Рішення

від 16.10.2020 по справі 460/4406/20

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 жовтня 2020 року м. Рівне №460/4406/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. Щербакова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом

Головного управління ДПС у Рівненській області

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Старлес" про стягнення податкової заборгованості та накладення арешту на кошти, В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Рівненській області (далі по тексту - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старлес" (далі по тексту - відповідач) про стягнення податкової заборгованості в сумі 675258,34 грн. та накладення арешту на кошти.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі положень Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) у відповідача виникла заборгованість у зв`язку з несплатою останнім узгоджених грошових зобов`язань, визначених податковими деклараціями та податковими повідомленнями-рішеннями податкового органу. З наведених підстав, у відповідності до ст. 95 ПК України, позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 07.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

У встановлений ухвалою суду строк, відповідачем не подано до суду відзив на адміністративний позов, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду також не надходило.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений судом про можливість подання відзиву на позовну заяву, однак зазначеним правом не скористався. А тому враховуючи приписи ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

За даними Головного управління ДПС у Рівненській області станом на 29.04.2020 за відповідачем рахується податкова заборгованість з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств на загальну суму 675258,34.

Дана заборгованість виникла на підставі податкових повідомлень-рішень від 20.12.2017 №0086765001, від 17.04.2018 №0119135001, від 07.05.2018 №0136535001, від 26.07.2018 №0238975001, від 04.09.2018 №0279195001, від 11.10.2018 №0354165012, від 12.12.2018 №0505655012, від 20.03.2019 №0103185012, від 23.04.2019 №0147105012, від 26.06.2019 №0194595012, від 16.08.2018 №0261555001, від 25.04.2019 №0148765012, які на момент розгляду адміністративної справи є чинними та підтверджують узгодженість суми податкового зобов`язання, та самостійно задекларованих грошових зобов`язань, визначених податковими деклараціями.

Оскільки відповідач суму податкового боргу в добровільному порядку не сплатив, тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно підпункту16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

За змістом пункту 57.1 статті 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 56.11 статті 56 ПК України, податкове зобов`язання, самостійно визначене платником податків, не підлягає оскарженню.

Таким чином, грошові зобов`язання, визначенні відповідачем у податкових декларація з податку на додану вартість, вважаються узгодженими та підлягали сплаті останнім у встановлений ПК України строк.

Пунктом 57.3 статті 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження

За даними автоматизованої системи документообігу суду та Єдиного державного реєстру судових рішень відповідач податкові повідомлення-рішення в судовому порядку не оскаржував. Докази на підтвердження протилежного суду не надані.

Отже, відповідно до приписів статті 56 ПК України грошові зобов`язання, визначені вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями, є узгодженим та підлягали до сплати відповідачем у строк, встановлений пунктом 57.3 статті 57 ПК України.

Разом з тим, відповідачем узгоджені суми грошових зобов`язань у встановлений строк сплачені не були.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

В силу вимог статті 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Пунктом 59.5 статті 59 ПК України встановлено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

Позивачем було сформовано та направлено відповідачу податкову вимогу форми "Ю" №2908-17 від 04 лютого 2020 року на загальну суму податкового боргу за узгодженими грошовими зобов`язаннями 675258,34 грн. Вказана вимога у встановленому законом порядку останнім не оскаржувалася. Докази на підтвердження протилежного учасниками справи суду не надані та судом в ході судового розгляду не здобуті.

Згідно з підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, його територіальні органи.

Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено право контролюючих органів звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до пункту 95.3 статті 95 ПК України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

В матеріалах справи наявні відомості про відкриті банківські рахунки, що обліковуються за відповідачем.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з частиною першою статті 90 вказаного Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На момент вирішення даної справи, у суду відсутні докази сплати відповідачем податкового боргу в сумі 675258,34 грн.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими, підтверджуються наявними у справі доказами та підлягають до задоволення.

Що стосується позовної вимоги про накладення арешту на кошти на рахунках, відкритих у банківських (фінансових) установах, у межах суми податкового боргу, то суд зазначає таке.

Право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, передбачено пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України.

Суд зазначає, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті.

Додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу, визначені пп. 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 20.1.33 статті 20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (сформульованого як вичерпний), не може розглядатися як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках.

Наведене пояснюється тим, що норма пункту 20.1.33 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов`язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Норми пункту 20.1.33 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Так, норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість пункт 20.1.33 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо відповідача, в останнього відсутні майнові активи.

Разом з цим, відповідач має відкриті рахунки в установах банків.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у відповідача відсутнє інше майно, крім грошових коштів на рахунку у банку, для погашення податкового боргу.

Крім цього, суд зазначає, що Постановою Національного Банку України № 22 від 21.01.2004 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 №372/8976).

Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та є обов`язкові для виконання ними (пункти 1.1. та 1.3 Інструкції).

Главою 9 Інструкції визначено порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів.

Пункт 9.2 Інструкції передбачає, що банк накладає арешт на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань відкриття і закриття рахунків.

Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. (пункт 9.3 Інструкції).

Пунктом абзацу 1 п. 9.10 гл. 9 Інструкції передбачено, що у разі надходження до банку платіжної вимоги / інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку.

Банк виконує часткову оплату платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) відповідно до пункту 5.10 глави 5 та пункту 11.9 глави 11 цієї Інструкції.

Враховуючи положення абзацу 3 та 4 п. 9.10 гл. 9 Інструкції, до арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги/інкасові доручення (розпорядження) щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог/інкасових доручень (розпоряджень) за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта. Банк після списання за платіжною вимогою/інкасовим дорученням (розпорядженням) суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що у разі визначення конкретного розміру заборгованості у документі, яким накладено арешт, банк без порушення прав платника та одночасно клієнта банка в частині обмеження користування належними такому платнику коштами або цінностями, у разі повного виконання рішення про арешт та списання визначеної суми у визначеному розмірі, продовжує безперешкодно виконувати завдання по списанню або перерахуванню коштів платника за його бажанням.

За приписами абз.2 пп.94.6.2 п. 94.6 ст.94 Податкового кодексу України, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Відтак, вимога щодо накладення арешту на кошти та цінності, які знаходяться в банку, достатні для стягнення податкового боргу підприємства в сумі 675258,34 грн., є обґрунтованою.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, заявлена до стягнення сума є узгодженою та станом на дату вирішення справи набула статусу податкового боргу, а відтак - позов належить до задоволення повністю.

Відповідно до приписів ч. 2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Враховуючи те, що суб`єктом владних повноважень не надано суду доказів понесення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, то підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд. 12, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 43142449) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старлес" (вул. Вінницька, 60, м. Рівне, 33010, код ЄДРПОУ 41260138) про стягнення податкового боргу та накладення арешту на кошти - задовольнити повністю.

Стягнути кошти з Товариства з обмеженою відповідальністю "Старлес", яке має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу 675258,34 грн., які перерахувати наступним чином:

- податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (14060100) в сумі 674068,34 грн., на рахунок UA 938999980313000029000017002, отримувач: УК у м. Рівному/ м. Рівне/ 14060100 , код ЄДРПОУ одержувача 38012714, код банку: МФО 899998;

- податок на прибуток приватних підприємств (11021000) в сумі 1190.00 грн., на рахунок UA 768999980333199318000017002, отримувач: УК у м. Рівному/ м. Рівне/ 11021000, код ЄДРПОУ одержувача 38012714, код банку: МФО 899998.

Накласти арешт на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Старлес" (вул. Вінницька, 60, м. Рівне, 33010, код ЄДРПОУ 41260138), на рахунках, відкритих у банківських (фінансових) установах, у межах суми податкового боргу у розмірі 675258,34 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 16 жовтня 2020 року.

Суддя В.В. Щербаков