04.2019 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2019 року, у зв`язку з участю судді Коротун О.М., у засіданні групи розробників НШСУ 29.05.2019 року, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/3742/17 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Козир Т.П., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 року прийнято матеріали справи № 911/3742/17 з розгляду апеляційної скарги Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2018 року до свого провадження у складі нової колегії головуючого судді Суліма В.В., судді: Чорногуз М.Г., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №587/430/16-ц.

Через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від прокурора Київської області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, яке обґрунтоване тим, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі, усунуті та повідомили суд, що Великою Палатою Верховного Суду 26.06.2019 року за результатами розгляду касаційної скарги прийнято постанову у справі №587/430/16-ц.

Північний апеляційний господарський суд поновив апеляційне провадження у справі № 911/3742/17, своєю ухвалою від 16.01.2020 року.

Північний апеляційний господарський суд зупинив апеляційне провадження у справі №911/3742/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 своєю ухвалою від 04.03.2020 року.

Через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від прокурора Київської області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, яке обґрунтоване тим, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі, усунуті та повідомив суд, що Великою Палатою Верховного Суду 26.05.2020 року за результатами розгляду касаційної скарги прийнято постанову у справі №912/2385/18.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П., у відпустці, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/3742/17 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Чорногуза М.Г., Агрикової О.В.

Північний апеляційний господарський суд прийняв матеріали справи № 911/3742/17 з розгляду апеляційної скарги Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2018 року до свого провадження у складі нової колегії головуючого судді Суліма В.В., судді: Чорногуза М.Г., Агрикової О.В. Поновив апеляційне провадження у справі № 911/3742/17. Справу призначв до розгляду на 01.10.2020 своєю ухвалою від 27.08.2020 року.

Представник прокуратури в судовому засіданні 01.10.2020 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення господарського суду скасувати.

Представники позивача, відповідача та третіх осіб у судове засідання 01.10.2020 року не з`явилися. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 року.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду Київської області в апеляційному порядку за відсутності представників позивача, відповідача та третіх осіб, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2018 року підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" - частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2080/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 " ОСОБА_1 було затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 був виданий державний акт серії ЯЖ № 922131 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0105, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.09.2009 року, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_2 , про що на державному акті серії ЯЖ № 922131 на право власності на земельну ділянку було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_2 .

В подальшому, ОСОБА_2 було відчужено спірну земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛОДЖИК УКРАЇНА" на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.01.2011 року, про що на державному акті серії ЯЖ № 922131 на право власності на земельну ділянку, виданому на ім`я ОСОБА_1 було зроблено відмітку про перехід права власності до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОДЖИК УКРАЇНА". Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить 86000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30.07.2013 року у справі № 367/4208/13-ц за позовом прокурора міста Ірпеня було визнано недійсним вказане рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2080/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ", визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922131, виданий на ім`я ОСОБА_1 , з відмітками про перехід права власності до ОСОБА_2 і Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОДЖИК УКРАЇНА", та скасовано його державну реєстрацію.

Вищезазначеним рішенням суду встановлено, що на момент прийняття Коцюбинською селищною радою Київської області рішення від 25.12.2008 року № 2080/25-5, межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені, і що Коцюбинською селищною радою спірне рішення прийнято з порушенням п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське. Тому суд дійшов висновку, що Коцюбинською селищною радою при прийнятті оскаржуваного рішення від 25.12.2008 року № 2080/25-5 було порушено вимоги ст. 39 Земельного кодексу України і Закону України "Про планування і забудову територій".

Разом з тим встановлено, факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт. Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст. 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України дійшов висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження спірною землею та про недійсність такого рішення селищної ради.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

Указом Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 року "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський", до передачі спірної земельної ділянки до статутного капіталу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОДЖИК УКРАЇНА" змінено межі Національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу Національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

Проект землеустрою щодо організації та встановлення меж в натурі земельних ділянок, що входять до складу парку, станом на жовтень 2015 року не розроблено; доказів наявності відповідного факту на день подання позову не надано.

Згідно належним чином засвідченої копії листа Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" №472 від 14.07.2014 року (том 1 а. с. 32) земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства увійшли до території Національного природного парку "Голосіївський", який було розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 року.

Листом від 08.10.2014 року № 331 ВО "Укрдержліспроект" надало перелік кадастрових номерів ділянок, які накладаються на квартали та виділи Київського та Святошинського лісництв (том 1 . а.с. 34).

24.09.2016 року Державною інспекцією сільського господарства в Київській області проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої складено акт А/219/180, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0105, відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає в 111 квартал.

З урахуванням інформації ВО "Укрдержліспроект" спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення. З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись. А з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належний висновок суду першої інстанції, що прокурором не було доведено обставину перебування спірної земельної ділянки на момент прийняття Коцюбинською селищною радою Київської області рішення від 25.12.2008 року № 2080/25-5 у складі державних земель лісогосподарського призначення.

За доводами прокуратури спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідача на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

Листом за підписом заступника Генерального прокурора від 12.06.2017 року № 05/1-1709 вих.-17 (том 1 а.с. 40), у якому доручається Прокуратурі Київської області пред`явлення 53 позовів до визначених юридичних осіб, у тому числі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОДЖИК УКРАЇНА" та представництво в судах інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального України (ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, що діяла на момент звернення з позовом у даній справі) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 року поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів, згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач, відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб`єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України.

Таким чином, сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб`єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об`єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

При цьому вбачається, що ефективним засобом захисту є такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

За змістом ч. 2 ст. 152 ст. Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтовує порушення інтересів держави незаконним вибуттям земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачею цієї ділянки у приватну власність.

Статтею 13 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За змістом ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст. 149 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР і з огляду на положення ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст.10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 року, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 року, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У Конституції України (ст.ст. 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ст.ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі лісогосподарського призначення (ст. 19 Земельного кодексу України).

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 55 Земельного кодексу України).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України (п. "г" ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України).

Частина 2 ст. 56 Земельного кодексу України обмежує можливість передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність випадком безоплатного або за плату передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті "г" частини 3 ст. 83 і в ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на положення Цивільного кодексу України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку лісогосподарського призначення, що не є замкненою, загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Як встановлено вище, спірна земельна ділянка розташована у межах НПП "Голосіївський" та, відповідно, належить до земель природо-заповідного фонду, віднесених до НПП "Голосіївський".

Згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 року, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 №673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 №1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління зеленої зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га.

Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації №2715 від 17.12.2001 року, на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 року №59/1493, перейменовано Київське державне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-1956, 1952-1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Однак, при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось.

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу (ст. 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (ст. 20 зазначеного Закону).

Згідно ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. У ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 6 Лісового кодексу України (у редакції, чинній до 29.03.2006 року) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним кодексом України та Лісовим кодексом України.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Із набранням чинності нової редакції Лісового кодексу України (редакції діє з 29.03.2006 року ), у ст. 7 було закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

При цьому у ст. 8 Лісового кодексу України було визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За змістом статті 9 цього ж Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Разом із тим, статтею Лісового кодексу України передбачено правові підстави набуття права комунальної власності на ліси, зокрема право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Отже, право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).

Заволодіння приватними особами ділянками лісогосподарського призначення всупереч вимогам чинного законодавства, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч. 3 ст. 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 7 ст. 41 Конституції України, ч. 3 ст. 1 Земельного кодексу України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (ч. 1 ст. 50 Конституції України).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення першого заступника прокурора Київської області з вимогою про витребування спірної земельної ділянки із володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОДЖИК УКРАЇНА" у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Колегія суддів вважає, що повернення спірних земельних ділянок позивачу відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу і заперечення скаржника з цього приводу є безпідставними.

До того ж земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (ст. 51 Земельного кодексу України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ч. 3 ст. 52 Земельного кодексу України).

Отже, передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечило положенням Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №761/31121/14-ц.

При цьому, колегія суддів відзначає, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 Цивільного кодексу України, частина 2 ст. 152 Земельного кодексу України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц та постанові Верховного Суду від 03.09.2020 року у справі №911/3306/17.

При цьому, колегія суддів відзначає, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Так, помилкова юридична кваліфікація позивачем та прокурором позовної вимоги про витребування з незаконного володіння спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення як вимоги, до якої слід застосувати положення ст.ст. 330, 387 і 388 Цивільного кодексу України, що в свою чергу не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

При цьому, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин строки позовної давності з огляду на кваліфікацію позовної вимоги про витребування з незаконного володіння земельної ділянки як негаторного позову, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, вимоги прокурора про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОДЖИК УКРАЇНА" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0105 є доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростовними.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи скаржника, зокрема, що спірна земельна ділянка знаходиться у неправомірному володінні відповідача, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим оскаржене рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2018 року задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2018 року у справі № 911/3742/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОДЖИК УКРАЇНА" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0105, вартістю 86000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОДЖИК УКРАЇНА" (03035 м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, код ЄДРПОУ 21602826) на користь прокуратури Київської області (код ЄДРПОУ 02909996, банк отримувача - Держказначейська служба України в м. Києві, МФО 820172, рахунок отримувача 35216008015641 ) 1600,00 грн (одна тисяча шістсот гривен 00 копійок) судового збору.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на відповідача.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОДЖИК УКРАЇНА" (03035 м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, код ЄДРПОУ 21602826) на користь прокуратури Київської області (код ЄДРПОУ 02909996, банк отримувача - Держказначейська служба України в м. Києві, МФО 820172, рахунок отримувача 35216008015641 ) 2400,00 грн (дві тисячі чотириста гривен 00 копійок) судового збору.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

5. Матеріали справи № 911/3742/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз

Дата складення повного тексту 12.10.2020 року.