Рішення

від 14.10.2020 по справі 200/6727/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2020 р. Справа№200/6727/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Нікольської районної Державної адміністрації Донецької області (місце знаходження: пр. Миру, буд. 70, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 03197247) про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

20 липня 2020 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до до Управління соціального захисту населення Нікольської районної Державної адміністрації Донецької області про:

- визнання неправомірним та скасування рішення Управління соціального захисту населення Нікольської районної Державної адміністрації Донецької області про позбавлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни ІІІ групи;

- зобов`язання Управління соціального захисту населення Нікольської районної Державної адміністрації Донецької області надати ОСОБА_1 статус інваліда війни ІІІ групи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що отримав каліцтво та 3 групу інвалідності під час проходження строкової військової служби, що підтверджується свідоцтвом про хворобу № 2798, посвідченням інваліда від 1976 року, в якому зазначено, що особа яка має посвідчення є інвалідом 3-й группи та має право на пільги передбаченні для інвалідів Великої вітчизняної війни. Проте відповідач листом від 29.01.2020 повідомив позивача, що посвідчення не підлягає заміні у зв`язку з тим, що каліцтво не було отримано при проходженні строкової служби в мирний час, а не під час захисту батьківщини. Зі вказаним твердженням позивач не згоден та зазначає, що особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду видаються безтермінові посвідчення. Відповідно до п. 13-1 Положення № 302 у разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на статус, визначений ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видане їй раніше посвідчення вилучається уповноваженим на видачу посвідчень органом, з повідомлення органу, який видав таке посвідчення. Проте, управлінням відповідача припинено дію посвідчення та надання пільг як інваліду війни третьої групи, що є порушенням діючого законодавства.

Просить задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача надав до суду відзив у якому зазначив, що під час розгляду наданих позивачем документів встановлено, що позивач отримав каліцтво при виконанні обов`язків військової служби, а не в зв`язку з захистом батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди у складі діючої армії, під час участі в бойових походах. Тобто, позивач не входить до кола осіб з інвалідністю, визначених ч. 2 ст. 7 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зазначає, що позивач не підпадає під жодну зі вказаних категорій. Протоколом № 1 від 28.01.2020 засідання тимчасової комісії щодо перевірки встановлення статусу та видачі посвідчень особам з інвалідністю внаслідок війни вирішено припинити дію посвідчення ОСОБА_1 № НОМЕР_2 від 09.06.1976.

Таким чином зазначає, що відповідач діяв виключно в межах діючого законодавства. В задоволені позовних вимог просить відмовити.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 14 серпня 2020 року відкрито провадження по справі.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 є громадянином України, відповідно до паспорту серії НОМЕР_3 , та має посвідчення інваліда про право на пільги серії НОМЕР_4 від 09 червня 1976 року, яким вказано, що позивач є інвалідом 3 групи та має право на пільги та переваги, встановлені законодавством для інвалідів Великої вітчизняної війни.

Відповідно до військової квитку серії НОМЕР_5 , ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в період з 17 листопада 1969 року по 04 серпня 1971 року.

Згідно свідоцтва про хворобу № 2798 вказано, що ОСОБА_1 11 березня 1970 року знаходився на чергуванні, при гасінні пожежі від бака з соляркою, що вибухнув, отримав множинні опіки 2 ступеня обличчя та кистей рук, в графі назва захворювання вказано келоїдні рубці обличчя, вушних раковин, носа, кистей рук, що спотворюють, обмежене відкривання рота з помірним порушенням функціонування кистей рук. Поранення отримане при виконанні обов`язку воєнної служби.

Довідкою серії И-73 № 923171 МСЕК ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності, причиною інвалідності вказано - поранення отримане при виконанні обов`язку воєнної служби.

Відповідно до листа Управління соціального захисту населення Нікольської районної Державної адміністрації Донецької області від 29.01.2020 року № 06-28/501 позивача повідомлено, що заміні його посвідчення на посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни нового зразка не підлягає та його посвідчення має бути вилучено згідно пункту 13-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни», у разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на статус, визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видане їй раніше посвідчення вилучається уповноваженим на видачу посвідчень органом, з повідомленням органу, який видав таке посвідчення.

Вказано, що позивач отримав каліцтво при проходженні строкової військової служби в мирний час, а не під час захисту Батьківщини, або виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в районах воєнних дій, та ін.., тому «удостоверение инвалида о праве на льготы» видане 09.06.1976 року серії ІІ № 460534 Володарським райсобесом вважається недійсним та не є підставою на право користування пільгами як для осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Не погодившись з прийнятим рішенням та відповіддю позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом за захистом своїх прав.

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства, та робить висновки по суті спору.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 № 3551-XII (надалі Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ст. 1 Закону № 3551-XII він спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

За приписами статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Положеннями ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни віднесено також осіб з інвалідністю з числа:

1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;

2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;

3) пункт 3 частини другої статті 7 виключено

4) осіб, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних: у районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період; від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 1 грудня 2014 року, а з 1 грудня 2014 року - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях; під час виконання робіт, пов`язаних з розмінуванням боєприпасів, незалежно від часу їх виконання. Дія абзацу третього цього пункту не поширюється на осіб, засуджених за злочини проти основ національної безпеки України та злочини проти громадської безпеки. Зв`язок інвалідності з пораненням чи іншим ушкодженням здоров`я, отриманим особами, зазначеними в цьому пункті, встановлюється для повнолітніх осіб - за висновком медико-соціальної експертизи, для осіб віком до 18 років - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

5) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок воєнних дій громадянської та Другої світової воєн або стали особами з інвалідністю від зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки;

6) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, а також колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання службових обов`язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року;

7) учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з перебуванням у цих державах;

8) осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни, та осіб, які у неповнолітньому віці були призвані чи добровільно вступили до лав Радянської Армії і Військово-Морського Флоту під час військових призовів 1941 - 1945 років і стали особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях;

9) осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи;

10) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (далі - Революція Гідності), та які звернулися за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року.

Абзац перший цього пункту не поширюється на працівників міліції, осіб, які проходили службу в правоохоронних органах спеціального призначення, військовослужбовців внутрішніх військ, Збройних Сил України та інших військових формувань, які отримали інвалідність внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з подіями Революції Гідності.

Участь осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, у Революції Гідності та отримання ними під час Революції Гідності поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я встановлюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Зв`язок інвалідності з пораненнями, каліцтвом, контузією чи іншим ушкодженням здоров`я, отриманими особами, зазначеними в абзаці першому цього пункту, під час участі у Революції Гідності, встановлюється за результатами медико-соціальної експертизи в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.

11) військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, до забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її пр

12) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;

13) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Підставою для надання особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є (але не виключно): а) клопотання про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни керівника добровольчого формування, до складу якого входила така особа. До клопотання додаються документи, що підтверджують участь особи в антитерористичній операції, або письмові свідчення не менш як двох свідків з числа осіб, які спільно з такою особою брали участь в антитерористичній операції та отримали статус учасника бойових дій, або особи з інвалідністю внаслідок війни, або учасника війни відповідно до цього Закону; б) довідка керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Генерального штабу Збройних Сил України про виконання добровольчими формуваннями завдань антитерористичної операції у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення; в) довідка медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності;

14) осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність) та стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Позивач отримав травму 11 березня 1970 році (не співпадає з періодом громадянської та Другої світової війн, або будь-яких інших бойових дій на території України та колишнього СРСР, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей та масових акцій протесту в Україні під час Революції гідності) на території військової частини 63646 (тобто не на території держави, де впродовж 1983 року велись бойові дії) під час чергування в період проходження строкової військової служби (з 17 листопада 1969 року по 04 серпня 1971 року).

Зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII, на підставі положень якого позивач просить надати йому статус особа з інвалідністю внаслідок війни, передбачає, що військовослужбовці або особи вільнонайманого складу стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Отже, наявний причинно-наслідковий зв`язок між отриманою позивачем під час виконання обов`язків військової служби у 1970 році травмою та встановленою ІІІ групою інвалідності.

Відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Учасникам бойових дій (стаття 6 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник бойових дій".

Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".

Учасникам війни (стаття 9 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник війни".

Пунктом 13 Положення передбачено, що посвідчення осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників війни та прирівняних до них осіб, видані відповідними органами СРСР, союзних республік, які існували на його території, України та інших незалежних держав, що утворились на його території, за зразками, які діяли на 1 січня 1992 р., залишаються на зберіганні у ветеранів війни.

У разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на статус, визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видане їй раніше посвідчення вилучається уповноваженим на видачу посвідчень органом, з повідомленням органу, який видав таке посвідчення ( п.13-1 Положення).

Постановою КМУ від 23 вересня 2015 року Про затвердження Порядку надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», деяким категоріям осіб затверджено Порядок який визначає процедуру надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі - Закон), деяким категоріям осіб.

Суд зазначає, що відповідно до п. 6 Порядку надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», затвердженого Постановою Кабінету Міністра України від 23 вересня 2015 р. № 740 рішення про встановлення статусу особи, на яку поширюється чинність Закону, приймається структурними підрозділами місцевих держадміністрацій з питань соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання у місячний строк з дати подання документів.

Відсутність документів, визначених пунктом 4 цього Порядку, та їх недостовірність є підставою для відмови в наданні статусу особи, на яку поширюється чинність Закону.

Структурний підрозділ місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення позбавляє статусу особи, на яку поширюється чинність Закону, у разі:

наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину під час участі в антитерористичній операції, забезпеченні здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів;

виявлення факту підроблення документів про участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, забезпеченні здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або надання недостовірних даних про особу;

подання особою заяви про позбавлення її статусу особи, на яку поширюється чинність Закону.

Рішення структурного підрозділу місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення може бути оскаржене в судовому порядку.

Суд зазначає, що відповідно до вимог діючого законодавства, припинення дії посвідчення не позбавляє позивача статусу, наданого йому посвідченням № НОМЕР_2 від 09 червня 1976 року, яким вказано, що позивач є інвалідом 3 групи та має право на пільги та переваги, встановлені законодавством для інвалідів Великої вітчизняної війни.

Судом встановлено, що Рішення про позбавлення позивача статусу, наданого йому посвідченням № НОМЕР_2 від 09 червня 1976 року, на яку поширюється чинність Закону відповідачем не приймалось, а було прийняте рішення про припинення дії посвідчення, яке не передбачене ні Законом ні Порядком.

Таким чином суд вважає для повного захисту позивача необхідно визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Нікольської районної Державної адміністрації Донецької області про припинення дій посвідчення № 460534 від 09 червня 1976 року, оформлене Протоколом комісії № 1 від 28.01.2020 засідання тимчасової комісії щодо перевірки встановлення статусу та видачі посвідчень особам з інвалідністю внаслідок війни.

Щодо вимоги зобов`язання Управління соціального захисту населення Нікольської районної Державної адміністрації Донецької області надати ОСОБА_1 статус інваліда війни ІІІ групи, суд зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Однак, оскільки суд не може підміняти відповідний орган, уповноважений на виконання функцій з надання або позбавлення певного статусу громадянам, та на свій розсуд зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 статус інваліда війни.

За таких обставин суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, відповідно до положень ст. 9 КАС України, та зобов`язати відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 стосовно заміни посвідчення № НОМЕР_2 від 09 червня 1976 року.

Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми судового збору у розмірі 840,80 гривень на користь позивача, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України Про судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Нікольської районної Державної адміністрації Донецької області (місце знаходження: пр. Миру, буд. 70, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 03197247) про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Нікольської районної Державної адміністрації Донецької області про припинення дій посвідчення № НОМЕР_2 від 09 червня 1976 року ОСОБА_1 , оформлене Протоколом комісії № 1 від 28.01.2020 засідання тимчасової комісії щодо перевірки встановлення статусу та видачі посвідчень особам з інвалідністю внаслідок війни.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Нікольської районної Державної адміністрації Донецької області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 стосовно заміни посвідчення № НОМЕР_2 від 09 червня 1976 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління соціального захисту населення Нікольської районної Державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 15 жовтня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.В. Арестова