Рішення

від 13.10.2020 по справі 463/7224/19

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №463/7224/19

Провадження №2/463/338/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2020 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Козак М.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Концерну Техвоєнсервіс про визнання незаконним і скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та зобов`язання до вчинення дій,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовною заявою до відповідача про визнання незаконним і скасування наказу директора філії Концерну Техвоєнсервіс Львівський автомобільний ремонтний завод № 33 від 26.07.2019 року Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 та зобов`язання Концерну Техвоєнсервіс , як засновника та правонаступника його структурного підрозділу - філії Концерну Техвоєнсервіс Львівський автомобільний ремонтний завод , видати наказ про скасування наказу директора філії Концерну Техвоєнсервіс Львівський автомобільний ремонтний завод № 33 від 26.07.2019 року Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , про що повідомити позивача належним чином з наданням завіреної копії наказу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що з 1997 року по 29.07.2019 року він працював у ДП МОУ Львівський автомобільний ремонтний завод , а після його реорганізації у філії Концерну Техвоєнсервіс Львівський автомобільний ремонтний завод на посаді головного інженера заводу. На підставі наказу директора заводу від 26.07.2019 року йому оголошено догану, що відбулось у день виходу його з відпустки. Вважає цей наказ незаконним, оскільки йому не було надано можливості надати пояснення. Крім того, він не міг належно виконувати свої посадові обов`язки, оскільки керівник заводу чинив йому у цьому перешкоди, а 16.02.2019 року та 01.07.2019 року без його відома в його робочому кабінеті були змінені замки. На нараді, яка відбулась 01.07.2019 року директор запропонував йому звільнитись за власним бажанням, погрожуючи при цьому звільненням через службову невідповідність. З метою уникнення конфлікту, він написав заяву про надання йому чергової відпустки, однак після виходу з відпустки 26.07.2019 року за вказівкою директора його не було допущено на територію заводу, а після тривалого конфлікту з керівництвом на протиправну вимогу останнього, вимушений був покинути територію заводу. Також, в наказі не розкрито суті допущеного ним дисциплінарного порушення, а при його винесенні директор діяв свавільно. Тому, просить визнати незаконним та скасувати наказ директора філії Концерну Техвоєнсервіс Львівський автомобільний ремонтний завод № 33 від 26.07.2019 року Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 та зобов`язати Концерн Техвоєнсервіс , як засновника та правонаступника його структурного підрозділу - філії Концерну Техвоєнсервіс Львівський автомобільний ремонтний завод , видати наказ про скасування наказу директора філії Концерну Техвоєнсервіс Львівський автомобільний ремонтний завод № 33 від 26.07.2019 року Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , про що повідомити позивача належним чином з наданням завіреної копії наказу.

Відповідач Концерн Техвоєнсервіс після його залучення до участі у справі, як відповідача, відзиву на позовну заяву не подав.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

Справа надійшла до суду 28.08.2019 року. Первинно, позов було пред`явлено до Філії Концерну Техвоєнсервіс Львівський автомобільний ремонтний завод .

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 02.09.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, визначено сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив та письмових заперечень.

07 жовтня 2019 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, та залучення до участі у справі другого співвідповідача - Концерну Техвоєнсервіс .

Ухвалою суду від 24.10.2019 року, яка постановлена без виходу до нарадчої кімнати і занесена до протоколу судового засідання, суд залучив до участі у справі, як співвідповідача Концерн Техвоєнсервіс .

Крім того, за клопотанням позивача ухвалою суду від 10.02.2020 року, яка постановлена без виходу до нарадчої кімнати і занесена до протоколу судового засідання до участі у справі, як співвідповідача залучено Міністерство оборони України.

В подальшому, за клопотанням позивача ухвалою суду від 21.09.2020 року, яка постановлена без виходу до нарадчої кімнати і занесена до протоколу судового засідання філія Концерну Техвоєнсервіс Львівський автомобільний ремонтний завод , а також Міністерство оборони України виключено з числа відповідачів, а ГУ Держпраці виключено з числа третіх осіб. Крім цього, клопотання директора філії Концерну Техвоєнсервіс Львівський автомобільний ремонтний завод Тимчини А.М. залишено без розгляду.

Узагальнена позиція учасників справи.

Позивач, а також його повноважений представник позовні вимоги підтримали. Дали пояснення, аналогічні вищенаведеним та просять позов задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечують.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання, причин неявки не повідомив, відзиву на позов не подав. Зі згоди позивача і його представника та на підставі наявних у справі даних і доказів суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Позиція суду.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на таке.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивача (т.1 а.с.8-9), ОСОБА_1 з 1997 року працював на підприємстві відповідача. На підставі наказу Міністра оборони України від 06.07.2006 року № 389 ДП Міністерства оброни оборони України Львівський автомобільний ремонтний завод реорганізовано у Філію Концерну Техвоєнсервіс Львівський автомобільний ремонтний завод . З 01.10.2018 року позивач був переведений на посаду головного інженера, а з 29.07.2019 року звільнений за систематичне невиконання трудових обов`язків.

На підставі оскаржуваного наказу директора філії Концерну Техвоєнсервіс Львівський автомобільний ремонтний завод № 33 від 26.07.2019 року (т.1 а.с.100) позивачу, головному інженеру оголошено догану за низьку виконавчу дисципліну та систематичне невиконання доручень директора підприємства.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил (частина перша статті 142 КЗпП України).

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки одне з таких заходів стягнення: догана та звільнення.

Статтею 148 КЗпП України встановлено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень передбачений статтею 149 КЗпП України, згідно з якою, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Відповідно до частини другої статті 149 КЗпП України, за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (частина третя статті 149 КЗпП України).

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (частина четверта статті 149 КЗпП України).

На основі аналізу зазначених правових норм Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду цивільної справи № 202/2817/19 (постанова від 08.10.2020р.) вказав, що у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця.

В цій же постанові Верховний Суд вказав, що підставою застосування догани є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права: КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця.

Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.

Під час розгляду іншої справи № 759/9894/19 (постанова від 07.10.2020р.) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника, які полягають у порушенні або неналежному виконанні покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Як і в попередній справі обов`язок доведення фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку Верховний Суд поклав на роботодавця.

Повертаючись до обставин даної справи, оскаржуваний наказ, як вбачається, винесений на підставі доповідної записки завідувача канцелярії від 25.07.2020 року (т.1 а.с.101), за змістом якої позивач не виконав та недопрацював листи вх. № 116 від 07.05.2019 року (щодо проведення протокольної наради) та № 111 від 06.05.2019 року (щодо проведення заходів мобілізаційної підготовки на державних підприємствах по наданому календарному плану).

По-перше, суд не може не згадати, що згідно посадової інструкції позивача (т.1 а.с.12-13) проведення протокольних нарад та заходів мобілізаційної підготовки не відносяться до його обов`язків, що ставить під сумнів законність наданих позивачу доручень, а по-друге, ніщо в матеріалах справи не свідчить, що роботодавець при застосуванні дисциплінарного стягнення дотримався передбаченої законом процедури.

Так, за правилами статті 7 Конвенції МОП № 158 Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року , трудові відносини з працівником не припиняються з причин, пов`язаних з його поведінкою або роботою, доти, доки йому не нададуть можливість захищатись у зв`язку з висунутими проти нього звинуваченнями, крім випадків, коли від роботодавця не можна обґрунтовано чекати надання працівникові такої можливості.

Натомість, оскаржуваний наказ винесений на наступний день після того, як була складена доповідна записка і відповідач всупереч своєму обов`язку так і не представив суду жодного доказу, що він надав позивачу можливість захищатись від висунутих проти нього звинувачень.

Більше того, оскаржуваний наказ не містить відомостей про те, які саме порушення трудової дисципліни або посадових обов`язків допустив позивач, а також про характер спричиненої шкоди.

Аналогічно, ніщо в матеріалах справи не свідчить про те, що існує вина позивача у порушенні трудової дисципліни, а роботодавець її намагався встановити.

Крім того, виходячи зі змісту доповідної записки, така надана на усну вимогу керівника підприємства, тобто особи, яка в подальшому, винесла оскаржуваний наказ.

Навіть якщо припустити, що позивач дійсно вчинив дисциплінарний проступок, не має жодного доказу що роботодавець враховував обставини, за яких його вчинено, і попередню роботу працівника.

Вказане в сукупності свідчить про те, що відповідач формально віднісся до процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, а відтак, оскаржуваний наказ не може вважатись законним.

Відповідно, в частині скасування цього наказу суд визнає позов обґрунтованим.

При цьому, вказаних вище висновків достатньо для визнання оскаржуваного наказу незаконним, а відтак, суд не буде окремо аналізувати всі інші мотиви позову, оскільки частково на них вже надана відповідь, а частково, вони зводяться до незгоди позивача з діями керівництва і не мають значення для даної справи.

Що стосується іншої позовної вимоги, в її задоволені суд відмовляє з наступних підстав.

Так, Велика Палата Верховного Суду під час розгляду цивільної справи № 338/180/17 (постанова від 05.06.2018р. п.57) висловилась про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У справі, яка розглядається наказ що оспорюється, скасовується даним судовим рішенням, а відтак, не має необхідності додатково зобов`язувати керівника підприємства до винесення іншого наказу про скасування по суті вже скасованого наказу. Обраний позивачем спосіб захисту не призводить до поновлення порушених прав, а відтак, не є ефективним.

Наслідком обрання неефективного способу захисту є відмова у позові, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постановах від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, від 02.07.2019 року у справі № 48/340.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача в дохід держави належиться стягнути судовий збір у розмірі 768,40 гривень.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача інших судових витрат суд враховує наступне.

До завершення розгляду справи повноважний представник позивача подав до суду заяву про розподіл судових витрат (т.2 а.с.129), відповідно до якої загальний розмір таких витрат становить 3891,50 гривень, з яких: 3500,0 гривень витрати на професійну правничу допомогу, а 391,50 гривень витрати, пов`язані з вчиненням процесуальних дій.

За змістом частин першої та третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Виходячи зі змісту поданої представником позивача заяви, така стосується витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки її до розгляду (пункти 1 та 4 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Згідно з п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як уже зазначалось вище, позивачем було заявлено дві вимоги немайнового характеру, які не мають вартісної оцінки.

За результатами розгляду даної справи, суд задовольнив лише одну позовну вимогу. Відтак, в силу вимог п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, пропорційно розміру відхилених позовних вимог суд відмовляє у стягненні з відповідача судових витрат на суму 1945,75 гривень, що становить 50 відсотків від загального розміру заявлених до стягнення судових витрат.

Щодо іншої частини судових витрат, позиція суду є наступною, а оскільки мова в даному випадку йде про два види цих витрат, суд розглядатиме їх окремо.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

З огляну на відмову у стягненні половини таких витрат на підставі п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, мова в даному випадку йде про суму у розмірі 1750,0 гривень.

За змістом ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.4-6 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Під час розгляду цивільної справи № 753/15687/15-ц (постанова від 14.11.2018р.) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, з огляду на положення ч.3 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

За своєю юридичною природою, договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, зміст якого розкривається главою 63 ЦК України і за загальним правилом, перед його укладенням сторони користуються свободою розсуду щодо визначенні його умов, однак з врахуванням, серед іншого, вимог розумності та справедливості (ст.ст.6, 627 ЦК України).

Згідно з матеріалами справи, професійна правнича допомога в даній справі надана позивачу на підставі договору про надання правової допомоги від 19.09.2019 року (т.1 а.с.38) укладеного з адвокатом Палигою О.І. відповідно до п.1.1 статті 1 договору, на умовах даного Договору клієнт просить надати правову допомогу щодо його захисту з питань притягнення до дисциплінарної відповідальності … , а адвокат зобов`язується представляти права та інтереси клієнта … .

Всупереч вимогам ч.3 ст.137 ЦПК України суду так і не було надано детального опису робіт, які здійснив адвокат під час розгляду справи в суді першої інстанції, а натомість, як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву і всі уточнення до неї подавав та підписував особисто позивач.

Крім того, згідно статті 4 договору, оплата праці адвоката (гонорар, фактичні витрати) здійснюються за домовленістю з Клієнтом та вноситься ним через касу Юридичної консультації Шевченківського району. За необхідності, оплата праці визначається додатковою угодою до даного Договору.

Жодної додаткової угоди до матеріалів справи не долучено.

Тобто, всупереч вимогам ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність та п.1 ч.1 ст.137 ЦПК України у договорі сторони узгодили виключно загальні положення про гонорар адвоката і жодним чином не узгодили порядок його обчислення (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, умови повернення тощо.

Під час розгляду цивільної справи № 753/11000/14-ц (постанова від 18.04.2018р.) Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду сформулював правовий висновок, згідно якого роз`яснив, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Тому, застосовуючи у даній справі тлумачення contra proferentem (зокрема, суд тлумачить даний договір так, що всупереч вимогам статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , п.1 ч.1 ст.137 ЦПК України сторони не узгодили порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), а також враховуючи відсутність доказів про детальний опис робіт, які здійснив адвокат під час розгляду справи в суді першої інстанції, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд відмовляє у повному обсязі у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

З огляну на відмову у стягненні половини таких витрат на підставі п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, мова в даному випадку йде про суму у розмірі 195,75 гривень.

Аналіз положень п.4 ч.3 ст.133 ЦПК України свідчить про те, що до інших витрат можуть бути віднесені будь-які витрати, однак лише за умови, що вони необхідні для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

До таких витрат представник позивача відносить поштові витрати, пов`язані з направленням заяви про залучення другого співвідповідача (п.1), позовної заяви з додатками другому співвідповідачу (п.2), листа директору Філії Концерну Техвоєнсервіс (п.3), листа про надання копій документів (п.4), заяви про залучення третього відповідача (п.6) та заяви про уточнення позовних вимог (п.7).

Крім того, до таких витрат позивач відносить витрати, пов`язані з виготовленням копій документів для учасників справи (п.5).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Під час розгляду цивільної справи № 303/3567/16-ц (постанова від 26.06.2019р.) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що сторонами у справах позовного провадження є позивач - особа, яка вважає, що її цивільне право порушене і яка пред`явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач - особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої ним правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом, у результаті задоволення якого повинна вчинити відповідні дії (утриматися від таких), може бути примушена до вчинення відповідних дій з метою поновлення прав позивача тощо. Правомірній вимозі відповідає обов`язок належного відповідача усунути порушення права. Якщо йдеться про кілька відповідачів за пред`явленими вимогами, відповідні питання вирішуються з урахуванням цієї обставини.

За теоретичним визначенням відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Таким чином, оскільки залучення до участі у справі відповідача (співвідповідача) або ж заміна неналежного відповідача відноситься до виключних повноважень позивача, витрати, понесені позивачем за вчинення таких дій (пункти 1, 2, 6) не є витратами, необхідними для розгляду справи, адже суд в будь-якому випадку повинен був би розглянути справу, а пред`явлення позову до неналежного відповідача тягне за собою відмову у позові та роз`яснення позивачеві права пред`явити позов до належного відповідача.

Крім того, з огляду на принцип диспозитивності, позивач сам визначає межі своїх вимог, а відтак, їх уточнення та понесені у зв`язку з цим витрати (п.7) не є такими, що необхідні для розгляду справи.

Аналогічно, на думку суду не є необхідними для розгляду справи витрати, пов`язані з направлення листів до Філії Концерну Техвоєнсервіс ЛАРЗ та ксерокопією документів (пункти 3, 4, 5), оскільки обов`язок доказування покладається на сторони і в силу вимог ч.4 ст.12 ЦПК України, саме вони несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії.

Як уже зазначалось вище, в межах даної справи саме відповідач повинен був довести правомірність свого рішення, а не позивач його неправомірність.

Зрештою, подані докази про вартість ксерокопії документів (т.2 а.с.134) навіть не підтверджують особу позивача як платника цих коштів та крім цього, не несуть в собі жодних відомостей про характер та кількість документів, які копіювались. Враховуючи вищенаведене, суд відмовляє у стягненні таких витрат з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 280-284, 289 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора філії Концерну Техвоєнсервіс Львівський автомобільний ремонтний завод № 33 від 26.07.2019 року Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Стягнути з Концерну Техвоєнсервіс на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 гривень (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м.Львова. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: Концерн Техвоєнсервіс , місцезнаходження: 03168, м.Київ, пр.Повітрофлотський,6, код ЄДРПОУ - 33689867.

Повний текст судового рішення складено - 16 жовтня 2020 року.

Суддя Грицко Р.Р.