Рішення

від 12.10.2020 по справі 120/3771/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 р. Справа № 120/3771/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання Слюсар О.О.,

представника позивача Супруна М.І.,

представника відповідача Кухрівського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРАГРОРЕСУРС"

до Головного управління ДПС у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

30.07.2020 до суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРАГРОРЕСУРС" (далі - позивач, ТОВ "ІНТЕРАГРОРЕСУРС") до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.07.2020 № 0004580506 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 91000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 03.07.2020 відповідач провів фактичну перевірку ТОВ "ІНТЕРАГРОРЕСУРС" за місцем здійснення господарської діяльності (АЗС за адресою: вул. Шкільна, 66, с. Уладівка, Літинський район, Вінницька область) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, виробництва та обігу спирту, ліцензування та інших видів діяльності. За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки № 235/02/32/05/06/32976983 від 03.07.2020, в якому зафіксовано порушення вимог п. 230.1.3 ст. 230 Податкового кодексу України (далі - ПК України). На підставі вказаного акта прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.07.2020 № 0004580506 про застосування позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 91000,00 грн з підстав, передбачених пунктом 128-1.3 статті 128-1 ПК України.

Позивач з рішенням відповідача не погоджується, вважає його незаконним та зазначає, що незважаючи на формальний факт допуску посадових осіб ГУ ДПС до фактичної перевірки, така перевірка була проведена з порушенням вимог чинного законодавства щодо підстав та порядку проведення фактичних перевірок. Свої доводи в цій частині позивач аргументує тим, що наказ від 24.06.2020 року № 2048 "Про проведення фактичної перевірки ТОВ "ІНТРАГРОРЕСУРС", відповідно якого проводилась перевірка, не відповідає приписам ст. 80 ПК України та не містить чітких підстав для проведення перевірки. Також позивач вважає, що при цьому відповідач порушив вимоги абзацу першого пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України щодо встановлення мораторію на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Крім того, на думку позивача, перевірка була проведена на підставі наказу, який на момент проведення перевірки втратив свою чинність. Так, наказом від 24.06.2020 № 2048 передбачено проведення перевірки з 24.06.2020 терміном 10 діб, тоді як перевірка фактично відбулась 03.07.2020.

Окремо позивач звертає увагу на те, що в акті фактичної перевірки відсутній чіткий зміст порушення, а у вину підприємству поставлено порушення неіснуючої норми закону (п. 230.1.3 ст. 230 ПК України).

Також позивач зазначає, що він був позбавлений можливості подавати дані щодо обігу пального та його залишків з причин, що не залежали від нього як платника податків, а саме через роботу відповідної системи подачі звітності в тестовому режимі та незатвердження в установленому порядку форм необхідних документів.

Ухвалою суду 04.08.2020 відкрито провадження у справі за позовом ТОВ "ІНТЕРАГРОРЕСУРС" та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

26.08.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволені позову. Відповідач вказує на те, що контролюючий орган провів фактичну перевірку позивача з питань дотримання вимог ПК України та інших нормативно-правових актів, які регулюють виробництво, зберігання та обіг спирту етилового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального в Україні. За результатами перевірки було виявлено порушення вимог пп. 230.1.3 п. 230 ст. 230 ПК України, що полягало у незабезпеченні щоденного формування даних про фактичні залишки пального та реалізованого пального в розрізі кодів товарних підкатегорій згідно УКТ ЗЕД та їх подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. У зв`язку з цим ГУ ДПС у Вінницькій області прийняло податкове повідомлення-рішення № 000450506 від 03.07.2020, яким на підставі п. 128-1.3 ст. 128-1 ПК України застосувало до підприємства штраф в розмірі 91 000,00 грн, з розрахунку 1000 грн за кожний неподаний електронний документ в період з 01.04.2020 по 30.06.2020 (91 день).

Відповідач не погоджується з доводами позивача та зазначає, що згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Відповідно до п. 80.2. статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цією статтею. Відповідач стверджує, що в даному випадку такою підставою є пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, а саме наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами - лічильниками та/або рівномірами - лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Крім того, відповідач заперечує доводи позивача щодо недотримання строків проведення перевірки та вважає, що фактичний день перевірки підприємства (03.07.2020) є останнім днем на проведення перевірки починаючи з 24.06.2020.

Також, на думку відповідача, окремі недоліки акту перевірки не можуть свідчити про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

27.08.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач звертає увагу на визнання відповідачем того факту, що акт фактичної перевірки містить недоліки. А оскільки такий акт є службовим документом та підставою прийняття оспорюваного рішення, позивач вважає, що визнання відповідачем недоліків акту нівелює його наслідки. В решті наведені у відповіді обґрунтування повторюють зміст позовної заяви.

Заперечення від відповідача до суду не надходили.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та надав поясненн, що відповідають змісту позовної заяви та відповіді на відзив. Представник наголошує на тому, що наказ, який не містить чіткої підстави проведення фактичної перевірки, є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак перевірка була проведена відповідачем незаконно, що призводить до відсутності правових наслідків такої.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву. Вважає, що посилання в наказі про проведення перевірки на підпункти 80.2.2 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України не суперечить вимогам закону та є достатнім для проведення фактичної перевірки. Крім того, запроваджений мораторій на перевірки платників податків в даному випадку не поширюється на перевірку позивача.

Заслухавши пояснення сторін, оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив, що ТОВ "ІНТЕРАГРОРЕСУРС" (ідентифікаційний код юридичної особи 32976983) здійснює свою діяльність за КВЕД 4730 "Роздрібна торгівля пальним". Фактичне місце провадження господарської діяльності позивача - АЗС за адресою: вул. Шкільна, 66, с. Уладівка, Літинський район, Вінницька область. При цьому позивач є платником акцизного податку з реалізації пального, а за вказаною адресою зареєстровано акцизний склад.

24.06.2020 року заступник начальника ГУ ДПС у Вінницькій області Ковальчук С., з метою проведення перевірки з питань дотримання вимог ПК України та Законів України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв. тютюнових виробів та пального", "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", Постанови Правління НБУ України "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України", та інших нормативно-правових актів, які регулюють виробництво, зберігання та обіг спирту етилового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального в Україні, керуючись статтею 20, на підставі підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпунктів 80.2.2 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 та на виконання вимог пункту 82.3 статті 82 ПК України, видав наказ № 2048 "Про проведення фактичної перевірки ТОВ "ІНТЕРАГРОРЕСУРС"", яким наказано провести фактичну перевірку позивача за адресою: Вінницька область, Літинський район, с. Уладівка, вул. Шкільна, 66, з 24.06.2020 року, терміном 10 діб, за період з 01.01.2018.

03.07.2020 посадовими особами ГУ ДПС у Вінницькій області проведено фактичну перевірку. За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки № 235/02/32/05/06/3297693 від 03.07.2020, в якому зафіксоване порушення позивачем вимог п. 230.1.3 ст. 230 ПК України.

На підставі вказаного акту 21.07.2020 ГУ ДПС у Вінницькій області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "ПС" № 0004580506 про застосування до ТОВ "ІНТЕРАГРОРЕСУРС" штрафу в розмірі 91000,00 грн на підставі п. 128-1.3 ст. 128-1 ПК України.

Не погодившись з правомірністю вказаних дій та рішень контролюючого органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При наданні оцінки спірних правовідносин та встановлених обставин справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, яка визначає права контролюючих органів, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Водночас згідно з пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави проведення фактичної перевірки регламентовано статтею 80 ПК України, відповідно до пункту 80.2 якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів (пп. 80.2.1 п. 80.2 ст. 80);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80);

- письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування (пп. 80.2.3 п. 80.2 ст. 80);

- неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками (пп. 80.2.4 п. 80.2 ст. 80);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80);

- у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3 (щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (пп. 80.2.6 п. 80.2 ст. 80);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (пп. 80.2.7 п. 80.2 ст. 80).

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Як зазначено у пункті 86.1 статті 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Пунктом 86.8 статті 86 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами. Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв`язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 (справа № 826/12651/14), від 27.01.2015 (справа № 21-425а14) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 (справа № 1570/7146/12), від 24.10.2018 (справа № 808/1746/15) та від 04.02.2019 (справа № 807/242/14).

При цьому суд не повинен надавати оцінку правомірності оспорюваного рішення, оскільки порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 160/8859/18 та від 30.06.2019 у справі № 825/1747/17.

Отже, у разі недотримання вимог проведення податкової перевірки у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень і порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.

Таким чином, порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої, а у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Водночас у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Судом встановлено, що як підставу для проведення фактичної перевірки ТОВ "ІНТЕРАГРОРЕСУРС" у наказі ГУ ДПС у Вінницькій області від 24.06.2020 № 2048 зазначено підпункти 80.2.2 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, без наведення фактичних підстав для їх застосування щодо зазначеного платника податків.

Тобто, приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків. Але при цьому відповідач жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки цього підприємства, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки.

На думку суду, для призначення та проведення фактичної перевірки платника податків не достатньо вказати номер підпункту статті Податкового кодексу України, особливо якщо такий пункт містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки.

Подібна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 1440/2045/18.

Суд зауважує, що стаття 80 ПК України передбачає вичерпні підстави для проведення фактичної перевірки. Втім, застосовуючи конкретну правову підставу для призначення такої перевірки, у наказі на перевірку контролюючий орган зобов`язаний не тільки зазначити відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, але й обґрунтувати (пояснити), які саме фактичні підстави (обставини) зумовлюють необхідність проведення фактичної перевірки.

Так, відповідно до вимог пп. 80.2.2, 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, застосованих відповідачем для призначення перевірки позивача, фактична перевірка може проводитися:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Таким чином, у наказі від 24.06.2020 № 2048 відповідач зазначив кілька окремих та самостійних підстав для проведення фактичної перевірки ТОВ "ІНТЕРАГРОРЕСУРС", але при цьому жодним чином не обґрунтував наявність підстав для перевірки, передбачених підпунктами 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, зокрема щодо отримання контролюючим органом в установленому порядку інформації про порушення платником податків тих вимог чинного законодавства, що підпадають під предмет фактичної перевірки.

Наведені у наказі підстави проведення перевірки також не доведені відповідачем під час розгляду справи.

Ба більше, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав для проведення перевірки позивача у відповідності до пп. 80.2.2, 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України (службові записки, доповідні, податкова інформація, звернення державних органів щодо порушення тощо, які б могли свідчити про можливі порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на відповідача).

У відзиві на позовну заяву зазначається, що фактична перевірка ТОВ "ІНТЕРАГРОРЕСУРС" проводилась у зв`язку із здійсненням функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, як це передбачено підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Разом з тим, суд зауважує, що за змістом вказаної норми підставою для проведення фактичної перевірки є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Таким чином, якщо вважати, що перевірка позивача проводилася лише з метою здійсненням функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, то це лише додатково свідчить про неправомірність наказу від 24.06.2020 № 2048, оскільки у ньому міститься посилання в цілому як на підпункт 80.2.2, так і на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, тобто на всі визначені цими нормами підстави перевірки. Відтак відповідач повинен був чітко обґрунтувати конкретні підстави для перевірки та зазначити конкретну мету її проведення.

Крім того, зміст акту фактичної перевірки № 235/02/32/05/06/3297693 від 03.07.2020 спростовує доводи відповідача про те, що перевірка позивача призначалася виключно для здійсненням функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Адже з акту чітко видно, що перевірка позивача проводилася також з інших питань, а саме щодо правильності здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій та інших документів тощо.

Зважаючи на викладене та беручи до уваги відсутність в наказі ГУ ДПС у Вінницькій області від 24.06.2020 № 2048 будь-якого посилання на отриману відповідачем в установленому порядку інформацію про факти, які б свідчили про можливі порушення позивачем законодавства, враховуючи що наведені в наказі підстави проведення перевірки в ході розгляду справи не підтвердилися та не були доведені відповідачем як суб`єктом владних повноважень, суд вважає, що призначення та проведення фактичної перевірки щодо позивача було здійснено незаконно.

При цьому враховуються висновки, наведені у постанові Верховного суду від 02.09.2020 року у справі № 821/1828/16 та у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2020 у справі № 824/1351/19-а.

Отже, за результатами розгляду справи суд погоджується з доводами позивача про те, що допущені контролюючим органом порушення вимог закону щодо призначення та проведення фактичної перевірки ТОВ "ІНТЕРАГРОРЕСУРС" призводять до відсутності правових наслідків такої.

Тому оспорюване податкове повідомлення-рішення від 21.07.2020 № 0004580506 визнається протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Оскільки вищенаведені мотиви безпосередньо свідчать про неправомірність прийнятого відповідачем рішення та дають самостійні підстави для його скасування, суд не вдається до перевірки інших підстав позову, в тому числі по суті зафіксованого перевіркою порушення вимог податкового законодавства. В цьому контексті суд застосовує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2020 в справі № 826/17123/18.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання, що позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, у зв`язку з повним задоволенням позову, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 2102,00 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між позивачем ТОВ "ІНТЕРАГРОРЕСУРС" та адвокатом Супруном М.І. укладено Договір № 24/07-2020 від 24.07.2020 про надання правової допомоги.

Згідно з пунктом 1.1 цього договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання здійснити захист, представництво або інший вид правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 3.1 Договору вартість послуг адвоката за надання правової допомоги згідно договору становить 5000 (п`ять тисяч) грн.

Підпунктом 3.1.2 Договору визначено, що клієнт оплачує адвокату послуги з надання правової допомоги протягом 5 робочих днів після підписання договору.

Як вбачається з Опису робіт виконаних адвокатом від 30.07.2020, станом на 30.07.2020 адвокат надав клієнту правову допомогу відповідно до Договору про надання правничої допомоги у формі:

- ознайомлення з документами, аналіз чинного законодавства, судової практики та узгодження правової позиції між адвокатом та клієнтом (0,75 год.) - 750,00 грн;

- підготовка позовної заяви (3,5 год) - 3 500,00 грн.

- підготовка процесуальних документів (0,75 год.) - 750,00 грн;

Загальна вартість послуг, вказаних в описі, становить 5000,00 грн.

Отже, витрати позивача в розмірі 5000,00 грн на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Як вже зазначалось, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн дійсно мали місце та підтверджуються документально.

Водночас, досліджуючи питання щодо співмірності таких витрат із реальними послугами, суд враховує, що у зв`язку з розглядом цієї справи позивачу надано значний обсяг адвокатських послуг, в тому числі підготовка позовної заяви на 9 арк., оформлення інших документів процесуального характеру (відповіді на відзив, заяв тощо).

Також суд враховує, що спір між сторонами стосується застосування до підприємства штрафних санкцій у значному розмірі (91000,00 грн).

Суд не вбачає достатніх підстав для висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат на оплату послуг адвоката є завищеним або ж не відповідає часу, що був витрачений адвокатом на їх надання. Надані адвокатом послуг є реальними та були об`єктивно необхідними для ефективного захисту інтересів позивача в суді.

З огляду на викладене суд вважає, що витрати позивача на оплату правничої допомоги адвоката в розмірі 5000,00 грн. є доведеними та відповідають обсягу наданих правових послуг, складності справи та вимогам розумності.

Відтак за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 2102,00 грн, а всього 7102,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 21 липня 2020 року № 0004580506 про застосування до товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРАГРОРЕСУРС" штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 91000,00 грн.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРАГРОРЕСУРС" судовий збір в розмірі 2102,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000,00 грн, а всього 7102,00 грн (сім тисяч сто дві гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРАГРОРЕСУРС" (код ЄДРПОУ 32976983, місцезнаходження: вул. Шкільна, 66, с. Уладівка, Літинський район, Вінницька область, 22320);

2) відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142454, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Повне судове рішення складено 16.10.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович