Постанова

від 15.10.2020 по справі 640/18402/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18402/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О.,

Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2020 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №3161166-1305-2615, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 36997,23 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю:

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в м. Києві № 3161166-1305-2615 від 26.04.2019 року.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 802,80 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь ОСОБА_1 12 350,00 грн. (дванадцять тисяч триста п`ятдесят гривень 00 коп.) витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми права, неповно з`ясовано обставини справи.

Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі х суперечності, обов`язок зі сплати земельного податку виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а також апелянт наводить практику Верховного Суду на підтвердження своїх аргументів.

Окрім того, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

У тексті апеляційної скарги відповідач просить здійснювати розгляд справи за участі його представника.

Щодо заявленого відповідачем клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю сторін у відкритому судовому засіданні.

Також, відповідач в апеляційній скарзі звертається з клопотанням про його заміну в порядку процесуального правонаступництва.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1200 від 18.12.2018 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України. Також, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 682-р від 21.08.2019 Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227 Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України (Офіційний вісник України, 2019 р., № 26, ст. 900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Тобто, фактично функції з реалізації державної податкової політики наразі виконуються Державною податковою службою України, в той час як згідно з вищенаведеними положеннями, здійснення функцій Державної фіскальної служби припинено.

Згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відтак, колегія суддів вирішила замінити сторону по справі, а саме: відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві на правонаступника, належного відповідача - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві.

29 вересня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 , в якому позивач повністю підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення №1 в громадському будинку літ. А по АДРЕСА_1 , загальною площею 112,20 кв.м.

26.04.2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, згідно з пп. 54.3.3. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 286.5 ст. 286 розділу ХІІІ Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення №3161166-1305-2615, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 36997,23 грн.

Вважаючи суму земельного податку та підстави її нарахування протиправними, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що відповідач всупереч вимогам пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України, здійснив розрахунок земельного податку, виходячи з загальної площі будинку, а не з площі прибудинкової території з урахуванням пропорційної частки, яка припадає на належне платнику податків нежитлове приміщення. Оскільки, під будинком по АДРЕСА_1 , не сформована земельна ділянка, відсутній кадастровий номер і не визначена прибудинкова територія, то підстави для податкового нарахування відсутні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю, зокрема, земельного податку здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України, яким визначено порядок оподаткування земельних ділянок і перелік пільг по земельному податку.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно із підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 14.1.42. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що дані державного земельного кадастру - це сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Відповідно до статті 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно із пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються ст.120 Земельного кодексу України і ст.377 Цивільного кодексу України.

Вищевказаними нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами п. 286.1 ст.286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Разом із тим, в силу приписів п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, позивач має сплачувати земельний податок за площі під нежитловими приміщеннями, що їй належать, з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, для розрахунку платнику податків суми земельного податку податковим органом взято такі показники: загальну площу земельної ділянки - 197 кв. м, нормативно-грошову оцінку за 1 кв. м. - 3384,25 грн, а також ставку податку на 2019 рік (у % до грошової оцінки) - 1.

При цьому, листом від 15.08.2019 №0570202/1-15368 Департамент земельних ресурсів КМДА у відповідь на адвокатський запит представника позивача повідомив, що земельна ділянка площею 0,0197 га (кадастровий номер 8000000000:82:066:0011) за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішень КМР від 27.11.2008 №682/682 та від 22.09.2011 №123/6339 передана в оренду Спільному українсько-угорському товариству з обмеженою відповідальністю Центр естетики та чарівності Пані Анєлє для експлуатації та обслуговування прибудови до приміщень ресторану для використання під заклад громадського харчування (договір оренди земельної ділянки від 26.01.2012 №82-6-00635, термін дії до 01.01.2033). За даними міського земельного кадастру земельна ділянка площею 0,2855 га (обліковий код 82:066:0004) обліковується за Державним комунальним підприємством по утриманню будівель, споруд та прибудинкової території Печерського району м. Києва та фізичними особами.

Рішення КМР щодо передачі (надання) у власність чи користування, в тому числі на правах оренди, зазначеної земельної ділянки будь-яким фізичним чи юридичним особам не приймалось. До того ж, в Департаменті відсутня інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також присвоєння їй кадастрового номеру.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, під будинком по АДРЕСА_1 не сформована земельна ділянка, відсутній кадастровий номер і не визначена прибудинкова територія. А відповідач здійснив розрахунок земельного податку, виходячи з загальної площі будинку, а не з площі прибудинкової території з урахування пропорційної частки, яка припадає на належне ОСОБА_1 нежитлове приміщення.

Таким чином, при проведенні розрахунку земельного податку ОСОБА_1 податковий орган неправильно визначив розмір земельного податку, що призвело до завищення суми податку, визначеного в оскарженому податковому повідомленні-рішенні.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була викладена Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 818/1027/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

При цьому, колегія суддів зазначає про недоцільність численних посилань апелянта на практику Верховного Суду, оскільки остання стосується безпосередньо наявності у позивача обов`язку по сплаті земельного податку. В той же час, судом першої інстанції було чітко визначено, що позивач має сплачувати земельний податок, тобто, навність такого обов`язку не заперечується. В той же час, підставою для задоволення позовних вимог є недоведеність податковим органом правомірності спірного податкового повідомлення-рішення в частині здійснення розрахунку земельного податку, виходячи з загальної площі, а не з площі прибудинкової території з урахування пропорційної частки, яка припадає на належне платнику податків нежитлове приміщення.

Щодо доводів апелянта про неспівмірність стягнутої на користь позивача суми витрат на професійну правничу допомогу та її не підтвердження належними доказами, колегія суддів зазначає наступне.

Приписи частини першої статті 139 КАС України визначають, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Приписи частини третьої статті 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, в силу положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.

Так, колегія суддів звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 810/2760/17.

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача на обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано: копію Договору про надання правової допомоги №0002/13/14/2(1)-13/08/2019 від 13.08.2019 року, копію Додаткової угоди №1 від 13.08.2019 до Договору про надання правової допомоги від 13 серпня 2019 року, ордер серії КС №325997 від 01 серпня 2019 року, копію квитанції від 09 жовтня 2019 року №1-2429К на суму 12350,00 грн.

Однак, судом першої інстанції не було визначено, що позивачем до матеріалів справи, всупереч вимогам 134 КАС України, не надано доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, деталізація наданих послуг та вартість кожної із них.

Так, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не було надано опису робіт із зазначенням обсягу витраченого часу та/або акту приймання-передачі виконаних робіт і наданих послуг.

При цьому, згідно з пунктами 5.1, 5.2 Договору про надання правової допомоги №0002/13/14/2(1)-13/08/2019 від 13.08.2019 року, сторони домовились, що документом, який підтверджує надання правової допомоги за Договором, є акт про надання правової дпомоги, який повинен бути підписаний сторонами договору. Акт повинен бути підписаний клієнтом не пізніше п`яти робочих днів від дня отримання від адвоката і повернутий підписаний адвокату.

До того ж, у поданій до суду першої інстанції заяви представника ОСОБА_1 адвоката Андрощука С.В. про судові витрати у справі № 640/18402/19 за вх. 03-14/10859/19 від 15 жовтня 2019 року, було вказано, що акт наданих послуг буде наданий після ухвалення судом відповідного рішення і завершення розгляду справи в Окружному адміністративному суді міста Києва, однак, відповідний акт наданих послуг в матеріалах справи відсутній і не був наданий позивачем.

Таким чином, колегія суддів наголошує, що позивачем було порушено імперативну норму частини четвертої статті 134 КАС України, яка передбачає необхідність подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, доводи апеляційної скарги є в цій частині є обґрунтованими. Так, враховуючи те, що позивачем не було надано до суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь ОСОБА_1 12 350,00 грн. (дванадцять тисяч триста п`ятдесят гривень 00 коп.) витрат на правничу допомогу, з огляду на не підтвердження розміру витрат належними доказами в порядку, встановленому статтею 134 КАС України.

Отже, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2020 року в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь позивача 12 350,00 грн. витрат на правничу допомогу, підлягає скасуванню з огляду на непідтвердження понесення відповідних витрат належними доказами у розмінні статті 134 КАС України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, представник позивача адвокат Андрощук С.В. просить також покласти судові витрати на ГУ ДПС у місті Києві. Так, представник вказує, що за супроводження справи в Шостому апеляційному адміністративному суді позивач поніс витратит на правничу допомогу у сумі 13 800,55 грн., що підтверджується доданої до відзиву випискою з банківського рахунку.

Однак, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення з відповідача вищевказаних витрат, з огляду на відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що суперечить положенням частини четвертої статті 134 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, однак вважає відсутніми правові підстави для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2020 року - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2020 року - скасувати в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 12 350,00 грн. (дванадцять тисяч триста п`ятдесят гривень 00 коп.) витрат на правничу допомогу .

Прийняти в цій частині нову постанову, якою у стягненні з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві витрат на правничу допомогу - відмовити .

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.

Повний текст постанови складено 15.10.2020.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна