Рішення
від 16.10.2020 по справі 120/4080/20-а
ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 жовтня 2020 р. Справа № 120/4080/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027)

про: визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо розгляду клопотання від 29.05.2020 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.08.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву, з поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів.

04.09.2020 року на адресу суду від представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно Цивільного кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Згідно зі статтею 30 цього Кодексу цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. За приписами частини першої статті 34 Цивільного кодексу України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Оскільки в ході розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_2 не досягла повноліття, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

При цьому зазначено, що у відповідності до статті 118 Земельного кодексу України лише громадяни України мають право на звернення та отримання відповідного дозволу на розроблення документації із землеустрою, тоді як у ОСОБА_2 відсутні необхідні документи, передбачені статтею 5 Закону України "Про громадянство України", зокрема паспорт громадянина України, який підтверджує її статус громадянина, а тому вважає, що відповідачем правомірно відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Окрім того, представник відповідача зауважує на тому, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, знаходиться у користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується земельно-кадастровою інформацією.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 26.12.2006 року ОСОБА_5 (батько) та ОСОБА_1 (мати) є батьками малолітньої ОСОБА_2 .

29.05.2020 року ОСОБА_1 , як законний представник своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 , звернулась з клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області (межує із земельною ділянкою за кадастровим номером: 0522482800:02:000:0009).

До вказаного клопотання законним представником ОСОБА_2 додано графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування та копію свідоцтва про народження неповнолітньої дитини.

За наслідком розгляду цього клопотання, листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 06.07.2020 року № С-13412/0-274/0/95-20 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,00 га на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області, оскільки у ході розгляду встановлено, що на даний момент громадянкою ОСОБА_2 не досягнуто повноліття.

Не погодившись із відмовою відповідача, що викладена у формі листа, та вважаючи її протиправною, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України (далі за текстом ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частиною третьою статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями статті 118 ЗК України.

Частиною першою статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Під час розгляду справи відповідач не заперечив, що саме до його повноважень належить розгляд питання про надання чи відмову у наданні позивачу вищевказаного дозволу. А тому, дану обставину суд вважає безспірною.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною шостою вказаної статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто, відповідач, розглядаючи заяву ОСОБА_2 , повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. У випадку надання відмови, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повинно було керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у статті 118 ЗК України.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 06.07.2020 року № С-13412/0-274/0/95-20 підставою для відмови у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо одержання безоплатно у власність земельної ділянки стало посилання на те, що на даний момент громадянкою ОСОБА_2 не досягнуто повноліття.

Оцінюючи мотиви відмови, викладені у листі відповідача, суд встановив, що дійсно на момент звернення ОСОБА_2 до відповідача (29.05.2020 року), остання не досягла чотирнадцятирічного віку, а відтак є малолітньою особою у розумінні частини 1 статті 31 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 31 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Частиною першою статті 242 Цивільного кодексу України передбачено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

При цьому, за змістом частини шостої статті 203 Цивільного кодексу України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відтак, в інтересах малолітньої особи мають діяти її законні представники.

Матеріалами справи підтверджується, що в інтересах малолітньої ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, звернулась її мати Сеник Олена Степанівна (законний представник), від імені якої підписана дана заява. При цьому, як вбачається із поданого клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою від 29.05.2020 року, до нього додано копію свідоцтва про народження, що додатково підтверджує правомочність останньої на отримання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в інтересах ОСОБА_2 .

Таким чином, вказаний правочин вчинено дієздатною особою - матір`ю позивача в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , що відповідає нормам Цивільного кодексу України.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 802/1596/17-а (провадження № К/9901/11218/18).

У той же час, надання відповідачем вказаного дозволу жодним чином не гарантує розроблення такої документації, її наступного погодження та набуття у майбутньому у власність відповідної земельної ділянки на підставі клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Тобто, правочин у формі клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою і правочин, згідно якого набувається у власність земельна ділянка є різними за своєю суттю та змістом і регулюються різними положеннями чинного законодавства. Так, у даному випадку, мова йде не про розпорядження земельною ділянкою, як нерухомим майном (стаття 181 Цивільного кодексу України), а про ініціювання процедури виділення, формування та передання у власність такої земельної ділянки, первісним етапом якої є отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Окрім того, на переконання суду, представник відповідача у відзиві на позовну заяву помилково ототожнює поняття набуття громадянства України за народженням з вичерпним переліком документів, які лише підтверджують громадянство України, визначених статтею 5 Закону України "Про громадянство України".

Так, належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України "Про громадянство України" і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час, за народженням та з інших підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадянство України" громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках. Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Реєстрація громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України, спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи. Виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства Указом Президента України покладено на Державну міграційну службу України та її територіальні органи.

Згідно зі статтями 6, 7 вказаного Закону громадянство України набувається, зокрема, за народженням. Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Як вбачається зі змісту свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 26.12.2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Хмільнику Хмільницького міськрайонного управління юстиції Вінницької області, місце народження ОСОБА_2 : місто Хмільник, Вінницька область, Україна, про що 26.12.2006 року складено відповідний актовий запис № 278. Батьки ОСОБА_2 є громадяни України.

Тобто, неповнолітня ОСОБА_2 отримала статус громадянина України не внаслідок наявності одного з визначених у статті 5 Закону України "Про громадянство України" документів, а з підстав автоматичного набуття громадянства України за народженням на території України та перебування обох батьків у громадянстві України.

Підсумовуючи вищенаведене, суд враховує, що дійсно, хоча малолітня дитина - ОСОБА_2 і не отримала паспорт громадянина України у силу недосягнення достатнього віку, однак, не може вважатись особою, яка не набула громадянства у розумінні Закону України "Про громадянство України".

А тому суб`єктний склад осіб, які мають право на отримання у власність земельної ділянки, визначений статтею 118 ЗК України, поширюється на правовідносини, які виникли у даній адміністративній справі, оскільки неповнолітня ОСОБА_2 є громадянкою України.

Окрім того, надаючи оцінку формі рішення уповноваженого органу слід зазначити, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (далі за текстом Положення) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

При цьому, згідно з пунктом 80 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року № 55, накази (розпорядження) видаються як рішення організаційно-розпорядчого чи нормативно-правового характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основної діяльності установи, адміністративно-господарських або кадрових питань.

У свою чергу, пунктом 123 вказаної Типової інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як відповіді на виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, дорученнях вищих посадових осіб, на запити, звернення, а також кореспонденцію Верховної Ради України, на виконання доручень установ вищого рівня, на запити інших установ, звернення громадян, запити на інформацію, а також як ініціативні та супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі наданні відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічна правова позиція викладена у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 14.08.2019 року у справі № 480/4298/18, від 16.05.2019 року у справі № 812/1312/18, від 06.06.2019 року у справі № 812/922/16, від 10.10.2019 року у справі № 814/1959/17.

Відповідної позиції також дотримується Велика Палата Верховного Суду, про що свідчать висновки, наведені у постанові від 28.11.2018 року під час розгляду справи № 820/4219/17.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою відповідач повинен прийняти відповідне управлінське рішення у відповідності до норм ЗК України.

У межах даного адміністративного спору позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області не із зверненням, а із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого відповідач повинен був прийняти відповідне управлінське рішення, у той час, як останній направив позивачу відповідь у формі листа від 06.07.2020 року № С-13412/0-274/0/95-20. Роз`яснення правових норм особі, яка звернулася до суб`єкта владних повноважень з вимогою про прийняття рішення у межах його повноважень та на підставі чинного законодавства, не можна визнати вирішенням клопотання по суті вимог заявника.

Суд наголошує, що за наявності у суб`єкта владних повноважень повної та достовірної інформації про всі обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення, він повинен був відобразити її у прийнятому рішенні розпорядчого характеру.

Таким чином, відсутність належним чином оформленого рішення по суті заявленого позивачем питання (надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо одержання безоплатно у власність земельної ділянки) після спливу встановленого законом строку розгляду такого клопотання, незважаючи на надсилання заявнику відповідного листа, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Отже, має місце протиправна бездіяльність.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Таким чином, оскільки протиправна бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області полягає у неприйнятті рішення у формі наказу за результатами розгляду поданого позивачем клопотання, тому, на переконання суду, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 29.05.2020 року та прийняти мотивоване рішення у формі наказу з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, що полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , як законного представника своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 , від 29.05.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області, та прийняти мотивоване рішення у формі наказу з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 16.10.2020 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна

СудВінницький окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення16.10.2020
Оприлюднено19.10.2020
Номер документу92240895
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —120/4080/20-а

Рішення від 16.10.2020

Адміністративне

Вінницький окружний адміністративний суд

Чернюк Алла Юріївна

Ухвала від 13.08.2020

Адміністративне

Вінницький окружний адміністративний суд

Чернюк Алла Юріївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні